Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №337/7535/23 — Запорізький апеляційний суд

Суд: Запорізький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 29 червня 2026 р.

Справа: №337/7535/23

Суддя: Поляков О. З.

Дата документу 30.06.2026 Справа № 337/7535/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 337/7535/23 Головуючий у І інстанції: Коваленко В.С.

Провадження № 22-ц/807/1394/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар Товстопятко З.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2023 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулось до суду з позовом, вимоги якого у подальшому товариство зменшило, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 23.02.2022 ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (https://creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем, в межах якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які в процесі обробки інформації діють як єдине ціле, уклали договір про відкриття кредитної лінії № 1058-4489. Укладений кредитний договір разом із Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з якими відповідач був ознайомлений.

Зазначений кредитний договір між сторонами був укладений у відповідності до норм ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про споживче кредитування» у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію». Відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор А918 для підписання кредитного договору.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надало, а ОСОБА_1 отримав у кредит грошові кошти в сумі 18000 грн, строк кредитування 300 днів, базовий період - 21 день, знижена процентна ставка - 2,00 % в день, стандартна процентна ставка 3,00 % в день.

Відповідач належним чином не виконував взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів, у зв`язку з чим станом на 23.11.2023 утворилась заборгованість в загальній сумі 130860 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом – 18000 грн, заборгованості за нарахованими процентами – 112860 грн.

Посилаючись на означені обставини, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за Кредитним договором № 1058-4489 від 23.02.2022 у розмірі 130860 грн, з яких прострочена заборгованість за кредитом – 18000 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 112860 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2147,20 грн.

Заочним рішенням від 06 березня 2024 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя позов задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 1058-4489 від 23.02.2022 у розмірі 130860 грн, що складається з: простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 18000 грн, простроченої заборгованість за нарахованими процентами – 112860 грн. Також суд стягнув витрати зі сплати судового збору в розмірі 2147,20 грн.

Ухвалою від 29 квітня 2025 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя вищевказане заочне рішення скасував та призначив справу до розгляду.

30.05.2025 ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подало заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій товариство просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за Кредитним договором № 1058-4489 від 23.02.2022 у розмірі 90000 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом 18000 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 72000 грн.

Рішенням від 06 квітня 2026 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя позов задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1058-4489 від 23.02.2022 в загальному розмірі 36000 грн, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 18000 грн та заборгованості за процентами в розмірі 18000 грн, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 858,88 грн.

У задоволенні іншої частини позову суд відмовив.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги товариство зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вимог про стягнення всього розміру нарахованих процентів, оскільки не в повному обсязі дослідив їх природу.

На думку заявника, під час укладення кредитного договору сторони досягли домовленості щодо всіх пунктів, якими передбачені умови його виконання. Таким чином погоджені сторонами умови договору щодо розміру відсотків за користування кредитом не можна вважати несправедливими. Позивач має законне право на нарахування процентів згідно з п. 4.6. кредитного договору протягом всього строку, на який договір було укладено.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 71-73). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності сторін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги та зменшуючи відсотки за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що умова договору щодо нарахування процентів в такому розмірі є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що 23.02.2022 ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 уклали договір про відкриття кредитної лінії № 1058-4489, за умовами якого кредитодавець (ТОВ «Укр Кредит Фінанс») відкриває для позичальника ( ОСОБА_1 ) кредитну лінію шляхом надання грошових коштів (кредит) на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором (п.2.2 договору).

Відповідно до п.2.3 договору для мінімізації загальних витрат позичальника за кредитом кредитодавець рекомендує позичальнику здійснити повне погашення кредиту не пізніше останнього дня першого базового періоду строку кредитування згідно наступного розрахунку: - дата видачі кредиту – 23.02.2022, останній календарний день першого базового періоду – 15.03.2022, сума кредиту – 18000,00 грн., нараховані проценти за користування кредитом – 7560,00 грн., разом до сплати – 25560,00 грн.

Цей договір укладається сторонами у вигляді електронного договору в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» (п.3.1. договору).

Плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом (п.4.3 договору); сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов`язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного базового періоду (21 календарних днів) (п.4.4, 4.5 договору).

Відповідно до п.4.6 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, стандартна процентна ставка – 3,00% за кожен день користування кредитом (застосовується протягом всього строку дії цього договору за виключенням строку використання права користування кредитом за зниженою та/або пільговою ставкою). Пільгова процентна ставка становить 2,00 % за кожен день користування кредитом протягом першого Базового періоду, яка надається кредитодавцем виключно як знижка за користування кредитом та є заохоченням позичальника спробувати скористатися послугами кредитодавця. Знижена процента ставка становить 2,00% за кожен день користування кредитом, яка надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору.

Строк кредитування – 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику, дата повернення кредиту – 20.12.2022 (п.4.8 договору); реальна річна процентна ставка на дату укладання договору – п`ятсот сімдесят дві тисячі чотириста шістдесят п`ять цілих, нуль сотих відсотків (п.4.9 договору); орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладання договору (за весь строк кредитування) складає 180000,00грн. та включає в себе суму кредиту та проценти за користування кредитом 162000,00 грн. (п.4.10 договору).

Відповідно до п.5.1 договору позичальник зобов`язується повернути кредитодавцяю отриманий кредит та нараховану кредитодавцем неустойку (якщо неустойка буде нарахована) не пізніше, ніж в останній календарний день строку кредитування, вказаного в п.4.8 договору. Кредит вважається повернутим з моменту зарахування необхідної суми грошових коштів на банківський рахунок кредитодавця.

Згідно з п.8.2 договору у разі несвоєчасного повернення отриманого кредиту позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю всю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 2% від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення сплати в силу положень ст.625 ЦК України.

Відповідно до п.10.1 договору цей договір та Правила разом складають єдиний договір та визначають усі істотні умови договору та надання кредиту. Укладаючи цей договір, позичальник підтверджує, що попередньо уважно ознайомився з Правилами на веб-сайті кредитодавця (https://creditkasa.com.ua/), повністю розуміє всі їх умови, зобов`язується та погоджується неухильно дотримуватись договору, а тому свідомо та добровільно укладає договір та бажає настання правових наслідків, обумовлених ним.

Крім того, позичальник підтверджує, що отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством, зокрема, ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.9,25 Закону України «Про споживче кредитування» на сайті https://creditkasa.com.ua/, що забезпечує вірне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав`язування її придбання (п.10.3.1).

ОСОБА_1 підписав договір електронним підписом з одноразовим ідентифікатором - одноразовим паролем А918.

Згідно з довідками ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «ФК Контрактовий Дім» від 19.12.2023, видача коштів за кредитним договором № 1058-4489 від 23.02.2022 у розмірі 18000 грн здійснювалась за допомогою системи EasyPay, на платіжну картку НОМЕР_1 , платіж № 1069835250.

Згідно з довідкою-розрахунком за укладеним договором № 1058-4489 від 23.02.2022, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за вищевказаним договором станом на 23.11.2023 складає в загальній сумі 130860 грн та складається з: заборгованості за кредитом – 18000 грн, заборгованості за процентами – 112860 грн.

За цією ж довідкою загальна сума нарахованих процентів за користування кредитом становить 112860 грн, сплачено 0,00 грн. Проценти нараховані за період з 25.04.2022 до 25.07.2022 у розмірі 2% (360,00 грн), у період з 26.07.2022 до 19.12.2022 – 3% (540,00 грн).

У заяві ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 загальну суму заборгованості за кредитним договором №1058-4489 від 23.02.2022 в розмірі 90000 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 18000 грн, прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 72000 грн.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Законом України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частиною восьмою статті 11 Законом України «Про електронну комерцію» встановлено, що у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний електронний правочин вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч.1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач фінансових послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

Відповідно до статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема провстановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

З огляду на вищевикладене, правильним є висновок суду першої інстанції, що вимога в Договорі про надання споживчого кредиту в частині нарахування та сплати відсотків у розмірі, що в чотири рази перевищують розмір заборгованості за основною сумою кредиту, є непропорційно високою, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів».

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ТОВ «Укр Кредит Фінанс» слід залишити без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2026 року – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» – залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 10 липня 2026 року.

Головуючий

Судді

Оригінал: reyestr.court.gov.ua