Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №490/5281/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/4045/2026 Справа № 490/5281/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

10 липня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Романової К.Т., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,-

ВСТАНОВИВ:

10.06.2026 року позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому просила розірвати шлюб укладений 19.08.2006 року між нею та ОСОБА_2 та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дочки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи від дня пред`явлення позову і до досягнення дочкою повноліття.

В обгрунтування позову позивачка зазначає, що сторони зареєстрували шлюб 19.08.2006 року. Вказує, що від даного шлюбу сторони мають спільних дітей: сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (наразі 17 років) та доньку– ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (наразі 11 років).

Позивачка зазначає, що спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейні обов`язки та регулярні психологічні конфлікти. Фактично сімейні відносини між ними припинені, вони втратили почуття любові та поваги один до одного. Подальше збереження шлюбу є неможливим, суперечить її інтересам та інтересам дітей. Після розірвання шлюбу позивачка бажає залишити собі прізвище ОСОБА_5 .

Також, позивачка стверджує, що на теперішній час спору між нею та відповідачем щодо утримання дітей немає, однак, враховуючи припинення шлюбних відносин та подальше окреме проживання, виникає необхідність офіційного врегулювання питання фінансового забезпечення дитини.

З метою захисту інтересів неповнолітньої доньки, ОСОБА_3 , та фіксації обов`язків батька після розірвання шлюбу, позивачка вважає за необхідне стягнути з відповідача аліменти у судовому порядку. Зазначає, що відповідач є працездатним та має регулярний дохід, а тому має можливість надавати матеріальну допомогу.

Отже, враховуючи вищевказане позивачка просить позов задовольнити в повному обсязі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2026 року справу передано на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді від 16.06.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Сторони до судового засідання не з`явилися.

Позивачка надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити, просила долучити до матеріалів справи оригінал свідоцтва про шлюб.

Відповідач надав суду заяву, в якій просив про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Судом ухвалено про розгляд справи у відсутності сторін, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.

Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Обставини справи, встановлені судом.

Встановлено, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Матеріалами справи встановлено, що 19 серпня 2006 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , про що в книзі реєстрації шлюбів 19 серпня 2006 року зроблено відповідний актовий запис за №936, що підтверджується оригіналом свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 19 серпня 2006 року. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - « ОСОБА_5 ».

Від шлюбу сторони мають спільних дітей: сина – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 та доньку – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_3 .

Щодо розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

При вирішенні позову про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово "союз" підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Отже, якщо позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 113 СК України особа, яка змінила прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

За змістом ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України - документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Таким чином, приймаючи до уваги, що сторони припинили шлюбні відносини, позивачка наполягає на розірванні шлюбу, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б її інтересам, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Щодо стягнення аліментів на утримання малолітньої доньки.

Дитина проживає з матір`ю ОСОБА_1 та знаходиться на її утриманні, даний факт відповідачем не спростовувався.

Даних про наявність на утриманні відповідача інших неповнолітніх дітей та непрацездатних членів сім`ї відповідачем суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 СК України).

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей.

Частиною першою ст. 12 зазначеного Закону встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її стан здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, що була ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

За змістом ст. 18 Конвенції суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Як роз`яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.

Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Суд зазначає, що розмір аліментів, який просить стягнути позивачка на утримання доньки є мінімальним розміром аліментів, який передбачено нормами СК України та є необхідним для забезпечення належного утримання дитини.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 має конституційний обов`язок утримувати свою малолітню дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 273 ЦПК України передбачено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Згідно з ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України, у справах про стягнення аліментів суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. Таким чином, необхідно допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

Згідно із ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Виходячи з визначеного законодавством обов`язку батьків щодо утримання неповнолітніх дітей, мінімального гарантованого розміру аліментів на дитину, суд приходить до висновку про те, що розмір аліментів слід визначити, як того вимагають положення ст. 183 СК України, в єдиній частці від заробітку (доходу) батька. Разом з тим, суд визначає аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку від дня пред`явлення позову, тобто з 10.06.2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

На думку суду, вказаний розмір аліментів є співмірним із тими відомостями та доказами, які були надані та повідомлені суду, при цьому такий розмір аліментів забезпечить матеріальні потреби дитини з урахуванням її віку і стану здоров`я та відповідатиме сталій судовій практиці щодо розміру частки доходу платника аліментів на утримання однієї дитини за звичайних умов.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини його доходу відповідатиме інтересам дитини, платника аліментів та принципу справедливості.

Враховуючи те, що позивачка в силу п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» при зверненні до суду з позовною вимогою про стягнення аліментів на утримання дитини звільнена від сплати судового збору, в такому разі судовий збір необхідно стягнути у дохід держави з відповідача в розмірі 1211 грн. 20 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 112-115, 180-182 СК України, 4, 1 2, 13, 141, 258, 259, 264, 265, 274-279, 354, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини - задовольнити.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 19 серпня 2006 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, про що складений актовий запис №936 від 19.08.2006 року.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , аліменти на утримання малолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 10 червня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь Держави судовий збір в розмірі 1331 грн. 20 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.А. Гуденко