Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №953/13549/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року

м. Харків

справа № 953/13549/25

провадження № 22-ц/818/3650/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів – Яцини В.Б., Мальованого Ю.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 березня 2026 року у складі судді Юрлагіної Т.В.,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою в якій просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі у розмірі 116 009,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що тривалим невиконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року по справі № 520/5006/25 відповідач завдав позивачу моральну шкоду, яка виразилась у психологічному дискомфорті, порушенні душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху на фоні того, що ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/5600/25 було виконано відповідачем 20.11.2025 сплатою 133651,71 грн з затримкою строків, передбачених ч. 6 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» тривалістю 56 робочих днів, або у 5,6 разів. Станом на день виконання рішення облікова ставка НБУ становила 15,5% річних. Враховуючи суму сплачених з затримкою коштів – 133651,71 грн. 15,5 % річних від цієї суми становитиме – 20 716,01 грн. Помножуючи отриманий показник 20 716,01 грн. на коефіцієнт затримки 5,6 вважають, що розумною та справедливою є сума моральної шкоди у розмірі 116 009,66 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Рішення суду мотивовано тим, що з урахуванням конкретних обставин справи, характеру та тривалості душевних страждань позивача, вимог розумності та справедливості, суд визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди у сумі 10 000 гривень.

Не погодившись з рішенням суду Пономаренко П.О. який діє в інтересах Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд дійшов помилкового висновку про недоведеність позовних вимог у заявленому позивачем розмірі. Головним управлінням ДСНС України у Харківській області листом №65010 9644/65151 від 08.09.2025 направленого на адресу Державної служби України з надзвичайних ситуацій, як головному розпоряднику коштів, повідомлено про додаткову потребу, у видатках загального фонду державного бюджету та направлений реєстр судових рішень, що набрали законної сили та підлягають виконанню з обґрунтованим розрахунком, зокрема й по справі №520/5006/25 за позовом ОСОБА_1 . Відповідно платіжних інструкцій №№12910-12912 від 20.11.2025 оплата ГУ Держказначейства України в Харківській області ОСОБА_1 була проведена в повному обсязі 20.11.2025, що відповідає порядку проведення розрахунків. Таким чином Головним управлінням ДСНС України у Харківській області були вжиті усі заходи, відповідно до чинного законодавства, щодо забезпечення виконання рішення суду в найкоротший термін, адже строк добровільного виконання рішення суду, передбачений Законом України “ Про виконавче провадження” не встановлює 10 денний строк такого виконання, як граничного, для повного виконання рішення, та не є таким, після якого боржник вважається таким, що ухиляється від виконання рішення суду. На Головне управління ДСНС України у Харківській області, в рамках виконання зазначеного рішення, державною виконавчою службою не накладалось штрафів за невиконання рішення суду, або не вживалось будь яких інших дій, щодо примусового виконання, що також свідчить про відсутність наявності ознак невиконання рішення суду та підстав для стягнення моральної шкоди. До апеляційної скарги надає лист ГУ ДСНС у Харківській області від 08.09.2025.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до змісту норми ст. 83 ЦПК України усі докази позивач має надавати вчасно до суду першої інстанції. У скарзі не наведені поважні причини, з яких відповідач не зміг вчасно надати до суду першої інстанції ті документи, які позивач вперше надав до суду апеляційної інстнції, а саме: лист ГУ ДСНС у Харківській області від 08.09.2025.

Нормою частини 7 статті 81 ЦПК України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Однак надання відповідачем доказів, які він міг отримати до ухвалення рішення по суті спору та надання їх вперше до суду апеляційної інстанції у відповідь на аргументи суду, усувають відповідальність суду за незастосування вказаної норми частини 7 статті 81 ЦПК України, таку процесуальну поведінку суд апеляційної інстанції розцінює, як зловживання процесуальним правом, яке відповідно до ст. 44 ЦПК України є неприпустимим та порушує принцип рівності сторін, який є елементом принципу змагальності сторін, ст. 12 ЦПК України.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, лише якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, у даному випадку таких винятків не встановлено, ризики від недобросовісної процесуальної поведінки позивача не можуть покладатися на іншу сторону спору, тому відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не приймає надані позивачем невчасно з власної вини вищевказані докази.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів відмовляє у врахуванні доказів, поданих апелянтом разом із апеляційною скаргою.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до витягу з наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (по особовому складу) від 07 листопада 2023 року № 548, звільнено зі служби цивільного захисту за підпунктом 2 пункту 176 (за віком) майстер-сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_1 – ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 року у справі № 520/5006/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. В іншій частині позовних вимог – відмовлено (а.с.6 зворот - 9).

Судом встановлено, що на виконання рішення від 28.05.2025 року Харківським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист №520/5006/25 від 10.07.2025.

20.08.2025 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ждановою О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №78889826 з примусового виконання виконавчого листа №520/5006/25 виданого 10.07.2025 Харківським окружним адміністративним судом (а.с.10-11).

Згідно платіжної інструкції №12910 від 19.11.2025 року на рахунок ОСОБА_1 перераховано грошові кошти в сумі 133 651,71 грн. Призначення платежу: перерахунок грошового забезпечення, рішення ХОАС від 28.05.2025 по справі № 520/5006/25, дата виконання 20.11.2025 (а.с.13).

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до положень статті 129-1 Конституції України обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.

За вимогами частин першої, другої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина перша статті 1 Першого протоколу до Конвенції).

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації право вимоги. Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02 липня 2002 року в справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші).

При цьому, затримка у виконанні судового рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Іммобільяре Саффі», заява № 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V), у зв`язку з чим саме на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 612/3521/16-ц).

За загальним правилом, підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року в справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Вказані підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У постанові від 03 липня 2019 року в справі № 750/1591/18-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі № 686/21800/21).

Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).

ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява №36813/97, пункти 203 - 204, та рішення у справі «Вассерман проти Росії», заява № 21071/05, пункт 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення від 7 травня 2002 року в справі «Бурдов проти Росії», пункт 100).

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 року у справі № 520/5006/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2020 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2021 по 31.12.2021 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" на 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. В іншій частині позовних вимог – відмовлено

Таким чином, факт протиправної бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні підтверджений судовим рішенням і не підлягає доведенню.

За приписами статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, після відкриття виконавчого провадження № 78889826 від 20.08.2025, відповідачем перерахунок та виплату грошового забезпечення позивачу було здійснено лише 20 листопада 2025 року, тобто після спливу близько трьох місяців з моменту відкриття виконавчого провадження. Така тривала затримка у виконанні рішення суду свідчить про його несвоєчасне виконання та порушення прав позивача на своєчасне отримання належних йому виплат.

Судом установлено, що бездіяльність відповідного органу державної влади щодо своєчасного виконання рішення підтверджується рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 у справі № 520/5006/25, яке набрало законної сили. Вказане судове рішення має преюдиційне значення для вирішення цього спору, а тому встановлені ним обставини не підлягають повторному доказуванню.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що допущена відповідачем бездіяльність спричинила позивачу моральну шкоду. Така шкода виразилась у негативних психоемоційних переживаннях, зокрема відчутті тривоги, дратівливості, моральних стражданнях та порушенні звичного психічного стану, що було обумовлено тривалим очікуванням належних виплат і невизначеністю щодо їх отримання, а тому стягненню підлягає на користь позивача 10000 грн.

У постанові від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема, коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 березня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбаченихстаттею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді В.Б. Яцина

Ю.М. Мальований