Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №177/490/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6067/26 Справа № 177/490/26 Суддя у 1-й інстанції - Лященко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Кривого Рогу

справа № 177/490/26

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач фермерське господарство «Вікторі-21»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Касьян Микола Степанович, на ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року, яка постановлена суддею Лященко В. В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В провадженні Криворізького районного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до фермерського господарства «Вікторі-21» про розірвання договору оренди земельної ділянки.

13 березня 2026 року представник позивача звернувся до суду заявою про забезпечення позову.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що відповідачем, ФГ «Вікторі-21», не сплачено орендну плату за період із 01 січня 2022 року по 31 грудня 2025 року, відповідно до договору, укладеного 03 січня 2022 року про оренду земельної ділянки площею 3,9071 га, кадастровий номер 1221888200:01:059:0003, що також підтверджується інформацією, витребуваною від ГУ ДПС у Дніпропетровській області, щодо нездійснення орендарем оподаткування вказаної земельної ділянки.

На переконання представника позивача, на час судового розгляду справи відповідач продовжуватиме вчиняти дії щодо користування земельною ділянкою (обробку земельної ділянки, тощо), при цьому, без належного додержання умов договору в частині орендної плати, а саме: недобросовісно виконуватиме свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою відповідно до умов договору. Окрім того, орендну плату за користування земельною ділянкою за 2025 рік позивачу сплачено також не було. Таким чином, у випадку, якщо спір буде вирішено на користь позивача, виникнуть підстави для фактичного припинення прав користування земельною ділянкою у зв`язку із розірванням договору оренди даної земельної ділянки та її поверненням власнику (позивачу). Відтак, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до порушення прав позивача, може істотно ускладнити чи унеможливити їх ефективний захист.

На підставі наведенного вище позивач просив суд забезпечити позов шляхом заборони ФГ «Вікторі-21» вчиняти дії щодо користування земельною ділянкою площею 3,9071 га, кадастровий номер 1221888200:01:059:0003, розташованої на території Широківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до фермерського господарства «Вікторі-21» про розірвання договору оренди земельної ділянки - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи судом першої інстанції при її постановленні, представник позивача просить ухвалу суду першої інстанції у цій справі скасувати та постановити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апелянт зауважує на тому, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що наразі відповідачем ФГ «Вікторі-21» не сплачено орендну плату за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2025 року, відповідно до договору, укладеного від 03 січня 2022 року, про оренду земельної ділянки площею 3,9071 га, кадастровий номер 1221888200:01:059:0003.

Згідно із інформацією, наданої у відповідь на адвокатський запит представника позивача від 14 листопада 2025 року, відповідно до даних наявної податкової звітності ФГ «Вікторі-21» за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2024 року, поданої до контролюючого органу, а саме: додатків 4 ДФ «Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору», до податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску відсутня інформація про нарахування/виплату доходів та нарахування/сплату з них податків ОСОБА_1 від надання в оренду земельної ділянки.

Відповідачем на доказ відсутності систематичного порушення строків виплати орендної плати було надано відомості на видачу орендної плати за 2022, 2023, 2024 роки, копії яких додаються до позовної заяви. Вказані відомості не містять інформації щодо дати здійснення виплат, а також інформацію про підстави здійснення такої виплати.

Отже, відсутні підстави вважати, що вказані платіжні відомості є належними та допустимими доказами своєчасного здійснення орендної плати відповідачем.

Фактичні обставини справи свідчать про наявну заборгованість зі сплати орендної плати за 2024 та 2025 роки, а також відсутність належного підтвердження своєчасної виплати 2022 та 2023 роках - є систематичним порушенням відповідачем умов договору в частині сплати орендної плати.

Відтак, зазначене є істотним порушення умов договору та є підставою для задоволення позовної вимоги про його розірвання.

У зв`язку із вищевказаним виникла необхідність у забезпеченні позову шляхом заборони ФГ «Вікторі-21» вчиняти дії щодо користування земельною ділянкою площею 3,9071 га, кадастровий номер 1221888200:01:059:0003, розташованої на території Широківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

Оскільки, на час судового розгляду справи відповідач продовжуватиме вчиняти дії щодо користування земельною ділянкою (обробку земельної ділянки тощо), при цьому, без належного додержання умов договору в частині орендної плати, а саме: недобросовісно виконуватиме свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у відповідності до умов договору, як і за попередні роки. Крім того, орендну плату за користування земельною ділянкою за 2025 рік позивачу сплачено не було.

Зважаючи на вищезазначене, у випадку, якщо спір буде вирішено на користь позивача, виникнуть підстави для фактичного припинення прав користування земельною ділянкою у зв`язку із розірванням договору оренди даної земельної ділянки та її поверненням власнику (позивачу).

Відтак, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до порушення прав позивача, що дає підстави дійти висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача - залишити без задоволення.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Касьян М.М. надав суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв?язку з його відрядженням Голованівського РВП ГУНП в Кіровоградсткій області та Голованівського районного суду Кіровоградської області в рамках слідчих дій у кримінальному провадженні №12026121110000279 від 12 червня 2026 року.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку, що, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Виходячи з вищенаведених норм Конвенції та практики Європейського суду, вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на те, що представником позивача не надано доказів знаходження його у відрядженні, розгляд апеляційної скарги призначено втретє та представник позивача реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, які не з`явилися у судове засідання, а тому клопотання про відкладення судового розгляду задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення цієї заяви, оскільки заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову у вказаний ним спосіб може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, ефективно здійснювати захист прав позивача, а вжиття заходів, про які просить заявник, фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог до вирішення спору по суті, тому відсутні законні підстави для вжиття заходів забезпечення позову на цій стадії розгляду справи.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Статтею 150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову, зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, необхідно враховувати, що прийняття такого рішення доцільне лише в разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу об`єкта нерухомості, яким є земельна ділянка з кадастровим номером 1221888200:01:059:0003, що розташована на території Широківської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, яка належить ОСОБА_2 . Ця земельна ділянка перебуває в оренді ФГ «Вікторі-21».

Предметом спору є розірвання договору оренди спірної земельної ділянки з підстав систематичної несплати орендної плати.

Підставами для забезпечення позову представник позивача зазначає, що відповідач є не добросовісним виконавцем договору оренди, здійснює збагачення за рахунок приватної власності позивача, - земельної ділянки з кадастровим номером 1221888200:01:059:0003, але не сплачує належні податки та не сплачує позивачу, як власнику, орендну плату, при цьому, продовжує користування земельною ділянкою, без належного додержання умов договору.

Невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони користування земельною позивача, може призвести до порушення прав позивача, а також істотно ускладнити чи унеможливити його ефективний захист.

Разом з тим, порушуючи питання про заборону відповідачу обробляти земельну ділянку позивача, представник не наводить посилань на засоби доказування та підтверджені фактичні дані про ймовірний обробіток відповідачем цієї земельної ділянки у 2026 році, проведення посіву певних сільськогосподарських культур на них, тощо, зазначені відомості відсутні в матеріалах справи. Разом із цим, забезпечення позову у визначений заявником спосіб не узгоджується з метою вжиття заходів забезпечення позову, яка закріплена у ч. 2 ст.149 ЦПК України, у виді запобігання ускладненню чи унеможливленню виконання рішення суду або ефективному захисту, або поновленню порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, та предмету спору про розірвання договору оренди..

Виходячи зі змісту позовних вимог, доводи заявника про істотне ускладнення або створення умов щодо неможливості в майбутньому виконання судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову в даній справі, є безпідставними.

Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що в даному випадку наслідки вжиття заходів забезпечення позову, про які просить представник позивача (заборонити користуватися земельною ділянкою), будуть практично тотожними наслідкам, які б настали у разі вирішення судом спору на користь заявника у частині вимоги про розірвання договору оренди земельних ділянок, тому запропонований заявником до застосування судом захід забезпечення позову не є співмірним із предметом спору, який у даній справі виник між сторонами, і за своїм змістом й способом фактично є вирішенням спору по суті, що відповідно до наведеної норми ч. 10 ст. 150 ЦПК України, є неприпустимим. Отже, судом першої інстанції вірно встановлено, що заявник у своїй заяві не навів доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, чи призведе до порушення прав позивача, не надав підтвердження наміру відповідача навмисно ухилитися від виконання рішення суду.

З огляду на вказане, суд першої інстанції правильно вирішив заяву про забезпечення позову, оскільки позивач не довів достатніми доказами наявність реальних ризиків того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Таким чином, рішення на користь позивача, безумовно відновить його права як користувача, а завдані збитки, в разі наявності, в порядку ст. 15,16 ЦК в обраний спосіб будуть підлягати захисту.

Натомість, втрати, які зазнає відповідач, в разі відмови у задоволенні позову, є значно обтяжливішими для сторони, яка реально здійснює господарську діяльність на спірній землі.

Тому, за вищевикладеного, враховуючи позицію сторін, без з`ясування доказів за предметом позову, колегія суддів дійшла висновку про підставність відмови у задоволенні позову судом першої інстанції. Незгода з судовим рішенням апелянта, є власне бачення спірних обставин і безумовність в законності позовних вимог, які на даній стадії розгляду не можуть бути оцінені колегією суддів.

Наведені в апеляційній скарзі доводи є хибними та правильних висновків суду першої інстнції не скасовують.

Апеляційний суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи з цього питання, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Касьян Микола Степанович, залишити без задоволення.

Ухвалу Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2026 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 09 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: