Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №906/589/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Справа № 906/589/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Кульчій І.М., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Приступюк Т.В.

за участю представників сторін:

позивача - Стригунов Олександр Миколайович (в режимі відеоконференції);

відповідача - Войдевич Оксана Анатоліївна (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Комплект Постач" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 01 червня 2026 року у справі №906/589/26 (суддя Машевська О.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Комплект Постач"

до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області

про визнання недійсним одностороннього правочину про відмову від договору, визнання договору чинним, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

19.05.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Спец Комплект Постач" (далі - ТОВ "Спец Комплект Постач", позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області (далі - Служба, відповідач), у якому просило визнати недійсним односторонній правочин про відмову від договору №41 від 11.04.2024, визнати чинним договір №41 від 11.04.2024, укладений між ТОВ "Спец Комплект Постач" та Службою, зобов`язати Службу спростувати недостовірну інформацію, що принижує ділову репутацію ТОВ "Спец Комплект Постач" шляхом оприлюднення в електронній системі публічних закупівель "Prozorro" оновленого Звіту про виконання договору, а також стягнути пеню, 3% річних, інфляційні втрати, збитки у вигляді упущеної вигоди та моральну шкоду.

Одночасно з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, яка ухвалою суду від 21.05.2026 була повернута без розгляду у зв`язку з недоплатою судового збору.

29.05.2026 ТОВ "Спец Комплект Постач" повторно звернулося із заявою про забезпечення позову, в якій просило до вирішення спору по суті заборонити Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію банківської гарантії №38807 від 10.04.2024, у тому числі пред`являти вимоги до банку-гаранта про сплату коштів, отримувати такі кошти, розпоряджатися ними, а в разі пред`явлення відповідної вимоги - відкликати її. Також заявник просив заборонити відповідачу до набрання законної сили рішенням у справі оприлюднювати в електронній системі публічних закупівель "Prozorro" та інших офіційних реєстрах інформацію негативного оціночного характеру щодо діяльності товариства, а також вчиняти дії, спрямовані на внесення його до реєстру недобросовісних учасників публічних закупівель.

На обґрунтування заяви ТОВ "Спец Комплект Постач" посилалося на те, що відповідач після одностороннього розірвання договору, яке на думку заявника є безпідставним, заявив про намір звернутися до банку-гаранта з вимогою про сплату коштів за банківською гарантією, а також може вчинити дії щодо поширення інформації про товариство в електронній системі закупівель та внесення його до реєстру недобросовісних учасників публічних закупівель. На думку заявника, такі дії до вирішення спору по суті можуть істотно ускладнити ефективний захист його прав, завдати значних майнових збитків та шкоди діловій репутації.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 01 червня 2026 року у справі №906/589/26 клопотання ТОВ "Спец Комплект Постач" від 28.05.2026 (вх. г/с №01-44/2097/26 від 29.05.2026) про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи до забезпечення позову шляхом встановлення заборони Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області оприлюднювати в електронній системі публічних закупівель "Prozorro" (за номером оголошення UA-2024-03-05-012714-а) та в інших офіційних реєстрах будь-яку додаткову інформацію, що містить оціночні судження щодо діяльності ТОВ "Спец Комплект Постач" (зокрема, кваліфікації як "недобросовісного виконавця", "учасника, що систематично порушує зобов`язання", тощо), а також вживати дій щодо внесення ТОВ "Спец Комплект Постач" до реєстру недобросовісних учасників публічних закупівель - до набрання законної сили рішенням суду по суті спору або ухвалою про затвердження мирової угоди. В іншій частині заяви відмовлено.

Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений захід у частині заборони оприлюднення додаткової інформації, яка містить негативні оціночні судження щодо діяльності позивача, є співмірним із предметом позову, пов`язаний із заявленими вимогами про захист ділової репутації та спрямований на запобігання ускладненню ефективного захисту прав позивача. Водночас суд дійшов висновку, що вимоги про заборону відповідачу вчиняти дії щодо реалізації банківської гарантії фактично призводять до втручання суду в договірні відносини сторін оспорюваного договору, що є складовою господарської діяльності, блокує її, свідчить про неспівмірність такого заходу забезпечення позову та порушує збалансованість інтересів сторін договору.

Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечння інших учасників справи

Не погоджуючись із прийнятою судом першої інстанції ухвалою, ТОВ "Спец Комплект Постач" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні клопотання ТОВ "Спец Комплект Постач" про вжиття заходів забезпечення позову скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким клопотання задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 137 ГПК України, дійшовши помилкового висновку про неможливість застосування заборони відповідачу звертатися до банку-гаранта. На думку апелянта, такий захід забезпечення позову безпосередньо передбачений пунктом 2 частини першої статті 137 ГПК України, є співмірним із заявленими позовними вимогами та не призводить до фактичного вирішення спору по суті. Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції не дослідив належним чином наявність реальної загрози звернення відповідача до банку-гаранта, не оцінив можливі значні майнові наслідки для товариства у разі виплати коштів за банківською гарантією, не врахував тимчасовий характер запропонованого заходу забезпечення позову, порушив принцип пропорційності та не надав оцінки всім доводам і доказам, викладеним у заяві про забезпечення позову.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував правові висновки, викладені у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах №910/17772/20, № 910/7497/24, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах №910/12114/23, №910/2024/24 та №910/11504/21, які, на його переконання, є релевантними до спірних правовідносин щодо застосування банківської гарантії та критеріїв вжиття заходів забезпечення позову.

Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду законною та обгрунтованою, а тому просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2026 для розгляду справи №906/589/26 визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя - Кульчій І.М., судді: Гудак А.В, Мельник О.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Спец Комплект Постач" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 01 червня 2026 року у справі №906/589/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 09 липня 2026 року о 10:30 год.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

11 квітня 2024 року між ТОВ "Спец Комплект Постач" (позивач, виконавець) та Службою (відповідач, замовник) був укладений договір №41 щодо надання послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування державного значення Житомирської області протяжністю 479,6 км, ціною 773 114 000,00 грн з ПДВ, зі строком дії до 31.03.2027 (далі - договір). Договір укладено за результатами процедури публічної закупівлі UA-2024-03-05-012714-a.

На забезпечення виконання договору АТ "Комерційний Банк "Глобус" (третя особа) видано банківську гарантію №38807 від 10.04.2024 на суму 38 655 700,00 грн (далі - банківська гарантія). За пунктом 8 договору банківська гарантія є засобом забезпечення виконання договору.

29 квітня 2026 року замовник (відповідач) направив виконавцю (позивачу) лист №725/04-01, яким здійснив одностороннє розірвання договору з 30.04.2026 з посиланням на статті 615, 651, 653, 611, 849, 907 ЦК України та пп. 6.2.1, 6.2.10, 7.1, 11.3 договору. Цим же листом замовник заявив про намір не повертати банківську гарантію та звернутися до банка-гаранта з вимогою про сплату коштів за нею.

07 травня 2026 року виконавець направив замовникові лист №149, у якому виклав свою незгоду зі спірним правочином, надав обґрунтоване правове заперечення з посиланнями на практику Верховного Суду та запропонував провести двосторонні переговори у строк до 10 робочих днів. Однак, як зазначає позивач, замовником спірний правочин не відкликано, ініціативу позивача до проведення перемовин не підтримано, що і стало підставою для звернення ТОВ "Спец Комплект Постач" до суду з позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області про визнання недійсним одностороннього правочину про відмову від договору № 41 від 11.04.2024, визнання чинним договору №41 від 11.04.2024, укладеного між ТОВ "Спец Комплект Постач" та Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області та зобов`язання Службу відновлення та розвитку інфраструктури спростувати недостовірну інформацію, що принижує ділову репутацію ТОВ "Спец Комплект Постач" шляхом оприлюднення в електронній системі публічних закупівель "Prozorro" оновленого Звіту про виконання договору, а також стягнання пені, 3 % річних, інфляційних втрат, збитків у вигляді упущеної вигоди та моральної шкоди.

Також ТОВ "Спец Комплект Постач" звернулося із заявою про забезпечення позову, в якій просило до вирішення спору по суті заборонити Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію банківської гарантії №38807 від 10.04.2024, у тому числі пред`являти вимоги до банку-гаранта про сплату коштів, отримувати такі кошти, розпоряджатися ними, а в разі пред`явлення відповідної вимоги - відкликати її. Також заявник просив заборонити відповідачу до набрання законної сили рішенням у справі оприлюднювати в електронній системі публічних закупівель "Prozorro" та інших офіційних реєстрах інформацію негативного оціночного характеру щодо діяльності товариства, а також вчиняти дії, спрямовані на внесення його до реєстру недобросовісних учасників публічних закупівель.

Місцевий господарський суд, розглянувши заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви, дійшов висновку про наявність правових підстав для її часткового задоволення.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та оцінка доводів учасників справи

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Оскільки ухвала Господарського суду Житомирської області від 01.06.2026 оскаржується лише в частині відмови в задоволенні клопотання ТОВ "Спец Комплект Постач" про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію банківської гарантії №38807 від 10.04.2024, суд апеляційної інстанції, з огляду на вимоги статті 269 ГПК України, переглядає справу лише в цій частині.

У відповідності до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті ухвали в оскаржуваній частині норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Предметом апеляційного перегляду є питання щодо наявності або відсутності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони Службі вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію банківської гарантії, у тому числі пред`являти вимоги до банку-гаранта про сплату коштів, отримувати такі кошти, розпоряджатися ними, а в разі пред`явлення відповідної вимоги - відкликати її.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

При цьому вжиття заходів забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

По своїй природі забезпечення позову є тимчасовим обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (відповідний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

За змістом пункту 4 частини 1 та частин 4, 11 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. Необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. ГПК України не визначає перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).

Обранням належного відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №921/333/23).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі (ТОВ "Спец Комплект Постач" та Службою) за результатами процедури публічної закупівлі був укладений договір №41 на надання послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг зі строком дії до 31.03.2027. На забезпечення виконання цього договору АТ "Комерційний Банк "Глобус" видано банківську гарантію №38807 від 10.04.2024 на суму 38 655 700,00 грн.

Так, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, заборони Службі вчиняти будь-які дії, спрямовані на пред`явлення вимоги до АТ "КБ "Глобус" про сплату коштів за банківською гарантією, заявник вказував на відсутність істотного порушення умов договору, а відтак, і підстав для його одностороннього розірвання. При цьому, звертав увагу на те, що прямо задекларований відповідачем у листі про одностороннє розірвання договору намір звернутися до банка-гаранта створює безпосередню загрозу істотного ускладнення ефективного захисту порушеного права. На переконання позивача, у випадку невжиття запропонованих ним заходів забезпечення позову гарант (АТ "КБ "Глобус") може в безспірному порядку перерахувати на користь бенефіціара (Служби) суми банківської гарантії. Тобто позивач вважав, що ефективний захист у цьому судовому процесі втратить свій зміст, оскільки виплата коштів гарантом за банківською гарантією знівелює значення судового рішення у випадку задоволення позову ТОВ "Спец Комплект Постач", що зумовить ініціювання позивачем нового судового спору про стягнення з бенефіціара безпідставно отриманих грошових коштів. При цьому невжиття заходів забезпечення позову у цій справі зумовить нарахування штрафних санкцій, відповідальність за які буде покладено на ТОВ "Спец Комплект Постач", що також стане причиною виникнення нових судових спорів.

Позивач вважав, що обраний ним захід забезпечення позову є тимчасовим та не матиме наслідком втручання у банківську діяльність АТ "КБ "Глобус". Натомість такий захід забезпечення позову зменшить ризик порушення майнових прав позивача, пов`язаний з перерахуванням грошових коштів за банківською гарантією до вирішення цієї справи по суті.

У статті 136 ГПК України визначено, що забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

З огляду на викладене заходи забезпечення позову мають чітко відповідати суті та предмету заявлених позовних вимог, оскільки це гарантує, що вжиті заходи не виходять за межі спору, сприяють належному виконанню судового рішення і не створюють необґрунтованих перешкод для сторін у справі.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.

Як встановлено судом, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимоги про визнання недійсним одностороннього правочину щодо відмови від договору №41 від 11.04.2024, визнання цього договору чинним, а також інші вимоги, що випливають із договірних правовідносин між ТОВ «Спец Комплект Постач» та Службою. Звертаючись до суду з даними позовними вимогами позивач вважає, що відповідачем не доведено істотного порушення умов договору, а відтак і підстав для його одностороннього розірвання.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення позову у спосіб, визначений позивачем, колегія суддів виходить із того, що незалежно від способу формулювання відповідної заборони її правова природа та наслідки повинні оцінюватися не формально, а з урахуванням фактичного результату, якого вона здатна досягти.

Водночас, заявлені позивачем заходи забезпечення позову спрямовані на заборону Службі відновлення реалізовувати свої права як бенефіціара за банківською гарантією №38807 від 10.04.2024, а саме звертатися до банку-гаранта з вимогою про сплату гарантійної суми, отримувати такі кошти та вчиняти інші дії, пов`язані з реалізацією гарантії.

Колегія суддів зазначає, що за змістом статей 136, 137 ГПК України між заявленим заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог повинен існувати безпосередній правовий зв`язок. Такий захід має бути спрямований саме на забезпечення ефективного захисту права, за захистом якого особа звернулася до суду, а не на обмеження реалізації самостійних прав інших учасників правовідносин.

У цій справі позивач не оспорює банківську гарантію, не заявляє вимог щодо її недійсності, припинення чи зміни, а також не ставить під сумнів правовідносини, що виникли між гарантом та бенефіціаром. Натомість спір стосується виключно правомірності односторонньої відмови відповідача від договору №41 від 11.04.2024 та прав і обов`язків сторін цього договору.

При цьому банківська гарантія є самостійним та незалежним способом забезпечення виконання зобов`язання, а обов`язок гаранта здійснити виплату виникає з одностороннього правочину - банківської гарантії, а не з основного договору між принципалом та бенефіціаром. Саме такий правовий висновок викладений Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20, у якій зазначено, що правовідносини між гарантом та бенефіціаром є самостійними та не залежать від існування чи виконання основного зобов`язання, а звернення бенефіціара з вимогою до гаранта саме по собі не впливає на обов`язок гаранта здійснити виплату за умови дотримання вимог гарантії.

Суд зазначає, що виконання банком свого обов`язку перед Службою (бенефіціаром) за гарантією, жодним чином не впливає на права та обов`язки позивача (прининципала), оскільки останній не є стороною одностороннього правочину (гарантії), а поданий ним позов спрямований на захист його прав, передбачених саме договором №41 від 11.04.2024. Крім того, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, незалежне від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов`язання виконанням, гарант не вправі.

Аналізуючи предмет позову у цій справі, колегія суддів зазначає про відсутність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, оскільки позивач оскаржує не гарантійне зобов`язання, а саме відносини, які виникають з договору про надання послуг №41 від 11.04.2024, а тому виконання банком свого обов`язку перед Службою (бенефіціаром) за гарантією жодним чином не впливає на права та обов`язки позивача, оскільки останній не є стороною одностороннього правочину (гарантії), а отже, заборона Службі вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію банківської гарантії №38807 від 10.04.2024 не має правового зв`язку з предметом позовних вимог позивача, що суперечить вимогам статті 136 ГПК України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність належного правового зв`язку між заявленими позовними вимогами та обраним способом забезпечення позову, оскільки реалізація бенефіціаром своїх прав за банківською гарантією не впливає на можливість судового розгляду спору щодо договору №41 від 11.04.2024 та не перешкоджає виконанню судового рішення у разі можливого задоволення позову.

Не заслуговують на увагу й доводи скаржника про те, що сплата банком коштів за гарантією унеможливить ефективний захист його прав та зумовить необхідність звернення з новими позовами. Сам по собі ризик виникнення між сторонами інших спорів або необхідність застосування передбачених законом способів захисту не є тією обставиною, з якою стаття 136 ГПК України пов`язує можливість застосування заходів забезпечення позову.

Крім того, заявлений спосіб забезпечення позову фактично позбавляє бенефіціара можливості реалізувати права, що випливають із банківської гарантії. При цьому визначальним є не те, що заборона адресована бенефіціару, а не гаранту, а її правовий результат. Заборона звертатися до гаранта з вимогою про сплату коштів фактично унеможливлює реалізацію банківської гарантії та нівелює її забезпечувальну функцію, що суперечить правовій природі гарантії як самостійного, незалежного від основного зобов`язання способу його забезпечення.

Більше того, банківська гарантія є строковим зобов`язанням. Тому дія заходів забезпечення позову протягом усього часу розгляду справи може призвести до спливу строку її дії та фактичної втрати бенефіціаром права на реалізацію гарантії. За таких обставин тимчасовий захід забезпечення позову фактично матиме незворотні наслідки та призведе до остаточної втрати бенефіціаром права на звернення за гарантією та істотно порушить баланс інтересів сторін.

Посилання позивача на те, що гарант (АТ "КБ "Глобус") на вимогу бенефіціара (Служби) може в безспірному порядку перерахувати на його користь суму банківської гарантії, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на саму правову суть гарантії, а також вищевикладених висновків, що виконання банком свого обов`язку перед Службою за гарантією стосується саме гаранта та бенефіціара, а не принципала (ТОВ "Спец Комплект Постач"), а отже, жодним чином не впливає на права та обов`язки позивача, оскільки останній не є стороною одностороннього правочину (гарантії).

Крім того, згідно зі статтею 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути пропорційними заявленим вимогам та спрямованими на захист прав сторін у справі.

Суд зазначає, що встановлення сторонам договору заборони виконувати договірні зобов`язання фактично призводить до втручання суду в договірні відносини сторін, блокує господарську діяльність та порушує збалансованість інтересів. Банківська гарантія №38807 від 10.04.2024 є невід`ємним елементом забезпечення виконання основного договору №41. Разом з тим, заборона бенефіціару (Службі) реалізовувати свої права за гарантією є прямим та грубим втручанням у договірні відносини та позбавляє Службу законного інструменту захисту своїх інтересів як замовника.

Суд зауважує, що втручання у виконання гарантії суперечить самій природі гарантійного зобов`язання як незалежного правочину, закріпленого у статті 562 Цивільного кодексу України, та суперечить практиці Верховного Суду, згідно з якою забезпечення позову повинно бути спрямоване на захист порушеного або оспорюваного права позивача, а не на створення необґрунтованих перешкод для діяльності інших учасників процесу.

Заборона Службі вчиняти будь-які дії, спрямовані на пред`явлення вимоги до АТ "КБ "Глобус" про сплату коштів за банківською гарантією змушує бенефіціара враховувати обставини, які не належать до його зобов`язань за гарантією, що суперечить принципу автономності та суті інструменту гарантії.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову у вигляді заборони Службі відновлення та розвитку інфраструктури у Житомирській області вчиняти будь-які дії, спрямовані на пред`явлення вимоги до АТ "КБ "Глобус" про сплату коштів за банківською гарантією:

1) не відповідають критеріям розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності із заявленими позовними вимогами, оскільки мета забезпечення позову у даному випадку не досягається, адже реалізація прав бенефіціара за банківською гарантією не впливає ні на розгляд спору по суті, ні на можливість виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову;

2) не ґрунтуються на належному обґрунтуванні необхідності їх застосування, оскільки позивачем не доведено, що виконання гарантом своїх зобов`язань за банківською гарантією може істотно ускладнити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення його прав у межах заявлених позовних вимог;

3) порушують баланс інтересів учасників відповідних правовідносин та є неспівмірними із можливими негативними наслідками їх невжиття, оскільки створюють надмірні перешкоди для виконання банком-гарантом своїх зобов`язань та необґрунтовано обмежують право бенефіціара на отримання гарантійної суми, тоді як негативні наслідки від їх застосування є більш істотними, ніж ті, яким покликаний запобігти такий захід;

4) фактично спрямовані на втручання у правовідносини, що виникли з банківської гарантії, яка є самостійним та незалежним від основного договору способом забезпечення виконання зобов`язань і не є предметом розгляду у цій справі, що призводить до необґрунтованого обмеження прав банку-гаранта та бенефіціара, порушуючи принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом, закріплений статтею 7 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, враховуючи відсутність належного зв`язку між заявленими заходами забезпечення позову та предметом спору, недоведеність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача саме у межах заявлених позовних вимог, а також неспівмірність обраного способу забезпечення позову його наслідкам для інших учасників спірних правовідносин, місцевий господарський дійшов правильного висновку, що у даному випадку відсутні передбачені статтями 136, 137 ГПК України правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Службі вчиняти будь-які дії, спрямовані на пред`явлення вимоги до АТ "КБ "Глобус" про сплату коштів за банківською гарантією.

Щодо доводів скаржника про неврахування судом першої інстанції правового висновку, викладеного Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 07.02.2025 у справі № 910/7497/24, колегія суддів зазначає таке.

Скаржник помилково виходить із того, що у зазначеній постанові Верховний Суд розмежував допустимі та недопустимі заходи забезпечення позову виключно залежно від того, кому адресовано відповідну заборону (гаранту чи бенефіціару), та фактично визнав допустимою заборону бенефіціару звертатися до банку-гаранта з вимогою про сплату коштів. Однак такий висновок зі змісту постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не випливає. Наведені доводи ґрунтуються на неправильному розумінні правової позиції Верховного Суду.

Так, зі змісту постанови від 07.02.2025 у справі № 910/7497/24 вбачається, що Верховний Суд не пов`язував допустимість чи недопустимість заходу забезпечення позову виключно із суб`єктом, якому адресовано відповідну заборону. Натомість під час оцінки такого заходу Суд виходив із його правової природи, співмірності, зв`язку з предметом спору, а також правових наслідків його застосування.

Отже, вирішальне значення для оцінки допустимості заявленого заходу забезпечення позову має не форма його викладення чи суб`єкт, якому адресовано відповідну заборону, а правова сутність такого заходу та наслідки його застосування.

Банківська гарантія є самостійним і незалежним способом забезпечення виконання зобов`язання, реалізація якого здійснюється шляхом звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплату коштів. Саме таке звернення є необхідною передумовою виконання гарантом свого гарантійного зобов`язання.

За таких обставин заборона бенефіціару звертатися до гаранта з вимогою про сплату коштів фактично унеможливлює реалізацію прав за банківською гарантією та блокує механізм її виконання. За своїми правовими наслідками такий захід є тотожним забороні гаранту здійснювати виплату за банківською гарантією, оскільки в обох випадках результатом є позбавлення бенефіціара можливості реалізувати право на отримання гарантійної виплати протягом строку дії гарантії.

Тому доводи скаржника про принципову відмінність між забороною гаранту здійснювати виплату за банківською гарантією та забороною бенефіціару звертатися до гаранта з відповідною вимогою є необґрунтованими, оскільки такі відмінності мають виключно формальний характер і не впливають на правову сутність заявленого заходу забезпечення позову та його фактичні наслідки.

Таким чином, правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 07.02.2025 у справі № 910/7497/24, не підтверджує доводів скаржника, а навпаки підлягає застосуванню при вирішенні питання про допустимість заявленого заходу забезпечення позову з огляду на його зміст та правові наслідки.

Колегія суддів також враховує, що вимоги щодо визнання недійсним договору про надання банківської гарантії № 38807 від 10.04.2024 у цій справі не заявлено, а його дійсність учасниками справи не оспорюється. Відтак Служба як бенефіціар має право реалізувати права, передбачені умовами банківської гарантії, у порядку, встановленому законом та її умовами. Сам по собі спір щодо правомірності односторонньої відмови від договору не припиняє дії банківської гарантії та не може бути підставою для фактичного блокування механізму її реалізації шляхом застосування заходів забезпечення позову, які за своїми правовими наслідками унеможливлюють отримання гарантійної виплати.

Разом із тим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції безпідставно послався на правовий висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23 щодо застосування заходів забезпечення позову у спорах про визнання недійсними договорів про закупівлю, оскільки наведений висновок сформульовано за істотно інших фактичних обставин та іншого предмета спору. Так, у справі, що розглядалася Об`єднаною палатою, вирішувалося питання щодо допустимості заборони сторонам оспорюваного договору про закупівлю виконувати свої договірні зобов`язання до вирішення спору про визнання такого договору недійсним. Натомість у цій справі предметом спору є правомірність односторонньої відмови від договору, визнання договору чинним, стягнення грошових коштів, а заявлений захід забезпечення позову спрямований на заборону реалізації прав бенефіціара за незалежною банківською гарантією, яка є окремим способом забезпечення виконання зобов`язання та не є предметом спору.

Водночас колегія суддів зазначає, що наведене судом першої інстанції посилання на постанову ОП КГС ВС від 17.01.2025 у справі №916/4954/23 саме по собі не свідчить про неправильне вирішення питання щодо заяви про забезпечення позову, оскільки місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для вжиття заявлених заходів забезпечення позову в оскаржуваній частині, виходячи зі встановлених обставин справи, положень статей 136, 137 ГПК України, а також критеріїв розумності, співмірності, адекватності та збалансованості заходів забезпечення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо встановить, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За приписами частини першої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, колегія суддів виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого господарського суду та не підтверджують наявності порушень норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до положень ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин апеляційна скарга ТОВ "Спец Комплект Постач" задоволенню не підлягає, а ухвалу Господарського суду Житомирської області від 01.06.2026 в оскаржуваній частині у справі №906/589/26 слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спец Комплект Постач" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Житомирської області від 01 червня 2026 року у справі №906/589/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлений 10.07.2026.

Головуюча суддя Кульчій І.М.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.