Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №947/24257/25 — Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/24257/25

Провадження № 2/947/325/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2026 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Петренка В.С.

за участю секретаря – Торгонської В.М,

за участю:

представника позивача за первісним позовом – ОСОБА_1 ,

представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 – ОСОБА_3 ,

представника відповідача за первісним позовом Одеської міської ради – Содомори Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради, треті особи – Дачно-будівельний кооператив «Відмінник», Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про скасування рішення про приватизацію, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи – Одеська міська рада, Дачно-будівельний кооператив «Відмінник», Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про захист права власності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.06.2025 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , Одеської міської ради, треті особи – Дачно-будівельний кооператив «Відмінник», Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про скасування рішення про приватизацію, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, а саме просить постановити рішення яким визнати недійсним та скасувати:

- Акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі від 26 березня 1999 року;

- Рішення виконкому Одеської міської ради від 23 березня 1999 року в частині надання ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку для дачного будівництва, розміром 0,0376, замість 0,0394, які були у користуванні; та в частині надання ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку для дачного будівництва, розміром 0,0456 га, замість 0,0287 га, які були у користуванні;

- Державний акт на право власності на землю на ім`я ОСОБА_4 серії ІІІ-ОД №051187 про передачу у приватну власність земельної ділянки розміром 0,0376 га у АДРЕСА_1 ;

- Державний акт на право власності на землю серії ЯИ №108917 кадастровим номером 5110136900:34:001:0215, розміром 0,0456 га, за адресою: АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_6 ;

- Визнати за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, розміром 0,0394 га за адресою АДРЕСА_1 , у межах, встановлених технічним паспортом 1994 року.

В позовній заяві позивач вказав, що являється членом дачно-будівельного кооперативу «Відмінник» м. Одеси, який знаходиться у Київському районі м. Одеси з 1990-х років, та повністю виплатив пайовий внесок.

Зазначає, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської Ради №925 від 8.10.1998 року дачно-будівельному кооперативу «Відмінник» була виділена земельна ділянка, площею 13089 кв.м по АДРЕСА_3 для експлуатації та обслуговування дачних споруд.

Відповідно до технічної документації наданої КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 17.10.1994 року позивач отримав у власність споруди: садовий будинок, навіс, бесідка, літня кухня, сарай 1, сарай 2, вбиральня (душ), огорожа, розташовані на земельній ділянці розміром 394 кв. м.

Позивач зазначає, що розмір отриманої ним у користування земельної ділянки складав 394 кв.м. відповідно була виготовлена технічна документація на вказану земельну ділянку та зроблені забудови.

Відповідно до технічного паспорту на дачу №1/5 ОСОБА_5 - бабусі відповідача, від 1993 року, який знаходився у розпорядженні третьої особи, розмір земельної ділянки складає 287 кв.м, з них 89 кв.м під забудовою.

Сім`ї відповідача, а на той час членом кооператива була мати відповідача - ОСОБА_5 було виділено 287 кв.м відповідно до вищевказаного рішення.

Позивачем було отримано свідоцтво про право власності на дачу №3-1474 від 3.12.1998 року з відповідною земельною ділянкою відповідно до технічного паспорту. Право власності зареєстроване.

Вказує, що відповідно маніпуляцій відповідача, спільно з колишнім керівництвом кооперативу, були проведені дії по захопленню частини земельної ділянки, належної позивачу у розмірі 18 кв.м, та земельної ділянки кооперативу у розмірі 151 кв.м.

Рішенням виконкому Одеської міської ради від 23 березня 1999 року, яким земельні ділянки, що знаходились у користуванні членів кооперативу, були передані у приватну власність.

Відповідно до Державного акту на право власності на землю серії ІІІ-ОД №051187 на підставі вказаного рішення, позивачу була передана у власність земельна ділянка розміром 0,0376 га у АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку ОСОБА_5 визначений кадастровий номер 51101136900:34:001:0264.

Позивач вказує, що із ним розмір вказаної земельної ділянки ніхто не узгоджував. У нього в користуванні залишалась та ж земельна ділянка, розміром 0,0394 кв.м, яку він використовував до приватизації і, що вона скоротилась йому відомо не було.

Однак, влітку у 2023 році відповідач самовільно збудував паркан, відгородивши спірні 18 кв.м. Паркан врізався у фасадну стіну дачного будинку позивача, у результаті чого частина стіни з вікном виявились за межами його земельної ділянки, та перейшли до відповідача, що унеможливило обслуговування частини фасаду дачного будинку позивача, і це видно на фото.

До цього, користуючись зв`язками із попереднім керівництвом ДБК «Відмінник» відповідачем Драйлінгом були внесені зміни у документи кооперативу та підроблені інші документи, які стали основою рішення виконкому в частині земельних ділянок.

Позивач зазначає, що почав розбиратись за яких підстав збудований паркан відповідачем і яким чином він збільшив свою ділянку та отримав докази з приводу незаконності дій відповідача та незаконного збільшення його та зменшення своєї земельної ділянки.

22 червня 2024 року були зібрані збори ДСК «Відмінник» відповідно до виписки з яких встановлено, що відповідач захопив 169 кв.м землі із яких 151 кв.м землі коооперативу, а 18 кв.м наділеної позивачу землі.

Вказує, що коли він отримав у 2024 році копію Акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі від 26 березня 1999 року, з яким ознайомився лише зараз то переконався, що підпис у вказаному акті від його імені була підроблена, були проведені межі в результаті чого йому стало належати не 394 кв.м, а 376 кв.м. земельної ділянки, а Драйлінгам - 456 кв.м, з них: захоплених 151 кв.м земель кооперативу і 18 кв.м його земельної ділянки.

Саме з такою площею був виданий Державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-ОД №051187 на земельну ділянку, відповідно до рішення виконкому Одеської міської ради №199 від 23 березня 1999 р. ОСОБА_4 .

Рішенням виконкому Одеської міської ради від 23 березня 1999 року відповідно матері відповідача - ОСОБА_5 земельна ділянка була штучно збільшена та її розмір із 287 кв. м. був збільшений до 0,0456 га.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку земельна ділянка відповідача має кадастровий номер 5110136900:34:001:0215, площу 0,0456 га.

Відповідний Державний акт на право власності на земельну ділянку АИ№108917 був виданий і ОСОБА_6 . Розмір його земельної ділянки замість наділених у 1998 році відповідно до технічного паспорту №1/5 ОСОБА_5 від 1993 року 287 кв.м став складати 456 кв.м.

Вказана земельна ділянка була приватизована за рішенням виконкому Одеської міської ради Одеської міської ради від 23 березня 1999 року 1999 року. Земельна ділянка кадастровим номером 5110136900:34:001:0215.

Позивач зазначає, що самовільне захоплення відповідачем його земельної ділянки та самовільне будівництво паркана відповідачем підтверджується і наданими КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради 30.05.2024 за №8512090/03.01.019 архівними копіями із технічної документації земельних ділянок та дачних споруд позивача та відповідача та межі між ними.

З вказаної документації видно, що межа між землекористувачами, має не пряму лінію, по якій збудований паркан, а лінію з виступом, який при замірах складає рівно 18 кв.м.

Вказана межева лінія з виступом зафіксована і на Топографічному плані земельної ділянки ДСК «Відмінник».

Дані обставини вказують на незаконну приватизацію по підробленим документам земельної ділянки відповідача та наданої позивачу земельної ділянки із зменшенням її площі, а також привласнення відповідачем 18 кв.м. земельної ділянки, яка була наділена позивачу у зв`язку з чим останній змушений звернутись до суду.

Позивач вказує, що про порушене право він дізнався з будівництва паркану на межі земельних ділянок на території ДБК «Відмінник» відповідачем, та коли позивачем були отримані документи по приватизації вказаних земельних ділянок і перебіг його починається з 2024 року.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.08.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради, треті особи – Дачно-будівельний кооператив «Відмінник», Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про скасування рішення про приватизацію, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

24.09.2025 року від Головного управління Держгеокадастру в Одеській області надійшли письмові пояснення, відповідно до яких зазначено, що Головне управління діє на підставі Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 № 603, у редакції наказу Держгеокадастру від 10.09.2025 № 438, є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. За інформацією відділу № 5 управління забезпечення реалізації державної політики в сфері земельних відносин Головного управління (далі відділ) від 02.09.2025 № 2327/486-25, згідно із наявними у відділі Книгами реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою та других примірників державних актів станом на 31.12.2012, зареєстровано:

за гр. ОСОБА_4 державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 051187 за реєстраційним № 2421 від 13.07.1999 на підставі рішення виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 23.03.1999 за № 199, на земельну ділянку, загальною площею 0,0376 га для дачного будівництва на території АДРЕСА_1 . У Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель, що ведеться відділом відсутня відповідна землевпорядна документація,

за гр. ОСОБА_5 державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ОД № 051186 за реєстраційним № 2529 від 17.07.1999 на підставі рішення виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 23.03.1999 за № 199, на земельну ділянку, загальною площею 0,0456 га для дачного будівництва на території АДРЕСА_2 . У Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель, що ведеться відділом відсутня відповідна землевпорядна документація.

Зазначено, що за гр. ОСОБА_6 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 108917 за реєстраційним № 010950500310 від 14.05.2009 на підставі дарування земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В. від 24.11.2005 за № 6260, на земельну ділянку, загальною площею 0,0456 га для індивідуального дачного будівництва. У Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель, що ведеться відділом наявна «Технічна документація із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва гр. ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 », код документації 2008МФ19ОДОД000470.

У Державному земельному кадастрі наявні відомості щодо державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:34:001:0215, площею 0,0456 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 ; категорія земель - землі рекреаційного призначення; цільове призначення Е.07.03 Для індивідуального дачного будівництва; дата державної реєстрації земельної ділянки 14.05.2009.

Додатково зазначено, що у зв`язку з набранням чинності з 01.01.2013 Закону України «Про Державний земельний кадастр», Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, та відповідно до статті 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

При цьому, ні Головне управління, ні його структурні підрозділи не являються суб`єктами державної реєстрації прав.

07.10.2025 року від Одеської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначає, що із позовної заяви та додатків до неї вбачається, що предметом спору є оскарження рішення Виконавчого комітету ОМР від 23.03.1999 року №199, однак до позовної заяви копію вказаного рішення не додано. При цьому, вказує, що на момент виникнення спірних правовідносин діяв Земельний кодекс України в редакції 1990 року, саме він регулював порядок передачі земельних ділянок громадянам у приватну власність. Таким чином, Виконавчий комітет ОМР діяв на підставі чинного законодавства і мав право приймати рішення про передачу земель. Якщо позивач вважав, що його підпис на документах було підроблено, він мав звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення. При цьому, протягом тривалого періоду він користувався результатами своїх заяв і документів – отримував права, користувався майном, діяв як законний набувач.

01.12.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої заперечуючи обставини зазначені у відзиві, підтримав позовні вимоги позовної заяви та просив їх задовольнити.

02.01.2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 надійшов відзив, відповідно до якого вона просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вказує, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами. Оспорювані рішення органу місцевого самоврядування та державні акти були прийняті і видані у межах повноважень відповідних органів, є чинними понад 25 років та не були скасовані у встановленому законом порядку. Будь-яке твердження позивача про штучне збільшення площі земельної ділянки відповідача є припущеннями та не підтверджені рішенням суду або висновком судової експертизи.

02.01.2026 року надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи – Одеська міська рада, Дачно-будівельний кооператив «Відмінник», Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про захист права власності, зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить зобов`язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:34:001:0215, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить йому на праві приватної власності, шляхом приведення меж та огорожі у первісний стан відповідно до правовстановлюючих документів, а також звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки, згідно висновку судової земельно-технічної експертизи від 29.12.2025 року, а саме: частину земельної ділянки площею 4,8 кв.м. (зелене штрихування на малюнку №1, с.23 висновку) та частину земельної ділянки площею 30,3 кв.м. (блакитне штрихування малюнку №1, с.23 висновку), яка використовується ОСОБА_4 для проходу до його земельної ділянки з кадастровим номером 51101136900:34:001:0264.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилається на те, що нині спірну земельну ділянку разом з дачею, ОСОБА_2 отримав в дар від своєї бабусі, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначив, що вищевказану земельну ділянку ОСОБА_5 отримала після смерті свого чоловіка ОСОБА_8 , в 1980 році у спадщину. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 придбав в ДСК «Отличник» у ОСОБА_9 , строение и сооружение по сводному оценочному акту по домовладению (оригінал російською). С 10 января 1966 года, ОСОБА_8 , являлся пайщиком дачного кооператива «Отличник», стоимость его пая составляла 3972 рубля (довідка російською від 22.04.1979р.).

Зазначає, що 20.08.1980 року, Правління ДБК «Отлічник», прийняло членом дачно будівельного кооперативу ОСОБА_5 на пай її чоловіка, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , вартість паю складала 3972 р., вступний внесок не стягувався.

Ще за життя ОСОБА_8 , нарахування оплати за загальну площу земельної ділянки, 635 кв.м., проводилось з січня 1966 року, а в користуванні перебувала земельна ділянка меншої площі 285 кв.м. (виписка з особистого рахунку). За заявою пайщика ОСОБА_5 , від 20.01.1998 року, Правління кооперативу у зв`язку з приватизацією землі вирішило частково повернути прилеглу до ділянки землю в межах 2-х соток, (Виписка з протоколу № 1 від 01.03.1998р.). Підставою Рішення Правління від 01.03.1998 року, є список пайщиків, які були згодні щодо часткового повернення земельної ділянки пайщику ОСОБА_5 .

Таким чином на законних підставах на момент підготовки до приватизації земельних ділянок, ОСОБА_5 , була виділена земельна ділянка загальною площею 0,0456 га.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської Ради № 925 від 08.10.1998 року дачно-будівельному кооперативу «Відмінник» була виділена земельна ділянка, площею 13089 кв.м. по АДРЕСА_3 для експлуатації та обслуговування дачних споруд.

Земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 1999 року, що підтверджується державним актом на право власності на землю ІІІ-ОД № 051186, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської Ради 17.01.1999 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2529 та відомостями Державного земельного кадастру, також зазначена частина дачно-будівельного кооперативу «Відмінник» належить ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право власності на дачу, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської Ради 11.12.1998 року за № 3-1478, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 14.12.1998 року в книзі № 13с, на сторінці № 54, під реєстровим № 37.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що на період приватизації земельних ділянок, тобто на 08.10.1998 рік, у сторін по справі склався порядок користування своїми земельними ділянками, цей порядок не змінювався і після приватизації. Відповідач ОСОБА_4 реалізував своє право на зазначену в державному акті земельну ділянку в момент приватизації, пройшовши всю передбачену законами України процедуру приватизації, отримавши Державний акт на право приватної власності на землю 13 липня 1999 року.

24 листопада 2005 року ОСОБА_5 подарувала вищезазначені об`єкти, своєму онуку ОСОБА_6 відповідно до договорів дарування від 24 листопада 2005 року ВСК № НОМЕР_1 , на дачу яка складає 35/1000, розташованої в АДРЕСА_4 , та договір дарування ВСК № 348805, на земельну ділянку, площею 0,0456 га, в тому числі 0,0237 га рілля та 0,0219 га -під будівлями, лісами та іншими угіддями, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та ці договори були зареєстровані у встановленому законом порядку.

Виходячи з вищевказаного ОСОБА_2 є законним власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:34:001:0215, площею 0,0456 га.

Право власності зареєстроване у встановленому законом порядку та є чинним, не скасованим і не оспореним у судовому порядку до подання первісного позову.

Наявність чинного державного акта та відомостей Державного земельного кадастру підтверджує законність набуття права власності зустрічним позивачем.

Позивач ОСОБА_4 за первісним позовом, звертаючись до суду з вимогами про скасування рішень органу місцевого самоврядування та державного акта, фактично ставить під сумнів право власності зустрічного позивача, чим порушує його гарантоване Конституцією України право мирного володіння майном.

При цьому, зазначає, що 18 жовтня 2023 року ОСОБА_4 самочинно, за відсутності згоди ОСОБА_6 , за відсутності передбачених законодавством України належних правових підстав: проекту та дозволів і узгоджень державних органів та установ, без погодження із зустрічним позивачем, здійснив перенесення (зміщення) огорожі між земельними ділянками сторін у бік земельної ділянки, що належить ОСОБА_7 на праві власності, згідно вищезазначених договорів дарування.

За фактом захвату частки земельної ділянки та перенесення огорожі, було звернення до Управління поліції №1 ГУНП в Одеській області з заявою.

Зазначені обставини підтверджуються Висновком судової земельно-технічної експертизи від 29.12.2025 року, виконаним судовим експертом Сікорською Оленою Анатоліївною, яка має чинні свідоцтва судового експерта №№ 1763, 1768, 1784 за 2015-16 р.р.

Відповідно до зазначеного Висновку встановлено факт зміщення фактичної межі земельної ділянки, самовільне включення до користування відповідачем частини земельної ділянки зустрічного позивача, а також наявність порушень вимог державних будівельних норм.

Таким чином, дії ОСОБА_4 створюють реальні перешкоди у здійсненні зустрічним позивачем права користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою. Унаслідок таких дій фактична межа між земельними ділянками була змінена, а частина земельної ділянки ОСОБА_6 «площею 18 кв.м.» (з первісного позову) була незаконно включена до користування ОСОБА_4 .

Зазначені дії є самовільним зайняттям земельної ділянки та створюють перешкоди у здійсненні зустрічним позивачем права користування та розпорядження належним йому майном.

В обґрунтуванні позовних вимог та з метою визначення заявлених в обох позовах питань: яка конфігурація, проміри та площа земельних ділянок, що перебували у користуванні власників садових будинків ДБК «Отлічник» ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до березня 1999 року; чи відповідають станом на сьогоднішній день межі та топографічні параметри земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:34:001:0215, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , межам та параметрам ділянки, які містяться в Державному акті на право власності на земельну ділянку Серія ЯИ № 108917 від 14 травня 2009 року; за рахунок чого та у який спосіб змінились площа та конфігурація земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_4 станом на момент проведення дослідження; чи є порушення меж (або накладання) земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки, та який спосіб їх відновлення в разі порушення, була замовлена судова земельно-технічна експертиза, виконання якої доручено експерту Сікорській Олені Анатоліївні, Свідоцтва №№ НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , 1784 за 2015-16 р.р., видані рішенням Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві Юстиції України, яка знаходиться за адресою: 65007, м. Одеса, вул. Б. Хмельницького, 12, оф.2. Висновок доданий до зустрічного позову.

14.01.2026 року від позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого просив задовольнити позовні вимоги за первісним позовом.

14.01.2026 року від представника позивача за первісним позовом надійшла відповідь на відзив представника відповідача за первісним позовом, відповідно до якого він підтримуючи обставини зазначені на обґрунтування позовних вимог за первісним позовом, просить позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

14.01.2026 року від представника позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, відповідно до якого підтримуючи обставини зазначені на обґрунтування позовних вимог за первісним позовом, просить позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити, а вимоги за зустрічним позовом залишити без задоволення.

Представник позивача за первісним позовом у відзиві зазначає, що первісний позов не стосується поділу майна, а більше стосується незаконного перерозподілу земельних ділянок шляхом збільшення однієї земельної ділянки (належної позивачу ОСОБА_10 ) за рахунок сусідньої земельної ділянки, яка належить ОСОБА_11 ) у кооперативі «Відмінник» та подальшого узаконення вказаного перерозподілу шляхом приватизації.

Крім цього, позов ОСОБА_4 стосується незаконного вилучення з його користування частини земельної ділянки на користь сусідів-Драйлінгів, та потім проведення приватизації спірних земельних ділянок, а саме - зменшеної ділянки ОСОБА_4 та збільшеної за рахунок цього ділянки ОСОБА_5 .

Зазначає, що в зустрічному позові вказано, що за заявою пайщика ОСОБА_5 , від 20.01.1998 року, Правління кооперативу у зв`язку з приватизацією землі вирішило частково повернути прилеглу до ділянки землю в межах 2-х соток, (Виписка з протоколу № 1 від 01.03.1998р.). Підставою Рішення Правління від 01.03.1998 року, є список пайщиків, які були згодні щодо часткового повернення земельної ділянки пайщику ОСОБА_5 .

Дослідивши вказаний протокол разом з підписантами ОСОБА_4 заявляє, що він фіктивний так, як особи, вказані підписантами пояснюють, що не підписували його.

Крім того, вказана земельна ділянка не могла бути збільшена за рахунок земельної ділянки ОСОБА_4 , яка шляхом вказаних маніпуляцій була зменшена з 394 кв.м до 376 кв.м

Також звертає увагу суду на те, що на Топографічному плані земельної ділянки ОСОБА_4 від 23.03.1998 року знаходиться капітальна споруда-цегляний флігель, позначена літерами «КН» та, відповідні з наявністю вказаної споруди, межі земельної ділянки, розміром 394 кв.м.

На цьому ж топографічному плані, який був наданий для приватизації до Одеської міськради для визначення меж земельних ділянок, вказана споруда вже була вилучена, що створило можливість перемістити межу земельної ділянки ОСОБА_5 на земельну ділянку ОСОБА_4 вилучивши у нього таким чином 18 кв.м, внаслідок чого його земельна ділянка була зменшена з 394 кв.м до 376 кв.м.

Таким чином ніяких законних підстав на момент підготовки до приватизації земельних ділянок, ОСОБА_5 , площею 0,0456 га. не існувало.

При зображенні капітальної споруди флігелю «КН», який стоїть і зараз, у технічній документації наданій на зміну розмірів спірних земельних ділянок подальша приватизація стала б не можливою.

У подальшому незаконно встановлені нові межі вказаних земельних ділянок були передані для приватизації.

Вказує, що дійсно на період приватизації земельних ділянок, тобто на 08.10.1998 рік, у сторін по справі склався порядок користування своїми земельними ділянками, цей порядок не змінювався і після приватизації. ОСОБА_4 користувався своєю земельною ділянкою не вникаючи у її розміри та конфігурацію аж до літа 2023 року доти, доки позивач не збудував бетонний паркан, який врізався у фасадну стіну дачного будинку відповідача, у результаті чого частина його стіни з вікном виявились за межами його земельної ділянки, та перейшли до відповідача, що унеможливило обслуговування частини фасаду його дачного будинку. У зв`язку з тим, що відповідачу за зустрічним позовом необхідний був доступ до стіни власного будинку, півтораметрову частину огорожі він був змушений перенести до стіни позивача, який взагалі не користується майном так, як проживає за межами країни.

Зазначені обставини підтверджуються Висновком судової земельно-технічної експертизи від 29.12.2025 року, виконаним судовим експертом Сікорською Оленою Анатоліївною, яка має чинні свідоцтва судового експерта №№ 1763, 1768, 1784 за 2015-16 р.р..

Відповідно до зазначеного Висновку встановлено факт зміщення фактичної межі земельної ділянки, та самовільне включення до користування позивачем частини земельної ділянки

Відповідно до висновку вказаної експертизи встановлено, що позивач Драйлінг також користується частиною у 1,9 м земельної ділянки ОСОБА_4 , яка визначена схемою до вказаної експертизи.

Відповідно до Державних будівельних норм України Б. 2.2 12:2019 р. відстань паркану до сусідської будівлі має складати 3 м.

Крім цього відповідно до «Правил добросусідства», прописаних у ЗКУ, власники мають використовувати власні земельні ділянки таким чином, щоб завдавати якнайменше незручностей сусідам.

З огляду на незаконне збільшення земельної ділянки позивача та встановлений паркан, відповідач за зустрічним позовом взагалі втратив можливість користуватись та обслуговувати власний будинок і змушений був звертатись до суду з первісним позовом.

Крім цього, варто звернути увагу на той факт, що збільшення земельної ділянки позивача за рахунок користувача сусіда до приватизації за всіма нормами діючого на той час законодавства, мало містити письмову згоду останнього, яку він не давав і навіть не знав, що перерозподіл земельних ділянок та подальша їх приватизація привела чужий паркан до його будинку, перегородивши його зовнішню стіну.

Пересування півтораметрової частини паркану ОСОБА_4 для доступу до власного будинку при описаних обставинах не є самовільним зайняттям земельної ділянки, що створюють перешкоди у здійсненні зустрічним позивачем права користування та розпорядження належним йому майном. Навіть логічно не зрозуміло навіщо зустрічному позивачу частина чужого будинку у своєму дворі та ще й з вікном. ОСОБА_4 же провівши реконструкцію паркану, отримував доступ до свого майна таким чином та іншого способу обслуговувати свій будинок не мав.

ОСОБА_4 у своєму відзиві («заявлении») вказує, що часткову реконструкцію частини огорожі він провів відповідно до тех.документації БТІ від 17.10.1994 року, відповідно до якої він став користувачем, а потім власником спірної земельної ділянки та яку він отримав лише зараз.

На підставі викладеного просить у позовних вимогах зустрічного позову відмовити задовольнивши первісну позовну заяву ОСОБА_4 .

У підготовчому засіданні 20.01.2026 року судом протокольною ухвалою зустрічну позовну заяву прийнято до розгляду в одному провадженні з первісним позовом.

20.01.2026 року від представника позивача за зустрічним позовом надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просить відхилити доводи викладені у відзиві відповідача за зустрічним позовом та зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

У підготовчому засіданні 11.03.2026 року судом протокольною ухвалою було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 01.07.2026 року представник позивача за первісним позовом позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі, зустрічні позовні вимоги залишити без задоволення.

У судовому засіданні 01.07.2026 року представник відповідача за первісним позовом позовні вимоги ОСОБА_4 не визнала, у їх задоволенні просила відмовити та зустрічні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні 01.07.2026 року представник відповідача за первісним позовом Одеської міської ради позовні вимоги за первісним позовом просила залишити без задоволення.

У судове засідання 01.07.2026 року представники третіх осіб- Дачно-будівельного кооперативу «Відмінник», Головного управління Держгеокадастру в Одеській області не з`явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, причини неявки не відомі.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають залишенню без задоволення, а зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, ОСОБА_4 є членом дачно-будівельного кооперативу «Відмінник» м. Одеси, який знаходиться у Київському районі м. Одеси з 1990-х років, та повністю виплатив пайовий внесок.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради №925 від 08.10.1998 року дачно-будівельному кооперативу «Відмінник» була виділена земельна ділянка, площею 13089 кв.м по АДРЕСА_3 для експлуатації та обслуговування дачних споруд.

Відповідно до технічного паспорту виданого КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 17.10.1994 року ОСОБА_4 отримав у власність споруди: садовий будинок, навіс, бесідка, літня кухня, сарай 1, сарай 2, вбиральня (душ), огорожа, розташовані на земельній ділянці розміром 394 кв. м. (т.1 а.с.11-13).

Відповідно до технічного паспорту на дачу №1/5 ОСОБА_5 , від 1993 року, розмір земельної ділянки складає 287 кв.м, з них 89 кв.м під забудовою (т.1 а.с.14-16).

ОСОБА_4 було отримано свідоцтво про право власності на 29/1000 ДБК «Отлічнік» №3-1474 від 3.12.1998 року (т.1 а.с.17).

Відповідно до Рішення від 23.03.1999 року №199 – було передано в приватну власність громадянам України – членам дачно-будівельного кооперативу «Отлічник» для дачного будівництва: ОСОБА_5 земельну ділянку, загальною площею 456 кв.м., у тому числі: під ріллю – 237 кв.м., під будівлями та двором – 219 кв.м. по АДРЕСА_2 ; ОСОБА_4 земельну ділянку, загальною площею 376 кв.м., у тому числі: під ріллю – 70 кв.м., під будівлями та двором – 306 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю від 13.07.1999 року, його видано ОСОБА_4 , на підставі рішення виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 23.03.1999 року №199, відповідно до якого останньому передається у приватну власність земельна ділянка площею 0,0376 гектарів в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_1 . Землю передано для дачного будівництва. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2421 (т.1 а.с.19).

Відповідно до вказаного вище Державного акту на право приватної власності на землю від 13.07.1999 року описані меджі, від А до Б – землі ДБК «Отлічник», Б до В – землі ОСОБА_12 , В до Г – землі ОСОБА_13 , Г до А землі ОСОБА_14 .

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, за ОСОБА_4 на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 5110136900:34:001:0264, для індивідуального дачного будівництва, площа – 0,0376 га.

Згідно Акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі від 26.03.1999 року, передача меж земельної ділянки в натурі, переданої в приватну власність ОСОБА_5 яка відбулася на виконання рішення виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 23.03.1999 року №199, представником Одеського міського земельно-кадастрового бюро, в присутності ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_15 передана та встановлені межі земельної ділянки площею 456 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Спір по встановленню меж земельної ділянки в натурі з суміжними землекористувачами не заявлений. Розміри, місцезнаходження земельної ділянки вказані на плані. Вказаний Акт підписаний ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_15 (т.1 а.с.28).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 02.04.2025 року, земельна ділянка кадастровий номер 5110136900:34:001:0215 по АДРЕСА_2 , площею 0,0456 гектарів на праві власності належить ОСОБА_7 на підставі цивільно-правового договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською О.В. – 24.11.2025 №6260.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №108917, його видано ОСОБА_7 про те, що він є власником земельної ділянки площею 0,0456 га, адреса: АДРЕСА_2 .

Судовим розглядом встановлено, що спірну земельну ділянку разом з дачею, ОСОБА_2 отримав в дар від своєї бабусі, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вищевказану земельну ділянку ОСОБА_5 отримала після смерті свого чоловіка ОСОБА_8 , в 1980 році у спадщину. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 придбав в ДСК «Отличник» у ОСОБА_9 , строение и сооружение по сводному оценочному акту по домовладению (оригінал російською). С 10 января 1966 года, ОСОБА_8 , являлся пайщиком дачного кооператива «Отличник», стоимость его пая составляла 3972 рубля (довідка російською від 22.04.1979 р.).

20.08.1980 року, Правління ДБК «Отлічник», прийняло членом дачно будівельного кооперативу ОСОБА_5 на пай її чоловіка, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , вартість паю складала 3972 р., вступний внесок не стягувався, що підтверджується випискою із протколу №9 від 20.08.1980 року (т.1 а.с. 207).

Судом встановлено, що відповідно до виписки з протоколу № 1 від 01.03.1998 р., ще за життя ОСОБА_8 , нарахування оплати за загальну площу земельної ділянки площею 635 кв.м., проводилось з січня 1966 року, а в користуванні перебувала земельна ділянка меншої площі 285 кв.м. (виписка з особистого рахунку). За заявою пайщика ОСОБА_5 , від 20.01.1998 року, Правління кооперативу у зв`язку з приватизацією землі вирішило частково повернути прилеглу до ділянки землю в межах 2-х соток. Підставою Рішення Правління від 01.03.1998 року, є список пайщиків, які були згодні щодо часткового повернення земельної ділянки пайщику ОСОБА_5 .

Таким чином на законних підставах на момент підготовки до приватизації земельних ділянок, ОСОБА_5 , була виділена земельна ділянка загальною площею 0,0456 га.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської Ради № 925 від 08.10.1998 року дачно-будівельному кооперативу «Відмінник» була наділена земельна ділянка, площею 13089 кв.м. по АДРЕСА_3 для експлуатації та обслуговування дачних споруд.

Земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 23 березня 1999 року, що підтверджується державним актом на право власності на землю ІІІ-ОД № 051186, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської Ради 17.01.1999 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2529 та відомостями Державного земельного кадастру, також зазначена частина дачно-будівельного кооперативу «Відмінник» належить ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право власності на дачу, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської Ради 11.12.1998 року за № 3-1478, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 14.12.1998 року в книзі № 13с, на сторінці № 54, під реєстровим № 37.

Судовим розглядом встановлено, що на період приватизації земельних ділянок, тобто на 08.10.1998 рік, у сторін по справі склався порядок користування своїми земельними ділянками, цей порядок не змінювався і після приватизації. ОСОБА_4 реалізував своє право на зазначену в державному акті земельну ділянку в момент приватизації, пройшовши всю передбачену законами України процедуру приватизації, отримавши Державний акт на право приватної власності на землю 13 липня 1999 року.

Відповідно до договору дарування від 24 листопада 2005 року ВСК №348804 ОСОБА_5 подарувала вищезазначені об`єкти, своєму онуку ОСОБА_6 , дачу яка складає 35/1000, розташована в АДРЕСА_4 , та відповідно до договору дарування ВСК № 348805 - земельну ділянку, площею 0,0456 га, в тому числі 0,0237 га рілля та 0,0219 га - під будівлями, лісами та іншими угіддями, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та ці договори були зареєстровані у встановленому законом порядку та є чинним.

Виходячи з вищевказаного ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5110136900:34:001:0215, площею 0,0456 га.

Право власності зареєстроване у встановленому законом порядку та є чинним, не скасованим у судовому порядку.

Як зазначає представник відповідача за первісним позовом 18 жовтня 2023 року ОСОБА_4 самочинно, за відсутності згоди ОСОБА_6 , за відсутності передбачених законодавством України належних правових підстав: проекту та дозволів і узгоджень державних органів та установ, здійснив перенесення (зміщення) огорожі між земельними ділянками сторін у бік земельної ділянки, що належить ОСОБА_7 на праві власності, згідно вищезазначених договорів дарування.

Відповідно до Висновку експерта судової земельно-технічної експертизи №302/25 від 29.12.2025 року, в результаті порівнянння наданих документів визначено:

конфігурація, проміри та площа земельної ділянки, що перебувала у користуванні власника садового будинку ДСК «Отлічник» ОСОБА_4 до березня 1999 року постійно змінювались (див. таблицю 1, стор. 16);

конфігурація та площа земельної ділянки, що перебувала у користуванні власника садового будинку ДСК «Отлічник» ОСОБА_5 до березня 1999 року не змінювались (див. таблицю 2, стор. 17).

В результаті проведенного дослідження визначенно, що станом на сьогоднішній день межі та топографічні параметри земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:34:001:0215, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , не відповідають межам та параметрам ділянки, які містяться в Державному акті на право власності на земельну ділянку Серія ЯИ № 108917 від 14 травня 2009 року.

Фактичні площі та конфігурації земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не відповідають Державним актам на право власності. Зміни відбулись за рахунок паркану, який встановлений не по розділовій межі земельних ділянок, а з заступом на ділянку ОСОБА_4 площею 1,9 кв.м (див. синє штрихування на малюнку №1), та з заступом на ділянку ОСОБА_2 площею 4,8 кв.м. (див. зелене штрихування на мвлюнку №1). Також слід зазначити, що площа земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:34:001:0215, фактично менша на 35 кв.м. ніж зазначено у Державному акті, так як частина ділянки площею 30,3 кв.м. не використовується ОСОБА_2 , а використовується ОСОБА_4 для проходу до його земельної ділянки (на малюнку №1 позначенно блакитним штрихуванням).

В результаті проведеного дослідження виявлено порушення меж земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки. Спосіб відновлення меж – демонтаж існуючого паркану та встановлення його по межі земельних ділянок, як встановлено Державними актами.

Відповідно до зазначеного Висновку встановлено факт зміщення фактичної межі земельної ділянки, самовільне включення до користування відповідачем частини земельної ділянки зустрічного позивача, а також наявність порушень вимог державних будівельних норм.

Таким чином, дії ОСОБА_4 створюють перешкоди у здійсненні зустрічним позивачем права користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою. Унаслідок таких дій фактична межа між земельними ділянками була змінена, а частина земельної ділянки ОСОБА_6 , площею 18 кв.м. була незаконно включена до користування ОСОБА_4 .

Зазначені дії є самовільним зайняттям земельної ділянки та створюють перешкоди у здійсненні зустрічним позивачем права користування та розпорядження належним йому майном.

Також представником відповідача за зустрічним позовом надано Технічний звіт з топографічної (горизонтальної) зйомки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , виконаний інженером-геодезистом ОСОБА_16 у грудні 2025 року.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб`єктивних прав є звернення до суду.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).

Відповідно до закріпленого у ст.387 ЦК України правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

Звертаючись із позовною заявою, первісний позивач ОСОБА_4 зазначив, що відповідно маніпуляцій відповідача, спільно з колишнім керівництвом кооперативу, було проведено ряд дій по захопленню частини земельної ділянки, належної йому у розмірі 18 кв.м., вказує, що із ним розміри вказаної земельної ділянки ніхто не узгоджував. У нього в користуванні залишалась та ж земельна ділянка, розміром 0,0394 кв.м, яку він використовував до приватизації і, що вона скоротилась йому відомо не було. Вказує, що ОСОБА_17 , який користуючись зв`язками із попереднім керівництвом ДБК «Відмінник» були внесені зміни у документи кооперативу та підроблені інші документи, які стали основою рішення виконкому в частині спірних земельних ділянок. Зазначив, що отримав у 2024 році копію Акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі від 26 березня 1999 року, з яким ознайомився та переконався, що підпис у вказаному акті від його імені був підроблений, були проведені межі в результаті чого йому стало належати не 394 кв.м, а 376 кв.м. земельної ділянки, а Драйлінгам - 456 кв.м, з них: захоплених 151 кв.м земель кооперативу і 18 кв.м його земельної ділянки. Дані обставини вказують на незаконну, на думку ОСОБА_4 , приватизацію по підробленим документам земельної ділянки відповідача ОСОБА_18 та наданої позивачу ОСОБА_4 земельної ділянки із зменшенням її площі, а також привласнення Драйлінгом А. 18 кв.м. земельної ділянки.

Суд не погоджується з таким твердженням позивача за первісним позовом.

Процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21 лютого 1975 року у справі « Голдер проти Сполученого Королівства » ( Colder v. the United Kingdom ), п. п. 28 - 36. Series A № 18 ). Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення «спору судом».

Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. ст. 76 - 83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566 / 00, § 23, Європейського суду з прав людини, від 18 липня 2006 року ). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, ОСОБА_4 не доведено факт підроблення його підпису в Акті встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі від 26.03.1999 року, також не доведено факту вчинення шахрайських дій з боку ОСОБА_5 та ОСОБА_2 щодо захоплення частини його земельної ділянки.

У судовому засіданні на підставі належних та допустимих доказів достеменно встановлено, що фактичні площі та конфігурації земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не відповідають Державним актам на право власності.

Зміни відбулись за рахунок перенесення ОСОБА_4 паркану, який встановлений не по розділовій межі земельних ділянок, а з заступом на ділянку ОСОБА_4 площею 1,9 кв.м., та з заступом на ділянку ОСОБА_2 площею 4,8 кв.м.

Також встановлено, що площа земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:34:001:0215, фактично менша на 35 кв.м. ніж зазначено у Державному акті, так як частина ділянки площею 30,3 кв.м. не використовується ОСОБА_2 , а використовується ОСОБА_4 для проходу до його земельної ділянки.

При цьому відбулося зміщення фактичної межі земельної ділянки, самовільне включення до користування ОСОБА_4 частини земельної ділянки ОСОБА_19 . Таким чином, дії ОСОБА_4 створюють перешкоди у здійсненні зустрічним позивачем права користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою. Унаслідок таких дій фактична межа між земельними ділянками була змінена, а частина земельної ділянки ОСОБА_6 , площею 18 кв.м. перебуває у користуванні ОСОБА_4 .

Зазначені дії є самовільним зайняттям земельної ділянки та створюють перешкоди у здійсненні зустрічним позивачем права користування та розпорядження належним йому майном.

Також, суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин діяв Земельний кодекс України в редакції 1990 року, саме він регулював порядок передачі земельних ділянок громадянам у приватну власність.

Виконавчий комітет ОМР діяв на підставі чинного законодавства і мав право приймати рішення про передачу земель.

Відповідно до ст. 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і після встановлення одержання документа, що посвідчує це право.

Як вбачається зі ст. 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Таким чином, Виконавчий комітет Одеської міської ради діяв на підставі чинного законодавства і мав право приймати рішення про передачу земель.

Відповідно до ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно із ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Конституція України у вищевказаних статтях прямо передбачає, що органи місцевого самоврядування управляють землями комунальної власності та мають право розпоряджатися ними.

Виконавчий комітет Одеської міської ради діяв в межах своїх повноважень. Видача рішень і актів щодо земельної ділянки відбувалась у законний спосіб, на підставі заяв та документів громадян, які тоді набували землю.

Зокрема, Департамент архівної справи та діловодства Одеської міської ради у листі від 17.09.2025 року № 1590-11.1-29 надав у додатках копію рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 08.10.1998 року № 925 «Про надання дачно-будівельному кооперативу Відмінник фактично займаної земельної ділянки, площею 13 089 кв.м. по АДРЕСА_3 , для експлуатації дачних споруд» та копію рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 23.03.1999 року № 199 «Про передачу у приватну власність громадянам України членам дачно-будівельного кооперативу «Отлічник» земельних ділянок, загальною площею 7 637 кв.м., по АДРЕСА_3 , для дачного будівництва».

Так, в додатках до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 08.10.1998 року № 925, на підставі яких було затверджено таке рішення, наявна таблиця розподілу земель ДБК «Відмінник» по пров. Літньому, 5, засвідчена головою правління ДБК «Відмінник» Ващенко Н.Л., з якої вбачається, що ОСОБА_4 виділено 0,0376 га, а ОСОБА_5 0,0456 га, за що ними були проставлені підписи.

В додатках до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 23.03.1999 року № 199, на підставі яких було затверджено таке рішення, наявна заява ОСОБА_5 , якою просила передати безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 456 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . 3 вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_4 поставив підпис за те, що не заперечує проти існуючих кордонів земельної ділянки, а вказаний підпис засвідчив голова правління ДБК «Відмінник» Ващенко Н.Л.

Також, в додатках наявна заява ОСОБА_4 з проханням передати безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 376 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за підписом позивача (т.1 а.с.136, на звороті).

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Оспорюванні рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради є легітимними актами, які не можуть бути визнані недійсними лише через суб`єктивні припущення позивача.

Суд зазначає, що якщо ОСОБА_4 дійсно вважав, що його підпис на документах було підроблено, він мав право звернутися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, або доводити цю обставину шляхом призначення судової почеркознавчої експертизи.

Проте, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин підроблення його підпису на спірному документі, так як і не надано доказів на підтвердження обставин захоплення частини його земельної ділянки, у розмірі 18 кв.м., Драйлінгом А.

Таким чином, у суду відсутні підстави для визнання недійсними та скасування Акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі від 26 березня 1999 року; Рішення виконкому Одеської міської ради від 23 березня 1999 року; Державного акту на право власності на землю на ім`я ОСОБА_4 серії ІІІ-ОД №051187; Державного акту на право власності на землю серії ЯИ №108917 кадастровим номером 5110136900:34:001:0215, розміром 0,0456 га, за адресою: АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_6 та визнання за ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку, розміром 0,0394 га за адресою АДРЕСА_1 , у межах, встановлених технічним паспортом 1994 року.

Крім того, суд зазначає, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Аналогічна правова позиція щодо визначення поняття нормативно-правового акта також викладена у рішеннях Конституційного Суду України від 27 грудня 2001 року №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року №2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини), 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування (пункт 4 мотивувальної частини).

Також, в абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп зазначено, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 зазначено, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.

Індивідуальний акт: стосується конкретної особи або групи осіб та вирішує індивідуально-конкретну справу (наприклад, наказ про прийняття на роботу, рішення про виділення земельної ділянки, розпорядження про призначення пенсії). Такий акт дійсно вичерпує свою дію самим фактом його виконання. Після цього його не можна скасувати, оскільки він уже реалізований (вичерпаний).

Цю правову позицію неодноразово підтверджував Верховний Суд та Конституційний Суд України.

При цьому Акт встановлення меж взагалі не є нормативним актом і не може бути скасований судом.

У зв`язку з чим, позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради, треті особи – Дачно-будівельний кооператив «Відмінник», Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про скасування рішення про приватизацію, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними підлягають залишенню без задоволення, як необгрутовані та не доведені перед судом.

При цьому, суд зазначає, що судом встановлено факт користування ОСОБА_2 ділянкою ОСОБА_4 площею 1,9 кв.м., проте позивач за первісним позовом не звертався до суду з вимогою про усунення перешкод користування земельною ділянкою.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Окрім того, відповідно до вимог ч. 1. ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

При цьому, відповідно до вимог ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Згідно до ст. 152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з п.п. "г", "е" ч.1 ст. 96 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) землекористувач зобов`язаний не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

В ч.ч.1,2 ст.103 ЗК України зазначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

В п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних прав» №7 від 16.04.2004 зазначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК.

В Постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.08.2020 (справа № 599/340/16-ц) зазначено, що підставою для подання позову про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є створення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою цього позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Умовами для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно до 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Також ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судовим розглядом встановлено факт зміщення фактичної межі земельної ділянки, самовільне включення до користування ОСОБА_4 частини земельної ділянки ОСОБА_20 .

Таким чином, дії ОСОБА_4 створюють реальні перешкоди у здійсненні ОСОБА_17 права користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою. Унаслідок таких дій фактична межа між земельними ділянками була змінена, а частина земельної ділянки ОСОБА_6 «площею 18 кв.м.» була незаконно включена до користування ОСОБА_4

Суд зазначає, що зазначені дії є самовільним зайняттям земельної ділянки ОСОБА_4 та створюють перешкоди у здійсненні зустрічним позивачем права користування та розпорядження належним йому майном.

Враховуючи вказане вище, зустрічний позов підлягає задоволенню в частині зобов`язання ОСОБА_4 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:34:001:0215, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить йому на праві приватної власності, шляхом приведення меж та огорожі у первісний стан відповідно до правовстановлюючих документів, а також звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки, згідно висновку судової земельно-технічної експертизи від 29.12.2025 року, а саме: частину земельної ділянки площею 4,8 кв.м. (зелене штрихування на малюнку №1, с.23 висновку) та частину земельної ділянки площею 30,3 кв.м. (блакитне штрихування малюнку №1, с.23 висновку), яка використовується ОСОБА_4 для проходу до його земельної ділянки з кадастровим номером 51101136900:34:001:0264.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

На підставі п.8 ст.5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_4 звільнений від сплати судового збору. Судові витрати ОСОБА_2 в частині відшкодування сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. слід віднести на рахунок держави.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону).

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у Рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04 зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Згідно Рішення ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява № 58442/00 відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні правові висновки містять і постанови ВС від 24.01.2019 року у справі № 910/15944/17, від 19.02.2019 року у справі № 917/1071/18: якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 року по справі №755/9512/15-ц (п.п.20-28) роз`яснила наступне.

Положеннями статті 58 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п.268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що згідно Договору про надання правової допомоги №22 від 15.11.2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , Додаткової угоди 1 – розрахунку суми гонорару від 18.12.2025 року, Додаткової угоди 2 – розрахунку суми гонорару від 25.12.2025 року, Додаткової угоди 3 – розрахунку суми гонорару від 01.07.2026 року, вартість послуг адвоката становить 57792,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідачем за первісним позовом по справі понесено витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 57792,00 грн., що підтверджується вище переліченими доказами.

Проте, враховуючи викладене, виходячи з принципів розумності, справедливості, співмірності та пропорційності, заяви позивача за первісним позовом про відмову у задоволенні вимоги, щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд вважає, що з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає сума витрат на правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн.

Крім того з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на виконання судової земельно-технічної експертизи у розмірі 25000,00 грн.

Суд зазначає, що витрати Технічного звіту (геодезії) у розмірі 15000,00 грн. не відносяться до витратпов`язаних з розглядом справи, а також до витрат пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, а тому вимоги за зустрічним позовом в цій частині не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Одеської міської ради, треті особи – Дачно-будівельний кооператив «Відмінник», Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про скасування рішення про приватизацію, визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними – залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи – Одеська міська рада, Дачно-будівельний кооператив «Відмінник», Головне управління Держгеокадастру в Одеській області про захист права власності, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Зобов`язати ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 ) усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:34:001:0215, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить йому на праві приватної власності, шляхом приведення меж та огорожі у первісний стан відповідно до правовстановлюючих документів, а також звільнити самовільно зайняту частину земельної ділянки, згідно висновку судової земельно-технічної експертизи від 29.12.2025 року, а саме: частину земельної ділянки площею 4,8 кв.м. (зелене штрихування на малюнку №1, с.23 висновку) та частину земельної ділянки площею 30,3 кв.м. (блакитне штрихування малюнку №1, с.23 висновку), яка використовується ОСОБА_4 для проходу до його земельної ділянки з кадастровим номером 51101136900:34:001:0264.

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ) витрати на виконання судової земельно-технічної експертизи у розмірі 25000,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн.

В іншій частині - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 09.07.2026 року.

Суддя В. С. Петренко