Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №509/7082/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року

м. Київ

справа № 509/7082/24

провадження № 61-6843св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Флексіс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідопольського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року у складі судді Кириченко П. Л. та постанову Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Кострицького В. В., і виходив з такого.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою та виділення у спільну часткову власність нерухомого майна.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником земельної ділянки площею 0,1505 га з цільовим призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 51233755800:02:008:0418.

3. На цій земельній ділянці знаходяться два житлових будинки: один, який належить позивачці, а інший - відповідачу, між сторонами виник спір щодо часток земельних ділянок, які належать сторонам. В добровільному порядку спір врегулювати не вдалося, а тому вона просила суд встановити порядок користування земельною ділянкою, виділити їй 63/100 частки земельної ділянки, що складає 0,0948 га, а відповідачу виділити 37/100 частки земельної ділянки, що складає 0,557 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

5. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 15 140 грн.

6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка належним чином не зареєструвала право власності на об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

7. Також вона не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що придбала у відповідача житловий будинок. Відповідно до матеріалів справи позивачка отримала у власність житловий будинок шляхом введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 серпня 2005 року.

8. При визначенні порядку користування земельної ділянки фахівцем в галузі землеустрою мали бути встановлені межі земельної ділянки її конфігурація, площа тощо, з боку позивачки, однак такі докази суду під час судового розгляду не були надані.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

9. Постановою Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2026 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

10. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року залишено без змін.

11. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка не надала ні суду першої ні апеляційної інстанцій належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона придбала у відповідача житловий будинок, оскільки відповідно до матеріалів справи позивачка отримала у власність житловий будинок шляхом введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 серпня 2005 року та подальшої реєстрації в компетентних установах об`єкту нерухомого майна. Отже позивачка помилково посилається на виділення частки земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно

12. Також, апеляційний суд погодився, з судом першої інстанції про те, що позивачка помилково посилається на виділення частки земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки вони належним чином не обґрунтовані.

13. Крім того зазначив, що позивачка звернулась до суду з позовними вимогами про встановлення порядку користування земельною ділянкою, водночас ставила вимогу про виділення їй та відповідачу частини земельної ділянки, фактично ставлячи вимогу про закріплення за нею та відповідачем конкретної частини ділянки, що в свою чергу є вимогами майнового та немайнового характеру, а тому суд першої інстанції правомірно додатково стягнув судовий збір в розмірі 15 140 грн.

Узагальнені доводи касаційної скарги

14. 20 травня 2026року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року, до якої включено заперечення на ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року про відмову у затвердженні мирової угоди у справі, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для продовження апеляційного розгляду та вирішення питання щодо затвердження мирової угоди сторін від 22 березня 2026 року.

15. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року в справі № 910/13737/19, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 754/10844/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 359/4356/18, від 17 грудня 2024 року у справі № 910/24550/13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

16. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд першої інстанції, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачка просила встановити порядок користування земельною ділянкою шляхом виділення частин у користування, проте не заявляла вимог про поділ нерухомого майна, виділ частки в натурі, визначення права власності або припинення чи виникнення нового речового права.

17. Заявниця акцентує увагу на тому, суди попередніх інстанцій неправильно визначили характер спору, оскільки вимога про встановлення порядку користування земельною ділянкою не є майновою вимогою, її задоволення не призводить до переходу права власності, припинення права спільної власності або утворення нового об`єкта нерухомості.

18. Крім того, вказує, що суд першої інстанції відкрив провадження після сплати судового збору за вимогу немайнового характеру, однак у рішенні без належного мотивування фактично змінив правову кваліфікацію позову та стягнув з неї судовий збір у сумі 15 140,00 грн.

19. Вказує, що суди не надали належної оцінки тому, що відповідач частково визнав позов і не заперечував проти визначення порядку користування земельною ділянкою, а спір між сторонами стосувався лише пропорцій користування.

20. Посилається на те, що апеляційний суд безпідставно відмовив в укладені мирової угоди, оскільки вказана відмова без належного мотивування порушує право сторін на мирне врегулювання спору та суперечить завданню цивільного судочинства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21. Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 509/7082/24 за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

22. 15 червня 2026 року матеріали цивільної справи № 509/7082/24 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

23. 15 червня 2026 року ТОВ «ФК «Флексіс», від імені якого діє адвокат

Піхотенко А. С., через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

24. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що спірна земельна ділянка та житловий будинок є предметом іпотеки, а ТОВ «ФК «Флексіс» набуло право вимоги за кредитним та іпотечним договором на підставі відступлення права вимоги.

25. Акцентує увагу, що заявлені сторонами вимоги та мирова угода фактично спрямовані не лише на врегулювання порядку користування земельною ділянкою, а й на закріплення за відповідачем права постійного користування частиною земельної ділянки, що може вплинути на права та інтереси іпотекодержателя.

26. Крім того вказує, що умови мирової угоди не можуть бути затверджені судом, якщо вони виходять за межі предмета спору, створюють новий речово-правовий режим користування земельною ділянкою або можуть ускладнити реалізацію прав іпотекодержателя щодо предмета іпотеки.

27. 26 червня 2026 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив ТОВ «ФК «Флексіс», в якому зазначає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, підлягають самостійній правовій оцінці незалежно від змісту відзиву, оскільки відзив не містить належного спростування доводів касаційної скарги.

28. У заяві від 02 липня 2026 року ТОВ «ФК «Флексіс» наводить спростування доводів відзиву на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29. 20 листопада 2005 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір про спільну діяльність у будівництві. Предметом договору є спільна діяльність з будівництва та введення в експлуатацію нерухомого майна, яке розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Внесок в будівництво з боку позивачка на час укладання договору складає 3 135 000 грн.

30. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності позивачка ОСОБА_1 є власником житлового будинку загальною площею 479,8 кв.м, житлова 75,2 кв.м, що складається з: житловий будинок літ. «А», навіс, літ. «Б», вольєр, літ. «В», споруди 1-9,І, на підставі свідоцтва про право власності від 19 серпня 2005 року, технічного паспорту від 26 липня 2018 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

31. Крім того з позовної заяви вбачається, що позивачка стверджує, що вона є власником земельної ділянки, площею 0,105 га, кадастровий номер 51233755800:02:008:0418, посилаючись на витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, якій сформований 07 грудня 2024 року та діє на протязі трьох місяців.

32. Відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку загальною площею 280,3 кв.м, житлова 197 кв.м, на підставі декларації про готовність об`єкту до експлуатації від 18 жовтня 2018 року, довідки ТОВ «Пром-Строй ЛТД» від 28 жовтня 2019 року, технічного паспорту від 28 жовтня 2019 року, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,105 га, кадастровий номер 51233755800:02:008:0418.

33. 22 жовтня 2007 року між АТ «УКРСІМБАНК» (попередній кредитор) та ОСОБА_1 було укладено зокрема наступні кредитні договори:

- кредитний договір №60407C75, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 293 084,81 дол. США з кінцевою датою погашення 15 серпня 2013 року;

- кредитний договір № 60407C76, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит з лімітом 150 000,00 дол. США та 950 000,00 грн з кінцевою датою погашення 15 жовтня 2014 року.

34. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаними кредитними договорами між банком та ОСОБА_3 23 жовтня 2007 року було укладено договір іпотеки №60407773. Предметом іпотеки згідно з пунктом 1.3. договору є:

- житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 400 кв. м, розташованого на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, площею 1505 кв.м;

-земельна ділянка площею 0,1505 га, що знаходиться на території Таїровської селищної роди, Овідіопольського району Одеської області, с. Мізікевича, житломасив « АДРЕСА_1 , з кадастровим номером №5123755800:02:008:0418.

35. 15 листопада 2007 року між АТ «УКРЕКСІМБАНК» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 60407С87, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит з лімітом 150 000,00 дол. США з кінцевою датою погашення 14 листопада 2017 року та 02 вересня 2008 року кредитний договір №60408C73, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 90 000,00 дол. США з кінцевою датою погашенням 01 вересня 2018 року.

36. З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за вказаними кредитними договорами між банком та ОСОБА_1 02 вересня 2008 року було укладено договір іпотеки №60408Z73. Предметом іпотеки згідно з пунктом 1.3. договору є:

- будинок, житловий з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка площею 0,1505 га, на якій розташований вищевказаний будинок, з кадастровим номером №5123755800:02:008:0418.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

37. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

38. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

39. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

40. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

41. Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом.

42. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

43. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

44. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

45. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

46. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

47. Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

48. Відповідно до частини другої статті 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

49. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

50. Відповідно до частини другої статті 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

51. Відповідно до частини першої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

52. Встановлення порядку користування майном і виділ частки в натурі не є тотожними способами захисту.

53. Виділ частки в натурі спрямований на припинення для особи права на частку у суспільному майні та набуття права власності на окремий об`єкт або індивідуально визначену частину майна.

54. Встановлення порядку користування земельною ділянкою спрямоване на врегулювання фактичного способу здійснення правомочності користування між особами, які мають відповідне речове право або охоронюваний законом інтерес щодо земельної ділянки, і саме по собі не завжди тягне припинення права спільності, утворення нового об`єкта нерухомого майна або перехід права власності.

55. Водночас навіть у разі правильного визначення заявленого способу захисту як вимоги про встановлення порядку користування земельною ділянкою позивач зобов`язаний довести конкретний варіант такого користування, його технічну можливість, відповідність фактичному розташуванню будівель і споруд, а також відсутність порушення прав інших осіб.

56. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

57. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

58. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

59. Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

60. Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

61. Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

62. У справі яка переглядається, суди попередніх інстанції встановили, що позивачка не надала належних доказів, які б дозволяли визначити та встановити конкретний порядок користування земельною ділянкою.

63. У матеріалах справи відсутній висновок експерта, висновок спеціаліста у сфері землеустрою, інший належний технічний документ (висновок), який би містив чіткий варіант порядку користування земельною ділянкою із зазначенням меж, конфігурацій, площ, проходів, проїздів, частин спільного користування та відповідності такого варіанту фактичному розташуванню будинків і споруд.

64. Саме по собі часткове визнання відповідачем необхідності встановлення порядку користування земельною ділянкою не звільняло позивачку від обов`язку довести той конкретний спосіб і порядок користування, який вона просила встановити.

65. Відповідач у відзиві на позовну заяву не погоджувався із запропонованим позивачкою співвідношенням 63/100 та 37/100, пропонував інші варіанти користування земельною ділянкою.

66. Тому висновок судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволені позову з підстав відсутності відповідних доказів чіткого окресленням меж земельних ділянок, а саме технічної документації, є обґрунтованим.

67. Позивачка звернулась до суду з вимогами про встановлення порядку користування земельною ділянкою та виділення їй 63/100 частки земельної ділянки, що складає 0,0948 га, а відповідачу виділити 37/100 частки земельної ділянки , що складає 0,557 га.

68. Водночас власником земельної ділянки площею 0,105 га, кадастровий номер 51233755800:02:008:0418, щодо якої позивачкою ініційований спір, є сама позивачка. До того ж ця земельна ділянка разом з розташованим на ній будинком перебуває в іпотеці.

69. Отже, вимога позивачки спрямована на зміну прав на земельну ділянку та їх обтяжень.

70. Вирішення питання про розмір судового збору залежить від змісту заявлених вимог, їх фактичного обґрунтування та способу захисту, обраного позивачем.

71. За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції, вийшов за межі позовних вимог та безпідставно стягнув судовий збір є необґрунтованими.

Щодо доводів що апеляційний суд безпідставно відмовив в затвердженні мирової угоди

72. Відповідно до частини першої статті 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

73. Відповідно до частини другої статті 207 ЦПК України сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

74. Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦПК України укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

75. Відповідно до частини п`ятої статті 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

76. Таким чином, затвердження мирової угоди є не формальною дією суду, а процесуальним рішенням, яке може бути ухваленим лише після перевірки її умов на відповідність вимог чинного законодавства.

77. Крім того, наявність згоди сторін на укладення мирової угоди не означає автоматичного обов`язку суду затвердити таку угоду.

78. Суд зобов`язаний перевірити, чи не суперечить мирова угода закону, чи не виходить вона за межі прав та обов`язків сторін, чи є її умови виконуваними, а також чи не порушує вона права або охоронювані законом інтереси третіх осіб.

79. У вказаній справі ТОВ «ФК «Флексіс» зазначало про наявність у нього прав іпотекодержателя щодо спірного нерухомого майна. Представник ТОВ «ФК «Флексіс» заперечував проти укладення мирової угоди, враховуючи те, що в результаті затвердження мирової угоди будуть порушені права ТОВ «ФК «Флексіс».

80. Апеляційний суд, врахувавши вказані вище обставини, а також те, що земельна ділянка не перебуває у спільній власності сторін спору, відмовив у затвердженні мирової з дотриманням статті 207 ЦПК України. Підстав для скасування ухвали суду про відмову у затвердженні мирової угоди відсутні.

81. Посилання заявниці на постанову Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі №6-1500цс15 не доводить неправильності висновків суду, оскільки підхід, наведений у зазначеній постанові щодо значення домовленості співвласників при врегулюванні порядку користування спільним майном, не означає, що суд зобов`язаний затвердити будь-яку домовленість сторін, мирову угоду без перевірки її відповідності закону, предмету спору та щодо порушення прав інших осіб.

82. Посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі №910/13737/19 також не є підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, відповідно до якого майновим є позов, об`єктом якого виступає благо.

83. Посилання на постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справах №754/10844/18 та № 359/4356/18 також не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

84. У вказаних постановах Верховний Суд висловив правові підходи щодо принципу диспозитивності та меж розгляду справ судом, водночас у справі яка переглядається, суди не ухвалювали рішення про задоволення вимог, які не були заявлені, не змінювали предмет позову та не вирішували питання про права, які не були предметом судового розгляду, суди відмовили у задоволені позову з підстав недоведеності позовних вимог.

85. Посилання на постанову Верховного Суду від 17 грудня 2024 року у справі №910/24550/13 також є необґрунтованими.

86. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили характер спірних правовідносин, повно і всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну правову оцінку та правильно застосували норми матеріального права.

87. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

88. Доводи касаційної скарги зводяться переважно до незгоди із встановленими судами обставинами, переоцінки доказів та іншого тлумачення правової природи заявлених вимог, однак не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

89. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Овідопольського районного суду Одеської області від 02 липня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович