Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №199/41/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/41/26

(2/199/31/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

09.07.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра

у складі головуючого судді – Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання – Куземі О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, –

ВСТАНОВИВ:

07 січня 2026 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра звернулась позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого прослалась на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільну дитину – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб сторін розірвано рішення суду від 19 серпня 2013 року, а рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2013 року вирішено стягувати з відповідача на користь позивача на утримання зазначеної дитини аліменти в твердій сумі в розмірі 500 гривень на місяць, чого за твердженнями позивача не вистачає внаслідок суттєвого подорожчання продуктів харчування, одягу, що зумовило збільшення рівня витрат на дитину. Крім того 01 червня 2021 року у спільної дитини виявлено захворювання – цукровий діабет 1 типу. За таких обставин, посилаючись на те, що відповідач призваний до лав ЗСУ, позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила суд змінити спосіб стягнення та розмір аліментів, які стягуються з відповідача на спільну дитину сторін, шляхом стягнення аліментів в розмірі частки від усіх доходів відповідача щомісячно, починаючи стягнення з дня подання позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 30 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу відповідний строк для усунення виявлених недоліків позову.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 19 травня 2026 року у зв`язку із повним та своєчасним усуненням позивачем всіх виявлених недоліків її позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судове засідання учасники справи повторно не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, стороною позивача заперечень з приводу заочного розгляду справи не висловлено.

За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України здійснити розгляд даної цивільної справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису у відповідності до положень ст.247 ч.2 ЦПК України.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони з 27 квітня 2009 року по 30 серпня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, а ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась спільна дитина – син ОСОБА_3 , батьками якого зазначено сторони. За наслідками розірвання шлюбу позивача змінила своє прізвище на дошлюбне – з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ». Викладене підтверджується копією рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2013 року по справі №183/4229/13-ц суду про розірвання шлюбу, копією свідоцтва про народження, копіями паспортів.

04 жовтня 2013 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за наслідками розгляду по суті цивільної справи №183/4226/13-ц (провадження №2/183/2749/13) ухвалено рішення суду, яке набрало законної сили 15 жовтня 2013 року і яким вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 500 грн. (п`ятсот грн.) щомісяця, починаючи з 07 червня 2013 року до досягнення дитиною повноліття. Копія вказаного рішення суду наявна в матеріалах справи.

05 листопада 2013 року на вищевказане рішення суду було видано виконавчий лист, копія якого долучена до матеріалів справи.

Також судом встановлено, що згідно копії медичного висновку №15/4 про дитину-інваліда віком до 18 років (направлення в районне (міське) управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання батьків, опікуна) від 29 червня 2021 року спільній дитині сторін ОСОБА_3 встановлено діагноз – цукровий діабет 1 тип з кетоацидозом, вперше виявлений. Код МКХ-Е10. Висновок дійсний до 02 квітня 2027 року, коли має відбутись переогляд.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини.

Так, відповідно до ст.18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Способом захисту сімейних прав та інтересів зокрема є зміна правовідношення.

Згідно ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Аналогічні положення містить ст.27 Конвенції про права дитини, якою також визначено, що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст.ст.141, 180 СК України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, такий обов`язок є рівним для обох батьків, а розірвання шлюбу між ними, проживання батьків окремо від дитини не звільняє від даного обов`язку щодо дитини.

Згідно ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ст.183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Нормою ст.182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Положеннями ст.7 СК України визначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Схожі за змістом положенням містить ст.3 Конвенція про прав дитини.

Відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України.

Частиною 3 ст.273 ЦПК України передбачено, що якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

За змістом ст.16 ЦК України, ст.18 СК України одним із способів захисту сімейних прав та інтересів є зміна правовідношення.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, враховуючи зміст норм ст.ст.181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду не вважається незмінним, його може бути згодом змінено шляхом збільшення або зменшення за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених законом.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. Якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування, і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, особа, яка одержує аліменти – одержувач аліментів, може звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я платника аліментів. При цьому положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану. Однак зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану, підставою для зміни розміру аліментів. В той же час, факт народження у платника аліментів дитини у іншому шлюбі, без належних та допустимих доказів погіршення його матеріального стану, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів. Діти, народжені в різних шлюбах від різних матерів, мають абсолютно рівні права на матеріальну допомогу, батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.

Наведені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року по справі №760/9783/18-ц, від 16 вересня 2020 року по справі №565/2071/19, від 28 травня 2021 року по справі №715/2073/20, від 16 червня 2021 року по справі №643/11949/19, від 21 липня 2021 року по справі №691/926/20, від 30 серпня 2021 року по справі №301/2160/20, від 09 вересня 2021 року по справі №554/3355/20, від 20 грудня 2021 року по справі №681/15/21, від 23 травня 2022 року по справі №752/26176/18.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки ст.192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст.182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст.183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст.184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року по справі №682/3112/18, у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року по справі №524/7388/17, від 11 вересня 2019 року по справі №662/64/18, від 05 лютого 2020 року по справі №664/252/19-ц, від 13 лютого 2020 року по справі №466/4009/18, від 19 лютого 2020 року по справі №194/629/17, від 27 травня 2020 року по справі №128/373/18, від 04 листопада 2020 року по справі №601/858/19, від 27 травня 2020 року по справі №128/373/18, від 03 лютого 2021 року по справі №125/2525/18, від 23 травня 2022 року по справі №752/26176/18.

Погіршення стану здоров`я дитини може бути підставою для зміни раніше визначеного судом розміру аліментів на її утримання, якщо внаслідок такого погіршення раніше визначений розмір аліментів не забезпечує гармонійного розвитку дитини. При цьому погіршення стану здоров`я дитини не має не носити короткострокового характеру, а повинно бути стійким розладом функцій організму, який призводить до обмеження життєдіяльності дитини. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року по справі №128/2206/21.

Приписи ст.ст.8, 51, 55, 64 Конституції України дозволяють зробити висновок, що: дитина до досягнення нею повноліття має право на утримання з боку своїх батьків. Конституційне право дитини на утримання охоплює собою як стягнення аліментів, так і збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення. Це право дитини не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Таке тлумачення повністю відповідає правилу тлумачення favor minoris (на користь неповнолітнього), здоровому глузду та здійснюється з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; якщо законодавець захищає права дитини у мирну годину, то тим більше він має на меті захистити їх під час війни, коли вразливість дитини зростає. Конституційне право дитини на утримання має триваючий і невідкладний характер, його здійснення не може бути ефективно відновлене ex post. По своїй суті конституційне право дитини на утримання належить до тих прав, для яких затримка в їхньому судовому захисті дорівнює «втраті» права. Тому право на утримання потребує негайного судового захисту. Превалювання процесуальної форми над матеріальним правом призводить до ілюзорності правового захисту; право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод. Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; обов`язкове зупинення провадження в справі, яка стосується конституційного права дитини на утримання, на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України характеризується такими рисами: імперативністю (по суті суд позбавлений розсуду); невизначеністю тривалості; відсутністю тесту необхідності та пропорційності. Як наслідок це дозволяє кваліфікувати його як форму надмірного обмеження права на доступ до правосуддя та конституційного права дитини на утримання; ніхто не може бути протиправно обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та отримати остаточне вирішення спору. Зупинення провадження у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України по суті має невизначені часові рамки. Таке зупинення має наслідком непропорційне меті обмеження доступу до правосуддя дитини, яка не може як отримати остаточне судове рішення у спорі, так і захистити право на належне утримання; зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану; потреба в констатації неконституційності пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в частині, яка стосується права дитини на утримання, зумовлена тим, що парламент має запровадити на рівні процесуального закону «гнучкий» механізм, який враховує права та інтереси дитини. Наприклад, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі: перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, якщо це не суперечить найкращим інтересам дитини. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зазначала, що під час вирішення цивільного спору на виконання імперативних приписів, зокрема статті 8 Конституції України, частини шостої статті 10 ЦПК України, цивільний суд, за наявності висновку, що відповідний правовий акт суперечить Конституції України, не застосовує такий правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії (постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №750/13149/21).

Тому касаційний суд вважає, що пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України в справах про стягнення аліментів на дитину, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення суперечить статтям 8, 51, 55 Конституції України.

Наведений двома абзацами вище правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2026 року по справі №699/1569/25.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін, то в ході розгляду справи судом достеменно встановлено, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2013 року по цивільній справі №183/4226/13-ц (провадження №2/183/2749/13) вирішено стягувати з відповідача на користь позивача на утримання спільної дитини сторін аліменти у твердій грошовій сумі 500 гривень щомісяця. В той же час судом встановлено, що після ухвалення означеного рішення суду відбулось суттєве погіршення стану здоров`я спільної дитини сторін (29 червня 2021 року встановлено діагноз цукровий діабет 1 тип з кетоацидозом, вперше виявлений), що, безсумнівно, зумовлює збільшення витрат на дитину, зокрема в частині її харчування, і такі зміни не можуть відноситись до додаткових витрат на дитину в розумінні ст.185 СК України, оскільки вказаний діагноз свідчить про суттєвість та хронічний характер захворювання, яке не носить короткостроковий характер, а є стійким розладом функцій організму, який призводить до обмеження життєдіяльності дитини. Таким чином, враховуючи, що після ухвалення рішення суду погіршився стан здоров`я дитини сторін, і таке погіршення не носить короткостроковий характер, має суттєвий влив на життя дитини, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а отже необхідність їх задоволення, однак частково – шляхом визначення стягнення аліментів у збільшеному розмірі з дати набрання даним рішенням законної сили, а не з дати подання позову. Частковість задоволення позовних вимог зумовлена тим, що стягнення аліментів з дати подання позову за змістом ст.191 СК України здійснюється лише при первинному призначенні аліментів, а не за наслідками розгляду позову про збільшення розміру раніше призначених до стягнення аліментів на дитину.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, враховуючи положення ст.ст.133, 141 ЦПК України та приймаючи до уваги, що позивач на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за даною категорією справ, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1331,2 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.18, 182, 192, 198, 199, 200 СК України, ст.ст.5, 12, 13, 19, 76-82, 89, 95, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280, 352, 354, 355, ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів – задовольнити частково.

Змінити спосіб стягнення та збільшити розмір аліментів, визначених рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 жовтня 2013 року по цивільній справі №183/4226/13-ц (провадження №2/183/2749/13), які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 на утримання спільної дитини сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання спільної дитини сторін – сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від усіх видів доходу (заробітку) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

У порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь держави судовий збір в розмірі 1331,2 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко