Постанова від 01 липня 2026 р. у справі №920/415/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2026 р. Справа № 920/415/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 02.07.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія"

на ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.05.2026

про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

у справі № 920/415/26 (суддя Жерьобкіна Є.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія"

до 1. Шосткинської міської ради Сумської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Північ Груп Агро"

про визнання недійсним пункту рішення та визнання укладеним договору оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 11.05.2026 у справі № 920/415/26 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" про забезпечення позову у справі № 920/145/26 відмовлено.

Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що заборона Шосткинській міській раді Сумської області приймати будь-які рішення з приводу спірних земельних ділянок, за відсутності її відповідного волевиявлення є порушенням виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції органу місцевого самоврядування на здійснення права власності та управління землями. За висновком суду, застосування заходів забезпечення позову матиме наслідком втручання у діяльність Шосткинської міської ради як органу місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин, тоді як господарський суд не вправі перебирати на себе виключні повноваження та функції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, тобто суди не можуть підміняти інші органи влади та зобов`язувати уповноважений орган прийняти рішення визначеного судом змісту або заборонити вчиняти відповідні дії. Додатково судом враховано, що обставини наявності/відсутності переважного права Товариства з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" на оренду спірних земельних ділянок не можуть встановлюватись на стадії підготовчого провадження.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду Сумської області від 11.05.2026 у справі № 920/415/26, 14.05.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.05.2026 про відмову у забезпеченні позову у справі № 920/415/26 та прийняти рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову у даній справі.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції порушено норми процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що прийняття після відкриття Господарським судом Сумської області провадження у даній справі рішення XVІI (позачергової) сесії VIІI скликання «Про регулювання земельних відносин (юридичні особи, землі с/г призначення)» від 24.04.2026 Шосткинською міською радою спрямоване на ухилення від продовження орендних правовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія", надавши перевагу іншій особі в укладенні договорів оренди, і без проведення будь-яких конкурсних процедур. При цьому наголошує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" щомісячно сплачується на рахунок відповідача орендна плата за землю у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки землі. Тому, невжиття заходів забезпечення позову утруднить та/або унеможливить виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позову.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2026 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" у справі № 920/415/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 витребувано з Господарського суду Сумської області копії матеріалів господарської справи № 920/415/26, що необхідні для розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.05.2026.

28.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли копії матеріалів господарської справи № 920/415/26, що необхідні для розгляду апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.05.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 920/415/26 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" на ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.05.2026 та призначено розгляд справи на 02.07.2026.

16.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Північ Груп Агро" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує та наводить власні на їх спростування, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того, що позивачем не доведено наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання майбутнього рішення суду. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та повторюють аргументи, наведені у заяві про забезпечення позову, яким судом першої інстанції було надано належну правову оцінку при ухваленні оскаржуваного судового рішення. При цьому, скаржником не наведено обставин та не надано доказів, які б свідчили про наявність передбачених законом підстав для забезпечення позову. Додатково зазначає, що після постановлення Господарським судом Сумської області оскаржуваної ухвали від 11.05.2026 між Шосткинською міською радою Сумської області та ТОВ «Північ Груп Агро» було укладено договори оренди спірних земельних ділянок та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди товариства на спірні земельні ділянки.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" слід залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.05.2026 у справі № 920/415/26 залишити без змін, з наступних підстав.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 3, 5 статті 269 Господарського процесуального України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 269 ГПК України).

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" (позивач) звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Шосткинської міської ради Сумської області (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Північ Груп Агро" (відповідач-2), в якому викладено позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- визнати недійсним пункт 1 Рішення XVІ сесії VIІI скликання Шосткинської міської ради "Про регулювання земельних відносин (землі с/г призначення)" від 20.02.2026 щодо надання Товариству з обмеженою відповідвльністю "Північ Груп Агро" в оренду непереоформлених (неуспадкованих) земельних ділянок (паїв), загальною площею 36,5981 га терміном на 10 років або до моменту державної реєстрації права власності спадкоємців на земельні ділянки на території Собичівського старостинського округу Шосткинської міської територіальної громади для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з розміром орендної плати 12% від нормативної грошової оцінки, згідно з додатком 1;

- визнати укладеним договір оренди землі між Шосткинською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" (орендар), в редакції наведеній у пункті 2 прохальної частини позовної заяви.

Позовні вимоги мотивовано порушенням Шосткинською міською радою Сумської області переважного права позивача на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" звернулось до Господарського суду Сумської області із заявою про забезпечення позову, в якій просить до вирішення спору по суті та набрання рішенням законної сили:

- заборонити Шосткинській міській раді Сумської області укладати з ТОВ "Північ Груп Агро" договори оренди земельних ділянок, що розташовані на території Собичівського старостинського округу Шосткинської міської територіальної громади, за переліком (ПІБ померлої особи, кадастровий номер, площа): ОСОБА_1 , 5925386100:01:001:0055, 2,2982 га; ОСОБА_2 , 5925386100:01:001:0070, 0,8302 га; 5925386100:01:001:0072, 1,2714 га; ОСОБА_3 , 5925386100:01:001:0139, 1,6695 га; ОСОБА_4 , 5925386100:01:001:0153, 1,6695 га; ОСОБА_5 , 5925386100:01:001:0156, 1,8379 га; ОСОБА_6 , 5925386100:01:001:0185, 1,6695 га; ОСОБА_7 , 5925386100:01:001:0198, 3,4781 га; ОСОБА_8 , 5925386100:02:004:0043, 1,2226 га, 5925386100:02:004:0044, 1,6019 га. Загальна площа 17,5488 га;

- заборонити органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав у відповідності до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" - суб`єктам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зокрема, набуття, зміни, припинення речових прав на нерухоме майно (права оренди), щодо земельних ділянок, що розташовані на території Собичівського старостинського округу Шосткинської міської територіальної громади, за переліком: ОСОБА_1 , 5925386100:01:001:0055, 2,2982 га; ОСОБА_2 , 5925386100:01:001:0070, 0,8302 га; 5925386100:01:001:0072, 1,2714 га; ОСОБА_3 , 5925386100:01:001:0139, 1,6695 га; ОСОБА_4 , 5925386100:01:001:0153, 1,6695 га; ОСОБА_5 , 5925386100:01:001:0156, 1,8379 га; ОСОБА_6 , 5925386100:01:001:0185, 1,6695 га; ОСОБА_7 , 5925386100:01:001:0198, 3,4781 га; ОСОБА_8 , 5925386100:02:004:0043, 1,2226 га, 5925386100:02:004:0044, 1,6019 га. Загальна площа 17,5488 га.

Подану заяву мотивовано тим, що після відкриття провадження у даній справі Шосткинською міською радою Сумської області прийнято рішення від 24.04.2026 "Про регулювання земельних відносин (юридичні особи, землі с/г призначення)", на виконання якого між Шосткинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Північ Груп Агро" буде укладено договір (договори) оренди спірних земельних ділянок без урахування переважного права Товариства з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" на оренду вказаних земельних ділянок. Тому, на твердження заявника, не вжиття заходів забезпечення позову ускладнить чи зробить не можливим виконання рішення суду у даній справі в разі задоволення позову.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 11.05.2026 у справі № 920/415/26 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" про забезпечення позову у справі № 920/145/26 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з того, що заборона Шосткинській міській раді Сумської області приймати будь-які рішення з приводу спірних земельних ділянок, за відсутності її відповідного волевиявлення є порушенням виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції органу місцевого самоврядування на здійснення права власності та управління землями. За висновком суду, застосування заходів забезпечення позову матиме наслідком втручання у діяльність Шосткинської міської ради як органу місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин, тоді як господарський суд не вправі перебирати на себе виключні повноваження та функції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, тобто суди не можуть підміняти інші органи влади та зобов`язувати уповноважений орган прийняти рішення визначеного судом змісту або заборонити вчиняти відповідні дії. Додатково судом враховано, що обставини наявності/відсутності переважного права Товариства з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" на оренду спірних земельних ділянок не можуть встановлюватись на стадії підготовчого провадження.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Велика Палата Верховного Суду виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

За приписами частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (частина 3 статті 137 ГПК України).

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами; співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обрання належного, відповідного предмету спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі сталою практикою Верховного Суду законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Отже, положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, а також викладених ним доводів, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

У постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема, тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Відповідно до частини 12 статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб`єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.

Аналіз наведеної норми свідчить, що законодавець установив чітке обмеження меж втручання у сферу публічно-правових конкурсних відносин, зокрема щодо діяльності органів державної влади чи місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження майном або правами на конкурентних засадах.

Так, звертаючись до суду з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" просить визнати недійсним пункт рішення Шосткинської міської ради щодо надання ТОВ "Північ Груп Агро" в оренду непереоформлених (неуспадкованих) земельних ділянок (паїв), загальною площею 36,5981 га, та визнати укладеним договір оренди землі між Шосткинською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Голландська аграрна компанія" (орендар) в редакції позивача, посилаючись на порушення Шосткинською міською радою Сумської області переважного права позивача на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

Тобто, спір у даній справі є немайновим і судове рішення у разі задоволення позову не вимагатиме примусового виконання, відповідно в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акту.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд враховує, що Господарський процесуальний закон не зобов`язує під час розгляду питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Позаяк, обставини наявності/відсутності переважного права на оренду землі не можуть встановлюватись на стадії підготовчого провадження.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

За змістом п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Тобто, Шосткинська міська рада, як власник земельних ділянок, керуючись своїми повноваженнями, які визначені, зокрема, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про землеустрій» фактично розпорядилася своїми правомочностями власника щодо спірних земельних ділянок.

Наведені обставини самі по собі не можуть бути підставою для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони приймати будь-які рішення щодо земельних ділянок, позаяк заборона власнику розпоряджатися своєю власністю є крайньою мірою судового примусу і може застосовуватись у виняткових випадках. Інакше таке обмеження може призвести до істотних негативних наслідків, а саме - порушення прав та охоронюваних законом інтересів власника земельної ділянки. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 912/1711/19.

Господарський суд не вправі перебирати на себе виключні повноваження та функції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, тобто суди не можуть підміняти інші органи влади та зобов`язувати уповноважений орган прийняти рішення визначеного судом змісту або заборонити вчиняти відповідні дії.

З огляду на заявлені заходи забезпечення позову, суд вважає за доцільне наголосити на понятті дискреційних повноважень органу державної влади та/або місцевого самоврядування.

Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають їм можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох альтернативних варіантів управлінських рішень, кожен з яких є законним. При цьому, повноваження державних органів не можуть визнаватися дискреційними за наявності лише одного правомірного та законно обґрунтованого варіанта поведінки суб`єкта владних повноважень.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань господарського судочинства.

Згідно з положеннями статті 6 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Суд не втручається та не може втручатися в конституційну дискрецію (вільний розсуд) відповідача, підміняти його і перебирати на себе повноваження, надані йому Конституцією України, оскільки це не відповідає ані принципу розподілу влади в державі, ані завданню господарського судочинства.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2024 у справі № 990/167/24.

За наведеного суд наголошує, що встановлення заборони органам державної влади та/або місцевого самоврядування на здійснення дискреційних повноважень фактично зумовлює порушення принципу розподілу влади, що спричинить трансформацію заходів забезпечення позову у засіб блокування діяльності суб`єкта владних повноважень у межах наданої йому дискреції.

Враховуючи приписи статті 137 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що захід забезпечення позову, такий як заборона органам державної влади та/або місцевого самоврядування реалізовувати їх дискреційні повноваження не відповідає наведеним у згаданій статті критеріям, оскільки створює ризик обмеження управлінських процесів і втручання у сферу, де суд не наділений повноваженнями підміняти розсуд відповідного органу, відтак застосування такого заходу забезпечення позову є неприйнятним у межах господарського судочинства, адже суперечить, як процесуальним нормам, так і принципу розподілу влади.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що застосування заходів забезпечення позову матиме наслідком втручання у діяльність Шосткинської міської ради Сумської області, як органу місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин, тоді як заявником не надано суду доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування заходів забезпечення позову.

Принагідно слід зазначити, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2022 у справі № 904/9691/21, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21, від 21.04.2022 у справі № 922/3109/21, від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20, від 11.11.2020 у справі № 910/13709/19, від 26.10.2020 у справі № 907/477/20 та від 14.06.2018 у справі № 916/10/18.

При цьому, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частини 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що зазначено в постановах Верховного Суду від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі № 910/688/13.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.

З огляду на вищевикладене та змісту заяви в сукупності, здійснивши оцінку доводів заявника, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову в цілому, оскільки необхідність у застосуванні судом визначених заявником заходів не обґрунтована і документально не підтверджена, так як не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального підтвердження наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

А тому, враховуючи вищенаведене у сукупності та беручи до уваги те, що у даному випадку позивачем належним чином не обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову, не зазначено будь-яких обставин, з якими заявник пов`язує ймовірність невиконання у майбутньому судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірної по суті ухвали суду, при ухваленні якої судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовано норми процесуального та матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди скаржника з висновками суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.

Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" слід відмовити, а ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.05.2026 у справі № 920/415/26 залишити без змін.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Голландська аграрна компанія" на ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.05.2026 у справі № 920/415/26 - залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Сумської області від 11.05.2026 у справі № 920/415/26 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 920/415/26 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.07.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров