Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №212/10334/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5659/26 Справа № 212/10334/25 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І. Б. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 212/10334/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 лютого 2026 року, яке ухвалено суддею Чайкіним І.Б. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 лютого 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Покровського районного суду міста Кривого Рогу з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, треті особи: Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради, Приватний нотаріус Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Чепець Ольга Сергіївна, про визнання права власності державну соціальну допомогу в порядку спадкування за законом, зобов`язання нарахувати і виплатити державну соціальну допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

З середини 2014 року померлого, як тимчасово переміщену особу, поставлено на облік в Головному управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та в Управлінні соціального захисту населення Бахмутської міської ради.

З 01 серпня 2014 року по 29 лютого 2016 року Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради нараховувало померлому державну соціальну допомогу як особі з інвалідністю 1 групи, підгрупи «А», та перераховувало належні до виплати суми на його банківський рахунок.

З 01 березня 2016 року Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради перестало перераховувати належні померлому державну соціальну допомогу.

Станом на день смерті померлого, заборгованість з державної соціальної допомоги не була виплачена померлому, а саме за період з 01 березня 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина після померлого - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкова справа № 28/2025, заведена у приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Чепець Ольги Сергіївни.

Позивачка - ОСОБА_1 (дружина померлого) є єдиною особою яка прийняла спадщину після померлого - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В спадковій справі наявний лист-відповідь Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради за вих. № 02/764 від 11 квітня 2025 року, в якому значиться, що згідно з інформацією, яка міститься в архівній електронній базі даних програмного комплексу отримувачів пенсій та допомог АСОПДСОЦ, ОСОБА_2 з 01 серпня 2014 року по 29 лютого 2016 року Управлінням відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16 листопада 2000 року № 2109-ІІІ (зі змінами) була призначена та виплачена державна соціальна допомога як особі з інвалідністю 1 групи, підгрупи «А». Виплата допомоги за призначений період здійснена ОСОБА_2 в повному обсязі; заборгованість по виплаті державної соціальної допомоги відсутня.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 25 липня 2025 року № 411/02 31 приватний нотаріус Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Чепець Ольга Сергіївна відмовила ОСОБА_1 , у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_2 на недоотримані виплати державної соціальної допомоги та недоотриману пенсію.

За інформацією, наданою спадкоємцем та банківською установою, ОСОБА_2 за життя, з незалежних від нього обставин, не отримував державну соціальну допомогу за період з 01 березня 2016 року по 17 січня 2025 року.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 лютого 2026 року позовні вимоги задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на недоотриману за життя ОСОБА_2 державну соціальну допомогу відповідно до відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» за період з 01 березня 2016 року по 17 січня 2025 року.

Зобов`язано Головне управління пенсійоного фонду України в Донецькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , недоотриману за життя ОСОБА_2 державну соціальну допомогу відповідно до відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» за період з 01 березня 2016 року по 17 січня 2025 року.

Із вказаним рішенням суду не погодилось ГУ ПФУ в Донецькій області та подало апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування обставин справи.

Мотивує скаргу тим, що ОСОБА_2 був отримувачем державної соціальної допомоги як особа з інвалідністю І групи (підгрупа «А») лише у період з 01 серпня 2014 року по 29 лютого 2016 року, що підтверджується архівними даними АСОПДСОЦ. Подальша виплата допомоги була припинена з 01 березня 2016 року у зв`язку з: призупиненням дії довідки ВПО 17 лютого 2016 року за результатами верифікації даних СБУ та ДПСУ; скасуванням довідки ВПО 11 серпня 2016 року за актом перевірки фактичного місця проживання; незверненням ОСОБА_2 до УСЗН щодо поновлення обліку ВПО та відновлення виплат.

Після 01 березня 2016 року будь-яких нарахувань допомоги ОСОБА_2 не здійснювалося, заборгованість відсутня. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер та після його смерті відкрилась спадщина та заведена спадкова справа № 28/2025, заведена у приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Чепець Ольги Сергіївни. Позивачка - ОСОБА_1 (дружина померлого) є єдиною особою яка прийняла спадщину після померлого - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Архівної справи щодо державної соціальної допомоги УСЗН Бахмутської міської ради до Пенсійного фонду не передавало. У електронній базі ПФУ ОСОБА_2 ніколи не значився отримувачем державних соціальних допомог. Вказали, що Головне управління ПФУ не є правонаступником УСЗН у розумінні статей 104 108 Цивільного кодексу України.

Головне управління не є і не може бути правонаступником Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради не несе відповідальності за дії чи рішення УСЗН у період 2014 – 2016 років, не є суб`єктом спірних правовідносин, що виключає можливість задоволення позову до Головного управління, а тому має бути замінене у справі на належного відповідача - УСЗН Бахмутської міської ради.

Крім того, 11 серпня 2016 року дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 було скасовано рішенням начальника Управління соціального захисту населення Бахмутської міської ради (на підставі пункту 3 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року, із урахуванням змін, внесених Законом № 921 від 24 грудня 2015 року), за результатами перевірки фактичного місця проживання. Відповідні відомості внесено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

У зв`язку з призупиненням, а згодом - скасуванням дії довідки внутрішньо переміщеної особи, виплата державної соціальної допомоги ОСОБА_2 була припинена з 01 березня 2016 року. За відновленням обліку як внутрішньо переміщеної особи, а також за відновленням виплати державної соціальної допомоги ОСОБА_2 до Управлінні соціального захисту населення. ОСОБА_2 у 2016 – 2025 роках не перебував на обліку як ВПО (довідку скасовано), не звертався за поновленням допомоги, не ініціював адміністративної процедури призначення виплат , не надав документів, необхідних для встановлення інвалідності, місця проживання та інших умов отримання допомоги. Відповідно, право на отримання допомоги не існувало, а отже - не існувало і об`єкта для спадкування.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду першої інстнації залишити без змін, апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Донецькій області - залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_3 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом установлено та з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі (том 1 а.с.99).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (том 1 а.с.19).

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 04 лютого 2025 року було встановлено факт смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Горлівка Донецької області (том 1 а.с.15,18).

ОСОБА_2 був інвалідом першої «А» групи з 16 серпня 2011 року, безстроково, причина інвалідності - інвалід з дитинства (том 1 а.с.14)

Померлий ОСОБА_2 перебував на обліку в Центрально-Міському УПЗСН м. Горлівки та отримував державну соціальну допомогу інваліда (том 1 а.с.14,15).

Постановою Приватного нотаріуса Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області Чепець Ольгою Сергіївною відмовлено ОСОБА_1 , у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка ОСОБА_2 на недоотримані виплати державної соціальної допомоги та недоотриману пенсію через те, що Управління соціального захисту населення Бахмітської міської ради надало на запит нотаріуса лист - відповідь за вих. № 02/764 від 11 квітня 2025 року в якому зазначається, що ОСОБА_2 з 01 серпня 2014 року по 29 лютого 2016 року була призначена та виплачена державна соціальна допомога як особі з інвалідність першої групи «А», виплата допомоги за вказаний період здійснена в повному обсязі, заборгованості не має. Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надало лист - відповідь про те, що ОСОБА_2 перебував у них на обліку та отримував пенсію по втраті годувальника, невплачених сум пенсійного забезпечення не має, пенсія виплачена у повному обсязі (том 1 а.с.19,20).

Відповідно до відповіді на адвокатський запит від Управління соціального захисту населення Бахмітської міської ради за № 01/1627 від 06 серпня 2025 року в якому зазначено, що дію довідки ВПО ОСОБА_2 призупинено з 17 лютого 2016 року, дію довідки про взяття на облік внутрішньо - переміщених осіб 11 серпня 2016 року було скасовано, у зв`язку з чим виплата державної соціальної допомоги припинена з 01 березня 2016 року та до Управління з 01 березня 2016 року ОСОБА_4 не звертався (а.с.24).

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з обгрунтованості та доведеності позовних вимог позивачки.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої державної соціальної допомоги спадкодавця.

Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у неї, як спадкоємця першої черги після смерті чоловіка, права на спадкування недоотриманої державної соціальної допомоги.

Конституцією України (ст. 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1218 Цивільного кодексу України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Під час визначення обсягу спадщини необхідно виходити з того, що права та обов`язки, суб`єктом яких був спадкодавець на час відкриття спадщини, переходять до його спадкоємців. Спростування цієї презумпції можливе лише у випадках, коли права та обов`язки є нерозривно пов`язаними з особою спадкодавця. Отже, закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безпосередньою ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія.

Таким чином, право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати, як на періодичні платежі, не входить до складу спадщини, оскільки мають на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у сімейних, соціальних та трудових відносинах. Однак наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем і за умови відсутності членів його сім`ї, бажаючих їх отримати. В такому належить застосовувати статті 1227 ЦК України.

Згідно зі статтею 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; - право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.

Зміст частини 3 статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині 1 статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми державної соціальної допомоги, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень.

За таких обставин, позивач має право на спадкове майно - недоотриману спадкодавцем державну соціальну допомогу, відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», який є спеціальним у цих правовідносинах. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 428/10113/20 , провадження № 61-14299св21; від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19, провадження № 61-7985св20; від 09 червня 2022 року у справі № 200/12094/18-а, провадження № К/9901/10098/19; від 06 квітня 2022 року у справі № 200/10136/20-а.

З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, про наявність достатніх підстав для задоволення позову.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

У силу положень статей 76-78, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України місцевим судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Всі докази оцінено судом у їх сукупності з урахуванням фактичних обставин справи.

Висновки суду узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24) та 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24), що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги (частина четверта статті 263 ЦПК України). Судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивача.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 19 лютого 2026 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 09 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: