Вирок від 08 липня 2026 р. у справі №147/1157/25 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1157/25

Провадження № 1-кп/147/66/26

ВИРОК

іменем України

09 липня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

із секретарем ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62024240040000239 від 06.08.2024, про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Велика Михайлівка Одеської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, зі слів маючого на утриманні малолітню дитину, який на момент вчинення кримінального правопорушення проходив військову службу за призовом під час мобілізації у ВЧ НОМЕР_1 у військовому званні солдат, раніше судимого:

- 09.12.2025 Тростянецьким районним судом Вінницької області за ч. 5 ст. 407 КК України до 5 років 3 місяців позбавлення волі,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

У порушення вимог статей 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. З, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.

Так, 09.06.2024 у військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації солдата ОСОБА_4 виник злочинний умисел тимчасово ухилитися від проходження військової служби, в умовах воєнного стану.

Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_4 в порушення вищевказаних нормативно - правових актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, діючи умисно, з метою тимчасового ухилення від проходження військової служби, в умовах воєнного стану, 09.06.2024 близько 16:00 самовільно залишив розташування 1 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , що дислокується у АДРЕСА_3 , та ухиляється по даний час від проходження військової служби, перебуваючи у не встановленому місці.

За час відсутності у розташуванні 1 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 , що дислокується у АДРЕСА_3 , солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи та органи військового управління про свою належність до військової служби, також про самовільне залишення військової частини не повідомляв та проводив час на власний розсуд до 22.11.2024, коли самостійно прибув до четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Вінниці) ТУ ДБР у м. Хмельницькому.

Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Досудовим розслідуванням дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.5 ст.407 КК України, тобто у самовільному залишенні військової частини, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби) без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Позиції сторін кримінального провадження.

Позиція сторони обвинувачення.

Позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений 30.06.2025 слідчою четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Вінниці) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому ОСОБА_6 та затверджений прокурором Гайсинського відділу Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_7 .

За змістом обвинувального акта, який підтримав прокурор, орган досудового розслідування вважав установленим те, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 407 КК України.

Під час виступу у судових дебатах прокурор ОСОБА_3 зазначив, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України Справа розглядається з урахуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України, ОСОБА_4 свою вину визнав повністю, щиро розкаявся, тому просить визнати його винним та призначити покарання за ч. 5 ст. 407 КК України у виді 5 років позбавлення волі. Остаточне покарання з урахуванням вироку Тростянецького районного суду Вінницької області від 09.12.2025, з урахуванням ч.4 ст.70 КПК України визначити у виді 5 років та 3 місяців позбавлення волі. Також просив зарахувати у строк покарання відбуте за попереднім вироком.

Позиція сторони захисту щодо пред`явленого обвинувачення.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні не оскаржувала правову кваліфікацію кримінального правопорушенняь, не заперечувала проти розгляду справи за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України.

В судових дебатах захисник зазначила, що її підзахисний визнає вину в повному обсязі, щиро розкаявся у вчиненому, а тому просить призначити йому мінімальне покарання за інкримінованованим ОСОБА_4 кримінальним правопорушенням, та призначити покарання у виді п`яти років одного місяця позбавлення волі, оскільки обвинувачаний є особою молодоговіку, бажає продовжити проходження служби.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України визнав повністю та надав покази, якими підтвердив обставини скоєння злочину. Крім того, просив не досліджувати докази та не допитувати свідків у зв`язку з визнанням вини.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів у суду в правильності розуміння ним змісту обставин злочину, добровільності та істинності його позиції. Наведене свідчить про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.

В судових дебатах обвинувачений зазначив, що має намір і бажання продовжити проходження військової служби і більше йому нічого додати.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Показання обвинуваченого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у висунутому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною ч. 5 ст. 407Кримінального кодексу України визнав, дав показання, відповідно до яких він пояснив, що він проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , влітку (початок літа, можливо в червні 2024 року) залишив військову частину, з слідчими не спілкувався. Два роки був в СЗЧ, обов`язків військової служби не виконував, ходив на роботу. Був у м. Вінниці, взимку привезли (був мороз), взяли особисті речі.

Документи зібрані стороною обвинувачення.

Прокурором надано для приєднання до матеріалів кримінального провадження матеріали, які характеризують особу обвинуваченого, а саме: копію військового квитка серії НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_4 ; довідку №113/2829 військово-лікарської комісії солдата запасу ОСОБА_4 , відповідно до якої ОСОБА_4 визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охрони; службову характеристику солдата ОСОБА_4 від 10.06.2024, відповідно до якої останній характеризується посередньо; медичну характеристику на ім`я ОСОБА_4 від 10.06.2024; витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №167 від 26.05.2024, відповідно до якого солдат за призовом під час мобілізації ОСОБА_4 з 26.05.2024 зарахований на всі види забезпечення та призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти 1 навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 ; лист Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону від 19.09.2024 №549/29753, зі змісту якого випливає, що ОСОБА_4 у запитуваному періоді на стаціонарному, амбулаторному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону не перебував; копію вироку Тростянецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2025 року у справі №147/895/25, відповідно до якого ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці; копію паспорта Громадянина України серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; вимогу щодо судимості на ім`я ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та довідку №24327530030665254707.

Документи надані стороною захисту.

Захисником обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокатом ОСОБА_5 одночасно із клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності надано оригінал письмової згоди згоди командира військової частини НОМЕР_4 №6646 від 19.07.2025 на проходження військовослужбовцем ОСОБА_4 військової служби на вакантній посаді у військовій частині НОМЕР_4 .

Обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_4 вказаного вище кримінального правопорушення встановлені судом шляхом дослідження сукупності доказів, обсяг дослідження яких був визначений з урахуванням думок учасників судового провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

Висновки суду.

В зв`язку з тим, що обвинувачений повністю визнав свою провину та погодився з кваліфікацією вчиненого ним злочину, а прокурор та захисник не висловлювали жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і під час судового розгляду обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів щодо обставин, які характеризують особистість обвинуваченого та обтяжують чи пом`якшують покарання та доказів наданих прокурором. Водночас судом з`ясовано правильність розуміння зазначеними вище учасниками судового провадження обставин щодо недоцільності дослідження доказів, добровільність їх позиції та роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Такий висновок суду ґрунтується також і на практиці Європейського суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішеннях в справах «Леонід Лазаренко проти України» від 28.10.2010 та «Боротюк проти України» від 16.12.2010, де зазначено, що «ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того, щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення у справі «Сейдович проти Італії»)» (пункти 52 та 80, відповідно).

За таких обставин, суд вважає, що вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, доведена у повному обсязі та суд кваліфікує його дії за ч. 5 ст. 407 КК України, тобто як самовільне залишення військової частини, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби) без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Підстав для кваліфікації вчиненого за іншими статтями Кримінального кодексу України чи виправдання суд не вбачає.

Мотиви призначення покарання обвинуваченому.

Відповідно до частини 1 статті 1 КК України цей кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Статтею50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно зі ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, є тяжким злочином.

Суд вважає, що згідно зі ст.66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, є його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд враховує також спосіб посягання, форму та ступінь вини обвинуваченого, а також особу обвинуваченого, який не вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

З урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, суд вважає, що останньому відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років за ч.5 ст.407 КК України.

Призначаючи такий вид покарання обвинуваченому, суд виходить із принципу законності, справедливості і індивідуалізації покарання, яке своїм видом та розміром буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів, а також з метою припинення злочинної діяльності, як самими обвинуваченим так і іншими особами, призначення більш м`якого покарання, на думку суду, не відповідатиме даним про особу обвинувачених, та суперечитиме основним засадам призначення покарання та правовим положенням частини другої ст. 50 КК України, якою визначено мету покарання.

Суд зазначає, що статтями 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст.407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, виключається можливість призначення більш м`якого покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, звільнення на підставі ст.75 КК України від відбування основного покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки частина 1 цієї статті прямо вказує на неможливість прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

Суд не має законних підстав і для призначення ОСОБА_4 більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, з огляду на те, що частина 1 статті 69 КК України містить пряму заборону для прийняття зазначеного рішення у випадку засудження за кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.

Водночас висновки суду про неможливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням узгоджуються з висновками, викладеним у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №608/67/23, згідно з якими «звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, за обставин цього провадження, не зможе забезпечити реалізацію приписів статтей 50, 65 КК України. В умовах воєнного стану, коли військовослужбовці виконують свій військовий обов`язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов`язків, від відбування покарання з випробуванням демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування».

Водночас судом встановлено, що ОСОБА_4 раніше судимий вироком Тростянецького районного суду Вінницької області від 09.12.2025 за ч. 5 ст. 407 КК України на 5 років і 3 місяці позбавлення волі.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій – третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

З аналізу зазначених вище норм кримінального закону вбачається, що, застосовуючи правила ч. 4 ст. 70 КК України, суд визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань за декількома вироками, тобто до уваги береться покарання, що раніше було призначено попереднім вироком в повному його розмірі, а не невідбута його частина, як то визначено ст. 71 КК України.

Кримінальне правопорушення, за яке ОСОБА_4 визнається винним за цим вироком, вчинено ОСОБА_4 09.06.2024, тобто до ухвалення попереднього вироку від 09.12.2025.

З огляду на зазначені вище вимоги закону України про кримінальну відповідальність, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Крім цього, відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, в разі призначення остаточного покарання за правилами даної норми закону, в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, на переконання суду, захід примусу визначений судом, є адекватним характеру вчинених дій та даним про особу винного, та зможе забезпечити виконання завдань кримінального судочинства, слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст.2 КПК України, та буде необхідним, справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Разом з тим, суд звертає увагу, що обвинувачений може скористатись правом, яке надає йому стаття 81-1 КК України, яка передбачає, що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

З огляду на те, що ОСОБА_4 відбуває покарання за вироком Тростянецького районного суду Вінницької області від 09.12.2025, підстави для застосування запобіжного заходу відсутні.

Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.

Викривачі у кримінальному провадженні відсутні. Винагорода викривачу не пропонувалась.

Діями ОСОБА_4 шкоди не завдано. Інші заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися, цивільний позов не заявлявся. Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Підстав для застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб немає.

На підставі наведеного та керуючись ст. 349, 368, 369, 371, 374, 394, 615 КПК України, ст. 1, 12, 50, 65-67, 69, ч.5 ст. 407 КК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України остаточне покарання ОСОБА_4 визначити за сукупністю злочинів з урахуванням покарання за вироком Тростянецького районного суду Вінницької області від 09.12.2025 (яким ОСОБА_4 засуджено за ч.5 ст. 407 КК України до позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 3 (три) місяці), шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 5 (п`яти) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі.

Початок строку відбуття покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі за даним вироком рахувати з 09.07.2026, тобто з часу винесення вироку, зарахувавши ОСОБА_4 в строк відбування покарання за даним вироком частково відбуте покарання за вироком Тростянецького районного суду Вінницької області від 09.12.2025.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1