Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №127/15593/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я№ 127/15593/26

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

ЗАОЧНЕ

09 липня 2026 р. м.Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючої судді Медяної Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання – Кравчук Ю.Ю.,

представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – адвоката Кошалковської Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист прав споживачів, повернення коштів за неотриманий товар, стягнення 3% річних, втрат від інфляції та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з даним позовом, в якому просять стягнути з відповідача на їх користь в рівних частках кошти за неотриманий товар у сумі 169 017,26 грн., з яких: 63 210,50 грн. – заборгованість за неотриманий товар; 63 210,50 грн. – неустойка в розмірі 1% вартості продукції за кожен день затримки повернення коштів (ч.9 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів»); 4 343,16 грн. – 3% річних; 18 253,10 грн. – інфляційні збитки: 20 000 грн. – моральна шкода, та судові витрати.

В обґрунтування позову позивачі зазначають, що у липні 2024 вони вирішили замовити ювелірні вироби в мережі Інтернет та звернулися до відповідача через месенджер WhatsApp за телефонними номерами НОМЕР_1 , 380937777783.

Через вказаний месенджер вони замовили обручки «Народжені для щастя», і пусети (сережки) цієї ж серії, тобто між сторонами на відстані укладено договір купівлі-продажу.

Позивачі сплатили відповідачу грошові кошти у сумі 145 390 грн. в якості передоплати.

30.07.2024 відповідач повідомила, що оплата прийнята та замовлення передано в роботу.

Майже три місяці позивачі чекали на отримання замовлення, проте на їх запити надавалися лише формальні відповіді.

Пізніше позивачам було запропоновано повернути кошти, які були сплачені ними за замовлення, та 19.11.2024 вони отримали графік повернення коштів. Проте відповідач не дотрималася вказаного графіку, кошти не вертає, через що у відповідача перед позивачам утворився борг у сумі 63 210,50 грн.

На вказану суму позивачами нараховано пеню відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» та 3% річних і інфляційні збитки відповідно до ст.625 ЦК України.

Також, позивачам внаслідок дій відповідача завдано моральну шкоду, яку вони оцінили в 20 000 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Надано строк відповідачу для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - відповіді на відзив та відповідачу на подання заперечення. (а.с.90)

Представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 – адвокат Кошалковська Н.В. в судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася повторно, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася судом у встановленому законом порядку. Про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не подала.

Частиною восьмою статті 178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Відповідно до ч.4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Враховуючи зазначене вище та положення ч. 4 ст. 223 ЦПК України і ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи за наявними матеріалами справи.

Заслухавши пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 19.07.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 за допомогою месенджера «WhatsApp» з метою замовлення ювелірних виробів. З вказаного листування вбачається, що сторонами було досягнуто згоди про те, що ОСОБА_3 зобов`язується виготовити обручки «Народжені для щастя» (жіночу та чоловічу) та сережки пусети жіночі «Народжені для щастя», а позивач зобов`язався оплатити вказане замовлення. При цьому, сторони погодили сплату позивачем авансу у сумі 145 390 грн., номер карткового рахунку для оплати – 5375414139803893. ОСОБА_3 30.07.2024 підтвердила отримала авансу в сумі 145 390 грн. та повідомила про те, що замовлення взято в роботу. З подальшого листування вбачається, що відповідач не виконала замовлення вчасно, і на регулярні запити позивача про кінцеву дату виконання замовлення надавала відповідала, що виготовлення виробів ще не закічено, або про затримки у відправленні. В подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_3 погодили, що відповідач поверне позивачу грошові кошти за невиконане замовлення у сумі 145 390 грн., і ними було узгоджено графік повернення. (а.с.25-56)

Відповідно до копій квитанцій, позивачами на рахунок НОМЕР_2 , отримувач ОСОБА_4 , було сплачено кошти на загальну суму 145 390 грн. ОСОБА_1 сплатив наступні суми: 20.07.2024 – 14 000 грн.: 22.07.2024 – 14 000 грн.; 23.07.2024 – 14 000 грн.; 24.07.2024 – 14 000 грн.; 29.07.2024 – 14 000 грн.; 30.07.2024 – 14 000 грн. ОСОБА_2 сплатила наступні суми: 21.07.2024 – 14 000 грн.; 20.07.2024 – 14 000 грн.; 23.07.2024 – 14 000 грн.24.07.2024 – 14 000 грн.: 30.07.2024 – 5 390 грн. (а.с.19-25)

Позивачам було повернуто кошти на загальну суму 82 179,5?0 грн., з яких: 20.11.2024 – 14 000 грн.; 25.11.2025 – 14 000 грн.; 14 000 грн.; 27.12.2024 – 14 000 грн. та 14 000 грн; 19.02.2025 – 7 000; 07.07.2025 – 7 179,50 грн.; 14.04.2026 – 12 000 грн.(а.с.57-60)

Таким чином, станом на дату розгляду справи сума неповернутих позивачам коштів становить 63 210,5?0 грн. (145 390-82 179,50)

Суд вважає надані позивачами скріншоти переписки у месенджері «WhatsApp» належними, допустимими та достовірними доказами з огляду на таке.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23), зазначила таке: «Процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах».

Аналогічні процесуальні положення закріплені в частині третій статті 100 ЦПК України та пункті 1 частини другої статті 76 ЦПК України.

Отже, якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» не виключає можливості використання електронних доказів, які не є електронними документами у розумінні цього Закону, без кваліфікованого електронного підпису, якщо такі докази у сукупності з іншими матеріалами справи дають змогу встановити відповідні обставини.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 09 січня 2026 року у справі № 751/4083/24.

Скріншоти у цій справі не використовуються як самостійний електронний доказ, оцінюються разом з іншими доказами, зокрема копіями квитанцій.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. (стаття 627 ЦК України).

Судом встановлено, що листування велося між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_5 , у якому зафіксовано умови укладеного між сторонами договору: найменування товару (ювелірних виробів), строк виконання договору та умови оплати і повернення коштів.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Судом встановлено, що сторони узгодили усі істотні умови договору купівлі-продажу товарів: обручки «Народжені для щастя» (жіночу та чоловічу) та сережки пусети жіночі «Народжені для щастя», які будуть виготовлені відповідачем саме за замовленням позивачів, тобто таких, що будуть свторені у майбутньому. Укладення такого договору підтверджується початком його виконання: позивачі надали відповідачу частину коштів, за виготовлення зазначених ювелірних виробів, а відповідач розпочала роботу - виготовив форми виробів у воску.

Проте відповідач умови договору не виконала, товар, узгоджений в договорі, не виготовила та не передала у строк зазначений у договорі, хоча позивачі перерахували їй узгоджений аванс вчасно.

У наслідок невиконання договору відповідачем, останій та позивачі дійшли згоди про те, що відповідач поверне їм сплачені ними кошти.

Таким чином, судом встановлено, що договір купівлі-продажу фактично був розірваний за згодою сторін, відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що внаслідок розірвання договору відповідач зобов`язалася повернути позивачам кошти у сумі 145 390 грн.

Проте нею було повернуто лише 82 179,50 грн., а тому з неї підлягає стягненню сума неповернутих коштів у розмірі 63 210,5?0 грн. (145 390-82 179,50), що підтверджується належними та достовірними доказами.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивачів неустойки, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 9 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.

Відповідач погодилася повернути позивачам кошти, сплачені за невиконане зобов`язання, у погоджений між ними строк, проте кошти повернула невчасна та не в повному обсязі.

Таким чином, в даному випадку наявні підстави для стягнення неустойки з відповідача.

Сума неустойки, нарахована відповідачу, становить 528 845,80 грн. (а.с.65), проте позивачі просять стягнути неустойку у сумі 63 210,50 грн., а тому саме така сума підлягає стягненню.

Щодо стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних, то відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц.

Відповідач зобов`язалася повернути позивачам кошти відповідно до узгодженого графіку, проте свого зобов`язання вчасно та в повному обсязі не виконала, а тому з неї підлягають стягненню 4 343,16 грн. – 3% річних; 18 253,10 грн. – інфляційні збитки(а.с.66-67)

Свого розрахунку відповідач не надала, аби спростувати розрахунок позивачів.

За змістом частини другої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

З огляду на викладене слід зазначити, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Статті 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

З наведеного вбачається, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону України «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.

З огляду на викладене, суд вбачає підстави для стягнення з відповідача моральної шкоди. Водночас, суд не погоджується з вказаної позивачами суми моральної шкоди – 20 000 грн.

За змістом ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: 1) характеру правопорушення; 2) глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; 3) ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; 4) інших обставин, які мають істотне значення.

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до роз`яснень п. 3 вказаної Постанови, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відтак, на думку суду, сума моральної шкоди, визначена позивачами, є явно завищеною, і дотримуючись вимог розумності, виваженості та справедливості та інших обставин, що мають істотне значення, суд дійшов висновку, що користь позивача підлягає стягненню 5 000 грн. На переконання суду такий розмір відшкодування моральної шкоди є справедливим і достатнім для компенсації понесених позивачами страждань та переживань.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, і з відповідача на користь позивачів підлягають стягненню в рівних частках кошти за неотриманий товар у сумі 154 017,26 грн., з яких: 63 210,50 грн. – заборгованість за неотриманий товар; 63 210,50 грн. – неустойка в розмірі 1% вартості продукції за кожен день затримки повернення коштів (ч.9 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів»); 4 343,16 грн. – 3% річних; 18 253,10 грн. – інфляційні збитки;5 000 грн. – моральна шкода.

Оскільки позивачі були звільнені від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 540,17 грн. пропорційно до суми задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 15, 16, 23, 625, 626, 627, 655, 656, 693 ЦК України, ст. 1, 10, 12, 13, 15, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 12, 13, 89, 141, 247, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист прав споживачів, повернення коштів за неотриманий товар, стягнення 3% річних, втрат від інфляції та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках кошти у сумі 154 017,26 грн., з яких: 63 210,50 грн. – заборгованість за неотриманий товар; 63 210,50 грн. – неустойка в розмірі 1% вартості продукції за кожен день затримки повернення коштів (ч.9 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів»); 4 343,16 грн. – 3% річних; 18 253,10 грн. – інфляційні збитки; 5 000 грн. – моральна шкода.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1 540,17 грн.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 2989411617, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя