Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №914/334/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/334/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаповала Д.В. – головуючий, Міліціанов Р.В., Степанюк Н.Л.

переглянувши справу № 914/334/26

за позовом: Керівника Івано-Франківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Дубовецької сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області

до відповідача: Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державна екологічна інспекція Карпатського округу, м. Івано-Франківськ

про: стягнення грошових коштів,

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вх. №01-05/1354/26 від 04.05.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2026 (суддя Коссак С.М., повне рішення складено 20.04.2026)

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

На розгляд Господарського суду Львівської області був поданий позов Керівника Івано-Франківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Дубовецької сільської ради до АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» про стягнення 108 538,93 грн шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач як постійний лісокористувач в порушення вимог ст.ст. 19, 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України не забезпечив охорону і збереження лісових насаджень, наслідком чого стало незаконне вирубування 3 дерев породи дуб у кварталі №93, виділі №92 захисних насаджень залізниці за напрямком Ходорів-Івано-Франківськ по прив`язці км 119 ПК6, що знаходиться в адміністративно-територіальних межах Дубовецької сільської ради, чим заподіяно державним інтересам матеріальну шкоду в сумі 108 538,93грн. Оскільки осіб, які здійснили незаконну рубку, не встановлено, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища збитки повинні бути відшкодовані Відповідачем, який допустив протиправну бездіяльність.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.04.2026 позов задоволено: стягнуто з АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на користь Дубовецької сільської ради шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в сумі 108 538,93 грн, а також на користь Івано-Франківської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 2 662,40 грн.

Рішення суду обґрунтоване тим, що Відповідач, як постійний лісокористувач та особа, що зобов`язана забезпечити охорону лісу, порушив вимоги законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив незаконну рубку невстановленими особами 3 дерев на підвідомчій йому території, що є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності – стягнення шкоди у розмірі 108 538,93 грн, який підтверджено висновком судової інженерно-екологічної експертизи.

1.2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

АТ «Українська залізниця» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

1.3. Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань

Ухвалою від 11.05.2026 Суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Українська залізниця». Ураховуючи приписи ч. 10 ст. 270 ГПК України, ціну позову та предмет спору у цій справі, апеляційну скаргу вирішено було розглянути без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Узагальнені доводи скаржника

АТ «Українська залізниця» вважає, що оскаржене рішення ухвалене судом першої інстанції без належного дослідження усіх істотних обставин справи та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню.

Зазначає:

- Прокурором безпідставно віднесено захисні насадження в смузі відведення залізниці до категорії лісу, оскільки такі фактично є технологічною захисною природною спорудою, яка проектується згідно вимог ДБН, а відповідно до ст. 68 Земельного кодексу України та Державного акта на право постійного землекористування від 30.12.2010 цільове призначення земельної ділянки, на якій зафіксовано рубку, - землі для забезпечення функціонування залізничного транспорту;

- Прокурором не доведено наявності у цьому випадку усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки/бездіяльності Відповідача, не конкретизовано, які саме дії Відповідач повинен був вчинити задля унеможливлення незаконної рубки, а саме по собі формулювання «здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок» носить загальний характер;

- внаслідок рубки дерев у захисній смузі відведення залізниці завдано шкоди саме АТ «Українська залізниця», на користь якого і підлягає стягненню така шкода, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.08.2024 у справі №629/6463/19.

2.2. Позиція Прокурора

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу просить оскаржене рішення суду залишити без змін з підстав його законності та обґрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення

Зазначає:

- матеріалами справи підтверджується протиправна бездіяльність Відповідача, яка полягає у невиконанні обов`язку щодо забезпечення належної охорони і захисту лісових насаджень від незаконної рубки на підвідомчій йому території, а тому обґрунтованим є висновок суду про стягнення завданої такою рубкою шкоди саме з Відповідача;

- ураховуючи положення ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода правомірно стягнута судом саме на рахунок Дубовецької сільської ради, в адміністративних межах якої розташована земельна ділянка, де здійснено незаконну рубку.

2.3. Позиція інших учасників справи

Позивач та Третя особа правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч.3 ст. 263 ГПК України.

3. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

16.01.2025 працівниками виробничого структурного підрозділу «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» спільно з працівниками Івано-Франківського загону воєнізованої охорони філії ВВО АТ «Укрзалізниця» у кварталі №93, виділі №92 захисних лісонасаджень залізниці сьомої виробничої дільниці за напрямком Ходорів-Івано-Франківськ км 119 ПК6 по правій стороні колії виявлено незаконну рубку до ступеня припинення росту 3 сироростучих дерев породи дуб.

За вказаним фактом складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства №6 від 16.01.2025 та скеровано такий до відділення поліції №3 (м. Галич) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області разом з заявою про вчинення правопорушення.

В акті працівниками Відповідача зафіксовано діаметри пнів зрізаних дерев - 80,70 та 57 см, а також здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №665 від 23.07.2008 розрахунок розмір шкоди в сумі 108 538,97 грн.

На підставі вказаної заяви 23.01.2025 Відділенням поліції №3 (м.Галич) Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування кримінального провадження №12025091140000013 за ознаками кримінального правопорушення за ч.1 ст.246 КК України

У межах досудового розслідування кримінального провадження на підставі постанови слідчого Івано-Франківським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України проведено інженерно-екологічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта №СЕ-19/109-26/1239-ФХЕД від 28.01.2026 загальний розмір шкоди, завданої внаслідок незаконної рубки 3 сироростучих дерев породи дуб у кварталі №93, виділ 92 захисних лісонасаджень залізниці сьомої виробничої дільниці, що за напрямком Ходорів Івано-Франківськ по прив`язці КМ 119 ПК6, становить 108 538, 93 грн.

Як зазначає Прокурор та не заперечують інші учасники справи, квартал №93, виділ 92 захисних лісонасаджень залізниці, де виявлено рубку, знаходиться в межах земельної ділянки державної форми власності з кадастровим номером 2621282900:02:001:0018 на території Дубовецької сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 30.12.2010 та інформаційної довідки № 57457738 від 15.04.2023 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно АТ «Українська залізниця» є постійним користувачем вказаної земельної ділянки (цільове призначення: для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту).

Прокурор зазначає, що особу, яка здійснила незаконну порубку дерев, у ході досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено, а тому завдана такою рубкою шкода підлягає відшкодуванню постійним лісокористувачем, тобто Відповідачем.

Вказані обставини, а також не здійснення захисту інтересів держави Дубовецькою сільською радою, до компетенції якої віднесені відповідні повноваження, слугували підставою для звернення Прокурора до суду з позовом у цій справі.

4. ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ураховуючи приписи ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи у суді апеляційної інстанції, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, Суд зазначає таке.

4.1. Щодо приналежності захисних насаджень залізниці до категорії лісу

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Лісового кодексу України ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Частиною 1 ст.4 Лісового кодексу України визначено, що до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

За екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій ліси України поділяються на категорії, однією з яких є захисні ліси, адже виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції (п. 1 ч.1 ст. 39 Лісового кодексу України).

Згідно з пп. 1, 2 п. 7 Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №733 від 16.05.2007, до категорії захисних лісів відносяться лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об`єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема: лісові насадження лінійного типу (полезахисні лісові смуги, державні захисні лісові смуги, лісові смуги уздовж забудованих територій населених пунктів); лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг.

Положеннями ДБН В.2.3-19:2018 «Залізниці колії 1520 мм. Норми проектування», на які покликається сам апелянт, передбачено створення вздовж залізниць захисних лісових насаджень для захисту колії від снігових заметів та інших несприятливих природних явищ, для догляду за якими на залізниці утворюються спеціальні підрозділи – дистанції захисних лісонасаджень. За своїм функціональним призначенням такі насадження прирівнюються до лісів І групи.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що захисні лісонасадження залізниці належать до категорії захисних лісів та є частиною лісового фонду України, а отже перебувають під охороною держави відповідно до ч. 3 ст. 1 Лісового кодексу України.

Та обставина, що цільовим призначенням земельної ділянки, на якій розташовані такі захисні насадження, визначено «для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту», не спростовує вказаних висновків, адже захисні ліси належать до лісового фонду незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, що узгоджується з наведеними вище положеннями Лісового кодексу України.

Суд також враховує і погоджується з доводом Прокурора, наведеним у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що відповідно до пп. 50, 72 п. 3.2 Положення про регіональну філію «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» предметом діяльності Філії є, серед іншого, проведення робіт з лісорозведення, утворення, утримання та відновлення (ремонту) захисних лісонасаджень, а також провадження діяльності у сфері лісництва та лісозаготівель. Таким чином, сам Відповідач у своїх статутних документах визначає ведення лісового господарства на захисних лісонасадженнях залізниці як складову власної діяльності, що є додатковим підтвердженням належності таких насаджень до категорії лісу та наявності у Відповідача функцій постійного лісокористувача.

4.2. Щодо наявності підстав для стягнення з Відповідача шкоди

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст.11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такого способу захисту, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність сукупності елементів цивільного правопорушення: протиправної поведінки заподіювача шкоди, настання шкоди, причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою та вини.

У деліктних правовідносинах обов`язок доведення факту заподіяння шкоди, протиправності поведінки та причинного зв`язку покладається на позивача, тоді як відповідач повинен довести відсутність своєї вини. Таким чином, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, суд виходить із презумпції вини заподіювача шкоди.

Аналогічні правові висновки щодо застосування деліктної відповідальності та розподілу обов`язку доказування викладені у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20 та від 02.06.2022 у справі №920/821/18.

Спірні правовідносини у цій справі регулюються положеннями Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» і Лісового кодексу України як спеціального акта, що визначає правовий режим використання та охорони лісових ресурсів.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює загальні принципи екологічної безпеки, обов`язок відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, та правові наслідки порушення природоохоронного законодавства. Лісовий кодекс України конкретизує ці положення у сфері лісових правовідносин, визначаючи статус лісокористувачів, їх обов`язки щодо охорони та збереження лісових насаджень, а також відповідальність за порушення правил ведення лісового господарства.

За приписами ч.1 ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення вимог природоохоронного законодавства тягне дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність. Частиною 4 цієї статті передбачено обов`язок підприємств, установ, організацій та громадян відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок такого порушення.

Згідно з ч.1 ст.69 зазначеного Закону шкода, заподіяна довкіллю, підлягає компенсації у повному обсязі.

Таким чином, екологічне законодавство встановлює імперативний обов`язок відшкодування шкоди як правовий наслідок порушення вимог щодо охорони природних ресурсів.

Лісовий кодекс України визначає, що право користування лісами здійснюється у формі постійного або тимчасового користування (ст. ст.16, 17).

За приписами ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані серед іншого забезпечувати охорону, захист, відтворення лісових насаджень, дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів, створюють сприятливі умови для охорони, захисту та відтворення лісів.

За змістом ст.63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства включає комплекс заходів із охорони та захисту лісів, а п.5 ч.1 ст.64 цього Кодексу прямо зобов`язує при веденні лісового господарства здійснювати охорону лісів від незаконних рубок.

Частина 1 ст.86 Лісового кодексу України передбачає, що організація охорони лісів полягає у здійсненні системних заходів, спрямованих на запобігання незаконному пошкодженню лісових насаджень.

Як встановлено ст. 93 Лісового кодексу України, завданням контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

За змістом п.5 ч.2 ст.105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у недотриманні вимог щодо ведення лісового господарства. Стаття 107 Лісового кодексу України встановлює обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну лісу внаслідок такого порушення.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування. Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (див. постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 24.01.2024 у справі №907/449/22, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17).

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт незаконної рубки невстановленими особами 3 сироростучих дерев породи дуб на земельній ділянці, що перебуває постійному користуванні Відповідача, внаслідок чого заподіяно шкоду в розмірі 108 538,93 грн.

Відповідачем вказані обставини не заперечено та не подано доказів, які б спростовували факт незаконної рубки або правильність визначення розміру заподіяної шкоди.

За таких обставин Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту заподіяння шкоди довкіллю.

Перевіряючи доведеність протиправності поведінки Відповідача, Суд виходить з того, що земельна ділянка захисних лісонасаджень, де виявлено незаконну рубку дерев, перебуває у постійному користуванні Відповідача.

Як установлено Інструкцією з улаштування та утримання колії залізниць України, затвердженої наказом Укрзалізниці від 01.03.2012 №072-Ц, до поточного утримання захисних лісонасаджень віднесено, зокрема, роботи з їх охорони від самовільних рубок і пожеж. Охорону та ведення захисного господарства здійснюють спеціалізовані лісогосподарські підрозділи дистанцій захисних лісонасаджень (п. 2.11.3 Інструкції).

Зазначені вимоги конкретизовані у Положенні про виробничий структурний підрозділ «Львівська дистанція захисних лісонасаджень», затвердженому наказом регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця» від 20.03.2023 №143/од, відповідно до п.3.2. якого однією з основних функцій цього підрозділу є забезпечення охорони захисних лісонасаджень від незаконних рубок.

Попри наведене, матеріалами справи підтверджено факт незаконної рубки дерев на підвідомчій Відповідачу території, що свідчить про неналежну організацію охорони лісонасаджень і відсутність ефективних заходів для запобігання порушенню.

Сам по собі факт самостійного виявлення працівниками Відповідача рубки дерев та подання заяви про злочин щодо цього не спростовує вказаних висновків, оскільки такі дії є виявленням вже допущеного порушення і не свідчать про забезпечення превентивної охорони лісу.

Отже, Відповідач, як постійний лісокористувач, не забезпечив виконання належних заходів охорони, що утворює склад протиправної бездіяльності як елемент цивільного правопорушення.

Причинний зв`язок у даному випадку полягає в тому, що шкода навколишньому природному середовищу виникла саме на території лісового фонду, охорона якої покладена на Відповідача. Незаконне вирубування дерев стало можливим внаслідок неналежної реалізації Відповідачем покладених на нього функцій щодо охорони та захисту лісу. Водночас, з урахуванням наведених вище позицій Верховного Суду, для встановлення причинного зв`язку не вимагається доводити, що Відповідач особисто здійснював незаконну порубку або сприяв її вчиненню. Достатнім є встановлення того, що шкода стала наслідком невиконання або неналежного виконання ним визначених законом обов`язків щодо охорони лісових насаджень.

За таких обставин підтверджується і наявність причинного зв`язку між бездіяльністю Відповідача та заподіяною шкодою. Відповідачем не доведено наявності обставин, які б переривали або виключали цей причинний зв`язок.

4.3. Щодо вини Відповідача

Питання вини Відповідача у заподіянні шкоди оцінюється Судом з урахуванням того, що у деліктних правовідносинах саме на особу, щодо якої заявлено вимогу, покладається обов`язок довести відсутність своєї вини.

Однак позиція Відповідача у цій справі зводиться до того, що ним заперечується доведення прокурором його протиправної поведінки / бездіяльності; не конкретизовано, які саме дії Відповідач повинен був вчинити задля унеможливлення незаконної рубки; а саме по собі формулювання «здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок» носить загальний характер.

Розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд у Постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23 зазначив, що відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.

Як зазначено вище, Відповідач, будучи постійним користувачем захисних лісонасаджень, мав забезпечувати їх належну охорону та вживати заходів для запобігання незаконним рубкам. Сам по собі факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення рубки дерев та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує встановлених судом обставин щодо неналежного виконання покладеного на постійного лісокористувача обов`язку забезпечити охорону і збереження лісу.

Водночас Відповідач не подав Суду доказів на підтвердження здійснення конкретних заходів охорони лісу до моменту виявлення незаконної рубки або об`єктивної неможливості запобігти незаконній рубці. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази проведення регулярних обходів лісових насаджень, графіки патрулювань, журнали обліку обходів, документи щодо організації лісової охорони на відповідній дільниці, накази про закріплення відповідальних осіб, акти перевірок стану охорони насаджень, відомості про встановлення попереджувальних знаків або вжиття інших профілактичних заходів тощо.

Отже, Відповідачем не доведено відсутності його вини, а отже не спростовано презумпцію винуватості у деліктному зобов`язанні, обов`язок здійснення чого покладено саме на завдавача шкоди.

4.4. Щодо доводів апелянта, що потерпілою особою внаслідок рубки дерев у захисній смузі відведення залізниці є саме АТ «Українська залізниця»

Предметом спору у цій справі є винятково стягнення шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного та лісового законодавства внаслідок незаконної рубки дерев, а не відшкодування збитків, завданих пошкодженням майна чи інфраструктури залізничного транспорту як суб`єкта господарювання.

Згідно наведених вище вимог ч.2 ст.19, ст.ст.63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 09.08.2018 та 19.09.2018 у справах №909/976/17 та №925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19).

Посилання апелянта на статтю 25 Закону України «Про залізничний транспорт», відповідно до якої збитки за пошкодження та знищення лісонасаджень, інженерних споруд, земляного полотна та колій відшкодовуються на користь залізниці, Суд відхиляє. Наведена норма регулює відшкодування шкоди, завданої майну самого підприємства залізничного транспорту як суб`єкта господарювання – його інфраструктурі, спорудам, земляному полотну, тобто регулює цивільно-правові відносини між власником (користувачем) майна та особою, яка це майно пошкодила. У цій справі спір натомість стосується шкоди, заподіяної не майну АТ «Українська залізниця», а довкіллю – лісовому фонду як об`єкту права власності Українського народу, захист якого здійснюється спеціальними нормами Лісового кодексу України та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». З огляду на це, стаття 25 Закону України «Про залізничний транспорт» не є спеціальною нормою щодо відносин, які виникли у цій справі, і не виключає деліктної відповідальності постійного лісокористувача перед державою за порушення природоохоронного законодавства.

Суд відхиляє і довід апелянта про те, що для розгляду справу має значення той факт, що Відокремлений підрозділ «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» визнано потерпілим у кримінальному провадженні №12025091140000013 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України. Статус потерпілого в кримінальному провадженні визначається з урахуванням об`єкта злочину, яким за вказаною статтею є суспільні відносини у сфері охорони, використання та відтворення лісів, і не є тотожним статусу особи, якій завдано майнової шкоди в розумінні деліктного зобов`язання за статтею 1166 Цивільного кодексу України та статтею 107 Лісового кодексу України. Визнання особи потерпілою в кримінальному провадженні саме по собі не встановлює і не підтверджує наявності в неї права на відшкодування шкоди, завданої навколишньому середовищу, та не звільняє постійного лісокористувача від цивільно-правової відповідальності перед державою за неналежне виконання покладених на нього обов`язків з охорони лісу.

Тим часом за змістом ст. ст. 42, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється, зокрема, за рахунок місцевих бюджетів. Для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються фонди охорони навколишнього природного середовища у складі відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння шкоди за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності, згідно з чинним законодавством.

Згідно із п. 7 ч. 3 ст. 29 та п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України сума шкоди підлягає стягненню із врахуванням наступного розподілу: 50 відсотків – до спеціального фонду місцевого бюджету сільської ради, на території якого вчинено правопорушення; 20 відсотків - до спеціального фонду обласного та 30 відсотків – до спеціального фонду Державного бюджету України.

Оскільки територія, на якій виявлено незаконну рубку дерев, перебуває у адміністративно-територіальних межах Дубовецької сільської ради, саме до місцевого бюджету вказаної сільської ради повинна стягуватись шкода, завдана навколишньому природному середовищу такою рубкою з подальшим перерозподілом між бюджетами відповідних рівнів.

4.5. Щодо судової практики, на яку посилається скаржник

Покликання апелянта на постанову Верховного Суду від 07.08.2024 у справі №629/6463/19 Судом до уваги не приймаються, оскільки така є нерелевантною до правовідносин у цій справі. У справі №629/6463/19 судом касаційної інстанції переглядався вирок у кримінальному провадженні, яким визнано особу винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України, та задоволено частково цивільний позов залізниці. Судом надавалась оцінка доводам про відсутність у діянні підзахисного складу кримінального правопорушення, а не наявності підстав для стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконної рубки невстановленими особами дерев у захисній смузі залізниці, що має місце у цій справі.

Суд також відхиляє доводи апелянта, побудовані на рішенні Господарського суду м. Києва у справі №910/5277/24 та Постанові Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у справі №908/58/24. За приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду. Єдність судової практики забезпечується Верховним Судом; рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені в інших справах, не є джерелом обов`язкових правових позицій і самі по собі не свідчать про наявність усталеної практики в розумінні наведеної норми ГПК України, тим більше що жодне з наведених апелянтом рішень не переглядалося в касаційному порядку.

4.6. Висновок Суду

Наявними у справі доказами в їх сукупності доведено наявність складу правопорушення: 1) незаконної рубки дерев на підвідомчій Відповідачу території, що свідчить про протиправність поведінки/бездіяльності постійного лісокористувача; 2) шкоди, розмір якої доказово підтверджено та не заперечено; 3) причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою Відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

Відповідач не подав суду доказів, які б підтвердили, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для покладення на Відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення шкоди в розмірі 108 538,93 грн.

5. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Переглянувши справу за апеляційною скаргою Відповідача суд висновує, що наведені скаржником твердження не переконали Суд в наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для розгляду цієї справи, а тому доходить висновку про залишення оскаржуваного рішення без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

З огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Залишити без змін Рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2026 у справі №914/334/26, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, окрім як у визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадках.

Головуючий суддя Шаповал Д.В.

Суддя Степанюк Н.Л.

Суддя Міліціанов Р.В.