Вирок від 08 липня 2026 р. у справі №132/642/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/642/26

Провадження №1-кп/132/307/26

Вирок

Іменем України

09 липня 2026 року місто КАЛИНІВКА

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

при секретарі – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020220000040 від 28 січня 2026 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Польова Лисіївка Калинівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із вищою освітою, неодруженого, працевлаштованого, не судимого в силу ст.89 КК України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченого – ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 відповідно до постанови Калинівського районного суду Вінницької області від 06 грудня 2024 року у справі № 132/3668/24, яка набула законної сили 16 грудня 2024 року, визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, та на нього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800грн.00коп., з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п`ять) років. ОСОБА_7 , достовірно знаючи про наявність вказаного судового рішення, оскільки особисто отримав його копію 06 грудня 2024 року, з метою його умисного невиконання, в порушення приписів статті 129-1 Конституції України, відповідно до якої судове рішення є обов`язковим до виконання, продовжив керувати транспортним засобом. Так, ОСОБА_7 всупереч судовому рішенню, яке набрало законної сили, достовірно знаючи про те, що він позбавлений права керування транспортними засобами, з метою його невиконання в зазначеній частині, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, 27 січня 2026 року сів за кермо транспортного засобу марки (моделі) «ВАЗ-21063», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », та підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», згідно якої, судове рішення, що набрало законної сили, є обов`язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, керував цим транспортним засобом в межах села Польова Лисіївка Хмільницького району Вінницької області, де о 22год.10хв., поряд із місцевим кладовищем, біля зупинки громадського транспорту, був зупинений працівниками відділення поліції № 1 Хмільницького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області за порушення Правил дорожнього руху.

Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні при розгляді даної справи, свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав повністю, зазначивши, що дійсно знаючи про те, що він згідно постанови суду, яка набула законної сили, був позбавлений права керування транспортними засобами, всупереч зазначеного судового рішення, 27.01.2026 року сів за кермо транспортного засобу марки (моделі) «ВАЗ-21063», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під час керування якого в селі Польова Лисіївка, був зупинений працівниками відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області, за порушення ПДР України.

Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, підтверджується наступними доказами:

постановою Калинівського районного суду Вінницької області від 06.12.2024 року у справі № 132/3668/24 (номер провадження 3/132/2064/24), яка набула законної сили 16.12.2024 року, згідно якої, ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800грн.00коп. в дохід держави, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк п`ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу;

протоколом огляду місця події, складеним 27.01.2026 року слідчим СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_8 , згідно якого, в селі Польова Лисіївка Хмільницького району Вінницької області, поряд із кладовищем, біля зупинки громадського транспорту, був виявлений та оглянутий транспортний засіб марки (моделі) «ВАЗ-21063», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », біля якого перебував водій ОСОБА_7 ;

протоколом огляду документа, складеним 07.02.2026 року слідчим СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_8 , та відеозаписом з нагрудної бодікамери працівника органу Національної поліції, який є додатком до цього протоколу, згідно яких, був оглянутий відеозапис з нагрудної бодікамери працівника органу Національної поліції ОСОБА_9 , на якому зафіксовано факт зупинення транспортного засобу марки (моделі) «ВАЗ-21063», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням водія ОСОБА_7 , за порушення ПДР України;

протоколом огляду документа, складеним 07.02.2026 року слідчим СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_8 , та відеозаписом з нагрудної бодікамери працівника органу Національної поліції, який є додатком до цього протоколу, згідно яких, був оглянутий відеозапис з нагрудної бодікамери працівника органу Національної поліції ОСОБА_10 , на якому зафіксовано факт зупинення транспортного засобу марки (моделі) «ВАЗ-21063», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням водія ОСОБА_7 , за порушення ПДР України;

протоколом огляду документа, складеним 11.02.2026 року слідчим СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_8 , згідно якого, були оглянуті матеріали справи про адміністративне правопорушення №132/3668/24 (номер провадження 3/132/2064/24), серед яких наявна розписка про вручення ОСОБА_7 копії постанови Калинівського районного суду Вінницької області від 06.12.2024 року у справі № 132/3668/24 (номер провадження 3/132/2064/24) – 06.12.2024 року.

Від допиту свідків обвинувачення ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , прокурор ОСОБА_14 відмовилася з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_7 визнає свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та не оспорює фактичні обставини скоєного, а тому їх виклик та допит є недоцільним. Дану позицію в судовому засіданні підтримав обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник – адвокат ОСОБА_15 . На підставі ухвали Калинівського районного суду Вінницької області, постановленій у протокольній формі та зафіксованій у відповідному журналі судового засідання, дана відмова прокурора прийнята судом та визнано недоцільним допит свідків обвинувачення ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 під час розгляду даного кримінального провадження.

Відсутність свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 не впливає на можливість встановлення судом обставин, що підлягають доказуванню під час цього кримінального провадження.

Відповідно до частини 1 статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Оцінюючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_7 , отримано в порядку, визначеному процесуальним законом (КПК України), вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення, а тому ці дані в силу статті 84 КПК України є доказами у кримінальному провадженні.

Відповідно до положень статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.

Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Цей стандарт у кримінальному провадженні, на думку суду було дотримано.

Дослідивши всебічно і об`єктивно усі обставини кримінального провадження, судом не було виявлено таких обставин, яким би версія обвинувачення не надала розумного пояснення або які би свідчили про можливість іншої версії інкримінованої події.

Сторона обвинувачення змогла довести в суді встановлені під час досудового розслідування обставини, які підлягають доказуванню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.1 ст.382 КК України, а саме в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили, правильно кваліфіковані органом досудового розслідування.

Положення частини 2 статті 50 КК України встановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до змісту статті 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог статті 12 КК України, віднесене до нетяжкого злочину.

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Польова Лисіївка Калинівського району Вінницької області, є громадянином України, має вищу освіту, неодружений, працевлаштований, проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відомостей персонально-довідкового обліку, отриманих з Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України про притягнення осіб до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України від 29.01.2026 року, ОСОБА_7 не судимий в силу ст.89 КК України.

Відповідно до довідки-характеристики, виданої 03.02.2026 року Мирненським старостинським округом Калинівської міської ради Вінницької області, компрометуючі матеріали відносно ОСОБА_7 відсутні.

За характеристикою, виданою 03.07.2026 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Злак 2024», ОСОБА_7 за місцем робити характеризується позитивно.

Як слідує з консультативних висновків спеціалістів, виданих 02.02.2026 року лікарями Комунального підприємства «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради, ОСОБА_7 на обліку у лікарів нарколога, психіатра не перебуває.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування визначено обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_7 : щире каяття. Обставин, які обтяжують його покарання, органом досудового розслідування не встановлено.

Статтею 66 КК України визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються: 1) з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення; 3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім; 4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності; 5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого; 8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 156/98/18 (провадження № 51-9408км18), наведений у статті 66 КК України перелік не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, й інші обставини, не зазначені у цій статті. Ними, зокрема, можуть бути: вчинення злочину вперше; визнання вини особою, що вчинила злочин; молодий вік цієї особи; позитивна характеристика за місцем праці; навчання чи проживання; стан її здоров`я; наявність малолітніх дітей чи інших осіб на її утриманні та інше.

За рекомендаціями, викладеними в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

З урахуванням вищезазначених вимог закону та роз`яснень щодо застосування його норм, суд ретельно дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість визнання обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 : визнання вини особою, що вчинила кримінальне правопорушення; щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , судом не встановлено.

Санкція частини 1 статті 382 КК України передбачає покарання у виді штрафу від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років.

Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.

Первинним етапом повинна бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду і розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 290/932/19 зазначив, що призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК України є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 51 КК України, до осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом може бути застосований такий вид покарання, як штраф.

Штраф, згідно частини третьої статті 52 КК України, може застосовуватися як основне покарання.

Положеннями частин першої та другої статті 53 КК України визначено, що штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом, з урахуванням положень частини другої цієї статті. Розмір штрафу визначається судом з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд виходить із того, що відповідно до статті 50 Кримінального кодексу України покарання є заходом державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до статті 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також вплив призначеного покарання на виправлення особи та на умови життя її сім`ї.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, реалізація принципу індивідуалізації покарання передбачає необхідність забезпечення справедливого балансу між характером та ступенем суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, даними про особу винного, його поведінкою після вчинення кримінального правопорушення та цілями покарання, визначеними статтею 50 КК України. Покарання не може бути ані надмірно суворим, ані явно м`яким, а повинно бути необхідним і достатнім для досягнення визначених законом цілей.

Суд враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 382 КК України, посягає на авторитет судової влади та встановлений Конституцією України і законами України принцип обов`язковості судових рішень. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку. Виконання судових рішень є невід`ємною складовою права на справедливий суд та принципу верховенства права. Саме тому умисне невиконання судового рішення становить підвищену суспільну небезпеку, оскільки підриває авторитет правосуддя та довіру суспільства до судової влади.

Разом із тим суд бере до уваги, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення відповідно до статті 12 КК України належить до нетяжкого злочину, не пов`язане із застосуванням насильства, заподіянням шкоди життю чи здоров`ю людини або спричиненням тяжких наслідків.

При оцінці особи обвинуваченого ОСОБА_7 судом встановлено, що останній повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, не заперечував фактичних обставин обвинувачення, щиро розкаявся у вчиненому, критично оцінив власну протиправну поведінку та висловив жаль з приводу допущеного порушення закону. Таке ставлення до вчиненого свідчить про усвідомлення ним протиправності власних дій та є підставою для висновку про наявність позитивних передумов для його виправлення без застосування більш суворих видів покарання.

Суд враховує відомості про майновий стан обвинуваченого ОСОБА_7 . Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що він офіційно працевлаштований, має постійне джерело доходу, а його сукупний офіційний дохід за період із січня по червень 2026 року становив 63 191 гривню 15 копійок, що свідчить про наявність стабільного заробітку та реальної можливості виконати покладений судом обов`язок зі сплати штрафу.

Вирішуючи питання про визначення конкретного розміру штрафу, суд виходить із того, що штраф як вид покарання має бути не символічним, а таким, що реально впливатиме на правосвідомість засудженого, забезпечуватиме досягнення мети покарання та водночас не буде явно непомірним з огляду на його матеріальне становище.

На переконання суду, призначення мінімального розміру штрафу не відповідатиме ступеню суспільної небезпечності умисного невиконання судового рішення та не забезпечить належної реалізації превентивної функції покарання. Водночас застосування максимально суворого покарання, передбаченого санкцією статті, за наявності щирого каяття, повного визнання вини, відсутності обставин, що обтяжують покарання, та загалом позитивних даних про особу обвинуваченого, суперечило б принципу справедливості та індивідуалізації покарання.

За таких обставин суд приходить до переконання, що оптимальним, справедливим та співмірним характеру і ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі винного та його майновому стану є призначення покарання саме у виді штрафу у розмірі 700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 11900грн.00коп.

Такий розмір штрафу хоча й перевищує мінімальний, передбачений санкцією частини першої статті 382 КК України, однак не є максимальним, є співмірним фінансовим можливостям обвинуваченого, враховуючи його офіційний дохід, та забезпечує досягнення цілей покарання. Сума штрафу є відчутною для засудженого, стимулюватиме його до неухильного виконання судових рішень у майбутньому, формуватиме повагу до закону та авторитету судової влади, а також виконуватиме функцію загальної превенції щодо інших осіб.

Суд також виходить із практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби остаточні та обов`язкові судові рішення могли залишатися невиконаними. Саме тому належне реагування держави на факти умисного невиконання судових рішень є необхідною умовою забезпечення принципу верховенства права та ефективності судового захисту.

З урахуванням усіх наведених обставин у їх сукупності суд доходить висновку, що призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в розмірі 700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян повністю відповідатиме вимогам статей 50, 65–67 КК України, принципам законності, справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Згідно частини 9 статті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме два DVD-R диски з відеозаписами з нагрудних бодікамер працівників органу Національної поліції /постанова слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_8 від 07.02.2026 року/, копії документів з матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 132/3668/24 (номер провадження 3/132/2064/24) /постанова слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_8 від 11.02.2026 року/, після набуття вироком законної сили, необхідно залишити в матеріалах кримінального провадження.

Витрати на залучення експерта в кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого в рамках кримінального провадження, як в ході досудового розслідування, так і під час судового розгляду справи, не застосовувався.

Відповідно до частин 1, 2 статті 374 КПК України, вирок суду складається зокрема зі вступної частини, у якій зазначаються дата та місце його ухвалення.

Згідно роз`яснень викладених в узагальнені Верховного Суду України від 01.08.2004 року «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення», суди повинні керуватися положенням про те, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду, незалежно від тривалості часу, протягом якого відбувалася нарада суддів, а місцем його постановлення – місто чи інший населений пункт, де це фактично мало місце.

Оскільки днем підписання вироку є 09 липня 2026 року, то датою його постановлення є саме цей день.

Відповідно до положень частини 15 статті 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 11900грн.00коп.

Речові докази, вилучені в ході розслідування даного кримінального провадження, а саме два DVD-R диски з відеозаписами з нагрудних бодікамер працівників органу Національної поліції /постанова слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_8 від 07.02.2026 року/, копії документів з матеріалів справи про адміністративне правопорушення № 132/3668/24 (номер провадження 3/132/2064/24) /постанова слідчого СВ відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_8 від 11.02.2026 року/, після набуття вироком законної сили, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Роз`яснити засудженому, що він має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженому та прокурору.

Суддя