Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №369/17573/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/17573/24

Провадження № 2/369/2106/26

РІШЕННЯ

Іменем України

10.07.2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.

за участю представника позивача Безелюк І.С.

за участю представника відповідача Нікушиної В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Безелюк Ірина Сергіївна звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 03.05.2024 р. приблизно о 19 год. 10 хв. в с. Дзвінкове по вул. Грушевського, 19 ОСОБА_2 (відповідач), керуючи автомобілем «КІА CARENS» д.н.з. НОМЕР_1 , під час виїзду з прилеглої території на дорогу/проїзну частину не надав перевагу в русі автомобілю «MAZDA 3» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 (позивач), яка рухалась по вказаній проїзній частині (ближче до правого краю проїзної частини зі швидкістю 50 км/год) чим допустив зіткнення вказаних автомобілів та порушив вимоги п. 10-2 Правил дорожнього руху за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) автомобіль «MAZDA 3», реєстраційний номер НОМЕР_2 зазнав механічних ушкоджень, а його власнику завдані матеріальні збитки.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.07.2024 р. по справі №369/8333/24 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Автомобіль «КІА CARENS» д.н.з. НОМЕР_1 належить ОСОБА_2 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «КІА CARENS» д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП не була застрахована, що підтверджується відомостями зазначеними в Схемі ДТП від 03.05.2024 р.

Зважаючи на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застрахована не була, 06.05.2024 року ОСОБА_1 звернулась до МТСБУ з повідомленням про настання ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування.

Також, з метою визначення розміру завданої шкоди, 19.06.2024 року позивач звернулась до ФОП ОСОБА_3 та уклала Договір про виконання послуг, а саме: автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку колісного транспортного засобу.

Відповідно до Висновку експерта №114 від 24.06.2024 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «MAZDA 3», реєстраційний номер НОМЕР_2 , без урахування значення коефіцієнту фізичного зносу становить 899 148,42 грн., в той час як ринкова вартість автомобіля на момент пошкодження складала 595 593,00 грн. Транспортний засіб Позивача конструктивно знищений.

Згідно з Висновком експерта №114а від 24.06.2024 р., ринкова вартість транспортного засобу марки «MAZDA 3», реєстраційний номер НОМЕР_2 з урахуванням механічних ушкоджень після дорожньо-транспортної пригоди складає 134 080,00 грн.

Таким чином фактичний розмір шкоди складає різницю між вартістю ТЗ до та після ДТП: 595 593,00 грн. - 134 080,00 грн. = 461 513,00 грн.

Разом з тим, 13.08.2024 р. МТСБУ було прийнято рішення про здійснення регламентної виплати ОСОБА_1 за фактом вказаної ДТП в розмірі 160 000,00 грн., які були перераховані на рахунок позивача. Одержане позивачем часткове страхове відшкодування є недостатнім для повного відшкодування завданої відповідачем шкоди.

А тому, позивач вважає, що витрати яких вона зазнала у зв`язку з пошкодженням її транспортного засобу для відновлення свого порушеного права, що підлягають стягненню з Відповідача, становлять: 301 513,00 грн.

Додатково позивач просить стягнути понесені витрати за складання висновку судового експерта у сумі 8 000 грн., що загалом складає 309 513,00 грн. (301 513,00 + 8000,00).

Поряд з цим, представник позивача зазначає, що в результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, яка трапилась з вини відповідача , позивачу також була заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з нанесеними їй та пасажирам, які були в пошкодженому авто, тілесних ушкоджень, погіршенням стану здоров`я на певний строк, душевних стражданнях та значним стресом. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у 20 000 грн.

Враховуючи викладене, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 301 513,00 грн., моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн., витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 8 000,00 грн. та понесені судові витрати.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Скрипник О.Г. від 01.01.2025 року за вищевказаною позовною заявою відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Відповідно до розпорядження керівника апарату суду № 596 від 16.10.2025 року та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2025 року цивільну справу № 369/17573/24 передано на розгляд судді Пінкевич Н.С.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.10.2025 року справа прийнята до свого провадження та ухвалила здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

30 жовтня 2025 року від представника відповідача - адвоката Нікушиної Валерії Сергіївни до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що відповідач не погоджується з висновком експерта №114, вважаючи суму збитків завищеною.

Відповідач звернувся до суб`єкта оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_4 для отримання Звіту про оцінку вартості матеріального збитку КТЗ MAZDA 3», реєстраційний номер НОМЕР_2 , згідно з яким ринкова вартість автомобіля до ДТП становить 479 707,00 грн. Відповідно відповідач визнає суму матеріального збитку до стягнення лише в розмірі 185 627,00 грн. (479 707,00 грн. – 134 080,00 грн. – 160 000,00 грн.). Також відповідач зазначає, що з урахуванням вимог розумності та справедливості, відшкодуванню підлягає моральна шкода в розмірі 7000,00 грн.

З урахуванням зазначеного, просив позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити частково, а саме: стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 185 627,00 грн, моральну шкоду в розмірі 7000,00 грн.

11 листопада 2025 року від сторони Позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зокрема було зазначено, що звіт відповідача підготовлено з порушенням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, без фактичного огляду транспортного засобу. Просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Інших заяв по суті справи від сторін до суду не надходило.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.02.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував частково з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив задовольнити позов частково.

Суд, заслухавши доводи учасників справи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Як передбачено п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із пошкодженням або знищенням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

При розгляді справи судом встановлено, що 03.05.2024 р. в с. Дзвінкове по вул. Грушевського, 19 ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «КІА CARENS» д.н.з. НОМЕР_1 , під час виїзду з прилеглої території на дорогу/проїзну частину не надав перевагу в русі автомобілю «MAZDA 3» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , яка рухалась по вказаній проїзній частині (ближче до правого краю проїзної частини зі швидкістю 50 км/год) чим допустив зіткнення вказаних автомобілів та порушив вимоги п. 10-2 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП.

Власником автомобіля КІА CARENS, реєстраційний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

За результатами цієї дорожньо-транспортної пригоди авто Позивачки, марки «MAZDA 3» реєстраційний номер НОМЕР_2 , отримало суттєві механічні ушкодження.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.07.2024 р. по справі №369/8333/24 ОСОБА_2 було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Таким чином, наявність вини у діях Відповідача, ОСОБА_2 , у настанні дорожньо-транспортної пригоди у даному випадку встановлена і не підлягає доказуванню.

Згідно п.п. 21.1, 21.3 ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

При використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов`язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред`являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.

З матеріалів справи вбачається, що станом на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди, відповідач ОСОБА_2 чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не мав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Однак, згідно із положеннями ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

В той же час, згідно з підп. «а» п.41.1.ст.41 Закону №1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

За таких обставин, у випадках, коли деліктні відносини (з відшкодування шкоди) поєднуються з відносинами страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів (що виникають на підставі договору або закону), боржником у такому деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування (регламентної виплати) виступає саме страховик (МТСБУ) завдавача шкоди. Цей страховик (МТСБУ), хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного суду, який викладений у постанові від 04.07.2018 у справі N755/18006/15-ц у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Статтею 30 Закону №1961-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до п.36.2. ст.36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування.

06.05.2024 р. Позивач, електронними засобами поштового зв`язку, звернулась до МТСБУ з повідомленням про ДТП та заявою на виплату страхового відшкодування.

13.08.2024 р. МТСБУ визначило розмір регламентної виплати потерпілому 160 000,00 грн., яка була перерахована на рахунок Позивача на підставі Наказу №3.1/15208 від 13.08.2024 р.

З матеріалів справи вбачається також, що 19.06.2024 року Позивач звернулась до ФОП ОСОБА_3 та уклала Договір про виконання послуг, а саме автотоварознавчого дослідження з визначення вартості матеріального збитку колісного транспортного засобу. Згідно виставленого ФОП ОСОБА_3 рахунку-фактури №70 від 19.06.2024 р. та Платіжної інструкції від 12.09.2024 р. (код документа 9354-2450-9846-0039) ОСОБА_1 було сплачено 8 000,00 грн. за проведення експертизи автомобіля «MAZDA 3» д.н.з. НОМЕР_2 .

З дослідженого судом висновку експерта №114 від 24.06.2024 р. з визначення матеріального збитку, завданого ушкодженням колісного транспортного засобу MAZDA 3 реєстраційний номер НОМЕР_2 встановлено, що ринкова вартість автомобіля «MAZDA 3» реєстраційний номер НОМЕР_2 на момент пошкодження складає 595 593,00 грн., а вартість відновлювального ремонту без урахування значення коефіцієнту фізичного зносу - 899 148,42 грн.

Виходячи зі змісту п. 8.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом МУЮ та ФДМ України 24.11.2003 року за № 142/5/2092 (далі – «Методика»), за умови якщо вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість ТЗ, вартість матеріального збитку визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ до ДТП.

Отже, відповідно вищевказаного Висновку експерта №114 вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «MAZDA 3» реєстраційний номер НОМЕР_2 внаслідок ДТП на дату оцінки складає 595 593,00 грн.

Згідно з висновком експерта №114а від 24.06.2024 р. ринкова вартість транспортного засобу марки «MAZDA 3» реєстраційний номер НОМЕР_2 з урахуванням механічних ушкоджень після дорожньо-транспортної пригоди складає 134 080,00 грн.

На спростування доводів позивача, відповідач ОСОБА_2 надав суду звіт про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ засобу «MAZDA 3» реєстраційний номер НОМЕР_2 підготовлений ФОП ОСОБА_4 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №179/2023).

Наданий відповідачем звіт ФОП ОСОБА_4 суд оцінює критично, оскільки оцінка транспортного засобу проведена без його безпосереднього огляду, виключно на підставі наданих документів та фотоматеріалів. За таких обставин оцінювачем не було здійснено фактичного дослідження транспортного засобу, що обмежило можливість встановлення повного обсягу, характеру та механізму виникнення пошкоджень.

Крім того, зазначений звіт не містить належного обґрунтування висновків щодо неправильної ідентифікації транспортного засобу та не спростовує належними і допустимими доказами висновок експерта № 114 від 24.06.2024 року та висновок експерта № 114а від 24.06.2024 року. Суд також критично оцінює доводи представника відповідача щодо неналежності висновків № 114 та № 114а, оскільки зазначені висновки містять усі необхідні відомості про об`єкт дослідження, характер та обсяг пошкоджень транспортного засобу, розмір завданого збитку, а також дані про особу експерта та проведені ним дослідження і розрахунки. При цьому висновки № 114 та № 114а складені судовим експертом, який був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. Зазначені висновки ґрунтуються на безпосередньому огляді транспортного засобу, містять детальний опис проведених досліджень, виявлених пошкоджень та здійснених розрахунків, а тому суд вважає їх належними, допустимими, достовірними доказами у справі.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому (у тому числі з зв`язку з вчиненням ДТП), визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (постанови від 02 вересня 2019 року у справі №545/425/17, від 11 березня 2020 року у справі №754/5129/15-ц та від 19 липня 2021 року у справі №206/3219/15-ц).

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 13 березня 2018 року у справі №910/9396/17 вказав, що у разі наявності спору щодо розміру заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суду слід виходити з фактичної суми, встановленої висновком судової авто-товарознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, якою проводився ремонт автомобіля. Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що транспортний засіб позивача є фізично знищеним, оскільки вартість його відновлювального ремонту у розмірі 899 148,42 грн перевищує ринкову вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, яка становила 595 593,00 грн.

Таким чином, розмір шкоди, завданої позивачу, визначається як різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди і становить:

595 593,00 грн - 134 080,00 грн = 461 513,00 грн.

Враховуючи виплату від МТСБУ в розмірі 160 000,00 грн. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та отриманою виплатою, а саме: 461 513,00 грн - 160 000,00 грн = 301 513,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, оскільки станом на час розгляду справи, відповідачем відшкодування шкоди не відбулося, доказів на підтвердження її виплати не надано, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім того, статтею 29 Закону України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно з поважних причин помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За змістом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Судом встановлено, що позивачем понесені витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 8 000,00 грн, що підтверджується рахунком-фактурою та платіжною інструкцією, а тому зазначені витрати підлягають стягненню з відповідача як витрати, необхідні для відновлення порушеного права позивача.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди суд зазначає таке.

Статтею 3 Конституції України життя і здоров`я людини визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до п.п. 3-5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна (немайнова) шкода відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Стаття 23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової)шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України.

Головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини

На обґрунтування вимог про відшкодування моральної шкоди позивач ОСОБА_1 зазначила, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди їй було завдано моральної шкоди, яка полягає у фізичних та душевних стражданнях, пов`язаних із заподіянням тілесних ушкоджень, що за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень. За твердженням позивача, отримані травми спричинили моральний, побутовий та психологічний дискомфорт, порушили звичний ритм її життя та потребують тривалого часу для відновлення. Крім того, позивач вказувала, що після дорожньо-транспортної пригоди пережила сильний стрес та психологічне потрясіння. Її турбує безсоння, викликане постійними думками про обставини ДТП, що, зі свого боку, інколи спричиняє головний біль та зниження працездатності. Також позивач зазначала, що на її психологічний стан негативно вплинув факт перебування у транспортному засобі під час ДТП інших пасажирів, зокрема неповнолітньої особи, які також зазнали тілесних ушкоджень. Окрім цього, внаслідок пошкодження автомобіля позивач протягом тривалого часу була позбавлена можливості користуватися транспортним засобом, який використовувала у повсякденному житті, для забезпечення сімейних потреб та у професійній діяльності, що спричинило додаткові незручності та змінило звичний спосіб її життя. Також позивач зазначала, що була змушена витрачати значну частину вільного від роботи часу на звернення до правоохоронних органів, суду, страхової компанії та юристів для захисту своїх прав, що, на її думку, призвело до додаткового психологічного навантаження, хвилювань та емоційного виснаження.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).

Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» (Скарга № 42255/04) від 01 липня 2010 року зокрема зазначив, що суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс.

При наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.

Враховуючи матеріали справи, суд приймає до уваги доводи позивачки про завдання їй моральної шкоди, що виразилося в душевних стражданнях, тілесних ушкоджень, яких вона та пасажири авто, яким вона керувала, зазнали внаслідок ДТП та те, що вказана подія істотно вплинула на спосіб її життя та звичайний уклад життя її родини.

В той же час, вимога про стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн. на переконання суду є надмірною та підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер і обсяг моральних страждань позивача, їх тривалість, характер отриманих тілесних ушкоджень, вимушені зміни у звичному способі життя, а також засади розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що справедливим та співмірним розміром відшкодування моральної шкоди у даному випадку є 10 000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На переконання суду, відшкодування моральної шкоди у зазначеному розмірі є достатнім для компенсації моральних страждань, яких зазнала позивач, відповідає характеру та наслідкам порушення її прав, узгоджується із засадами розумності та справедливості і водночас не призведе до безпідставного збагачення позивача.

За приписами частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу та пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Частина третя статті 141 ЦПК України передбачає критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються й з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 та постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Також, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При вирішенні питання про відшкодування судових витрат на правову допомогу у даній справі суд враховує положення частин першої, другої статті 134 ЦПК України, згідно яких разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 викладено висновок щодо застосування положень частини другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України, які є тотожними за змістом частині другої статті 134 ЦПК України, та вказано, що «з огляду на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, Велика Палата Верховного Суду відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат».

Крім того, до подібних висновків щодо застосування положень частин першої-другої статті 134 ЦПК України дійшов Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 551/1136/17 та у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19.

Судом установлено, наявність договірних відносин між АО «Легал Люкс» та ОСОБА_1 у справі, що розглядається, підтверджується ордером, договором про надання правничої допомоги, актом виконаних робіт, а також розрахунковою квитанцією. При цьому, суд ураховує, що у матеріалах справи містяться орієнтовні розрахунки витрат на професійну правничу допомогу.

Адвокатом позивача Безелюк І.С. було заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач уже поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно пунктів 4, 6 частини другої статті 43ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Вищевикладене дає підстави вважати, що стороною позивача дотримано належне виконання вимог частини першої статті 134 ЦПК України, що є підставою для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

За наведених обставин справи суд вважає обґрунтованим доводи позивача про стягнення з відповідача на користь позивач витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

З матеріалів справи також убачається, що при зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у сумі 3295,13 грн., що відповідає платіжній інструкції від 14.10.2024 р., яка свідчить про наявність підстав для стягнення цієї суми з відповідача на користь позивачки відповідно до статті 141 ЦПК України.

У зв`язку із вищевикладеним, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову частково.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. ст.ст.10, 12, 43, 49, 141, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 301 513 грн. (триста одна тисяча п`ятсот тринадцять), витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 8 000 грн. (вісім тисяч гривень 00 копійок), моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок), витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок.), судовий збір у розмірі 3295,13 грн. (три тисячі двісті дев`яносто п`ять гривень 13 копійок.)

У задоволенні решти вимог відмовити.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 .

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 10 липня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ