Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №212/7061/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6525/26 Справа № 212/7061/25 Суддя у 1-й інстанції - Власенко М. Д. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 212/7061/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідачка ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Коваленко Роман Анатолійович, на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 березня 2026 року,яке ухвалене суддею Власенко М.Д. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 18 березня 2026 року,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення.

Позов мотивовано тим, що сторонам на праві власності належить по частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі проживає лише відповідач, позивач не має доступу до квартири, не має ключів від неї, відповідач вчиняє їй перешкоди у користуванні власністю. З цього приводу у 2023 році позивач зверталась до поліції, щоб вони допомогли у відновленні права позивача у користуванні квартирою, але працівники поліції не втручались у їх з сестрою спори, а лише надали відповідь, що дійсно сестра не має наміру впускати її до квартири, оскільки там зберігаються її речі. Відповідач також зверталась до суду із позовом про припинення частки позивача у спільному майні та визнання права власності, у задоволенні якого відповідачу було відмовлено. Позивач у листопаді 2024 року направляла відповідачу листа з проханням про надання їй ключів від квартири, проте отримавши листа, відповідач ключі не надала, у квартиру не пускає. У травні 2025 року позивач вдруге направила відповідачу лист з проханням не чинити перешкоди у користуванні квартирою та надання ключів, який повернутий.

Оскільки відповідач вчиняє перешкоди у користуванні власністю, позивач звернулася до суду із вказаним позовом та просила суд: зобов`язати відповідача ОСОБА_2 усунути їй перешкоди у користуваннію частиною квартири за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 у квартиру та передачі їй ключів, а також стягнути судові витрати.

У липні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат по сплаті житлово-комунальних послуг.

Зустрічна позовна заява, з урахуванням збільшених позовних вимог, мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , як співвласник квартири зобов`язана брати участь у витратах по утриманню вказаної квартири, своєчасно та у повному обсязі вносити плату за житлово-комунальні послуги, проте не сплачує їх, не бере участі у ремонті квартири. ОСОБА_2 у заявлений період власними коштами щомісячно сплачувала платежі за житлово-комунальні послуги в повному обсязі, а отже ОСОБА_1 має компенсувати відповідну частку цих витрат.

Посилаючись на викладене, просила суд: стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму відшкодування по сплаті житлово-комунальних послуг за період з 15.02.2022 року по 22.12.2025 року у розмірі 14920,44 грн., 3 % річних у розмірі 729,56 грн., інфляційні втрати у розмірі 2452,64 грн., всього 18102,64 грн. та судові витрати.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення – задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 частиною квартири за адресою: АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_1 у вказану квартиру.

Зобов`язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 ключі від квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у розмірі 793 гривні 78 копійок.

Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат по сплаті житлово-комунальних послуг – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму відшкодування витрат по сплаті житлово-комунальних послуг за період з 15 лютого 2022 року по 30 листопада 2023 року у загальному розмірі 6809 гривень 03 копійки.

В задоволенні іншої частини зустрічних позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Коваленко Р.А., просить суд скасувати рішення суду в частині часткового задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат по сплаті житлово-комунальних послуг та ухвалити новее рішення про задоволення цих вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано норми ЦК України та Закону України «Про житлово-комунальні послуги», згідно яких кожен співвласник зобов?язаний братии участь у витратах щодо утримання майна, що є у частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник або співвласники, які виконали солідарний обов?язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування у рівній частині (право зворотної вимоги). При цьому, непроживання особи у квартирі, яка належить їй на праві власності та факт відсутності реєстрації у квартирі не звільняє особу від обов?язку нести витрати з оплати житлово-комунальних послуг. Зазначене узгоджується із позицією Верховного Суду у постановах від 13.03.2019 у справі №521/3743/17, від 19.08.2020 у справі №703/2200/15, від 15.04.2021 у справі №638/5001/17, від 16.04.2018 у справі №182/351/16 та від 02.04.2020 у справі №757/29813/18.

Заначає, що наявність перешкод у користування квартирою є підставою для звернення до суду з позовом для захисту свого порушенного права, але не звільняє відповідачку, як співвласника майна, від участі у витратах на його утримання.

Також, не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вони не доведені та необгрунтовані.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, позивачка ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Примаков К.О., зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Крмі того, просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 12 000 грн.

Заслухавши суддю-доповідача,

перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення,з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 14 вересня 1994 року, виданого Органом приватизації Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради народних депутатів, квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_3 та членам його сім`ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Свідоцтво видане згідно розпорядження № Ж-2948 від 12 липня 1994 року (а.с.8).

Згідно договору про визначення часток у квартирі, що є спільною сумісною власністю, посвідченого 21 березня 2009 року державним нотаріусом Другої криворізької лержавною нотаріальної контори Тімошиною О.В. за № 2-2131, частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 визначаються рівними і становлять по частці цілої квартири (а.с.9-10). Вказані обставини також підтверджуються Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства “Криворізьке бюро технічної інвентаризації” Дніпропетровської обласної ради № 22471640 від 14 квітня 2009 року (а.с.11-12).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 29 вересня 2023 року державним нотаріусом Другої криворізької лержавною нотаріальної контори Тімошиною О.В. за № 2-1905, 1/8 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 (а.с.14). Вказані обставини також підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав № 348515814 від 29 вересня 2023 року (а.с.15).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 29 вересня 2023 року державним нотаріусом Другої криворізької лержавною нотаріальної контори Тімошиною О.В. за № 2-1902, 1/8 частина квартири за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3 (а.с.16). Вказані обставини також підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав № 348515667 від 29 вересня 2023 року (а.с.15).

Згідно договору дарування 1/8 частки у праві власності на квартиру, посвідченого 14 листопада 2023 рок приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Дніпропетровської області Кучман І.І. за № 7107, ОСОБА_9 передає майно в особисту приватну власність сестри ОСОБА_1 безоплатно. Квартира 1/8 частка у праві власності на яку відчужується за даним договором розташована за адресою: АДРЕСА_1 і яка належить ОСОБА_9 на праві приватної власності згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 29 вересня 2023 року державним нотаріусом Другої криворізької державної нотаріальної контори Тімошиною О.В. за № 2-1903 (а.с.18-19). Вказані обставини також підтверджуються Витягом з Державного реєстру речових прав № 354336924 від 14 листопада 2023 року (а.с.20).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 травня 2024 року (справа № 212/8112/23), яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року, залишено без задоволення позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності (а.с.22-25).

Зі змісту рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської від 23 травня 2024 року (справа № 212/8112/23), а також постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 змінила замки від вхідних дверей спірної квартири, що унеможливило доступ ОСОБА_1 до свого майна і використання вказаної квартири для проживання.

У 2023 році ОСОБА_1 зверталась до поліції у зв`язку із перешкоджанням ОСОБА_2 у доступі до спільної квартири. Згідно відповіді Відділення поліції № 3 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області, проведеною перевіркою було опитано ОСОБА_2 , яка пояснила, що не пускає ОСОБА_1 до квартири, оскільки там знаходиться її особисте майно (а.с.26).

23 листопада 2024 року ОСОБА_1 було направлено на адресу ОСОБА_2 вимогу щодо порядку користування квартирою та передачу ключів. Факт направлення вимоги ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.27, 28).

24 травня 2025 року ОСОБА_1 було повторно направлено на адресу ОСОБА_2 вимогу щодо порядку користування квартирою та передачу ключів. Факт направлення вимоги ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку підтверджено копією конверту з довідкою АТ “Укрпошта” (а.с.29-30).

До зустрічного позову ОСОБА_2 , на підтвердження своїх позовних вимог щодо розміру понесених витрат у зв`язку з утриманням спільного майна (сплати комунальних послуг) надано копії квитанцій про сплату послуг за період з 15.02.2022 року по 22.12.2025 року, роздруківку з банківської картки, а також розрахунок 3% річних та інфляційних витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами, що відповідачем ОСОБА_2 дійсно створюються перешкоди у доступі до квартири, а також перешкоди у вільному користуванні належним ОСОБА_1 майном, що є підставою для захисту такого право шляхом усунення перешкод у користуванні квартирою.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою та вселенняучасниками справи не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, згідно якої, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат по сплаті житлово-комунальних послуг. Суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 за період з лютого 2022 року по грудень 2025 року здійснювала оплату житлово-комунальних послуг за спірну квартиру, що підтверджується наданими суду копіями квитанцій і ОСОБА_1 , як співвласник квартири, зобов`язана оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, відповідно до розміру своєї частки.

Разом з тим, під час розгляду справи у суді встановлено, що з січня 2024 року ОСОБА_2 почали чинитися перешкоди ОСОБА_1 у доступі до квартири, користуванні квартирою, що встановлено безпосередньо судовим рішенням, а також даними поліції, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулась до суду із вимогою про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 з січня 2024 року була фактично позбавлена можливості користуватися належним їй майном внаслідок умисних протиправних дій іншого співвласника ОСОБА_2 , а тому покладення на неї обов`язку відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період з січня 2024 року по грудень 2025 року є несправедливим та необґрунтованим.

Крім того, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 порушила грошове зобов`язання, а тому у ОСОБА_2 виникло право на застосування наслідків такого порушення, відповідно до статті 625 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною 1 статті 318, 322 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними зі спільним майном.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц, від 15 квітня 2021 року № 638/5001/17.

Спір між сторонами виник з приводу відшкодування витрат по сплаті житлово-комунальних послуг за період з 15 лютого 2022 року по 22 грудня 2025 року, які понесено одним із співласників квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_2 .

Матеріалами справи підтверджено, що у період з 15 лютого 2022 року по 22 грудня 2025 року загальний розмір витрат по сплаті житлово-комунальних послуг становив 14 920,44 грн.

Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Споживачем цих послуг є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об,єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої кладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, з січня 2024 року ОСОБА_2 почали чинитися перешкоди ОСОБА_1 у доступі до квартири, користуванні квартирою, що встановлено безпосередньо судовим рішенням, а також даними поліції, тобто житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 , споживалися виключно ОСОБА_2 , у той час коли ОСОБА_1 неправомірно була позбавлена можливості використовувати своє майно та, відповідно, користуватись житлово-комунальними послугами.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 з січня 2024 року була фактично позбавлена можливості користуватися належним їй майном внаслідок умисних протиправних дій іншого співвласника ОСОБА_2 , а тому покладення на неї обов`язку відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період з січня 2024 року по грудень 2025 року є несправедливим та необґрунтованим, й доводи апеляційної скарги правильність такого висновку не спростовують.

Посилання в апеляційній скарзі на судову правктику Верховного Суду у постановах від 13.03.2019 у справі №521/3743/17, від 19.08.2020 у справі №703/2200/15, від 15.04.2021 у справі №638/5001/17, від 16.04.2018 у справі №182/351/16 та від 02.04.2020 у справі №757/29813/18 є безпідставним.

Так, для визначення подібності правовідносин слід враховувати правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Колегія суддів зазначає, що правові висновки у наведених вище справах сформовано за інших фактичних обставин та у жодній із наведених справ не досліджувалося питання щодо відшкодування одним із співвласників витрат на оплату житлово-комунальних послуг за умови наявності умисних протиправних дій іншого співвласника на вчинення перешкод у користування спільним майном.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення зустрічного позову та стягнення витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період з 15 лютого 2022 року по 30 листопада 2023 року у розмірі 4790,24 грн.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв?язку з чим, з огляду на наявність прострочення виконання грошових зобов?язань, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за період з лютого 2022 року по листопад 2023 року інфляційних втрат у розмірі 1617,94 грн. та 3 % річних у розмірі 400,85 грн.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на недоведеність та необгрунтованість вимог ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згіднозі ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовитиїй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Відповідно до ст.137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.8 ч.2 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надано: ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 на підставі договору про надання правничої допомоги № б/н від 16 червня 2025 року; розрахунок виконаних робіт з надання правничої допомоги від 17 червня 2025 року, за яким адвокатом Примаковим К.О. надано ОСОБА_1 наступні послуги: очні консультації з питань чинного законодавства – 1 год., складання процесуальних документів та позовної заяви – 4 год., участь у судових засіданнях – 4,5 год.; квитанцію прибуткового касового ордеру від 17 червня 2025 року, за яким ОСОБА_1 було сплачено на користь адвоката Примакова К.О. грошові кошти у сумі 7000 грн.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова ВеликоїПалати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Тобто, ОСОБА_1 надано належні та допустимі докази на підтвердження обсягу наданих послуг та професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, такі витрати є об?єктивними та співмірними із предметом спору, й доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують.

Разом з тим, враховуючи вимоги ч.10 ст.141 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що, оскільки з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн., а з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в сумі 6206, 22 грн., то слід зобов`язати ОСОБА_2 , як сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю ОСОБА_1 в розмірі 793,78 грн., внаслідок чого сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України.

Зокрема, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання професійної правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання професійної правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджуються здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робі, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання професійної правничої допомоги (п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно Розрахунку виконаних робіт з надання правничої домооги від 01 травня 2026 року, адвокатом Примаковим К.О. надано ОСОБА_1 наступні послуги: очна консультація з питань чинного законодавства, складання відзиву на апеляційну скаргу та участь у судовому засідання на загальну суму 12 000 грн., які сплачено у повному обсязі згідно квитанції від 01 травня 2026 року.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи в суді апеляційної інстанції, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 3 000,00 грн. та їх стягнення не суперечить принципу розподілу судових витрат.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених ОСОБА_2 у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Коваленко Роман Анатолійович, - залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 березня 2026 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляійної інстанції у розміір 3 000 (три тисячі) гривень 00 (нуль) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 09 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: