Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №490/953/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/2123/2026 Справа № 490/953/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року позивач, ТОВ «Факторинг Партнерс», в особі свого представника, звернувся до Центрального районного суду м.Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути заборгованість за Договором позики №1636540 від 02.02.2021 року в сумі 30 920,00 грн та понесені судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 02.02.2021 між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 укладено Договір № 1636540. Договір позики укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчиненим одноразовим ідентифікатором з урахуванням положень ч. 6 і 12 п. 1 ст. 3, п. 12 ст. 11, ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 Цивільного Кодексу України (, який був надісланий на номер моб.телефону відповідача.

Позивач зазначає, що умовами Договору позики встановлені параметри позики: тип позики: короткострокова; тип процентної ставки – фіксований; мета отримання позики: придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; сума позики: 10000,00 грн, та те, що позика надається позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті на веб-сайті.

11.08.2021 було укладено Договір № 11-08/2021 відповідно до якого ТОВ «МАНІФОЮ» відступило на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1636540.

23.05.2024 було укладено Договір № 23/05/24 відповідно до якого ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1636540. Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до відповідачки за Договором № 1636540.

Сторона позивач стверджує, що станом на сьогоднішній день заборгованість за договором відповідачкою не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідачки обліковується прострочена заборгованість, яка станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 30920,00 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 10000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 20920,00 грн.

Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Факторинг Партнерс», ні на рахунки попереднього кредитора.

Тому позивач, вважаючи свої права порушеними, просив стягнути з відповідачки вказану заборгованість, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 грн та на професійну правничу допомогу в сумі 13000,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2026 року дану справу передано на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді Гуденко О.А. від 16.02.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

27.02.2026 року від представниці відповідачки - адвоката Зачепіло З.Я. надійшов відзив, в якому вимоги позову не визнає, просить відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, мотивуючи це наступним.

Так сторона відповідачки зазначає, що позивачем нараховано відсотки після закінчення строку кредитування, а саме після погодженого сторонами строку з 02.02.2021 по 04.03.2021. Тому, за наведених обставин, вимога позивача про стягнення з відповідачки суми відсотків у розмірі 20920,00 грн, які нараховані після 04.03.2021 на період часу після закінчення строку кредитування є необгрунтованим та суперечать правовим висновкам Верховного Суду.

Також, адвокат Зачепіло З.Я. стверджує, що позивачем не надано суду будь-які належні, допустимі і достатні докази перерахування позичальниці кредитних коштів.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, представниця відповідачки вважала заявлену позивачем суму у розмірі 13000,00 грн завищеною, неспівмірною зі складністю справи та не відповідає критерію розумності.

06.03.2026 року від представника ТОВ «Факторинг Партнерс» – Сердійчука Я. надійшла відповідь на відзив, в якому позивач вважає відзив необгрунтованим, таким який не спростовує підстави, які зазначені в позовній заяві та таким, який не підлягає взяттю до уваги, мотивуючи це наступним.

Так сторона позивача стверджує, що іідповідачка, отримавши кредитні кошти та уклавши кредитний договір в електронній формі, намагається уникнути обов`язку з повернення грошових коштів, отриманих у кредит. Також зазначає, що відповідачка вказує на недоведеність факту перерахування їй кредитних грошових коштів, але будь-яких доказів цьому не надає.

При цьому позивач зазначає, що відповідачка має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах і мала безперешкодну можливість надати суду докази про те, що кредитні грошові кошти на її банківську картку, вказану в договорі чи іншу картку, якою вона користується, не надходили. Зокрема, вона мала можливість здійснити запит до банку про наявність у неї карткового рахунку, вказаного в заяві на отримання кредиту, та отримати виписку по вказаному рахунку за період кредитування. Таким чином відповідачкою не надано жодного доказу на підтвердження своїх заперечень.

Виходячи з викладеного, сторона позивача стверджує, що відповідачкою не надано жодного доказу того, що нею оспорювався зазначений вище кредитний договір раніше. Крім того, зазначає, що отримавши позовну заяву відповідачка зустрічного позову щодо оспорення зазначеного кредитного договору щодо його не укладення, не подала. Таким чином вбачається, що укладений між сторонами кредитний договір не оспорювався та не визнавався судом недійсним тому є чинним оскільки відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 628, 1054, 1055 ЦК України. В тому числі, відповідачка не була позбавлена можливості відповідно до умов договору відмовитися від договору протягом 14 календарних днів від дати його укладення шляхом повідомлення кредитора в письмовій формі з одночасним поверненням грошових коштів, одержаних згідно з цим договором та сплати процентів за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором. Проте, у вказаний строк відповідачка від договору не відмовлялася, жодних заперечень щодо його змісту не висловлювала, що свідчить про її згоду з умовами укладеного договору.

Додатково представник позивача зазначає, що ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість не нараховував, а звернувся до суду з позовом до Боржника про стягнення заборгованості виключно з сумою, яка була передана в рамках підписаного Договору про відступлення прав вимоги.

З огляду на вищевикладене, сторона позивача вважає, що оскільки фінансова установа, правонаступником якої за договорами факторингу та відступлення прав вимоги є позивач, виконала всі передбачені кредитним договором умови щодо надання відповідачці кредитних коштів, а остання, за укладеним договором вказані грошові кошти отримала, однак свої зобов`язання щодо їх повернення відповідно до умов договору не виконала, хоча таку можливість мала, але без поважних причин цього не зробила, можна дійти до висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачкою взятих на себе зобов`язань за вказаним кредитним договором, а отже вимога позивача про стягнення заборгованості за основною сумою боргу кредиту та заборгованості за відсотками грунтується на вимогах закону, а відтак підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо нарахування відсотків після закінчення строку кредитування, позивач звертає увагу суду, що між відповідачкою та первісним кредитором були укладені додаткові угоди, якими продовжено строк кредитування. Крім того, зазначає, що сторонами був погоджений розмір процентів за прострочену позику. Отже, позивач вважає, що сума нарахованих первісним кредитором процентів у розмірі 20920,00 грн відповідає погодженим сторонами умовам договору, а тому в цій частині позовні вимоги теж підлягають задоволенню.

Щодо суми витрат на правову допомогу представник позивача вважає, що сума таких витрат є обґрунтованою, співмірною з фактичним обсягом наданих послуг, а також доцільною в межах цієї справи. Відтак, позивач просить суд задовольнити вимогу про розподіл (стягнення) витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

30.03.2026 року представниця відповідачки - адвокат Зачепіло З.Я. надала додаткові пояснення, в яких зазначила, що у справі відсутні належні, допустимі та достатні докази у розумінні ст.ст. 76, 100 ЦПК України на підтвердження зазначених у позові обставин про те, що кредитор ТОВ «Маніфою» у справі засобами електронного зв`язку направляв оферту позичальнику - відповідачці, а відповідачка у відповідь надіслала свою згоду акцепт. У справі також відсутні вищевказані документи. У справі також відсутні докази про порядок отримання відповідачем одноразового ідентифікатора (некваліфікованого електронного підпису) та факту його накладення у електронному документі договору кредиту, або відповідних доповнень до нього, як про це зазначено у рішенні та ма відповідати порядку створення та підписання електронних документів визначеному ст. 12 Закон України «Про електронну комерцію». Вказані у письмових копіях договору кредиту одноразові електронні ідентифікатори за - відсутності верифікації та ідентифікації позичальника при їх отриманні та підписанні не є достовірними та достатніми доказами підписання та укладання договору відповідачкою у електронній формі відповідно до визначеного у нормах ст.ст. 11, 12 згаданого Закону порядку. Тому надані позивачем вищевказані паперові копії електронних доказів кредитного договору з доповненнями, які містять інформацію про їх підписання електронним підписом - одноразового ідентифікатором - не можна вважати достовірними та достатніми у розумінні ст. 78 ЦПК України для того, щоб з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства, справедливість, добросовісність та розумність, п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, дійти висновку про підписання та укладення договорів кредиту, які зазначені у позові.

З огляду на зазначене, сторона відповідачки стверджує, щопозивач не надав до справи належних і допустимих доказів, які надають можливість верифікувати (перевірити) інформацію про отримання відповідачем ОСОБА_1 електронного підпису, факт його накладання (використання) при підписанні у вказаному у позові порядку обміну електронними повідомленнями, з відповідною ідентифікацією, як це визначено у ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Так, цілісність електронного документа, як ознака його достовірності, визначається як доказ того, що документ повний за складом та не підлягав неавторизованим змінам. Цілісність електронного документа забезпечується, зокрема дотриманням законного порядку його підписання, який передбачає, що останній підписант накладає свій цифровий підпис, який його належним чином ідентифікує. Позивач не надав до суду відповідних доказів, що підписаний від імені позичальника електронний підпис належить саме відповідачеві ОСОБА_1 . Відповідного договору чи іншого документа, який підтверджував надсилання та отримання позичальником вказаного електронного підпису на номер телефона позичальника у СМС повідомленні, як зазначено у позові, після його верифікації та ідентифікації - матеріали справи не містять.

Оскільки розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд проводиться по матеріалах справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Матеріалами справи встановлено, що 02.02.2021 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 укладено Договір позики № 1636540, який укладено в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідачки.

Згідно з п. 2.1. Договору позики за цим договором позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти (позику), а позичальник приймає на себе обов`язок повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти від суми позики та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього договору.

Відповідно до п. 2.2. Договору позики позика надається на умовах повернення, платності та строковості в національній валюті України - гривні.

Пунктом 2.3. Договору позики встановлені параметри позики: тип позики: короткострокова; мета отримання позики: придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника; сума позики: 10 000,00 грн; строк позики: до 04.03.2021 року (30 днів).

Згідно з п. 2.4.2. Договору позики середньоденний розмір процентів за користування позикою, акційний, фіксований: 1,09450% від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики.

Відповідно до п 2.4.3. договору позики середньоденний розмір процентів за користування позикою, базовий, фіксований: 1.99000% від суми позики за кожен день користування позикою в межах повного строку позики.

Згідно з п. 2.4.4. Договору позики базова процентна ставка за позикою, фіксована: 1.99000% від суми позики за кожен день користування позикою.

Також між ОСОБА_1 та ТОВ «МАНІФОЮ» укладено Додаткові угоди на продовження строку дії Договору (пролонгацію кредиту), а саме: 04.03.2021 року Додаткову угоду № 1 на строк позики до 03.04.2021 року та 03.04.2021 року Додаткову угоду №2 на строк позики до 03.05.2021 року.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію»).

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України " Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір позики №1636540 від 02.02.2021 року укладений сторонами шляхом ідентифікації позичальниці та використання нею електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором «g71852», що узгоджується з вимогами законодавства. Такий договір прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

11.08.2021 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 11-08/2021, у відповідності до умов якого, ТОВ «МАНІФОЮ» передає (відступає) ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «МАНІФОЮ» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрах боржників.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 11.08.2021 року до Договору факторингу №11-08/2021 від 11.08.2021 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 30920,00 грн, з яких: 10000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 15920,00 грн - сума заборгованості за процентами за користування позикою; 5000,00 грн - сума заборгованості за процентами на прострочену позику.

23.05.2024 року між ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (клієнт) та ТОВ «Факторинг Партнерс» (фактор) було укладено договір факторингу № 23/05/24, за умовами якого клієнт передає фактору за плату, а фактор приймає належні клієнту права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників, укладеними між клієнтом та боржниками (портфель заборгованості).

Відповідно до Реєстру заборгованостей №3 від 23.05.2024 р. до ТОВ «Факторинг Партнерс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором позики №1636540 від 02.02.2021 року (порядковий номер в реєстрі 10274) в сумі 30920,00 грн, з яких: 10000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 20920,00 грн - сума заборгованості за відсотками.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

У даній справі, встановлено, що відступлення прав вимоги за вищевказаним Договором позики №1636540 від 02.02.2021 року було здійснено шляхом укладення Договорів факторингів про відступлення ТОВ «Факторинг Партнерс» належне йому право вимоги .

За такого, враховуючи вищевказане, право вимоги до боржниці ОСОБА_1 за Договором позики №1636540 від 02.02.2021 року перейшло до ТОВ «Факторинг Партнерс», що дає останньому право на стягнення з відповідачки в судовому порядку неповернуту нею суму позики.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

У позовній заяві позивач зазначає, що відповідачка має непогашену заборгованість за Договором позики №1636540 від 02.02.2021 року у сумі 30920,00 грн, право вимоги якої перейшло до ТОВ «Факторинг Партнерс».

На підтвердження вказаної заборгованості позивач долучає до матеріалів справи складений ним розрахунок заборгованості за період з 11.08.2021 по 27.01.2026.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що вищевказаний розрахунок заборгованості за договором є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду пересвідчитися, чи передавалися в дійсності кошти позичальниці в кредит.

Крім того, даний розрахунок не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним та нарахування відсотків у відповідності до умов Кредитного договору, а тому не є належним доказом наявності заборгованості.

Вказаний розрахунок із зазначенням конкретного розміру заборгованості є документом, що створений позивачем, а відтак інформація, що зазначена в ньому, за відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування кредитними коштами може бути виписка по рахунку або ж платіжне доручення чи квитанція про перерахування коштів на рахунок відповідачки, проте таких документів матеріали справи не містять.

У відповідності до статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. В свою чергу, будь-який кредитор, первісний або новий, окрім доведення факту укладення договору та набуття прав на стягнення з боржника у зобов`язанні повинен довести факт виникнення зобов`язання у боржника, що, в даному випадку може бути підтверджено фінансовими документами про перерахування коштів на рахунок відповідачки, які до матеріалів справи додані не були.

Отже, з огляду на положення вказаних вище норм законодавства, докази надання відповідачці коштів, оплати чи неоплати за кредитним договором відповідачкою є необхідним для доведення вимог позивача про стягнення заборгованості. Позивач повинен був довести ці обставини за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 2.6. Договору позики №1636540 від 02.02.2021 року, позика надається позичальнику шляхом безготівкового переказу на рахунок банківської картки, зареєстрованої позичальником для цієї цілі в особистому кабінеті на веб-сайті товариства протягом 3 (трьох робочих) днів з дати підписання договору.

Згідно п. 1.6. ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-III) в редакції, чинній станом на момент укладення договору, документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб`єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону № 2346-III ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Згідно п. 22.4. ст. 22 Закону № 2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним:

для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;

для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором.

Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв`язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України. (п. 22.5. ст. 22 Закону № 2346-III).

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, в редакції, чинній станом на момент укладення договору, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21) від 25.05.2021 року належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в чинній станом на момент укладення договору редакції) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/15023/21 Верховний Суд зазначив, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).

Отже, належним доказом перерахування первісним кредитором відповідачці кредитних коштів є відповідні розрахункові документи, банківські виписки або інші первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивачем не були надані суду розрахункові документи, банківські виписки або інші належні та допустимі докази, які підтверджують факт перерахування первісним кредитором на банківський рахунок ОСОБА_1 кредитних коштів, у сумі 10000,00 грн, в 3-денний строк, як це передбачено пунктом 2.6. Договору позики.

На підтвердження існуючої заборгованості позивачем долучено лише розрахунок заборгованості за Договором позики №1636540 від 02.02.2021 року, складеними самим позивачем, що не може вважатись належним та достатнім доказом існуючої заборгованості.

Суд зазначає, що позивач не заявляв клопотання про витребування доказів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Аналогічний висновок викладений у постановах КЦС ВС від 13.03.2024 року, справа № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23, від 02 червня 2022 року, справа № 602/1455/20, провадження № 61-475св22.

З огляду на принцип змагальності, суд не має права за власною ініціативою витребовувати докази перерахування первісним кредитором ТОВ «МАНІФОЮ» на банківський рахунок відповідачки кредитних коштів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

У постанові від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі, належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.

Крім того, у постанові від 01.11.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 462/2056/20, провадження № 61-3758св23) зазначає, що засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Таким чином, з огляду на положення вказаних вище норм законодавства, докази надання відповідачці коштів є необхідним для доведення вимог позивача про стягнення заборгованості.

Позивач повинен був довести ці обставини за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначених ним обставини.

За такого, суд вважає твердження сторони відповідачки щодо недоведення позивачем факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів слушними.

Враховуючи ненадання позивачем належних та допустимих доказів надання ТОВ «Маніфою» ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 10 000,00 грн, на виконання умов Договором позики №1636540 від 02.02.2021 року, враховуючи законодавчо встанволену реальність (а не консенсуальність) договорів позики, у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що підтверджені належними, достатніми доказами і не підлягають задоволенню.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, відсутні підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.А. Гуденко