Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №526/500/26 — Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/500/26

Провадження № 2/526/773/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30 червня 2026 року Гадяцький районний суд Полтавської області у складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі судового засідання Лопушняк Т.П., за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника служби у справах дітей Гадяцької міської ради Панасенко О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи – Орган опіки та піклування Гадяцької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, яка мотивував тим, що з відповідачем перебував у зареєстрованому шлюбі, який розірвано та від якого мають двох дітей, одна з яких є неповнолітньою. Рішенням суду місцем проживання неповнолітньої дитини визнано разом з позивачем та з того часу дитина перебуває на його утриманні. Відповідач не цікавиться життям дитини та не бере участі в її вихованні. Просить встановити факт самостійного виховання неповнолітньої ОСОБА_4 , 2010 року народження.

Позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просять їх задовольнити. Пояснили, що встановлення даного факту не є підставою для уникнення мобілізації, оскільки позивач має чинне бронювання.

Відповідач повідомлялася про час та місце розгляду справи шляхом направлення на її адресу реєстрації судових викликів, але вони були повернуті до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», а також через оголошення, опубліковане на сайті суду, причини неявки суду не повідомила, правом надання відзиву на позов не скористалася.

Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, та постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18.

Представник органу опіки та піклування Гадяцької міської ради не заперечував проти задоволення позовних вимог. Також пояснила, що для позбавлення батьківських прав матері, недостатньо лише ухилення від виховання. А інших необхідних підстав в цьому випадку нема, тому питання про позбавлення не ініціювалося.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_2 надав пояснення, в яких заперечив проти задоволення позовних вимог, мотивуючи тим, що мати дитини не позбавлена батьківських прав, а докази, що вона не виховує дитину відсутні. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Неповнолітній ОСОБА_4 пояснив, що він проживає разом з батьком, мати не приймає участі в його вихованні. Не уявляє свого окремого проживання від батька. Не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Судом встановлено наступне.

Згідно копії свідоцтва про народження, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 та його батьками є ОСОБА_1 і ОСОБА_3 .

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 20.08.2018 (справа № 526/322/18) шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано та визначено місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 . Рішення набрало законної сили 20.09.2018.

З характеристики учня ОСОБА_4 від 04.02.2026 вбачається, що він навчається у Гадяцьому опорному ліцеї імені Лесі Українки, а батько систематично цікавиться навчанням сина та бере активну участь у шкільному житті, завжди підтримує зв`язок із класним керівником та вчителями.

З акту обстеження умов проживання від 30.08.2023 та від 09.02.2026 вбачається, що ОСОБА_4 , 2010 року народження, проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті11 Закону України "Про охорону дитинства").

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття164 СК України).

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиноюпершоюстатті15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (пункти 87-88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Такий порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування. Тобто встановлення юридичного факту як підстава для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби здійснюється безпосередньо судом.

Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях (постанова ВС від 02.04.2025 у справі № 127/3622/24).

Посилання представника третьої особи на відсутність рішення суду про позбавлення батьківських прав матері дитини суд відхиляє, оскільки позбавлення батьківських прав є крайньою мірою (заходом) та застосовується у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, а також за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22 (провадження № 61-16965св23).

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Більш того, факт самостійного виховання, як зазначено вище, підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили та було ухвалено в серпні 2018 року, тобто задовго до введення в Україні воєнного стану, що в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України не потребує доказування.

Окремо суд звертає увагу, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 не містить правового висновку про те, що вимога про встановлення факту самостійного виховання дитини має бути обов`язково поєднана з вимогою про позбавлення батьківських прав.

За положеннями ч. 2 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У суду не має підстав сумніватись в достовірності письмових доказів та пояснень учасників, а тому суд вважає що заявником доведений факт самостійного виховання та самостійного утримання дитини.

Підсумовуючи, передусім піклуючись про інтереси дитини, суд приходить до переконання, що вимоги позовної заяви є обґрунтованими в повній мірі та такими, що підтверджуються належними доказами і відповідають інтересам дитини, а тому підлягають до задоволення. Інше, може привести до позбавлення дитини батьківського піклування, до ситуації коли батько не зможе повноцінно піклуватися про дитину, а мати, як було встановлено судом, не виконує цій обов`язок, проте її неможливо позбавити батьківських прав через відсутність інших, на то підстав.

Керуючись ст. 12, 81, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи – Орган опіки та піклування Гадяцької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини задовольнити.

Встановити, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено та підписано 10 липня 2026 року.

Головуючий: В. Г. Черков