Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №592/3017/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/3017/26

Номер провадження 22-ц/816/2199/26

Категорія - 47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сізова Д.В. (суддя-доповідач),

суддів: Сидоренко А.П., Щербаченко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 квітня 2026 року (суддя Катрич О.М.), ухвалене у м. Суми,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду, Державної казначейської служби України

про відшкодування матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

24 лютого 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною позовною заявою, уточнивши яку обґрунтував такими обставинами.

Після отримання рішення члена органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження щодо прокурорів, про відмову у відкритті дисциплінарного провадження за його скаргою на прокурора Окружної прокуратури міста Суми Передерія В.Г. позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про зобов`язання відкрити дисциплінарне провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року у справі № 320/1927/23 позовну заяву було повернуто з підстав подання до цього самого суду іншого позову до того самого відповідача з тим самим предметом та з однакових підстав. Вважаючи таку ухвалу незаконною, оскільки на момент її постановлення іншого тотожного позову ним не було подано, позивач оскаржив її до Шостого апеляційного адміністративного суду, сплативши за апеляційний перегляд судовий збір у розмірі 1984,80 грн та банківську комісію у сумі 39,70 грн.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року апеляційну скаргу було задоволено, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Позивач вважає, що незаконним поверненням позовної заяви було порушено його право на доступ до правосуддя, у зв`язку з чим він був змушений понести витрати на оскарження відповідної ухвали, які становлять завдану йому матеріальну шкоду.

Крім того, посилаючись на зміну у 2023–2026 роках розміру прожиткового мінімуму та ставок судового збору, позивач зазначав, що сплачені ним у 2023 році судовий збір та банківська комісія не є еквівалентними їх вартості станом на час звернення з цим позовом, а тому розмір шкоди має визначатися виходячи з чинних у 2026 році показників.

У зв`язку з викладеним позивач просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 2711,62 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд виходив із того, що для покладення на державу обов`язку з відшкодування шкоди відповідно до статті 56 Конституції України та статей 1173, 1174, 1176 ЦК України необхідною є сукупність трьох обов`язкових умов: наявність протиправного рішення, дії чи бездіяльності, заподіяної шкоди та прямого причинного зв`язку між ними. Сам по собі факт скасування ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку не свідчить про незаконність судового рішення у деліктному розумінні та не є самостійною підставою для відшкодування шкоди. Крім того, сплачений позивачем судовий збір і банківська комісія є процесуальними витратами, пов`язаними з реалізацією права на апеляційне оскарження, а не майновою шкодою у розумінні цивільного законодавства. Позивач також не довів існування прямого причинного зв`язку між постановленням ухвали суду першої інстанції та понесеними витратами, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на державу цивільно-правової відповідальності та відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ним не доведено наявності матеріальної шкоди та причинного зв`язку між ухвалою суду від 02 лютого 2023 року і понесеними витратами, а також вказівкою суду, що судовий збір і банківська комісія є процесуальними витратами, а не матеріальною шкодою.

Зазначає, що відповідно до статті 22 ЦК України реальними збитками є, зокрема, витрати, понесені для відновлення порушеного права. Саме з цією метою він був змушений сплатити судовий збір і банківську комісію для оскарження незаконної ухвали суду, якою було порушено його право на доступ до суду.

Вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність матеріальної шкоди та причинного зв`язку не містять належного правового обґрунтування, як того вимагає стаття 263 ЦПК України. Крім того, вони суперечать статті 22 ЦК України, статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці ЄСПЛ щодо захисту майнових прав і відшкодування процесуальних витрат.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу Державна казначейська служба України просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Зазначає, що відповідно до статей 1173, 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» держава відшкодовує шкоду лише у випадках і порядку, визначених законом, зокрема моральну шкоду та інші передбачені ним види збитків.

Вважає, що сума судового збору, сплачена позивачем за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про повернення позовної заяви, не є майновою шкодою, а належить до процесуальних витрат, порядок відшкодування яких регулюється статтею 139 КАС України, а не нормами ЦК України про відшкодування збитків. Позивач не довів наявності всіх необхідних елементів цивільно-правової відповідальності держави, а саме факту завдання майнової шкоди, протиправності дій відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями і понесеними витратами. Сам факт сплати судового збору за апеляційний перегляд справи не свідчить про заподіяння державою майнової шкоди.

Київський окружний адміністративний суд правом на відзив не скористався.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до органу, уповноваженого здійснювати дисциплінарне провадження, із дисциплінарною скаргою на прокурора Окружної прокуратури міста Суми (а.с. 31-35).

Рішенням відповідного органу від 02 листопада 2022 року у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора Окружної прокуратури міста Суми Сумської області відмовлено (а.с. 23-24).

Не погодившись із зазначеним рішенням, 28 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у якому просив зобов`язати останнього відкрити дисциплінарне провадження щодо прокурора за його дисциплінарною скаргою від 24 жовтня 2022 року (а.с. 11–19).

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року у справі № 320/1927/23 позовну заяву ОСОБА_1 до члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, про зобов`язання вчинити дії повернуто позивачу з підстав, передбачених процесуальним законом, а саме у зв`язку з поданням до цього самого суду іншого позову до того самого відповідача з тим самим предметом та з однакових підстав (справа № 320/1925/23), щодо якого на час вирішення питання про відкриття провадження ще не було постановлено ухвалу про відкриття або відмову у відкритті провадження, повернення позовної заяви чи залишення позову без розгляду (а.с. 25-26).

Не погодившись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 оскаржив її до Шостого апеляційного адміністративного суду, подавши апеляційну скаргу (а.с. 29-30).

Ухвалою судді Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору у розмірі 1984,80 грн (а.с. 27-28).

На виконання вимог зазначеної ухвали ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1984,80 грн, а також банківську комісію за проведення відповідного платежу у розмірі 39,70 грн (а.с. 9).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2023 року у справі апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року скасовано, а справу направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду (а.с. 20-22).

Звертаючись із цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що матеріальна шкода, завдана йому внаслідок постановлення незаконної, на його думку, ухвали про повернення позовної заяви, складається зі сплачених ним судового збору за подання апеляційної скарги та банківської комісії за його сплату. При цьому розмір шкоди він визначив з урахуванням еквівалентності зазначених витрат станом на 2026 рік та просив стягнути 2711,62 грн (а.с. 66)

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог до Київського окружного адміністративного суду

Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практику якого суд застосовує як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України, Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини справи таке обмеження було пропорційним (рішення ЄСПЛ від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» («Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

Подібний висновок висловив і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначив, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Закони України не передбачають розгляд у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц, постанові Верховного Суду від 25 червня 2026 року у справі № 686/34801/25 та в інших чисельних постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» («Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine»).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду (див.: зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (провадження № 14-185цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 2, 7, 9 частини першої статті 4, статті 19, частини третьої статті 46 КАС України суди при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

Враховуючи наведене, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання) нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Врахувавши підстави та зміст позову, колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду про відшкодування майнової шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Щодо позовних вимог до Державної казначейської служби України

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

Колегія суддів зауважує, що відповідачем у справі позивач також визначив Державну казначейську службу України.

Водночас незалежно від участі у справі державного органу, у даному випадку належним відповідачем у справі є саме Держава Україна в особі такого органу.

Також залучення або незалучення до участі у спорах з державою Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є держава Україна.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 25 березня 2020 року № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19).

Отже, у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди, немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) вказала, що необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Наявність зазначених умов у межах розгляду справи має довести саме позивач як ініціатор судового спору.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог до Державної казначейської служби України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що саме по собі скасування за результатами апеляційного перегляду ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року у іншій справі (№320/1927/23) не свідчить про завдання позивачу шкоди з боку Держави Україна, відповідно не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.

Зміст процесуальних рішень суддів з вирішення по суті конкретних справ, певний результат розгляду справи не на користь сторони, подальше скасування судами вищої інстанції рішень судів нижчих інстанцій та ухвалення інших за змістом рішень, в свою чергу, не є тими підставами, які дають право на отримання стороною відповідного спору компенсації матеріально чи моральної шкоди за рахунок держави у зв`язку з несприятливим для нього вирішенням спору в суді відповідної інстанції. Аналогічний висновок викладено у змісті постанови Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 686/21093/20.

Зазначені висновки узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 686/31901/19 (провадження № 61-6964св20), від 12 січня 2022 року справі № 760/8141/19 (провадження № 61-269св20), від 22 червня 2022 року у справі № 686/21093/20 (провадження № 61-9580св21), від 02 листопада 2022 року у справі № 686/1530/20 (провадження № 61-14323св21), від 02 жовтня 2023 року у справі № 686/2117/23 (провадження № 61-12543св23), від 03 квітня 2024 року у справі № 686/26568/22 (провадження № 61-12312св23), від 21 травня 2025 року у справі № 757/14434/20-ц (провадження № 61-454св25), від 09 квітня 2026 року у справі № 686/25258/25 (провадження № 61-2308св26).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги сторони позивача

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково (пункт 4 частини 1 статті 374 ЦПК України); залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина 1 статті 374 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України передбачає, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно із частиною першою статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 375 ЦПК України).

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до Київського окружного адміністративного суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в цій частині на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір у цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В частині позовних вимог до Державної казначейської служби України рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Висновки суду щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції не вирішує питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, оскільки відповідно до вимог пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подання позовної заяви у справах такої категорії не справляється.

Керуючись статтями 367-369, 374, 377, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 квітня 2026 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду про відшкодування матеріальної шкоди скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

У іншій частині позовних вимог рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 10 липня 2026 року.

Головуючий - Д.В. Сізов

Судді: А.П. Сидоренко

М.В. Щербаченко