Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №522/8054/26-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8054/26-Е

Провадження № 2-о/522/388/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Сафтюк-Панько Б.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за заявою подружжя (в порядку ч. 3 ст. 293 ЦПК України), -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду міста Одеси надійшла спільна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про розірвання шлюбу за заявою подружжя яке має дітей (в порядку ч. 3 ст. 293 ЦПК України), у якій вони просили розірвати шлюб, зареєстрований 30 липня 2005 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, актовий запис №895.

08 липня 2026 року до суду від представника сторін надійшла заява про проведення судового засідання згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України без участі сторін та без фіксування судового процесу.

Згідно з ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов обґрунтований, доведений та підлягає задоволенню.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з ч. 3 ст. 293 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено, що між сторонами 30 липня 2005 року був зареєстрований шлюб Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, актовий запис №895, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 від 30 липня 2005 року.

Від шлюбу подружжя має неповнолітню дитину – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Факт батьківства дитини підтверджується Свідоцтвом про народження: серії НОМЕР_3 , виданим Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Одеській області 07 листопада 2008 року.

Зі змісту заяви вбачається, що сімейне життя між заявниками не склалося, вони проживають окремо один від одного, шлюбні відносити між ними припинені, спільне господарство не ведеться.

Між заявниками досягнуто взаємної згоди стосовно реалізації батьківських прав, участі у вихованні та утриманні спільної дитини – ОСОБА_4 про що свідчить нотаріально посвідчений договір між ними від 05 травня 2026 року про визначення місця проживання дитини, способів участі у її вихованні та утриманні (у тому числі визначення розміру аліментів), копія якого міститься у матеріалах справи.

Відповідно до умов вказаного договору дитина - ОСОБА_4 , враховуючи її згоду, буде проживати з матір`ю, а батько при цьому має право та обов`язки приймати участь у її виховані та утримані в порядку передбаченому зазначеним договором.

Таким чином, спорів щодо порядку виховання та утримання дитини між заявниками немає.

При цьому, у сторін спільне життя не склалось, вони не підтримують подружніх відносин, не ведуть спільного господарства.

Згідно із положеннями частини третьої та четвертої статті 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, а згідно до ч. 2. ст. 105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу.

В силу ст. 112 Сімейного кодексу України, шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхньої дитини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 109 Сімейного кодексу України, подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 109 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

З огляду на наведене та враховуючи положення ч. 1 ст. 24 СК України, згідно з якою шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, суд доходить висновку, що подальше спільне життя сторін та збереження їх шлюбу суперечило б інтересам позивача.

Статтею 5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.

Відповідно до ст. 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, розірвання шлюбу судом за спільною заявою подружжя, яке має дітей (ст. 109 СК), провадиться в окремому провадженні у випадку, якщо існує взаємна згода подружжя щодо розірвання шлюбу. При розгляді справи суд встановлює, чи відповідає заява про розірвання шлюбу дійсній волі дружини та чоловіка, та чи не будуть після розірвання шлюбу порушені їх особисті та майнові права, а також права їх дітей.

Враховуючи викладені вище обставини та виходячи з положень ст. 24 СК України про добровільність шлюбу, суд вважає, що вжиття заходів щодо збереження сім`ї не може дати позитивного результату та буде суперечити інтересам сторін, а тому у суду немає підстав для вжиття додаткових заходів для примирення подружжя.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

За таких обставин, враховуючи викладене вище, з огляду на спільну заяву подружжя, обставини, викладені в ній, той факт, що шлюбні відносини між заявниками фактично припинилися, примирення подружжя, подальше спільне життя та збереження сім`ї неможливе і суперечить їх інтересам, суд дійшов висновку, що шлюб між заявниками існує формально і може бути розірваним, відповідно до ст. 109 Сімейного Кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10-13, 19, 76-82,247, 258, 259, 263-265, 268, 293, 354 ЦПК України, ст.ст.109, 110 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за заявою подружжя (в порядку ч. 3 ст. 293 ЦПК України) - задовольнити.

Шлюб зареєстрований між громадянином Республіки Вірменія ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та громадянкою України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції 30.07.2005 року, актовий запис № 895, свідоцтво про шлюб Серія НОМЕР_1 від 30 липня 2005 року- розірвати.

Після розірвання шлюбу за ОСОБА_1 залишити прізвище « ОСОБА_1 ».

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: