Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №713/201/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2026 року м. Чернівці

Справа № 713/201/26

Провадження №22-ц/822/1292/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.

суддів: Лисака І. Н., Одинака О. О.,

за участю секретаря судового засідання: Яреми А. С.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , Берегометська селищна рада Вижницького району Чернівецької області, Вижницька районна військова адміністрація Чернівецької області,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Померанський Ігор Валентинович, на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 23 квітня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Пилип`юк І. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у січні 2026 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області, Вижницької районної військової адміністрації Чернівецької області, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання договору фіктивним.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_2 пред`явив до нього i Берегометської селищної ради позов, в якому посилався на те, що ним створені перешкоди, які стали на заваді ОСОБА_2 виконувати договір оренди земельної ділянки водного фонду від 28.03.2008, а саме займатись риборозведенням.

З посиланням на те, що він є володільцем і користувачем ставка, рибозаводчиком поставлено за мету через суд позбавити його права власності на нерухомість - землю і будівлі поблизу ставка з кадастровим номером 7320584000:02:001:0087.

Вказував на те, що на початку червня 2024 ОСОБА_2 i ОСОБА_3 розподілили між собою ролі і розпочали свідомі організаційні дії, кінцевою метою яких є позбавлення його права власності на земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва, що знаходяться поблизу водоймища з подальшим вилученням збудованих ним будівель.

Зазначав, що фактичні відносини, які склались між Берегометською селищною радою і ОСОБА_2 , насправді не передбачають реального настання правових наслідків, обумовлених умовами договору оренди землі водного фонду (кадастровий номер 7320584000:02:001:0087) від 28.03.2008. Не дивлячись на те, що y формальній площині правочин існує (викладений на паперовому носію інформації), однак у сторін немає жодного наміру його виконувати (реалізовувати права і обов`язки). Суд має встановити в якості юридичного факту, що сторони достеменно знають про фіктивність оспорюваного договору і діють умисно.

Обов`язковою передумовою укладання договору оренди земельної ділянки водного фонду із земель запасу (державної або комунальної власності) є розробка Проекту землеустрою щодо відведення цієї земельної ділянки, проведення експертного дослідження проектної документації i її затвердження. Однак така проектна документація не була розроблена.

ОСОБА_2 по факту не є орендарем землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом (кадастровий номер 7320584000:02:001:0087).

На момент пред`явлення позову договір оренди від 28.03.2008 укладений без наміру створення правових наслідків для сторін правочину: орендодавця - натепер Берегометської селищної ради і орендаря – ОСОБА_2 .

Берегометська селищна рада на 2022 рік нарахувала орендну оплату за користування ставком, але адресувала рахунок не орендареві – ОСОБА_2 , а суборендарю – ОСОБА_3 . Це не є помилкою, оскільки те саме відбулось у 2023 і 2024 роках. Отже, має місце безпідставне отримання Берегометською селищною радою коштів.

Стверджував, що ОСОБА_2 жодного дня не займався риборозведенням. Тобто, орендар протягом 17 років умисно не виконував умов договору оренди земельної ділянки водного фонду, а орендодавець умисно не контролював його виконання. Тому очевидним є те, що прямий умисел присутній в діях орендаря та орендодавця, котрий відсторонився від виконання контрольних функцій, своєчасного застосування правових засобів, які призвані забезпечити належу реалізацію договірних зобов`язань, а у випадку необхідності ставити питання про припинення (розірвання) правочину. Це пов`язано з тим, що фактичні відносини, які склались між ОСОБА_2 і Вижницькою РДА насправді не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених умовами оскаржуваного правочину.

Сторони договору оренди земельної ділянки від 28.03.2008 не мають найменшого наміру навіть імітування дій з повернення у правове поле після постановлення Вижницьким районним судом рішення від 15.09.2025 у справі №713/407/25.

Внутрішня воля сторін, які 28.03.2008 уклали договір оренди земельної ділянки водного фонду, не відповідає зовнішньому його прояву. ОСОБА_2 заздалегідь знав, що угода ним не виконуватиметься. Він не реєструвався в якості суб`єкта господарської діяльності, не створював підприємство приватного права задля заняття риборозведенням.

Протягом 2008-2025 років в земельне, водне законодавство, інші нормативні акти, які регулюють земельні орендні відносини, вносились зміни та доповнення, які добросовісні сторони правочину повинні своєчасно відобразити в договорі оренди земельної ділянки водного фонду (угода не може входити у суперечність з законом).

У оскаржуваному правочині відсутні суттєві умови договору оренди землі: розмір орендної плати за водний об`єкт (землю + водний простір); об`єм та площа земельної ділянки (водного простору); нормативна грошова оцінка земельної ділянки; перелік гідротехнічних споруд; зобов`язання орендаря щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта; паспорт водного об`єкту. Не впроваджена умова (обов`язок) про сплату за водну гладінь.

У пункті 2 договору оренди земельної ділянки водного фонду від 28.03.2008 зазначено, що в оренду передано земельну ділянку під дорогою на греблях. Очевидно, що дорога, як об`єкт оренди, не повинна потрапити в перелік об`єктів, що передаються у володіння і користування орендарю ОСОБА_2 за угодою передачі водного об`єкту. Дорога, як об`єкт договірного правовідношення, може передаватись за окремим правочином, а не входити в якості складової частини до предмету договору оренди водного фонду. Крім того, згідно з п. 3 ст. 93 ЗК України не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги відведення. Отже, дорога місцевого значення на греблях (як об`єкт, прокладений на штучно створеній ділянці землі) і сама земля на насипній греблі, яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги, ніяк не могла бути об`єктом договору оренди водного об`єкту.

26.12.2013 ОСОБА_2 здав ОСОБА_3 в суборенду всю земельну ділянку водного фонду (всі її складові: землю під водоймищем, наділ для сінокосіння, землю під греблями й дорогою) на тотожних умовах, які передбачались договором оренди земельної ділянки водного фонду від 28.03.2008.

Враховуючи специфічні властивості водних об`єктів, їх значення для людства, тваринного і рослинного світу, крім усього іншого, ч. 16 ст. 51 ВК України заборонено передавати право на оренду водного об`єкту іншим суб`єктам господарювання.

Тобто, законодавець заборонив суборенду водного об`єкту, враховуючи його роль та значення у планетарному масштабі, а не відмінностями статусу й набором прав та обов`язків фізичним особам у порівнянні з суб`єктами господарювання.

Риборозведення є класичним видом господарської діяльності, тому ОСОБА_2 і ОСОБА_3 повинні стояти на обліку у виконавчому органі місцевого самоврядування, як особи, що займаються товарним сільськогосподарським виробництвом або бути зареєстрованими в якості фізичних осіб-підприємців.

Фіктивний договір за набором прав і обов`язків може відповідати діючому законодавству, тим не менш, в цій цивільній справі змістовна частина оскаржуваної угоди повністю суперечить вимогам закону, її сторони і не думали якимось чином її виправляти на протязі 17-ти років, що додатково свідчить про те, що правочин існував лише для того, щоб ввести в оману третіх осіб (перш за все добросовісних потенційних орендарів, державу в особі контролюючих органів, місцеву громаду, а тепер й суди), приховати реальні його цілі.

Намагатимемось встановити в судовому засіданні які причини спонукали ОСОБА_2 начебто ідентифікувати себе в якості особи, яка бажає займатись риборозведенням, що послугувало приводом укладання договору оренди ставка, але не для себе, а для ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 на певному етапі взагалі було виключено з ланцюга правовідносин з оренди водоймища (де він числився лише для форми), оскільки не мав впливу на жодні обставини з користування ставком, абсолютно нічого не вирішував, рахувався орендарем ставка, щоб придати фіктивному правочину видимість легітимного.

Такий стан речей послугував приводом звернутися до Берегометської селищної ради про наявність власного інтересу до водоймища з кадастровим номером 732058000:02:001:0087, маючи намір за використанням конкурентного відбору орендаря, вибороти аукціон і взяти став в користування для вирощування і реалізації продукції аквакультури (результату сільськогосподарської діяльності) на інших (правомірних) умовах, ніж ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 і Берегометська селищна рада не дають йому можливості на легальних умовах, вигідних для нього, місцевої громади і держави займатись риборозведенням на водоймищі, що поряд з його земельною ділянкою для дачного будівництва. Право громадян на підприємницьку діяльність в Україні гарантоване ст. 42 Конституції, однак відповідачі створюють йому перепони на шляху реалізації вказаної конституційної норми права.

17.12.2021 між ОСОБА_2 та Берегометською селищною радою укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 28.03.2008, в результаті чого ОСОБА_3 набув статусу орендаря ставка, а строк дії правочину оренди водоймища збільшився з 30 до 49 років.

Утаювання додаткової угоди свідчить про порушення та оспорювання його прав, свобод та інтересів, а отже наявності в нього права на позов у матеріально-правовому сенсі.

До того ж не можуть одночасно існувати і договір оренди земельної ділянки водного фонду від 28.03.2008, відповідно до якого з 17.12.2021 орендарем є ОСОБА_3 , і договір суборенди земельної ділянки того ж водного об`єкта, де той же ОСОБА_3 рахується суборендарем.

Отже, відповідачі використовують договір оренди земельної ділянки від 28.03.2008 не більше ніж фікцією, що не створює реальні правові наслідки, оскаржуваний правочин існує лише для того, щоб ввести в оману третіх осіб. Також для відповідачів він є інструментом, який призначений для введення в оману Берегометської громади (власника водного ресурсу).

Просив встановити, що є фіктивним договір оренди земельної ділянки від 28.03.2008 №4, укладений між орендодавцем - Вижницькою районною державною адміністрацією, натепер функції власника належать Берегометській селищній раді Вижницького району Чернівецької області, і орендарем – ОСОБА_2 , якому передано у володіння і користування земельна ділянка у комплексі з розташованим на ній водним об`єктом на території Берегометської територіальної громади Вижницького району Чернівецької області, з кадастровим номером 7320584000:02:001:0087, загальною площею 2,2344 га, в тому числі: 1,8570 га під водоймищем, 0,3219 га під сінокосіння, 0,19955 га під греблями з розміщеною на гідроспорудах дорогою місцевого значення. Застосувати наслідки фіктивного правочину, передбачені ст. 216 ЦК України, тобто, визнати його недійсним без застосування двосторонньої реституції.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 23 квітня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за приписами частини першої статті 8 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди земельної ділянки водного фонду) було передбачено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Разом з тим, у статті 51 ВК України (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди та договору суборенди земельної ділянки водного фонду) було визначено, що передача орендарем права на оренду водного об`єкта іншим суб`єктам господарювання забороняється.

Орендарі, яким водний об`єкт надано в користування на умовах оренди, можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом.

Станом на час укладення договорів оренди та суборенди земельна ділянка перебувала у державній власності і право розпоряджатися нею мала Вижницька районна державна адміністрація, а з 27 травня 2021 року земельна ділянка перейшла у комунальну власність і право розпоряджатися нею перейшло до Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області, представницького органу відповідної територіальної громади, на території якої знаходиться ця земельна ділянка.

На час укладення договору суборенди земельної ділянки умовами договору оренди земельної ділянки, укладеного 28 березня 2008 року, не було передбачено право орендаря ОСОБА_2 на укладення договору суборенди земельної ділянки, а тим більше земельної ділянки водного фонду.

Під час укладення договору суборенди земельної ділянки його сторони не врахували, що дана земельна ділянка відносилася до земель водного фонду, а тому:

– щодо користування нею міг бути укладений лише договір оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою, що закріплено у частині третій статті 51 ВК України;

– передача орендарем права на оренду водного об`єкта іншим суб`єктам господарювання (суборенда) була заборонена частиною 16 статті 51 ВК України.

Відомостей про те, що відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 станом на час укладення договору оренди земельної ділянки водного фонду, чи оспорюваного договору суборенди земельної ділянки були зареєстрованими фізичними особами-підприємцями та здійснювали на орендованій земельній ділянці водного фонду господарську діяльність з риборозведення, сторонами суду не надано.

Аналіз встановлених судом обставин в сукупності з наведеними нормами матеріального права дає підстави для висновку про незаконність способу заволодіння відповідачем ОСОБА_2 , а в подальшому третьою особою ОСОБА_3 , земельною ділянкою водного фонду та порушення ними процедури надання земельної ділянки водного фонду в оренду та в суборенду, що не могло бути невідомо останнім, а також власникам ділянки, позаяк нормативна база, яка регулює спірні правовідносини, є загальнодоступною для всіх учасників цих правовідносин і відповідачі та третя особа повинні були усвідомлювати правові наслідки своїх дій у майбутньому.

Також судом установлено, що договір оренди земельної ділянки водного фонду від 28.03.2008 укладено між орендодавцем - Вижницькою районною державною адміністрацією та орендарем ОСОБА_2 , а договір суборенди земельної ділянки водного фонду укладений 26.12.2013 між орендарем ОСОБА_2 та суборендарем ОСОБА_3 .

Стороною позивача не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які би достовірно підтверджували, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки водного фонду є фіктивним, тобто був укладений з метою введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників, його сторони мали свідомий намір невиконання зобов`язань договору чи приховування справжніх намірів учасників правочину.

Позивач ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору оренди земельної ділянки водного фонду, і ним не було доведено наявності свого порушеного права, як заінтересованої особи, щодо вказаного договору оренди, чи хоча б договору суборенди земельної ділянки водного фонду, так і належно не обґрунтовано в чому саме полягає порушення його прав.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Вважає помилковим висновок суду про недоведеність позивачем порушеного права і, як наслідок, відмову в позові з цієї підстави.

Вказує на те, що внутрішня воля сторін, які 28.03.2025 уклали Договір оренди земельної ділянки водного фонду, не відповідає зовнішньому його прояву. ОСОБА_2 заздалегідь знав, що угода ним не виконуватиметься. ОСОБА_2 не реєструвався в якості суб`єкта господарської діяльності, не створював підприємство приватного права задля заняття риборозведенням.

У цій справі змістовна частина оскаржуваної угоди повністю суперечить вимогам закону, її сторони і не думали якимось чином її виправляти на протязі 17-ті років, що додатково свідчить про те, що правочин існував лише для того, щоб ввести в оману третіх осіб (перш за все добросовісних потенційних орендарів, державу в особі контролюючих органів, місцеву громаду), приховати реальні його цілі.

Відповідачі використовують Договір оренди земельної ділянки від 28.03.2008 не більше ніж фікцію, яка не створює реальні правові наслідки, оскаржуваний правочин існує лише для того, щоб ввести в оману третіх осіб.

ОСОБА_1 зацікавлений в отриманні в оренду земельної ділянки кадастровий 7320584000:02:001:0087 та реалізував свій намір шляхом звернення із заявою до відповідного органу місцевого самоврядування, однак реалізація такого права на зайняття підприємницькою діяльністю можлива, якщо будуть анульовані Договір суборенди земельної ділянки від 26.12.2013 (визнання його недійсним) і Договір оренди земельної ділянки від 28.03.2008.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно з розпорядженням Вижницької районної державної адміністрації Чернівецької області від 16 травня 2007 року № 259: 1) погоджено місце розташування земельної ділянки площею 2,2344 га, з яких 1,8570 га – під водою, 0,3219 га – під сінокосом, 0,1955 га – під греблями та дорогою, із земель запасу Лукавецької сільської ради за межами населеного пункту для передачі її ОСОБА_2 в довгострокову оренду строком на 30 років для риборозведення; 2) надано ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проекту відведення вищевказаної земельної ділянки.

28 березня 2008 року між Вижницькою районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та ОСОБА_2 , як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано у Вижницькому секторі Чернівецької регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 березня 2008 року за № 040881000003.

Як вбачається зі змісту договору від 28 березня 2008 року, його предметом є передача ОСОБА_2 в строкове платне користування земельної ділянки для риборозведення площею 2,2344 га, з яких 1,8570 га – під водою, 0,3219 га – під сінокосом, 0,1955 га – під греблями та дорогою, яка розташована на території Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області.

Також відповідно до умов укладеного між Вижницькою районною державною адміністрацією та ОСОБА_2 договору: договір укладено строком на тридцять років (пункт 7 договору); земельна ділянка передається в оренду для риборозведення (пункт 14 договору); цільове призначення земельної ділянки – сільськогосподарського призначення (пункт 15 договору); передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення на підставі розпорядження Вижницької районної державної адміністрації Чернівецької області від 16 травня 2007 року № 259 (пункт 17 договору); орендар має право надавати земельну ділянку в суборенду без зміни її цільового призначення (підпункт 4 пункту 28 договору).

26 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для риборозведення загальною площею 2,2344 га, з яких 1,8570 га – під водою, 0,3219 га – під сінокосом, 0,1955 га – під греблями та дорогою, яка розташована на території Лукавецької сільської ради Вижницького району Чернівецької області.

За умовами вищевказаного договору суборенди його укладено на строк дії договору оренди земельної ділянки від 28 березня 2008 року, тобто до 28 березня 2038 року.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 травня 2026 року, яка набрала законної сили, змінено рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 15 вересня 2025 року, і встановлено, що договір про передачу в суборенду земельної ділянки водного фонду від 26 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є нікчемним в силу закону, оскільки спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності та порушує публічний порядок.

Крім того, згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 грудня 2013 року № 15771335 право оренди за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано 27 грудня 2013 року.

Також встановлено, що Додатковою угодою від 17 грудня 2021 року до Договору оренди земельної ділянки від 28.03.2008 Берегометська селищна рада, в особі ОСОБА_5 (орендодавець), та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (орендарі), за взаємною згодою погодили, що договір укладено на 49 років. Після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 липня 2026 року № 484154405, на підставі договору оренди від 28 березня 2008 року та додаткової угоди до договору оренди від 17 грудня 2021 року, право оренди зареєстроване за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Вказаний витяг також містить опис об`єкта речового права, яким є земельна ділянка загальною площею 2,3744 га (став).

Відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 7320584000:02:001:0087: цільове призначення – 10.07 для рибогосподарських потреб; категорія земель – землі водного фонду; вид використання – для рибогосподарських потреб; форма власності – комунальна; площа земельної ділянки – 2,3744 га.

У справі, яка переглядається, предметом позову є визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.03.2008 № 4 з кадастровим номером 7320584000:02:001:0087, загальною площею 2,2344 га, з підстав, передбачених статтею 234 ЦК України.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи.

Частиною першою статті48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до статті51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Статтею175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті263 ЦПК України).

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи та без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 серпня 2021 року у справі № 677/1893/18 (провадження № 61-18281св20).

Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 дійшов висновку, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Предметом позову в цій справі є встановлення, що є фіктивним договір оренди земельної ділянки від 28 березня 2008 року та застосування наслідків фіктивного правочину, передбачені статтею 216 ЦК України.

Отже, враховуючи встановлені обставини у справі, позивач просить ухвалити судове рішення, яке буде стосуватися не тільки прав відповідача ОСОБА_2 , а прав та обов`язків орендаря ОСОБА_3 , який є третьою особою у справі і клопотання про залучення його до участі у справі як співвідповідача судом першої інстанції не вирішувалось.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість/необґрунтованість вимог позову мають бути зроблені за належного суб`єктного складу її учасників.

Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому слід змінити його мотивувальну частину, виклавши її в редакції цієї постанови.

Щодо розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на висновок Чернівецького апеляційного суду про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції із залишенням без змін висновків суду по суті спору, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Аналогічної позиції щодо розподілу судових витрат у випадку зміни мотивувальної частини судового рішення із залишенням без змін його резолютивної частини дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 916/22721/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 910/11212/18, від 18 лютого 2020 року у справі № 912/2730/18, 25 червня 2020 року у справі № 908/299/18, від 03 листопада 2020 року у справі № 916/3146/17.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Померанський Ігор Валентинович, задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 23 квітня 2026 року, виклавши її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 09 липня 2026 року.

Суддя- доповідач І. М. Литвинюк

Судді: І. Н. Лисак

О. О. Одинак