Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №526/1327/26 — Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/1327/26

Провадження № 2/526/1130/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 року Гадяцький районний суд Полтавської області в складі

головуючої судді Максименко Л.В.

секретаря судового засідання Павленко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гадяч у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 526/1327/26 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Агро-Край» про стягнення коштів (орендної плати),

у с т а н о в и в:

05 травня 2026 року ОСОБА_1 через адвоката Рой І. В. звернувся до суду з позовом до ТОВ «Агро-Край» про стягнення заборгованості по орендній платі за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5320483000:00:001:0630 за 2023 рік в сумі 9268.02 грн, з них 6589.75 грн - орендна плата, 463.63 грн - 3% річних, 1650.55 грн - інфляційні втрати, 564.08 грн – пеня.

Відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою суду від 11 травня 2026 року відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження без виклику сторін та надано відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін.

Позивач копію ухвали отримав 20.05.2026.

Відповідач копії ухвали та позовної заяви з додатками отримав 12.05.2026.

13.05.2026 ТОВ «Агро-Край» направило до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що розмір орендної плати за користування земельною ділянкою складав 12 % від нормативно-грошової оцінки, що становила 68217,08 грн. за рік оренди, відповідно орендна плата склала – 8186,05 грн. (з урахуванням податкових зобов`язань). Відповідно з суми орендної плати згідно законодавства України вираховуються податки та збори, а саме: податок на доходи фізичних осіб 18% та військовий збір 5%, загалом 23%. Враховуючи податкові зобов`язання до виплати орендодавцю підлягає сума 6303,26 грн. за користування земельною ділянкою цілий календарний рік. У позовній заяві невірно здійснено обрахунок орендної плати та відповідно інфляційних нарахувань, пені та 3% річних. Також вказує, що заявлено загальну суму витрат на професійну правову допомогу у розмірі 8000,00 грн, що є неспіврозмірним із здійсненою фактичною професійною правничою допомогою у даній справі та підлягає зменшенню до 3000 грн.

15.05.2026 представник позивача адвокат Рой І. направила до суду відповідь на відзив, в якій просить задовольнити позов в повному обсязі, вважаючи доводи відповідача, наведені у відзиві безпідставними.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1.770 гектарів, розташованої на території Книшівської сільської ради.

16.11.2015 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Калина» укладено Договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 1.7663 га, кадастровий номер 5320483000:00:001:0630, яка розташована на території Книшівської сільської ради.

Згідно п. 8 договору оренди землі, договір укладено на 7 років. Земельну ділянку передано в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 10 Договору оренди землі - обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

За умовами Договору оренди землі п.11 та п.14 - орендна плата вноситься у такі строки - до 31 грудня поточного року. Орендна плата вноситься на рахунок орендодавця або сплачується в іншій формі, погодженій сторонами. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0.01% від несплаченої суми за кожний день прострочення.

01.01.2018 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 16.11.2015 року, згідно якої зі згоди орендодавця орендар передав, а новий орендар прийняв на себе права та обов`язки сторони (орендаря), передбачені в договорі оренди, де новий орендар - ТОВ «Агро-край», орендна плата вноситься орендарем в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки – 68217.08 грн, що складає 6821.71 грн за рік оренди.

16.10.2019 укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 16.11.2015 року, де згідно п.1 сторони домовилася внести наступні зміни/доповнення в договір оренди: зокрема викласти п.9 договору в наступній редакції « З 01 січня 2019 року орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2018 з врахуванням коефіцієнту індексації»

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1.7663 га, кадастровий номер 5320483000:00:001:0630 станом на 01.01.2018 становить – 68217.08 грн, відповідно орендна плата в розмірі 12% становить 8186.05 грн.(без вирахування податків та зборів). Доказів протилежного відповідачем не надано.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов слід задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі: є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями статей 21, 22 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

За нормами статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Орендодавець зобов`язаний, зокрема, передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди, орендар - своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Із огляду на викладене, саме на орендаря покладається обов`язок щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати за земельну ділянку, а орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачем не сплачувалася орендна плата за 2023 рік, а тому виникла заборгованість у розмірі 9268.02 грн, з них 6589.75 грн - орендна плата (8186.04 *80.5/100), 463.63 грн - 3% річних, 1650.55 грн - інфляційні втрати, 564.08 грн – пеня.

З наданих до суду доказів вбачається, що сторонами справи у договорі оренди землі від 16 листопада 2015 року було узгоджено: пунктом 9 - орендна плата може сплачуватися як у грошовій формі, так і у формі відробітку чи в натуральній формі, що в свою чергу можуть бути поєднані (комбіновані) в межах суми, що не перевищує розміру грошової форми орендної плати; пунктом 11 - орендна плата вноситься до 31 грудня поточного року на рахунок орендодавця або сплачується в іншій формі, погодженій сторонами; пунктом 12 - передача продукції та/або надання послуг/виконання робіт в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами.

Крім того, згідно пункту 8 договору оренди землі вказаний договір укладено на 7 років.

Відповідно до пункту 27 перехідних положень ЗК України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: вважаються поновленими на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно договори оренди, суборенди, емфітевзису, суперфіцію, земельного сервітуту, строк користування земельними ділянками щодо яких закінчився після введення воєнного стану до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення системи оформлення прав оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення та удосконалення законодавства щодо охорони земель», щодо земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема, приватної власності.

З огляду на дату укладення спірного договору оренди земельної ділянки, а також строку його дії та умов виплати орендної плати у річному розмірі, вбачається, що закінчення річного періоду за узгодженими сторонами умовами припадає саме на 16 листопада 2023 року (перший рік - з 17 листопада 2015 року по 16 листопада 2016 року, другий рік - з 17 листопада 2016 року по 16 листопада 2017 року, третій рік - з 17 листопада 2017 року по 16 листопада 2018 року, четвертий рік - з 17 листопада 2018 року по 16 листопада 2019 року, п`ятий рік - з 17 листопада 2019 року по 16 листопада 2020 року, шостий рік - з 17 листопада 2020 року по 16 листопада 2021 року, сьомий рік - з 17 листопада 2021 року по 16 листопада 2022 року, восьмий рік - з 17 листопада 2022 року по 16 листопада 2023 року), відтак, суд вважає, що стягненню на користь позивача підлягає орендна плата за повний рік.

Варто наголосити, що часткове стягнення орендної плати мало б місце у випадку дострокового розірвання орендних правовідносин між сторонами правочину, однак у справі, що переглядається, такі обставини відсутні.

Водночас, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 зроблено висновок, що: «у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party)».

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище, оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь у процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17).

Враховуючи, що відповідач є стороною, яка займалася підготовкою як проекту договору оренди та додаткових угод до нього, так і спірних умов щодо орендної плати, то суд зауважує, що тлумачення договору оренди землі та додаткових угод до нього повинно здійснюватися на користь позивача, а тому стягненню підлягає орендна плата у вказаному у позовній заяві розмірі - 6589.75 грн. з вирахуванням податків та зборів.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Ч.1 ст. 626 ЦК України передбачено, що підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до п. 10 Договору оренди землі від 16.11.2015 - обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

Згідно п. 14 Договору оренди землі - у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором справляється пеня у розмірі 0.001% від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 13 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

За змістом частин 1, 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

За умовами Договору оренди землі - Орендна плата вноситься у такі строки - до 31 грудня поточного року. Орендна плата вноситься на рахунок орендодавця або сплачується в іншій формі, погодженій сторонами.

Як вбачається з наведених вище норм права, договір оренди землі обов`язково є платним. Розмір орендної плати є істотною умовою договору оренди землі.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму богу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що ТОВ «Агро-край» має заборгованість по орендній платі за землю перед ОСОБА_1 в сумі 6589.75 грн. грн., яку не виплачує без поважних причин, тому вважає, що позов в цій частині підлягає повному задоволенню.

Суд також погоджується з розрахунком позивача щодо стягнення 3% річних від простроченої суми заборгованості, яка складає 463.63 грн - 3% річних, 1650.55 грн - інфляційні втрати, 564.08 грн – пеня.

Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав в судовому порядку шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку по оплаті орендної плати та наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми заборгованості та інших виплат, передбачених чинним законодавством.

Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення на його користь судових витрат, які складаються зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19.

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду надано: копію договору про надання адвокатських послуг №б/н від 01.05.2026, укладеного між клієнтом ОСОБА_1 та адвокатом Рой І.В., згідно умов якого сторонами правочину було узгоджено, що вартість послуг (гонорар) формується на підставі тарифів, що визначені сторонами у додатку №1 до даного договору та фіксується сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг, з урахуванням тарифів та обсягу фактично наданих послуг (пункт 3.2); копію додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №б/н від 01.05.2026, згідно умов якої сторонами передбачено, що клієнт має здійснити оплату вартості послуг з надання правової допомоги у розмірі 5000,00 грн; копію акту виконаних робіт № 1 до договору про надання правової допомоги №б/н 01.05.2026, датованого 05.05.2026, що містить перелік та вартість наданих юридичних послуг: консультація - 1500,00 грн, складання та подання адвокатського запиту - 500,00 грн, складання та подання позовної заяви - 5000,00 грн, формування та подання додатків до позовної заяви по справі - 1500,00 грн, а всього 8000,00 грн. Також на підтвердження повноважень представника, до суду було подано копію ордера на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Рой І.В., а також копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю останньою.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №925/1545/20 від 18.02.2022.

У постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі №824/9/22 зазначено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Відтак, відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, що узгоджується із позицією Верховного Суду у справі №127/9918/14-ц.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Суд, враховуючи, що хоча умови оплати адвокатських послуг є договірними та погодженими на загальну суму 8000 грн., вважає, що застосуванню підлягає позиція Великої Палати Верховного Суду, сформована у справі №904/4507/18 від 12.05.2020, за змістом якої такі зобов`язання не є обов`язковими для суду у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Тому з огляду на сформовану сталу судову позицію щодо вирішення заявлених позовних вимог до відповідача про стягнення заборгованості по орендній платі за користування земельною ділянкою, суд погоджується із доводами відповідача, що розмір витрат на правову допомогу позивача у сумі 8000 грн є надмірним, а отже підлягає зменшенню до 4 000,00 грн., що відповідатиме принципу пропорційності, критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, ціни позову, необхідних процесуальних дій сторони та врахування того, що відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, у зв`язку з цим такі витрати підлягають зменшенню до означеної суми.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами спору закріплений положеннями статті 141 ЦПК України, зокрема частиною першою, другою якої передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду із позовною заявою, представником позивача Яременка М.М. зазначено, що він є інвалідом 2 групи і відповідно звільнений від сплати судового збору, про що надано відповідні докази.

Тож суд вважає, що оскільки позивач є інвалідом 2 групи і відповідно п.9 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 12, 81, 263-265, 268, 273ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позовну заяву ОСОБА_1 до ТОВ «Агро-Край» про стягнення коштів (орендної плати) - задовольнити.

Стягти з ТОВ «АГРО-КРАЙ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою 1.770 гектарів, кадастровий номер 5320483000:00:001:0630 за 2023 рік у загальному розмірі – 9268.02 грн, з них 6589.75 грн - орендна плата, 463.63 грн - 3% річних, 1650.55 грн - інфляційні втрати, 564.08 грн – пеня.

Стягти з ТОВ «Агро-Край» на користь держави судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору в сумі 1331.20 грн.

Стягти з ТОВ «Агро-Край» на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Відповідач – ТОВ «Агро-Край», місцезнаходження – м. Гадяч, вул. Лохвицька, 29, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 2172407393.

Головуюча: Л. В. Максименко