Вирок від 09 липня 2026 р. у справі №464/748/26 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/748/26

пр.№ 1-кп/464/315/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.07.2026 року м.Львів

Сихівський районний суд міста Львова

головуючий суддя ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові кримінальне провадження № 464/748/26, внесене 03 лютого 2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026142410000020, стосовно

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та зареєстрованої по АДРЕСА_1 , проживаючої по АДРЕСА_2 , українки, громадянки України, з середньо освітою, невійськовозобов`язаної, незаміжньої, має малолітню дочку, 2025 р.н., непрацюючої, востаннє засуджена вироком Сихівського районного суду м.Львова від 30.09.2021 за ст.ст.126-1, 71 КК України до 2 років 1 міс. позбавлення волі, та звільнена на підставі ухвали Збаразького районного суду Тернопільської області від 20.10.2023 умовно-достроково на 3 місяці 22 дні, покарання відбуто, -

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України,

де сторонами виступають з боку:

обвинувачення – прокурор ОСОБА_4 ;

захисту - обвинувачена ОСОБА_3

учасником провадження – потерпілий ОСОБА_5

з участю його сторін, -

у с т а н о в и в :

ОСОБА_3 03 лютого 2026 року об 11 год на вул.Зубрівська,38 в м.Львові, неподалік фітнес клубу «Sport Life» помітила на землі банківську картку АТ КБ «Приват Банк» № НОМЕР_1 після чого, впевнившись, що за її діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, розуміючи що вказана банківська картка за сукупністю норм ч.1 ст.1 Закону України «Про інформацію», ч.1 ст.1, п.1, 3 ст.36 Закону України «Про платіжні послуги», ч.16 ст.2, ч.2 ст.51 «Про банки та банківську діяльність» та відповідно до примітки ст.358 КК України є офіційним документом, оскільки перебуває в офіційному обігу, має необхідні реквізити установи банку АТ КБ «Приват Банк» і містить інформацію, яка засвідчує факти, котрі мають юридичне значення, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, з метою подальшого незаконного використання, шляхом здійснення покупки товару з вказаної картки, привласнила знайдену нею банківську картку АТ КБ «Приват Банк» № НОМЕР_1 , що належить потерпілому ОСОБА_5 . У подальшому того ж дня об 11:24 год ОСОБА_3 , перебуваючи в приміщенні магазину «Напої та тютюн» за адресою: м.Львів, вул.Довженка,2, здійснила платіжну операцію по купівлі товарів на загальну суму 514,90 грн з використанням для розрахунку вищевказану банківську картку.

Таким чином ОСОБА_3 вчинила привласнення офіційного документу з корисливих мотивів, тобто кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.357 КК України.

За приписами ч.3 ст.349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Допит обвинуваченого здійснюється обов`язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадків, передбачених ч.3 ст.323 та ст.381 цього Кодексу.

У силу положень ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Із постанови Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 521/844/21 випливає, що роз`яснення учасникам судового провадження підстав та наслідків його здійснення за ч.3 ст.349 КПК не повинно мати формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК, повинен роз`яснити суть цієї норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння всіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися в добровільності їх позицій.

Отже, визнання вини, незаперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин кримінального проступку, в якому особа обвинувачується, правові наслідки розгляду на підставі ч.3 ст.349 КПК, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є передумовами можливості здійснення розгляду провадження в зазначеному порядку.

Під час судового розгляду обвинувачена, яка усвідомлено відмовилась у встановленому законом порядку від захисника, а дійсність і добровільність цієї відмови перевірена судом, свою винуватість в інкримінованому їй кримінальному проступку - привласненні офіційного документа, вчиненого з корисливих мотивів, погодившись із кваліфікацією дій за ч.1 ст.357 КК України, визнала повністю, підтвердила викладені в обвинувальному акті фактичні обставини, покаялась із запевнянням, що у майбутньому подібного не вчинить, активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, добровільно повернула потерпілому 515 грн, своїми діями під час досудового розслідування сприяла здобуттю всіх доказів на підтвердження її вини та дала згоду на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, заявивши, що розуміє зміст цих обставин. При цьому суд переконався у правильності розуміння ОСОБА_3 змісту обвинувачення, у добровільності її позиції і належно роз?яснив, що в такому випадку вона буде позбавлена права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Після чіткого, детального та розгорнутого пояснення судом змісту норми ч.3 ст.349 КПК України обвинувачена ствердно заявила про бажання здійснення судового розгляду за вказаним порядком з правовими наслідками такого розгляду, що підтримано прокурором та потерпілим у поданій ним суду заяві.

Таким чином суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України.

Вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченій, суд виходить із встановлених положеннями ст.50 КК України його мети, за якими покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; та 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості та індивідуалізації, покарання за своїм видом і розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 127/10995/19, яку суд застосовує у відповідності до приписів ч.6 ст.368 КПК України.

При призначенні покарання обвинуваченій суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке згідно зі ст.12 КК України, є кримінальним проступком, дані про особу винної, яка є особою молодого віку, має судимості, за якими покарання відбуте, незаміжня, має малолітню дочку, ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає з нею і перебуває на її утриманні, хронічних захворювань не має, наявність міцних соціальних зв`язків, під наглядом в наркологічному чи психоневрологічному диспансерах не перебуває; позитивні характеризуючі особу дані; обставин, які б обтяжували покарання, не здобуто, пом`якшували – щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відсутність претензій зі сторони потерпілого у зв`язку з доровільним відшкодуванням обвинуваченою заподіяної йому шкоди, про що зазначено в обвинувальному акті і знайшло підтвердження під час судового розгляду, а також на чому наголошено і прокурором у судовому засіданні.

За сукупності вище наведених обставин, ураховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд визнає за неможливе досягти мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_3 з можливим призначенням покарання у виді штрафу в максимальному його розмірі – 50 неоподатковуваних мінімумів дохордів громадян, що становить 850 грн, з урахуванням положень ч.3 ст.61 КК України.

Саме такі вид та розмір покарання є необхідними і достатніми для виправлення засудженої і попередження нових кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме її виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діянь.

Відомості, які б спростовували такий висновок суду, відсутні, вибір заходу примусу узгоджується з позицією сторони обвинувачення, висловленої у судових дебатах щодо виду та розміру покарання.

Правових підстав для призначення обвинуваченій покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання, тобто на підставі ст.69 КК України, враховуючи зазначені вище конкретні обставини у їх сукупності, суд не знаходить.

Ухвалюючи вирок, суд відповідно до ст.368 КПК України зобов`язаний вирішити питання щодо того, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний, не застосовувались, процесуальні витрати відсутні.

Речові докази: DVD-R диск з відеозаписами з місця події, визнані постановою дізнавача від 04.02.2026, що знаходяться при кримінальному провадіженні, слід залишити при його матеріалах; банківську картку потерпілого, передану останньому на відповідальне зберігання, слід залишити за приналежністю.

Керуючись ст.ст.368-371, 373-374, 532 КПК України,

у х в а л и в :

ОСОБА_3 визнати винуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.357 КК України та призначити покарання – штраф в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Залишити при кримінальному провадженні речовий доказ, визнаний постановою дізнавача СД ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області ОСОБА_6 від 04.02.2026., DVD-R диск з відеозаписами з місця події.

Залишити ОСОБА_5 речовий доказ – картку АТ КБ «Приват Банк» № НОМЕР_1 , що належить останньому і передана під розписку від 05.02.2026 на зберігання відповідно до постанови дізнавача СД ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУ НП у Львівській області ОСОБА_6 від 05.02.2026.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст.394 КПК України, до Львівського апеляційного суду через Сихівський районний суд м.Львова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Відповідно до ч.6 ст.376 КПК України копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

У відповідності до ч.15 ст.615 КПК України суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку після проголошення.

Головуючий суддя ОСОБА_7