Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №161/4178/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/4178/26 Головуючий у 1 інстанції: Мазур Д. Г.

Провадження № 22-ц/802/954/26 Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Киці С. І.,

суддів Здрилюк О. І., Федонюк С. Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші» (далі – ТОВ «ФК «Є гроші») у лютому 2026 року звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 12.11.2025 року між ТОВ «ФК «Є ГРОШІ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики «Щоденний» №2863806556-4518665, за яким відповідач отримав грошові кошти. Відповідачем не було повернуто жодного з платежів за позикою, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 48900,14 грн, з яких: 17600,00 грн - заборгованість у вигляді тіла позики, 22464,45 грн - заборгованість у вигляді процентів; 8835,50 грн - заборгованість у вигляді пені. Просив стягнути зі ОСОБА_1 в користь ТОВ «ФК «Є гроші» заборгованість за кредитним договором №2863806556-4518665 від 12.11.2025 у розмірі 48900,14 грн та сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.05.2026 позов задоволено частково, ухвалено стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Є гроші» заборгованість за кредитним договором №2863806556-4518665 від 12.11.2025 в розмірі 28 414 грн, з яких сума основного боргу – 17 671 грн, заборгованість за нарахованими процентами – 10 743,57 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Є гроші» 1547,05 грн судового збору.

Позивач ТОВ «ФК «Є гроші» подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду. Вважає його незаконним та необґрунтованим в частині залишених без задоволення позовних вимог, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, без належного дослідення умов договору, графіку платежів та розрахунку заборгованості.

Судом помилково застосувано ч. 5 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» і застосовано обмеження договірної процентної процентної ставки за користування позикою на рівні 1%, що не є денною процентною ставкою. За умовами договору, і денна процентна ставка з промокодом – 0,64%, і денна процентна ставка за базовою процентною ставкою – 0,73% є нижчими за максимальний розмір 1%, встановлений вищевказаною нормою Закону. Суд самостійно змінив погоджені сторонами умови договору та здійснив власний розрахунок процентів за формулою, що не відповідає формулі денної процентної ставки, передбаченій ст. 8 Закону. Суд застосував 1% безпосередньо до суми позики, не перевіривши показник денної процентної ставки, розрахований як співвідношення загальних витрат за кредитом до загального розміру кредиту та строку кредитування.Стверджує, що проценти нараховані в межах строку кредитування, визначеного Договором, а не після його спливу. Суд першої інстанції, не визнавши недійсними умови Договору щодо процентної ставки, не встановивши їх нікченості, не навів конкретної імперативної норми Закону, яка забороняє погоджену сторонами модель нарахування процентів та не встановив перевищення денної процентної ставки у розумінні ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Договір позики було укладено після набрання чинності та приведення діяльності та документів у відповідність Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 у місячний строку з дня набрання ним чинності (24.01.2024), то вважає, що у позивача є право нараховувати неустойку за договором. Зауважено про неточність розрахунку та суми, що ухвалена до стягнення в резолютивній частині.

Просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20.05.2026 в цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, стягнути зі ОСОБА_1 в користь ТОВ «ФК «Є гроші» 48 900,14 грн та судові витрати.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Відповідно до вимог частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справ.

За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

На підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 12.11.2025 року між сторонами укладено договір позики «Щоденний» за №2863806556-4518665.

Згідно з п. 2.1 договору позикодавець надає позичальнику грошові кошти в позику в сумі 17671,00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, шляхом перерахування на рахунок позичальника, з використанням реквізитів електронного платіжного засобу НОМЕР_1 , а позичальник зобов`язується повернути позику, в тому числі вносити обов`язкові платежі, сплатити проценти та комісії, визначені цим договором у строки згідно графіку платежів.

Відповідно до п. 2.2 договору - строк кредитування складає 180 календарних днів, позика має бути повернута у повному обсязі у термін до 10.05.2026 включно та складається з пільгового періоду 12.11.2025 по 26.11.2025 та поточного періоду з 27.11.2025 по 10.05.2026. Строк кредитування може бути продовжено виключно за волевиявленням сторін та погодження всіх суттєвих умов, шляхом укладення додаткової угоди до цього договору, яка підписується у порядку, вказаному у п.1.2. договору. Зміна строку кредитування в односторонньому порядку не допускається.

Сторони визначили, що пільговий період користування сумою позики складає 15 календарних днів та включає період від дати видачі суми позики до 26.11.2025 - дата першого обов`язкового платежу. Поточний період складає 165 календарних днів та починає свій перебіг з дня наступного за днем першого обов`язкового платежу і закінчується 10.05.2026, дата повернення. При цьому, поточний період строку кредитування містить дати чергових обов`язкових платежів, які обов`язкові для позичальника та визначені в графіку платежів. У разі невнесення (або недовнесення) суми позики у кінцеву дату строку кредитування та/або невнесення (або недовнесення) визначеної суми процентів у дату кожного обов`язкового платежу згідно графіку платежів, неоплачені проценти, що були визначені до повернення в дату кожного обов`язкового платежу, вважається простроченою заборгованістю та до позичальника застосовується відповідальність за порушення умов цього договору, визначена розділом 5 договору. При порушенні кінцевої дати строку кредитування та не внесення суми позики та належних процентів така сума вважається простроченою заборгованістю, а позикодавець має право застосовувати заходи відповідальності до позичальника згідно розділу 5 цього договору (п. 2.2.1 договору).

Згідно з п. 2.3 договору - за користування позикою позичальник сплачує проценти за фіксованою процентною ставкою, яка складає 1,4% від залишку суми позики. Нарахування процентів здійснюється одноразово у кожному періоді між обов`язковими платежами, протягом строку кредитування. День надання позики не враховується, день повернення позики враховується при нарахуванні процентів. База нарахування процентів залишок суми позики, що обліковується як заборгованість позичальника перед позикодавцем. Нарахування процентів здійснюється на суму позики, починаючи з дня надання позики (включно) за проміжок часу з дати видачі до дати першого обов`язкового платежу згідно графіку платежів. День внесення першого обов`язкового платежу враховується. Після дати першого обов`язкового платежу, нарахування процентів здійснюється кожного наступного дня за днем послідуючих обов`язкових платежів на період між такими обов`язковими платежами на залишок заборгованості за позикою. День повернення позики враховується при нарахуванні процентів.

Згідно з п.п. 2.7.1 договору денна процентна ставка на дату укладення цього договору становить 0,64%, виходячи з розрахунку (20377,88 (загальні витрати за споживчим кредитом) / 17671 (загальний розмір кредиту)) / 180 (строк кредитування у днях) х 100%.

Згідно з п.п. 3.2.2.5, 3.2.2.6 договору позичальник зобов`язаний: у випадку прострочення повернення позики або внесення обов`язкового платежу за цим договором у повному обсязі сплатити суму заборгованості за позикою, проценти за користування коштами, виходячи з фактичного строку користування позикою, комісії та штрафні санкції; належно та своєчасно виконувати всі зобов`язання, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 5.2 договору - у разі прострочення виконання цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 50% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення з першого дня прострочення.

12.11.2025 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту, де зазначені основні умови кредитування.

Позивач виконав свої зобов`язання та перерахував на картку відповідача НОМЕР_1 грошові кошти у розмірі 12900 грн, що підтверджується довідкою за №20543, виданою 17.02.2026 ТОВ «ФК «Контрактовий дім».

У той же час відповідач не забезпечив виконання взятих на себе зобов`язань, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка станом на 19.02.2026 року за розрахунком позивача становить 48900,14 грн, з якої: 17600,19 грн - сума позики, 22464,45 грн - проценти за користування позикою; 8835,50 грн штраф.

Згідно з положеннями частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою цієї статті встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом статті 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частиною шостою статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1,00 %. Зміни до вказаної статті набули чинності з 24 грудня 2023 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Натомість відповідачу, всупереч вищенаведених норм права, позивачем у період перших 90 днів строку з 12.11.2025 по 09.02.2026 нараховувалися проценти за користування кредитом понад 1,00% в день (1,4% за п. 2.3). Процентна ставка позивачем не змінювалася відповідно до змін у Законі і нарахування здійснювалося всупереч законодавству.

Враховуючи, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» було передбачено те, що він набирає чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір було укладено 04 травня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». Також колегія суддів враховує, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%. Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту. Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Кредитний договір укладено 12.11.2025, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умова договору щодо встановлення денної процентної ставки на рівні 1,4% є нікчемною в силу положень частини п`ятої статті 8 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Доводи апелянта проте, що до кредиту споживача застосовувалася кредитна ставка в розмірах, встановлених п. п. 2.7.1, 2.7.2 Договору не підтверджуються а ні розрахунком заборгованості, а ні будь-якими іншими документами, що є невід`ємними частинами кредитного договору (графіком платежів, паспортом споживчого кредиту тощо). Натомість у паспорті кредиту також зазначено про 1,4% впродовж перших 90 днів користування кредитом і надалі до закінчення строку кредитування – 0,15%. Позивач також не надав точного розрахунку нарахованих ним процентів із вказівкою на зазначені ним в апеляційній скарзі процентні ставки.

Суд, врахувавши, що позивач заявив до стягнення заборгованість за цим кредитом з урахуванням суми, яка виникла станом на 19.02.2026 обмежився у власних розрахунках виключно заявленим строком, а не цілим строком кредитування. Враховано, що у період з 10.02.2026 по 19.02.2026 сума процентів за користування кредитом нараховувалася позичальником за ставкою 0,15% в день і надалі жодних нарахувань не проводилося.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд самостійно змінив порядок нарахування процентів у спосіб, що суперечиь умовам договору та закону не відповідає мотивувальній частині рішення суду, в якій суд перешої інстанції обґрунтував застосування ним 1% процентної ставки у період з 12.11.2025 по 09.02.2026 та навів власний повний розрахунок заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.

Крім того, розрахунок суду не суперечить формулі, наведеній у ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки позика в сумі 17671 грн (п. 2.1 Договору) фактично включає в себе 4771 грн комісії за надання позики (п.2.4.1 Договору), що в сукупності складає загальні витрати за кредитом. Обмеження судом денної процентної ставки у вищевказаний період до 1% на підставі ч. 5 ст. 8 Закону є прямою вказівкою закону, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині є правильним та скасуванню не підлягає.

Суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача в користь позивача 17671грн. основного боргу та 10 743 грн 57 коп. процентів за кредитом.

Даючи правову оцінку вимогам позивача про стягнення штрафу за договором позики, суд першої інстанції правильно виходив з того, що у період дії воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), що встановлено пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022, який набрав чинності 17.03.2022.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який діє до теперішнього часу.

Обґрунтовуючи право на стягнення штрафупозивач в апеляційній скарзі посилався на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 № 3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023, внесено зміни до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» та виключено пункт 6-1, що передбачав звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит, а саме: від обов`язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором у разі такого прострочення у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк з дня його припинення або скасування.

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє такі доводи апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодес України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69)).

Відповідно до частини першої статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Враховуючи викладене та те, що штраф за договором позики нарахований за період з 27.11.2025 по 27.12.2025, тобто під час дії воєнного стану, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України,

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що споживач звільняється від обов`язку сплати штрафу на користь ТОВ «ФК «Є Гроші» та відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Доводи апеляційної скарги про неправильність застосування судом норм матеріального права є безпідставними, а висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 в справі № 444/9519/12, не релевантні висновкам, викладеним судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, оскільки суд не відмовляв позивачу у стягненні заявлених ним суми процентів за користування кредитом з підстав їх нарахування поза межами строку кредитування. Інші висновки суду не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 09.09.2020 в справі № 732/670/19, від 23.03.2020 в справі № 404/502/18, від 07.10.2020 в справі № 127/33824/19, від 12.01.2021 в справі № 524/5556/19 та від 12.10.2021 в справі № 233/2021/19, про які наголошено в апеляційній скарзі позивача.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в оскаржуваній частині колегією суддів апеляційного суду не встановлено. Підстав для стягнення апеляційним судом судових витрат з відповідача, понесених позивачем в судах першої і апеляційної інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є гроші» залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2026 року в цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий – суддя

Судді