Вирок від 05 липня 2026 р. у справі №132/864/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/864/26

Провадження №1-кп/132/316/26

Вирок

Іменем України

06 липня 2026 року місто КАЛИНІВКА

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026025220000014 від 02 березня 2026 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Калинівка Калинівського району Вінницької області, українця, громадянина України, із загальною середньою освітою, неодруженого, непрацевлаштованого, судимого 03 квітня 2025 року Калинівським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки, з покладенням обов`язків, передбачених п.п.1, 2, 3 ч.2 ст.59-1 КК України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.389 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 відповідно до вироку Калинівського районного суду Вінницької області від 03 квітня 2025 року, ухваленому у справі № 132/1025/25, який набрав законної сили 04 травня 2025 року, був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, йому призначено покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки, та на підставі п.п.1, 2, 3 ч.2 ст.59-1 КК України зобов`язано: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. 20 травня 2025 року розпорядження про виконання зазначеного вироку, що набрав законної сили надійшло до Хмільницького районного відділу № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області, на підставі якого ОСОБА_3 був поставлений на облік в органі пробації у якості особи, яка засуджена до покарання у виді пробаційного нагляду. 09 січня 2026 року ОСОБА_3 уповноваженим працівником Хмільницького районного відділу № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області під розписку було ознайомлено з порядком та умовами відбування покарання у виді пробаційного нагляду, та постановою зобов`язано з`являтись на реєстрацію до Хмільницького районного відділу № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області, та визначено днями явки – першу та третю середу кожного місяця, з якою ОСОБА_3 був ознайомлений під особистий підпис. Крім цього, цього ж дня, ОСОБА_3 було попереджено про кримінальну відповідальність за ч.3 ст.389 КК України, у разі ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду. Проте, ОСОБА_3 будучи ознайомленим з порядком і умовами відбування призначеного судом покарання у виді пробаційного нагляду, та попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування такого покарання, маючи умисел на ухилення від його відбування, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, 21 січня 2026 року не з`явився у визначений йому день для реєстрації до органу з питань пробації, без поважних на те причин. 28 січня 2026 року до ОСОБА_3 відповідно до положень ст.49-3 КВК України, за порушення порядку та умов відбування покарання у виді пробаційного нагляду, органом з питань пробації було застосоване застереження у вигляді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності за ч.3 ст.389 КК України. Не дивлячись на це, ОСОБА_3 , будучи ознайомленим з порядком і умовами відбування призначеного судом покарання у виді пробаційного нагляду, та попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування такого покарання, маючи умисел на ухилення від його відбування, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, 04 лютого 2026 року повторно не з`явився у визначений йому день для реєстрації до органу з питань пробації, без поважних на те причин. 12 лютого 2026 року до ОСОБА_3 відповідно до положень ст.49-3 КВК України, за порушення порядку та умов відбування покарання у виді пробаційного нагляду, органом з питань пробації було вдруге застосоване застереження у вигляді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності за ч.3 ст.389 КК України. Не дивлячись на це, ОСОБА_3 , будучи ознайомленим з порядком і умовами відбування призначеного судом покарання у виді пробаційного нагляду, та попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування такого покарання, маючи умисел на ухилення від його відбування, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, 18 лютого 2026 року втретє не з`явився у визначений йому день для реєстрації до органу з питань пробації, без поважних на те причин. 20 лютого 2026 року до ОСОБА_3 відповідно до положень ст.49-3 КВК України, за порушення порядку та умов відбування покарання у виді пробаційного нагляду, органом з питань пробації було втретє застосоване застереження у вигляді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності за ч.3 ст.389 КК України. Не дивлячись на це, ОСОБА_3 будучи ознайомленим з порядком і умовами відбування призначеного судом покарання у виді пробаційного нагляду, та попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від відбування такого покарання, маючи умисел на ухилення від його відбування, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, 04 березня 2026 року вчетверте не з`явився у визначений йому день для реєстрації до органу з питань пробації, без поважних на те причин. Таким чином, ОСОБА_3 не з`явившись у визначені йому дні, а саме 21 січня 2026 року, 04 лютого 2026 року, 18 лютого 2026 року, 04 березня 2026 року, на реєстрацію до Хмільницького районного відділу № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області, допустив злісне ухилення від відбування покарання у виді пробаційного нагляду.

Частиною першою статті 302 КПК України передбачено, що встановивши під час досудового розслідування, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, не заперечують проти такого розгляду, прокурор має право надіслати до суду обвинувальний акт, в якому зазначає клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

Як свідчать матеріали кримінального провадження № 12026025220000014 від 02 березня 2026 року, під час досудового розслідування, ОСОБА_3 беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, у зв`язку із чим, прокурором у порядку, передбаченому частиною першою статті 302 КПК України, надісланий до суду обвинувальний акт, в якому викладене клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

На підтвердження даних обставин, до обвинувального акта в передбаченому законом порядку додані:

заяву підозрюваного, складену в присутності захисника, щодо визнання винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні;

матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості.

Відповідно до частини другої статті 381 КПК України, суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.

Згідно частини третьої статті 381 КПК України, спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.

У зв`язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_3 беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, беручи до уваги, що прокурором надісланий до суду обвинувальний акт, в якому викладене клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, суд, вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, вважає можливим розглянути обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження.

За положеннями частин першої, другої статті 382 КПК України, суд у п`ятиденний строк з дня отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку, а в разі затримання особи у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 298-2 цього Кодексу, невідкладно вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок. Вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим Кодексом, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Вивчивши обвинувальний акт та додані до нього матеріали, перевіривши встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження, суд дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.3 ст.398 КК України, тобто у злісному ухиленні засудженого від відбування покарання у виді пробаційного нагляду, повністю доведена.

Положення частини 2 статті 50 КК України встановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до змісту статті 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до положень статті 12 КК України, віднесене до кримінального проступку.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження № 12026025220000014 від 02 березня 2026 року, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Калинівка Калинівського району Вінницької області, є громадянином України, має загальну середню освіту, неодружений, непрацевлаштований, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно відомостей персонально-довідкового обліку, отриманих з Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України про притягнення осіб до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України від 03 березня 2026 року, ОСОБА_3 судимий 03 квітня 2025 року Калинівським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки, з покладенням обов`язків, передбачених п.п.1, 2, 3 ч.2 ст.59-1 КК України.

За довідкою-характеристикою № 169, виданою 10 березня 2026 року виконавчим комітетом Калинівської міської ради Вінницької області, матеріалами компрометуючого характеру відносно ОСОБА_3 міська рада не володіє.

Як слідує з консультативних висновків спеціалістів, складених 04 березня 2026 року КП «Калинівська центральна районна лікарня» Калинівської міської ради, ОСОБА_3 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , не встановлено.

Санкція частини 3 статті 389 КК України передбачає покарання у виді обмеження волі на строк до трьох років.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19.03.2020 року по справі №290/932/19 зазначив, що призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК України є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.

З урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеру діяння, відсутністю пом`якшуючих та обтяжуючих обставин, беручи до уваги особу обвинуваченого, суд приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_3 покарання в межах санкції статті закону, яка передбачає відповідальність за вищевказане кримінальне правопорушення, а саме у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

Згідно частини 1 статті 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Зазначена вимога закону має імперативний характер і унеможливлює (за умови встановлення судом таких обставин) будь-який інший порядок та правила призначення остаточного покарання.

Разом з тим, аналіз конструкції норми, передбаченої частиною 1 статті 71 КК України, дозволяє дійти висновку, що для застосування закріплених у ній правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначив і відповідні спеціальні умови, що мають бути встановлені судом в їх нерозривній єдності:

- перша з яких стосується моменту вчинення кримінального правопорушення засудженим «після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання» за попереднім вироком;

- друга наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент, визначений у частині 1 статті 71 КК України, момент призначення судом покарання за новим вироком (з огляду на те, що правило про приєднання невідбутої частини покарання адресоване саме суду, який постановлятиме новий вирок).

Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання.

На необхідність точного визначення виду та розміру невідбутої частини основного та/або додаткового покарання за попереднім вироком при призначенні засудженому покарання за правилами статті 71 КК України указують і вимоги частини 4 цієї статті, згідно з якою остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Водночас при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи із співвідношення, визначеного положеннями частини 1 статті 72 КК України.

Оскільки кримінальне правопорушення у даному кримінальному провадженні ОСОБА_3 вчинив після постановлення вироку Калинівського районного суду Вінницької області від 03 квітня 2025 року у справі № 132/1025/25, але до повного відбуття ним покарання, то суд зобов`язаний застосувати положення статті 71 КК України.

За наведених обставин, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання в межах санкції ч.3 ст.389 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців, та із застосуванням положень ч.1 ст.71, п.5 ч.1 ст.72 КК України, призначити ОСОБА_3 остаточне покарання за сукупністю вироків, частково приєднавши до покарання за цим вироком невідбуту частину покарання за вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 03 квітня 2025 року у справі № 132/1025/25 (номер провадження 1-кп/132/352/25), у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки.

При визначенні даного покарання, судом враховано, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та межі покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (абзац п`ятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення).

Такий висновок узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (рішення у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року, заява №10249/03) (рішення Конституційного Суду від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011).

З урахуванням вищенаведеного, визначене даним вироком покарання, відповідає принципам справедливості.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 374 КПК України, в разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з-поміж іншого, зазначається початок строку відбування покарання.

Частиною 1 статті 58 КВК України визначено, що строк покарання у виді обмеження волі обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

Таким чином, строк відбування покарання ОСОБА_3 у виді обмеження волі необхідно обчислювати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

Згідно частини 9 статті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме копії особової справи ОСОБА_3 за № 14/ПН/2025 на 71арк. (постанова начальника сектору дізнання відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області майора поліції ОСОБА_4 від 09 березня 2026 року), після набуття вироком законної сили, необхідно залишити в матеріалах даного кримінального провадження.

Витрати на залучення експерта в кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого в рамках кримінального провадження, як в ході досудового розслідування, так і під час судового розгляду справи, не застосовувався.

Керуючись ст.ст.302, 368, 370, 374, 381-382 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_2 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.3 ст.389 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі ч.1ст.71 КК України, із врахуванням положень ст.72 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднати невідбуте покарання за вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 03 квітня 2025 року у справі № 132/1025/25, та остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 у виді обмеження волі обчислювати з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме копії особової справи ОСОБА_3 за № 14/ПН/2025 на 71арк. (постанова начальника сектору дізнання відділення поліції № 1 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області майора поліції ОСОБА_4 від 09 березня 2026 року), після набуття вироком законної сили, залишити в матеріалах даного кримінального провадження.

Вирок суду, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381, 382 КПК України, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

З інших підстав вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі, якщо вирок було постановлено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 КПК України, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.

Суддя