Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №332/4924/23 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 30.06.2026 Справа № 332/4924/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/4924/23 Головуючий у І інстанції: Яцун О.С.

Провадження № 22-ц/807/1282/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

секретар Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2023 року АТ «Креді Агріколь Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 17.01.2022 АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 3/3344597.

Підписавши вказаний договір, відповідач підтвердив, що в день його укладання він отримав свій примірник Договору; йому зрозумілі його умови; він ознайомлений, приймає та погоджується з Правилами і Тарифами банку, що є чинними на момент укладання цього Договору, і які розміщені на офіційному сайті банку - www.credit-agricole.ua. Банк надав відповідачу інформацію, що визначена ч. 2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За умовами договору банк надав відповідачу кредит у розмірі 284800 грн терміном з 17.01.2022 до 16.01.2028, а відповідач одержує та повертає кредит, сплачує проценти та комісію згідно з графіком погашення кредиту.

Проте, у порушення взятих на себе зобов`язань, відповідач не повертає кредит у строки, передбачені графіком, не сплачує процентів за користування кредитом та комісій.

Станом на 20.07.2023 внаслідок невиконання умов кредитного договору, заборгованість відповідача перед банком складає 438910,08 грн, що складається з: строкової заборгованості в розмірі 256044,96 грн, простроченої заборгованості – 27501,17 грн, комісії – 996,80 грн, простроченої комісії – 16945,60 грн, нарахованих відсотків – 803,38 грн, прострочених відсотків – 136618,17 грн.

Посилаючись на означені обставини, АТ «Креді Агріколь Банк» просило судстягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за Кредитним договором № 3/3344597 від 17.01.2022 станом на 20.07.2023 у розмірі 438910,08 грн, та витрати зі сплати судового збору в розмірі 6583,65 грн.

Заочним рішенням від 14 травня 2024 року Заводський районний суд м. Запоріжжя задовольнив позов.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за Кредитним договором № 3/3344597 від 17.01.2022 станом на 20.07.2023 в розмірі 438910,08 грн та судовий збір у розмірі 6583,65 грн.

Ухвалою від 08.08.2025 Заводський районний суд м. Запоріжжя задовольнив заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, скасував вищезазначене заочне рішення та призначив справу до розгляду.

Рішенням від 11 березня 2026 року Заводський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив позов.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Креді Агріколь Банк» заборгованість за Кредитним договором № 3/3344597 від 17.01.2022 станом на 20.07.2023 в розмірі 420967,68 грн та судовий збір у розмірі 6314,38 грн.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення комісії, АТ «Креді Агріколь Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги, повторюючи доводи позовної заяви, товариство зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив банку в задоволенні вимог про стягнення комісії за обслуговування кредиту.

На думку скаржника, в момент укладення кредитних договорів між банком і позичальником було досягнуто домовленості щодо умов договору, та щодо всіх пунктів, якими передбачені умови виконання договору, а тому споживач був повідомлений про всі умови банківського обслуговування.

У пункті 1.4.2 Кредитного договору вказано, що за користування кредитом Позичальник сплачує комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 0,35 % від суми кредиту, зазначеної в п.1.1. Договору, а тому висновки суду першої інстанції щодо обов`язку банку безоплатно надавати послуги за які Договором передбачена комісія не відповідають дійсності.

Інформація, яка надається відповідно до п. 1.4.2 Договору не є тотожною тій, яка надається безоплатно. Комісія за обслуговування кредиту передбачена Кредитним договором, який підписаний сторонами. При цьому, позичальник був ознайомлений з усіма умовами Кредитного договору та погодився з ними.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу, що оскільки АТ «Креді Агріколь Банк» оскаржує рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року тільки в частині відмови у стягненні заборгованості за комісією в розмірі 17942,40 грн, апеляційний суд не переглядає зазначене рішення в частині, що стосується задоволення позову.

У судовому представник АТ «Креді Агріколь Банк» – адвокат Цуканова М.В. – наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні рішення в оскаржуваній частині та повному задоволенні позову.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Сугира В.С. – заперечував проти задоволення позову, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду в оскаржуваній частині відповідає.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відмовляючи в частині позовних вимог банку щодо стягнення з відповідача комісії та простроченої комісії, суд першої інстанції виходив з того, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ЗУ «Про споживче кредитування».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи і не заперечували сторони, що 17.01.2022 АТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 3/3344597, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 284800 грн на строк з 17.01.2022 до 16.01.2018 (п. 1.1 Договору), фіксована процентна ставка – 34,00% річних щомісячно (п. 1.4.1 Договору), комісійна винагорода за обслуговування кредитної лінії – 0,35 % від суми кредиту щомісячно (п. 1.4.2 Договору) (а.с. 12-13).

Підписавши вказаний договір, відповідач підтвердив, що в день його укладання він отримав свій примірник Договору; йому зрозумілі його умови; він ознайомлений, приймає та погоджується з Правилами і Тарифами банку, що є чинними на момент укладання цього Договору, і які розміщені на офіційному сайті Позивача (www.credit-agricole.ua); Банк надав відповідачу інформацію, що визначена ч. 2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (п. 5.5 Договору).

АТ «Креді Агріколь Банк» свої зобов`язання перед відповідачем за Кредитним договором виконало та надало кредит в сумі 284800 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача (а.с. 22).

Відповідач не виконував взяті на себе договірні зобов`язання, не здійснює щомісячні платежі погашення кредитної заборгованості згідно з Графіком погашення кредиту та відсотків за кредитом.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, станом на 20.07.2023 заборгованість відповідача за кредитним договором перед позивачем складає 438910,08 грн, що складається з: строкова заборгованість у розмірі 256 044,96 грн; прострочена заборгованість – 27 501,17 грн; комісія – 996,80 грн; прострочена комісія – 16 945,60 грн; нараховані відсотки – 803,38 грн; прострочені відсотки – 136618,17 грн (а.с. 26).

З метою досудового врегулювання спору 20.02.2023 позивач направив відповідачу вимогу про дострокове виконання боргових зобов`язань за комплексним договором № 3/3344597 від 17.01.2022 за № 10451/1176 щодо повернення всієї суми кредиту та інших платежів, передбачених договором, протягом 30 днів з дати отримання цієї вимоги (а.с. 25). Вимога залишена відповідачем без виконання.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Законом України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі – Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, – щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів існування, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у № 204/224/21 викладено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Так, відповідно до пункту 1.4.2 кредитного договору № 3/3344597 від 17.01.2022 позичальнику було встановлено комісійну винагороду за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 0,35 від суми кредиту % щомісячно, яка згідно з графою 7 Графіку платежів складає 996,80 грн. Однак, договір не містить конкретних послуг, які надаються банком позичальнику за вказану плату. Необхідність внесення плати розрахунково-касового обслуговування, комісія за здійснення операції з видачі кредиту та інші послуги банку передбачені також у пунктах 8, 9, 10 графіку щомісячних платежів (а.с. 14-15).

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку послуг з обслуговування кредитної заборгованості, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. Тобто, в чому саме полягає комісія за обслуговування кредитної заборгованості, за які саме банківські послуги призначена та принципу її нарахування кредитний договір не містить.

Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення

пункту 1.4.2 та графіку платежів щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Доводи апеляційної скарги вищенаведеного не спростовують, вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, однак банк не надав суду узгодженого з відповідачем, переліку послуг, за які йому встановлена комісія за обслуговування.

Твердження позивача про те, що детальний розпис супутніх послуг, що сплачуються позичальником, міститься у Графіку є необґрунтованим, та спростовується матеріалами справи, оскільки суд досліджував Графік платежів, що містить тільки зазначення суми комісії без розшифрування послуг, які надаються. Публічної пропозиції АТ «Креді Агріколь Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, на яку посилається позивач, матеріали справи не містять.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу АТ «Креді Агріколь Банк» слід залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року в оскаржуваній частині – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» – залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог – залишити без змін.

В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2026 року не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 10 липня 2026 року.

Головуючий

Судді