Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №914/493/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/493/26

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

Скрипчук О.С.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з

обмеженою відповідальністю “Крістал Зерно Трейд” від

04.06.2026(вх..№ЗАГС 01-05/1813/26 від 05.06.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2026 (повний текст

рішення складено 18.05.2026, суддя О.Ф. Стороженко)

у справі № 914/493/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнфор” (надалі- ТОВ

“Грейнфор”), м.Полтава

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Крістал Зерно Трейд”

(надалі-ТОВ “Крістал Зерно Трейд”), м.Львів

про: стягнення грошових коштів у загальній сумі 71 310,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ “Грейнфор” звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом (з врахуванням заяви вх. № 5591/26 від 25.02.206) до ТОВ “Крістал Зерно Трейд” про стягнення грошових коштів в розмірі 71 310,13 грн., з яких: пеня в розмірі 37 434,19 грн., інфляційне збільшення основної суми боргу в розмірі 24 913,62 грн. та 3 % річних в сумі 8 962,32 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості поставленого зерна, передбаченого умовами договору №27-02/2023 ЗР від 27.02.2023.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.05.2026 у справі №914/493/26 (суддя О.Ф. Стороженко) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Крістал Зерно Трейд” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Грейнфор” пеню в сумі 37 434,19 грн., три проценти річних у сумі 8 962,32 грн. та інфляційні втрати в сумі 24 913,62 грн., а також – витрати на судовий збір у сумі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. Відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зменшення для стягнення спірних сум коштів.

При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що згідно з умовами п.4.1 договору у відповідача виник обов`язок з оплати вартості поставленої продукції упродовж п`яти операційних днів з моменту її отримання, який виконано частково та з простроченням платежів (за семи поставками). Відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про зменшення для стягнення спірних сум, суд зауважив, що зазначена відповідачем обставина стосовно невиконання позивачем зобов`язань, встановлених умовами п.2.2 та п.3.1.2 договору, стосовно надання покупцю якісних посвідчень на кожну партію товару не зумовлює продовження встановленого строку оплати (така умова договором не передбачена). Також суд врахував, що поставлену позивачем продукцію прийнято відповідачем без зауважень; наявний факт тривалого прострочення оплати вартості поставленої продукції, що підтверджується фактом видачі судом двох судових наказів (від 04.11.2025 та 09.12.2025) про стягнення заборгованості; відповідачем не надано документів фінансової звітності за 2023-2025 роки (для підтвердження дійсного фінансового стану Товариства).

Не погодившись з вказаним рішенням, ТОВ “Крістал Зерно Трейд” звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2026 у даній справі та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 71 310,13 грн. задовольнити частково. Стягнути з відповідача на користь позивача – 3 743,42 грн. пені, 896,23 грн. 3 % річних та 2 491,36 грн. інфляційних втрат. Задовольнити заяву (клопотання) відповідача про зменшення до стягнення спірних сум на 90 відсотків.

Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним, необгрунтованим, ухваленим при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що разом із заявою про зменшення стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних на 90% від заявлених позивачем до стягнення, відповідач надав суду першої інстанції всі необхідні пояснення та копію оборотно-сальдової відомості за 2023 рік, яка засвідчує повну зупинку господарської діяльності Товариства через військовий стан в Україні, що був введений 24.02.2022 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та діє по сьогоднішній день. Придбавши у позивача зерно кукурудзи у березні–травні 2023 року, відповідач не мав можливості реалізувати його покупцям, адже на той час всі підприємства переробної промисловості теж зупинили свою діяльність через військовий стан в Україні. За відсутності реалізації продукції, відповідач не володів власними коштами, необхідними для проведення своєчасних розрахунків з позивачем, а тому не зміг своєчасно провести оплату за отримане від позивача зерно. Зауважує, що станом на день розгляду справи №914/493/26 у відповідача не було заборгованості перед позивачем по сумі основного боргу. Разом з тим скаржник просить звернути увагу суду апеляційної інстанції на те, що матеріали даної справи не містять доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану та господарської діяльності позивача, а також понесення ним збитків саме в результаті порушення (несвоєчасного виконання) відповідачем умов договору. Крім того, зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки порушення позивачем умов п.2.2 та п. 3.1.2 договору поставки зернових культур №27-02/2023 ЗР від 27.02.2023, стосовно ненадання Покупцю якісних посвідчень на кожну партію товару.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2026 головуючим-суддею (суддею-доповідачем) у справі №914/493/26 визначено суддю Н.М. Кравчук, суддів: О.І. Матущака, О.С. Скрипчук.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 914/493/26 та ухвалено здійснити перегляд рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2026 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно з частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Сторони обізнані з порядком розгляду даної справи шляхом направлення ухвали суду від 10.06.2026 про відкриття апеляційного провадження до електронного кабінету зареєстрованого в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає їх необгрунтованими та безпідставними. Зазначає, що воєнний стан в Україні було введено Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, тоді як спірний договір № 27-02/2023 ЗР між сторонами укладено 27.02.2023, тобто через рік після запровадження воєнного стану. Отже, на момент укладення договору відповідачу були об`єктивно відомі всі обставини здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану. Наведедні скаржником доводи не свідчать про існування тих виняткових обставин, які могли б бути підставою для зменшення неустойки відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України. Саме по собі посилання на воєнний стан без доведення його конкретного впливу на можливість виконання спірного грошового зобов`язання не може вважатися достатнім обґрунтуванням для зменшення штрафних санкцій. Позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що публічна інформація (офіційна Фінансова звітність малого підприємства) щодо

показників ТОВ «Крістал Зерно Трейд» за останні 3 роки (2023, 2024, 2025)

прямо спростовує твердження відповідача про «зупинку» та свідчить про

активне провадження господарської діяльності та отримання прибутків, попри

впровадження воєнного стану. Просить оскаржуване рішення суду першої інстанції від 14.05.2026 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

16.06.2026 представником позивача через систему «Електронний суд» подано клопотання (вх. № ЗАГС 01-04/5123/26 від 16.06.2026) про долучення доказів витрат на правничу допомогу та включення до судових витрат, витрат в розмірі 5 250,00 грн. на правничу допомогу при апеляційному перегляді справи.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

27.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Крістал Зерно Трейд» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнфор» (Постачальник) укладено договір поставки зернових культір № 27-02/2023 ЗР. Згідно з п. 1.1 договору Постачальник зобов`язується протягом дії цього договору передавати у власність Покупцю окремими партіями сільськогосподарські зернові культури, а Покупець в свою чергу зобов`язується щоразу приймати кожну відвантажену партію товару Постачальником та оплачувати її вартість на умовах цього договору. Цей договір укладається для забезпечення багаторазових поставок Постачальником партій товару безпосередньо Покупцю до 31.12.2023.

Номенклатура (найменування) товару кожного разу може бути інше. Однак, номенклатура, асортимент, кількість та ціна та сума на кожну партію товару визначається сторонами щоразу у Специфікаціях, видаткових накладних і товарно-транспортних накладних у відповідності до узгоджених сторонами замовлень Покупця (п. 1.3 договору).

Відповідно до п. 1.4 договору товар передається Покупцю частинами (партіями) . Під партією товару сторони розуміють товар, зазначений в окремій видатковій накладній і товарно-транспортній накладній, завантажений у автотранспорт Покупця або в автотранспорт уповноваженого Покупцем перевізника.

У відповідності до п. 2.2 договору якість товару, що постачається за умовами даного договору, повинна відповідати державним стандартам (ДСТУ) або іншим нормативно-технічним документам згідно чинного законодавства. Якість товару підтверджується якісним посвідченням на кожну партію товару.

Підпунктом 3.1.2 пункту 3.1 передбачено, що Постачальник зобов`язується виписувати Покупцю видаткову накладну та товарно-транспортну накладну на кожну автомобільну партію товару та інші товаро-супроводжувальні документи на партію товару, які підтверджують її якість (якісне посвідчення).

Розрахунки за кожну поставлену Постачальником партію товару, здійснюються Покупцем, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 5 операційних банківських днів з моменту отримання Покупцем партії товару на складі Постачальника за адресою, зазначеною в п. 5.1 цього договору (п. 4.1 договору).

Розрахунки за товар здійснюються в українській національній валюті - гривнях. Вид розрахунків безготівковий. Форма розрахунків - платіжне доручення. Датою оплати за товар визнається дата фактичного надходження коштів на рахунок Постачальника. Підстава для перерахування коштів за партію товару є рахунок- фактура, яку виставляє Постачальник до сплати Покупцю.

Згідно з п. 4.3 договору якщо Постачальником здійснюється дві та більше поставок товару на користь Покупця, грошові суми, що отримує Постачальник від Покупця за цим договором, покривають заборгованість Покупця перед Постачальником в порядку черговості, починаючи з першої очікуваної оплати (самої ранньої дати кінцевого строку оплати, який зазначений у видаткових накладних, договорі), яку зобов`язаний здійснити Покупець за цим договором, за видатковими накладними в порядку зростання дати кінцевого строку оплати грошових сум за видатковими накладними на товар, який постачався, незалежно від того, що вказано в призначенні платежу при здійсненні оплати.

Пунктом 5.5 договору сторони погодили, що після підписання сторонами кожної видаткової накладної на поставку товару, претензії щодо кількості товару по цій видатковій накладній виключаються.

У випадку прострочення оплати за товар, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного розрахунку за товар (п. 7.4 договору).

Пунктом 7.8 договору сторони домовились збільшити строк спеціальної позовної давності та встановити строк спеціальної позовної давності за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором 3 роки.

Даний договір набирає чинності з 27 лютого 2023 року і діє до 31 грудня 2023 року але в будь якому випадку до моменту повного і належного його виконання. Дія договору продовжується на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 15 днів до закінчення дії договору (п.п. 6.1, 6.2 договору).

На виконання умов даного договору позивачем впродовж 28.02.2023-28.06.2023 здійснено десять поставок подрібненого зерна кукурудзи на загальну суму 893 344,68 грн., що підтверджується двосторонніми видатковими накладними: №35 від 28.02.2023; №37 та №38 від 01.03.2023; №49 від 23.03.2023; №69 від 20.04.2023; №76 від 22.04.2023; №90 від 05.05.2023; №105 від 17.05.2023; №129 від 16.06.2023; №137 від 28.06.2023 та товарно-транспортними накладними про доставку (а.с. 13-25).

Відповідачем здійснено оплату за поставлений позивачем товар за договором поставки зернових культур № 27-02/2023 ЗР від 27.02.2023 в розмірі 883 638,36 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними інструкціями (а.с. 26-31). Отже, заборгованість Покупця перед Постачальником за спірним договором поставки зернових культур становила 9 706, 32 грн.

Як зазначає позивач у позовній заяві, борг за двома поставками стягнуто з відповідача Господарським судом Львівської області на підставі наказів: від 04.11.2025 у справі № 914/3354/25 та від 09.12.2025 у справі № 914/3778/25.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивач на підставі п.7.4 договору та норм статей 546-551, 611 ЦК України нарахував відповідачу пеню в сумі 37 434,19 грн. та згідно з нормою ч.2 ст.625 ЦК України нарахував 3 % річних у сумі 8 962,32 грн. та інфляційні втрати в розмірі 24 913,62грн. Розрахунок спірних сум здійснено станом на 16.02.2026.

При ухваленні постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як зазначалось вище, розглядаючи справу № 914/493/26, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з ТОВ “Крістал Зерно Трейд” пені в сумі 37 434,19 грн., 3 % річних у сумі 8 962,32 грн. та інфляційних втрат в розмірі 24 913,62грн. за прострочення виконання зобов`язання з поставки товару згідно умов договору поставки зернових культур № 27-02/2023 ЗР від 27.02.2023, а також відсутність підстав для зменшення розміру таких штрафних санкцій.

Зміст доводів апеляційної скарги ТОВ “Крістал Зерно Трейд” зводиться в основному до тверджень щодо помилковості висновків суду першої інстанції стосовно відсутності виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення) для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України. Рішення суду в іншій частині відповідачем не оскаржується.

Отже рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2026 у справі № 914/493/26 переглядається судом апеляційної інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ст. 549 ЦК України). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

При цьому, за приписами ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Пунктом 7.4 договору сторони погодили, що у випадку прострочення оплати за товар, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення до моменту повного розрахунку за товар (п. 7.4 договору).

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (аналогічний висновок міститься у п. 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок викладено у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21).

Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення такої дії. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від 28.11.2023 у справі № 916/1504/22, від 03.12.2024 у справі № 904/872/24, від 03.12.2024 у справі № 909/321/24.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (постанова Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21).

До моменту порушення зобов`язання боржником неустойка виконує функцію сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).

Скаржник у апеляційній скарзі серед іншого покликається на те, що разом із заявою про зменшення стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних на 90% від заявлених позивачем до стягнення, відповідач надав суду першої інстанції всі необхідні пояснення та копію оборотно-сальдової відомості за 2023 рік, яка засвідчує повну зупинку господарської діяльності Товариства через військовий стан в Україні. На переконання скаржника судом першої інстанції не надано належної оцінки наведеним відповідачем аргументам, що придбавши у позивача зерно кукурудзи у березні–травні 2023 року, відповідач не мав можливості реалізувати його покупцям, адже на той час всі підприємства переробної промисловості теж зупинили свою діяльність через військовий стан в Україні. За відсутності реалізації продукції, відповідач не володів власними коштами, необхідними для проведення своєчасних розрахунків з позивачем, а тому не зміг своєчасно провести оплату за отримане від позивача зерно.

Колегія суддів зауважує, що воєнний стан в Україні було введено Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, тоді як спірний договір № 27-02/2023 ЗР між сторонами укладено 27.02.2023, тобто через рік після запровадження воєнного стану.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це ймовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується, невизначеність очікуваних доходів.

У разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків у результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення таких дій чи утримання від їх вчинення.

Отже, на момент укладення договору відповідачу були об`єктивно відомі всі обставини здійснення господарської діяльності в умовах воєнного стану, зокрема ризики, пов`язані із логістикою, збутом продукції, коливанням ринку, платоспроможністю контрагентів та іншими наслідками військової агресії. Відповідач добровільно прийняв на себе договірні зобов`язання в умовах уже існуючого правового режиму воєнного стану, а тому не може посилатися на такі обставини, як на підставу допущення порушення відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості поставленого зерна, передбаченого умовами договору №27-02/2023 ЗР від 27.02.2023.

Як зазначалось вище, частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Таким чином, не реалізація товару, відсутність обігових коштів, неплатежі контрагентів або погіршення фінансового стану є звичайними ризиками підприємницької діяльності, які не можуть перекладатися на кредитора та не звільняють боржника від належного виконання взятих на себе зобов`язань.

Водночас, саме по собі посилання на воєнний стан без доведення його конкретного впливу на можливість виконання спірного грошового зобов`язання не може вважатися достатнім обґрунтуванням для зменшення штрафних санкцій. Більше того, ТОВ “Крістал Зерно Трейд” не надано жодних доказів того, що після укладення договору 27.02.2023 настали якісь нові, надзвичайні та непередбачувані обставини, які б об`єктивно унеможливили своєчасне проведення розрахунків.

Правова позиція щодо врахування форс-мажорних обставин, зокрема у контексті неможливості виконання грошового зобов`язання за договором викладена у постанові Об`єднаної палати КГС ВС від 06.02.2026 у справі № 910/881/24. Зокрема, Верховним Судом зазначено наступне: підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово- промислової палати.

Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин. Обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку (постанови Верховного Суду від 07.06.2023 у справ №912/750/22, від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, від 29.06.2023 у справі №922/999/22 та від 13.12.2023 у справі №922/193/23). Одне лише передбачене законом віднесення введеного воєнного стану до форс- мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану унеможливлює виконання конкретного договору (подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 06.06.2024 у справі № 906/1091/23.

Запровадження в державі воєнного стану стосуються обох сторін. Відповідачем не надано доказів на підтвердження об`єктивної неможливості здійснювати господарську діяльність та набувати кошти.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів враховує, що договірні правовідносини між відповідачем та позивачем виникли на підставі договору №27-02/2023 ЗР від 27.02.2023 (через рік після запровадження воєнного стану). Відповідачем не було виконано вимоги, передбачені п. 8.4 договору, а саме щодо письмового інформування у 3-денний термін про обставини непереборної сили та підтвердження їх сертифікатом ТПП.

Щодо доводів скаржника про відсутність в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем договірних зобов`язвань, колегія суддів зазначає таке.

Відповідач помилково ототожнює інфляційні втрати та 3% річних зі збитками. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

За сталою практикою Верховного Суду, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є особливою мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Ці нарахування виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таким чином, посилання скаржника на факт погашення заборгованості за договором (стягнення якої відбулося виключно внаслідок та після звернення позивача до суду) не звільняє його від відповідальності та не позбавляє позивача права на нарахування і стягнення інфляційних втрат та 3% річних у повному обсязі, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Як слушно зауважив суд першої інстанції, зазначена відповідачем обставина стосовно невиконання позивачем зобов`язань, встановлених умовами п.2.2 та п.3.1.2 договору, стосовно надання Покупцю якісних посвідчень на кожну партію товару не зумовлює продовження встановленого строку оплати (така умова договором не передбачена). Поставлену позивачем продукцію прийнято відповідачем без зауважень. Також судом першої інстанції враховано факт тривалого прострочення оплати вартості поставленої продукції, що підтверджується фактом видачі Господарським судом Львівської області наказів у справах №№ 914/3778/25 та 914/3354/25 від 04.11.2025 та 09.12.2025 про стягнення заборгованості.

Водночас, колегія суддів зауважує, що тяжке фінансове становище боржника в сукупності з іншими виключними обставинами при умові доведеності та підтвердженні таких належними доказами може бути підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236-238 ГПК України). Правова позиція Верховного Суду наведена у постанові від 19.03.2025 справа № 922/444/24.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач не довів наявності підстав для зменшення штрафних санкцій, про що судом першої інстанції зроблено правильний висновок та обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Колегія суддів вважає за необхідне також звернути увагу, що в питаннях наявності/відсутності підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення (відмова у зменшенні) штрафних санкцій.

Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують висновків, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2026 у справі №914/493/26.

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу – без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо поданого 16.06.2026 представником ТОВ «Грейнфор» через систему «Електронний суд» до Західного апеляційного господарського суду клопотання про включення до судових витрат при перегляді справи в апеляційному порядку витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 250,00 грн., колегія суддів враховує наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як передбачено ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у вищенаведеній нормі.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Оскільки в процедурі спрощеного провадження стадія судових дебатів відсутня, то вимога ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат до закінчення судових дебатів - не може розповсюджуватися на сторін у справі, яка розглядається у спрощеному провадженні.

Матеріалами даної справи підтверджено, що 20.10.2025 між Адвокатським об`єднанням «Євстігнєєв, Сидоренко і Партнери» (Об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнфор» (Замовник) укладено договір про надання правничої допомоги № 241-С. За цим договором Об`єднання зобов`язується надавати правничу допомогу Замовнику на підставах, в порядку і в обсязі, визначеному у договорі за погодженням сторін (п. 2.1 договору).

У відповідності до п. 9.1 договору для виконання умов даного договору Замовник уповноважує адвокатів Об`єднання, зокрема, підписувати та подавати позовні заяви, апеляційні скарги, касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, скарги до Вищої Ради Правосуддя, скарги до Європейського Суду з прав людини.

19.01.2026 між Адвокатським об`єднанням «Євстігнєєв, Сидоренко і Партнери» (Об`єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грейнфор» (Замовник) укладено додаток № 1 до договору № 241-С про надання правничої допомоги від 20.10.2025.

Пунктом 1 вказаного додатку сторони погодили, що Об`єднання бере на себе зобов`язання від імені та в інтересах Замовника здійснити комплекс дій щодо звернення до відповідного господарського із позовною заявою щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Крістал Зерно Трейд" (Боржник) суми інфляційного збільшення, 3% річних та неустойки (пені) за усіма поставками, що були здійснені у межах договору поставки №27- 02/2023 ЗР від 27.02.2023. Об`єднання також забезпечує судове представництво Замовника у відповідному господарському суді, відповідному апеляційному суді, Верховному Суді.

У пункті 2 додатку сторони, зокрема, погодили, що гонорар Об`єднання за надання правової допомоги згідно пункту 1 додатку становить: 3500 грн. за одну годину надання правничої допомоги адвокатом Об`єднання або залученим на договірних засадах Об`єднанням адвоката в суді апеляційної чи касаційної інстанції.

16.06.2026 між Об`єднанням та Замовником укладено акт №3 приймання-передачі правничої допомоги (послуг) до договору № 241-С про надання правової допомоги від 20.10.2025 та додатку № 1 від 19.01.2026.

Відповідно до п. 1 акта Об`єднанням надана Замовнику правова допомога за договором. Розмір гонорару за надану правову допомогу становить 5 250,00 грн., що відповідає витраченим 1 год.30хв.

Згідно звіту про витрачений час на надання правової допомоги (додаток № 1 до акта № 3 від 16.06.2026): зміст наданої правничої допомоги – підготовка відзиву на апеляційну скаргу у справі № 914/493/26, Західний апеляційний господарський суд; кількість витраченого часу – 1,5 год.; вартість – 5 250,00 грн.

Згідно платіжної інструкції № 1628 від 16.06.2026 ТОВ «Грейнфор» перераховано Об`єднанню кошти у розмірі 5 250,00 грн., призначення платежу: «оплата гонорару згідно договору № 241-С від 20.10.2025. додатку № 1 від 19.01.2026 та акта № 3 від 16.06.2026».

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Закон формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.06.2021 по справі № 905/411/17 адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №910/12876/19).

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не тільки того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою і необхідною.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Проаналізувавши документи, які додані до клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд вважає, що відображена інформація в цих документах щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає документам та інформації, що містяться у матеріалах судової справи, а такий розмір витрат є обґрунтованим і відповідає критеріям співмірності та розумної необхідності таких витрат.

Підсумовуючи вищенаведене, застосовуючи зазначені вище критерії розумності розміру заявлених заявником до відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, їх необхідності та співмірності зі складністю справи і виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, беручи до уваги відсутність заперечень зі сторони відповідача щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів констатує наявність правових підстав для задоволення клопотання та стягнення з ТОВ «Крістал Зерно Трейд» на користь ТОВ «Грейнфор» 5 250,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які є співрозмірними з виконаною роботою.

Керуючись, ст. ст. 126, 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

у х в а л и в:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Крістал Зерно Трейд” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2026 у справі №914/493/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Крістал Зерно Трейд» (79024, м. Львів, вул. Промислова, будинок 50/52, кабінет 27, код ЄДРПОУ 44697168) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грейнфор» (36003, Полтавська область, м. Полтава, провулок Шкільний, буд. 4А, кв. 23, код ЄДРПОУ 43612675) 5 250,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.

6. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

Судді О.І. Матущак

О.С. Скрипчук