Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №510/889/26 — Ренійський районний суд Одеської області

Справа № 510/889/26

Провадження № 2/510/1976/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2026 року Ренійський районний суд Одеської області

у складі: - головуючого судді Дудник В.І.;

-за участю секретаря Лабановой С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, проти їх задоволення заперечував, надав письмові пояснення щодо сімейної ситуації, що склалася в їх родині, зазначивши що він вважає можливим збереження шлюбу і не зважаючи на те, що він та позивачка вже більше року разом не мешкають, спільного господарства та сімейного бюджету не ведуть, зазначає, що він проти розірвання шлюбу, оскільки він не може залишитися самотнім та без догляду та підтримки від своєї дружини та родини. Під час судового засідання заявив про незмінність своєї позиції щодо розірвання шлюбу та просив у задоволенні позову відмовити.

Представник позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_3 на задоволенні позову наполягала, просила розглянути справу без її участі.

В ході розгляду справи судом були дослідженні наступні докази: свідоцтво про шлюб сторін; копія паспорту позивачки; копія свідоцтва про народження дитини – доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що позивачка, діюча через свого представника, звернулась із позовом до суду і просить розірвати шлюб із відповідачем ОСОБА_2 , зареєстрований 16 листопада 1991 р., зазначивши, що подружнє життя не склалося, виявилася несхожість характерів, поступово перестали розуміти один одного. З приводу непорозумінь, різних поглядів на сімейне життя та ведення спільного господарства між сторонами виникали суперечки, у зв`язку із чим поступово втратилися почуття любові та поваги. Сторони мають різні погляди на сімейні цінності, утворення сімейного затишку та збереження сім`ї. Фактично сторони припинили шлюбні відносини, тривалий час (більше року) подружніх стосунків не підтримують, мешкають окремо (в різних державах), сумісного господарства не ведуть. З моменту розпаду сім`ї неповнолітня донька мешкає разом із матір`ю. У ситуації, що склалася, шлюб із відповідачем носить суто формальний характер, позивачка наполягає на його розірванні.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що сім`я сторін практично розпалася, її збереження неможливе, шлюб існує формально і підлягає розірванню. Суд також вважає, що застосування заходів щодо примирення подружжя, передбачених ст. 111 СК України, в даній ситуації буде неможливим, оскільки сторони вже тривалий час разом не проживають, зацікавленості в збереженні сім`ї не проявляють, між подружжям втратилися почуття любові і пошани, взаємодопомоги і підтримки, тобто морально-правові підстави шлюбу. Примирення між сторонами також не можливе у зв`язку із тим, що відповідачка взагалі мешкає в іншій державі (в Іспанії) та повертатися до України намірів не має.

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами третьою та четвертою статті 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (стаття 111 СК України).

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Установлено, що сторони тривалий час не проживають разом, не підтримують шлюбні відносини і вживання судом першої інстанції заходів щодо примирення подружжя є неможливим.

При цьому позивачка категорично не бажає зберігати шлюб із відповідачем, про що зазначає у своїх заявах.

З огляду на викладене, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, оскільки за встановлених у справі обставин подальше спільне життя подружжя, формальне збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки.

Суд зазначає, що в ході судового засідання відповідач надав пояснення з приводу сімейних стосунків в родині із позивачкою. Так, відповідач зазначив, що він, починаючи з 1991 р. перебуває у шлюбі із ОСОБА_1 . Все подружнє життя вони мешкали разом, мають чотирьох спільних дітей ( позивачка має ще одну доньку, яку народила до шлюбу), вели спільний сімейний бюджет. Приблизно рік тому позивачка із дітьми виїхала до Іспанії на заробітки, з тих пір мешкає там, додому не повернулась. Незважаючи на відстань, сторони продовжують спілкуватися один із одним, взаємно знають про свої справи та родинні потреби. За станом здоров`я відповідачу в минулому році проводилась операція, із фінансуванням операції відповідачу допомогли діти та дружина. Як зазначив відповідач, в ході розмови із позивачкою він просив її повернутися додому, продовжити мешкати разом однією родиною, але вона від цього відмовилась. На пропозицію забрати його до Іспанії для спільного мешкання там із родиною, ані від позивачки, ані від дітей позитивної відповіді не надійшло. В даний час відповідачу встановлена друга група інвалідності, він отримує пенсію за інвалідністю, має істотні порушення зору. Вважає, що він внаслідок порушення фізичного здоров`я став непотрібним своїй родині та дружині, хоче зберегти сім`ю, шлюб із позивачкою та мешкати разом із нею та дітьми.

Під час розгляду справи судом відповідачем підіймалось питання про надання строку для примирення між подружжям. Досліджуючи це прохання та оцінюючи можливість застосування передбаченого законодавством заходу для збереження сім`ї, суд прийшов до висновку, що це є неможливим з наступних причин: сама позивачка заперечує щодо збереження сім`ї та встановлення строку для примирення; сторони мешкають в різних державах (відповідач – в Україні, позивачка – в Іспанії); позивачка не бажає приїжджати в Україну за будь-якої причини (тим більш для сімейної взаємодії із відповідачем); сам відповідач в силу стану здоров`я, матеріального положення не має змоги у найкоротші строки самостійно поїхати до Іспанії; сторони достатньо тривалий час (вже більше року) спільно не мешкають, як чоловік та жінка.

Також суд зауважує, що окрім інших, відповідач також наводив в якості доводів для збереження шлюбу і такі, як те, що за ним нікому буде доглядати, він залишився самотнім, він зможе заробити грошей і забезпечити родину тут, в Україні. Але, ці твердження не можуть бути основою для збереження шлюбних відносин та причиною для збереження шлюбу, оскільки шлюб- це духовний та сімейний союз чоловіка та жінки, який ґрунтується на почуттях любові, довіри, взаємоповаги, сімейної культури та ін.

Спростовуючи доводи відповідача на рахунок збереження шлюбу, суд зазначає, що не розцінює подання позивачкою позову як її якійсь емоційний сплеск, вважає наполягання позивачки на її вимогах – її виваженим рішенням. Причому суд зазначає, що надання оцінки почуттям та емоційному стану одного з подружжя при розгляді справи про розірвання шлюбу не належить до повноважень суду. За встановлених судом обставин відмова суду у розірванні шлюбу є примушуванням позивачки до шлюбу проти її волі, що є недопустимим.

Юридичних гарантій спільного проживання подружжя протягом усього життя не існує. Відповідно до Сімейного кодексу України, кожен із подружжя має право розірвати шлюб, і закон прямо забороняє примушування до збереження сімейних відносин. Незважаючи на це, у сторін, в разі імовірного досягнення між ними примирення та згоди да подальше мешкання у зареєстрованому шлюбі, завжди є передбачена СК України можливість укласти шлюб знову та прожити щасливе життя разом.

Згідно ч.2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. У позовній заяві представник позивачки просив судові витрати залишити за позивачкою, тому питання про стягнення судового збору з відповідача на користь позивачки судом не розглядається.

Керуючись ст.ст. 12, 76 - 81, 141, 200, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 51, 56, 110-112, 114 Сімейного кодексу України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , зареєстрований 16.11.1991 року Долинською сільською радою Ренійського району Одеської області, актовий запис № 15, що мають неповнолітню дитину, – розірвати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Вячеслав ДУДНИК