Рішення від 09 липня 2026 р. у справі №511/3106/25 — Роздільнянський районний суд Одеської області

Роздільнянський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/3106/25

Номер провадження: 2/511/146/26

10 липня 2026 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Гринчак С. І.,

секретаря судового засідання: Дьяків В.В.,

за участі:

позивачки – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 (дистанційно),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Роздільна Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей,

ВСТАНОВИВ:

I. Зміст позовних вимог

У вересні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, в якій просила суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та неповнолітньої на час звернення до суду ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю – ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони є батьками дітей, після розірвання шлюбу проживають окремо, а діти фактично проживають разом із матір`ю. Позивачка зазначала, що малолітній ОСОБА_3 має інвалідність підгрупи «А», хворіє на цукровий діабет 1-го типу у важкій формі, є інсулінозалежним, потребує постійного глікемічного контролю, спеціального харчування, режиму, догляду та стабільного середовища проживання.

Також позивачка посилалася на те, що між сторонами існують напружені відносини, відповідач, на її думку, чинить на неї моральний тиск, намагається маніпулювати молодшим сином, а його поведінка негативно впливає на моральний стан дітей. У зв`язку з цим позивачка вважала, що визначення місця проживання дітей разом із нею відповідатиме їхнім найкращим інтересам.

Позивачка також вказувала, що рішенням Малиновського (Хаджибейського) районного суду м. Одеси від 03 грудня 2024 року у справі № 521/27547/23 вже визначено спосіб участі батька у вихованні дітей шляхом встановлення графіку зустрічей, а постановою Одеського апеляційного суду від 03 липня 2025 року зазначене рішення залишено без змін.

II. Процесуальні дії суду, заяви та клопотання сторін

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 22.09.2025 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження.

07.10.2025 року через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись, зокрема, на відсутність між сторонами спору саме щодо місця проживання дітей.

03.12.2025 року позивачкою подано клопотання про витребування висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дитини. Ухвалою суду зазначене клопотання задоволено, витребувано відповідний висновок з Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради.

Відповідачем подавалися заяви та клопотання, у тому числі щодо участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, щодо оцінки висновку поданого органом опіки та піклування, а також клопотання про застосування до позивачки заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.

01.05.2026 року до суду надійшов висновок Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради № 1894/01-20 від 30.04.2026 року про доцільність визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю – ОСОБА_1 .

Ухвалою Роздільнянського районного суду Одеської області від 19.03.2026 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

III. Позиції сторін у судовому засіданні

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Вказувала, що син ОСОБА_5 проживає разом із нею, перебуває під її постійним доглядом, а визначення його місця проживання з матір`ю необхідне для стабільності та захисту інтересів дитини.

Відповідач ОСОБА_2 , беручи участь у судовому засіданні дистанційно, проти позову заперечував, підтримав доводи відзиву та просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідач наголошував, що не заперечує проти фактичного проживання сина ОСОБА_6 разом із матір`ю, не вимагає зміни місця проживання дитини, не вчиняє дій щодо відібрання дитини або її переселення, а тому між батьками відсутній реальний спір саме щодо місця проживання дитини.

Водночас відповідач зазначав, що бажає брати участь у вихованні сина, підтримувати з ним особисті відносини, а існуючі між сторонами конфлікти стосуються переважно порядку комунікації між батьками, участі батька у вихованні дітей, аліментних та майнових питань, але не місця проживання дитини.

Представник третьої особи – Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради – у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином; письмовий висновок органу опіки та піклування міститься в матеріалах справи.

IV. Фактичні обставини, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується наявними у справі свідоцтвами про народження дітей.

Шлюб між сторонами розірвано рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16.03.2023 року у справі № 521/9600/22.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена адреса вказана як місце проживання матері та дітей у наданих документах, зокрема у висновку органу опіки та піклування.

Відповідно до наданих медичних документів, посвідчення серії НОМЕР_1 , виписок із медичної карти та виписки з рішення ЛКК, малолітній ОСОБА_3 має статус дитини з інвалідністю, хворіє на цукровий діабет 1-го типу, потребує регулярного глікемічного контролю, спеціального харчування та належного догляду.

Згідно з висновком Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради № 1894/01-20 від 30.04.2026 року, за результатами обстеження умов проживання за адресою матері встановлено, що житлово-побутові умови для проживання дитини є належними, квартира мебльована, у ній є необхідна побутова техніка, окреме спальне місце, місце для навчання, речі та предмети побуту дитини.

Із зазначеного висновку також вбачається, що малолітній ОСОБА_5 навчається в Одеському ліцеї № 4, характеризується позитивно, проживає разом із матір`ю, сестрою та бабусею, має належні умови для проживання та навчання. Мати працює, має дохід, бере активну участь у навчанні та догляді за дитиною.

Водночас із цього ж висновку вбачається, що батько дитини ОСОБА_2 у письмових поясненнях від 05.12.2025 року підтвердив факт проживання сина разом із матір`ю та зазначив, що спір відсутній, оскільки дитина проживає з матір`ю за спільною домовленістю.

За актом обстеження умов проживання батька, складеним службою у справах дітей Таїровської селищної ради, відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; житло складається з двох кімнат, у квартирі сучасний ремонт, для дитини є окрема кімната, спальне місце та місце для навчання. Відповідач працює у Територіальному управлінні Служби судової охорони в Одеській області, характеризується позитивно.

Рішенням Малиновського (Хаджибейського) районного суду м. Одеси від 03.12.2024 року у справі № 521/27547/23 визначено спосіб участі батька ОСОБА_2 у вихованні дітей шляхом встановлення систематичних зустрічей, з урахуванням стану здоров`я малолітнього ОСОБА_6 , режиму дня дитини, бажання старшої дитини та необхідності забезпечення дітям духовного, фізичного та морального розвитку. Постановою Одеського апеляційного суду від 03.07.2025 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судом також встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час звернення позивачки до суду вже досягла 14-річного віку, а на час ухвалення цього рішення досягла повноліття.

V. Оцінка суду та мотиви прийнятого рішення

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ч. 1 ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. За змістом ст. 150, 157 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків; місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Частиною третьою цієї статті передбачено, що якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Аналіз наведених норм свідчить, що судове визначення місця проживання малолітньої дитини є способом вирішення саме спору між батьками щодо того, з ким із них дитина має проживати. Тобто передумовою застосування цього способу судового захисту є не сам факт окремого проживання батьків і не саме бажання одного з батьків отримати судове підтвердження фактичного стану, а наявність реального, актуального, неврегульованого спору щодо місця проживання дитини.

У цій справі позивачка фактично просить суд закріпити вже існуючий фактичний стан проживання малолітнього ОСОБА_6 разом із нею. Однак матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що відповідач оспорює проживання сина з матір`ю, вимагає зміни місця проживання дитини, перешкоджає проживанню дитини з матір`ю або вчиняє дії, спрямовані на відібрання чи переселення дитини.

Навпаки, зі змісту письмових пояснень відповідача, наведених у висновку органу опіки та піклування, вбачається, що відповідач підтвердив проживання сина разом із матір`ю та прямо зазначив про відсутність спору щодо цього, оскільки дитина проживає з матір`ю за домовленістю між батьками.

Той факт, що між сторонами існують конфлікти щодо інших питань сімейного характеру, зокрема щодо порядку спілкування батька з дітьми, виконання встановленого судом графіка участі у вихованні, аліментних чи майнових питань, сам по собі не доводить наявності спору саме щодо місця проживання малолітнього ОСОБА_6 .

Суд вважає за необхідне окремо зазначити, що право дитини на безпечне, стабільне та спокійне середовище, безумовно, підлягає першочерговому врахуванню. Медичний стан малолітнього ОСОБА_6 , його потреба у постійному догляді, спеціальному харчуванні та глікемічному контролі судом враховані. Разом з тим ці обставини підтверджують потребу дитини у належному догляді, але не доводять наявності між батьками спору про місце проживання дитини, оскільки відповідач не заперечує проти проживання сина з матір`ю.

Позивачка посилається на моральний тиск з боку відповідача та негативний вплив його поведінки на дітей. Однак суду не надано належних доказів, які б у межах саме цієї справи підтверджували існування таких дій відповідача у спосіб, що створює реальний спір щодо місця проживання дитини або потребує судового захисту саме шляхом визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Якщо позивачка вважає, що встановлений судом порядок участі батька у вихованні дітей не відповідає інтересам дитини, виконується неналежно або потребує зміни через істотні обставини, такі питання можуть вирішуватися у передбачений законом спосіб шляхом зміни способу участі у вихованні дитини, встановлення іншого графіка спілкування, обмеження чи заборони певних контактів за наявності доведених підстав, але не шляхом формального визначення місця проживання дитини за відсутності спору про це місце проживання.

Також суд враховує, що рішенням Малиновського (Хаджибейського) районного суду м. Одеси від 03.12.2024 року вже визначено порядок участі відповідача у вихованні дітей, а постановою Одеського апеляційного суду від 03.07.2025 року зазначене рішення залишено без змін. Наявність такого судового рішення свідчить, що спір між сторонами щодо участі батька у вихованні дітей уже був предметом судового розгляду, а не доводить існування спору щодо місця проживання дітей.

Щодо вимоги про визначення місця проживання ОСОБА_4 суд зазначає наступне. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент звернення позивачки до суду вже досягла 14-річного віку, а тому згідно з ч. 3 ст. 160 СК України її місце проживання визначалося нею самою. На момент ухвалення рішення ОСОБА_4 досягла повноліття, отже питання визначення її місця проживання як дитини не може бути предметом вирішення судом у порядку статей 160, 161 СК України.

Тому вимога про визначення місця проживання ОСОБА_4 разом із матір`ю не підлягає задоволенню як з огляду на досягнення нею 14-річного віку на момент звернення до суду, так і з огляду на досягнення повноліття на момент ухвалення рішення.

VI. Щодо висновку органу опіки та піклування

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини участь органу опіки та піклування є обов`язковою, а орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків та інших документів, які стосуються справи.

Разом з тим згідно з ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини.

Оцінюючи висновок Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради № 1894/01-20 від 30.04.2026 року, суд виходить з того, що він підтверджує належні умови проживання дитини з матір`ю, факт фактичного проживання дитини з матір`ю, стан здоров`я дитини, участь матері у догляді та навчанні дитини. Ці обставини судом приймаються до уваги.

Водночас висновок органу опіки та піклування сам по собі не встановлює наявності спору між батьками щодо місця проживання дитини та не звільняє позивачку від обов`язку довести порушення, невизнання або оспорювання її права. Навпаки, у тексті самого висновку зазначено, що батько дитини підтвердив проживання сина з матір`ю та вказав на відсутність спору.

Таким чином, висновок органу опіки та піклування не спростовує ключової для цієї справи обставини – відсутності реального спору між батьками щодо місця проживання малолітнього ОСОБА_6 . За таких умов суд не може покласти цей висновок в основу рішення про задоволення позову, оскільки таке рішення фактично не вирішувало б спору, а лише формально закріплювало б фактичний стан, який відповідач не заперечує.

Щодо заяви відповідача про виключення зазначеного висновку з числа доказів суд зазначає, що самі по собі доводи відповідача про незгоду зі змістом висновку, неповноту відомостей або неналежне, на його думку, врахування позиції батька, не є безумовною підставою для виключення документа з числа доказів. Такі доводи враховуються судом при оцінці належності, допустимості, достовірності та достатності доказу у сукупності з іншими матеріалами справи.

Отже, підстав для виключення висновку органу опіки та піклування з числа доказів суд не вбачає, проте оцінює його критично і не погоджується з кінцевим висновком про необхідність судового визначення місця проживання дитини з матір`ю саме через відсутність доведеного спору між батьками щодо цього питання.

VII. Застосування практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини

Суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.12.2024 року у справі № 299/8679/23, відповідно до яких у разі, коли дитина фактично проживає з одним із батьків, а інший із батьків не заперечує проти такого проживання, позивач має довести, у чому саме полягає порушення його прав. Відсутність між батьками спору щодо місця проживання дитини у такому випадку свідчить про недоведеність порушення права, а не є підставою для формального задоволення позову.

Схожого підходу Верховний Суд дотримався у постанові від 10.07.2024 року у справі № 127/16211/23, наголосивши, що зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати реальний спір між батьками щодо місця проживання дитини та необхідність судового захисту порушеного або оспорюваного права.

У постанові Верховного Суду від 16.02.2024 року у справі № 465/6496/19 зазначено, що при вирішенні спорів щодо місця проживання дітей суд має виходити з найкращих інтересів дитини, рівності прав батьків, права дитини підтримувати стосунки з обома батьками, а також враховувати вікові особливості дитини, зокрема правило про самостійне визначення місця проживання дитиною, яка досягла 14-річного віку.

У рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, при цьому особлива увага має приділятися найважливішим інтересам дитини. У справі «Andersena v. Latvia» від 19.09.2019 року, заява № 79441/17, ЄСПЛ наголосив, що найкращі інтереси дитини мають оцінюватися у конкретному контексті справи, а не абстрактно чи формально.

Застосовуючи ці підходи до встановлених обставин цієї справи, суд доходить висновку, що найкращі інтереси малолітнього ОСОБА_6 у даному випадку не вимагають ухвалення формального рішення про визначення його місця проживання з матір`ю, оскільки дитина фактично проживає з матір`ю, батько цього не оспорює, а доказів загрози зміни такого проживання суду не надано.

VIII. Щодо клопотання відповідача про застосування штрафу

Відповідач просив суд застосувати до позивачки заходи процесуального примусу у вигляді штрафу, посилаючись на безпідставність позову та зловживання процесуальними правами.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Згідно зі ст. 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення штрафу у випадках зловживання процесуальними правами.

Разом з тим сам факт звернення особи до суду з позовом, навіть у разі відмови у його задоволенні, не свідчить автоматично про зловживання процесуальними правами. Позивачка звернулася до суду за захистом, який вона вважала необхідним для інтересів дітей, а непідтвердженість позовних вимог належними доказами є підставою для відмови у позові, але не є самостійною підставою для накладення штрафу.

Судом не встановлено, що позивачка діяла недобросовісно, подавала позов з метою перешкоджання судочинству, умисного затягування розгляду справи або створення відповідачу необґрунтованих процесуальних перешкод. Тому у задоволенні клопотання відповідача про застосування до позивачки штрафу слід відмовити.

IX. Висновки суду

Оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачкою не доведено наявності між сторонами реального, актуального та неврегульованого спору щодо місця проживання малолітнього ОСОБА_3 . Не доведено також, що відповідач порушує, не визнає або оспорює право позивачки на проживання дитини разом із нею.

Матеріали справи підтверджують фактичне проживання малолітнього ОСОБА_6 з матір`ю та належний догляд за ним, однак ці обставини відповідачем не заперечуються і самі по собі не свідчать про необхідність судового захисту у спосіб визначення місця проживання дитини.

Щодо ОСОБА_4 суд виходить з того, що на час звернення до суду вона вже досягла віку, з якого самостійно визначає місце свого проживання, а на час ухвалення рішення досягла повноліття, у зв`язку з чим заявлена вимога щодо неї також не підлягає задоволенню.

За таких обставин позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дітей задоволенню не підлягає.

X. Судові витрати

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, підстав для стягнення судових витрат з відповідача на користь позивачки суд не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 44, 76-81, 89, 141, 148, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, статтями 7, 19, 141, 150, 157, 160, 161 СК України, Конвенцією про права дитини, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір`ю – відмовити.

У задоволенні заяви відповідача ОСОБА_2 про виключення з числа доказів висновку Органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради № 1894/01-20 від 30.04.2026 року – відмовити.

У задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про застосування до позивачки ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу – відмовити.

Судові витрати, понесені позивачкою, залишити за позивачкою.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та проголошено 10 липня 2026 року.

Суддя: С. І. Гринчак