Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №127/14409/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/14409/25

Провадження № 22-ц/801/1787/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Венгрин О. О.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 рокуСправа № 127/14409/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Стадника І. М., Міхасішина І. В.,

з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2026 року, постановлене під головуванням судді Венгрин О. О. в м. Вінниця, дата складення повного тексту рішення 04 травня 2026 року,

в цивільній справі № 127/14409/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що з жовтня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Протягом понад дванадцяти років вони вели спільне господарство, мали спільний побут і бюджет, разом здійснювали витрати на утримання житла, робили ремонт, придбавали меблі, взаємно піклувалися один про одного, тобто фактично перебували у сімейних відносинах, притаманних подружжю. При цьому у період спільного проживання, а саме з жовтня 2012 року по 24 січня 2024 року, ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі з іншими особами не перебували.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації в Україну ОСОБА_3 25 жовтня 2023 року був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України. Під час виконання обов`язків військової служби 24 січня 2024 року він зник безвісти поблизу населеного пункту Синьківка Куп`янського району Харківської області.

Позивач зазначає, що встановлення факту її проживання зі ОСОБА_3 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу має для неї юридичне значення, оскільки надає право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

З огляду на викладене позивачка просить встановити факт її проживання зі ОСОБА_3 , який зник безвісти 24 січня 2024 року, однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з жовтня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2026 року в задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб.

Суд виходив із положень статей 3, 36 СК України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, а також Верховного Суду, викладених у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, відповідно до яких факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу має підтверджуватися сукупністю доказів, що свідчать про спільне проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Оцінивши подані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позивач не довела наявності таких обставин. Подані фотознімки, на думку суду, лише підтверджують спільне перебування сторін, але не свідчать про ведення спільного господарства. Показання свідків позивача суд визнав загальними, такими, що містять припущення та частково спростовуються показаннями свідків відповідача.

Крім того, суд врахував надані відповідачем фотографії, суперечності щодо зазначених у документах адрес проживання, а також те, що банківську картку, на яку надходило грошове забезпечення військовослужбовця, ОСОБА_3 залишив своєму сину. На думку суду, ці обставини не підтверджують існування між позивачем та ОСОБА_3 усталених сімейних відносин, притаманних подружжю.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У червні 2026 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 09 червня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий – суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2026 року справу призначено до розгляду в залі судових засідань Вінницького апеляційного суду на 07 липня 2026 року о 11:40 год.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив подані докази та не врахував їх у сукупності.

Апелянт зазначає, що з 2012 року проживала зі ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу. За цей час вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом здійснювали ремонт квартири, купували майно для спільного побуту, взаємно піклувалися один про одного.

25 жовтня 2023 року ОСОБА_3 був мобілізований до лав Збройних Сил України, а 24 січня 2024 року зник безвісти під час виконання бойового завдання. Встановлення факту проживання однією сім`єю необхідне позивачці для отримання передбачених законодавством соціальних виплат, що й стало підставою для звернення до суду.

На підтвердження своїх вимог позивачка подала акт від 02 травня 2025 року, згідно з яким ОСОБА_3 з 2012 року проживав із нею однією сім`єю та під час відпусток після мобілізації повертався саме до місця їх спільного проживання. Також до матеріалів справи долучено сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_4 , адресоване ОСОБА_1 , у якому зазначено: «Ваш чоловік» ОСОБА_3 зник безвісти.

Крім того, позивачка надала фотознімки зі спільних сімейних святкувань. Суд не взяв їх до уваги через відсутність дат, однак, як зазначає апелянт, відповідач не заперечував, що на фотографіях зображений його батько, а свідок ОСОБА_4 підтвердила, що на них зображені її брат та позивачка. Також до справи долучено анкету працівника ТОВ «ВК Автострада», у якій ОСОБА_3 зазначив фактичним місцем проживання адресу позивачки.

Апелянт також вважає, що суд безпідставно не врахував показання свідків. Так, ОСОБА_5 підтвердила факт спільного проживання сторін та пояснила, що ОСОБА_3 називав позивачку своєю дружиною. ОСОБА_4 , рідна сестра ОСОБА_3 , повідомила, що сприймала позивачку як цивільну дружину брата, вони разом відвідували сімейні свята, а саме позивачка проводжала його на військову службу. ОСОБА_6 , сусідка позивачки, підтвердила, що ОСОБА_3 багато років проживав із нею, вони разом брали участь у житті будинку та сприймалися сусідами як сім`я.

Водночас апелянт зазначає, що показання свідків відповідача були непослідовними та містили суперечності, тоді як свідки позивачки давали узгоджені й послідовні пояснення. На думку апелянта, якщо суд не заперечує факту тривалого спільного проживання сторін, то мав надати належну правову оцінку характеру цих відносин, а не залишити це питання без належного мотивування.

Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу

ОСОБА_2 подано відзив на апеляційну скаргу в якому заперечив аргументи, викладені в апеляційній скарзі, а також вказав, що суд дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу без задоволення.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Позиція учасників справи у судовому засіданні

ОСОБА_1 та її представник – адвокат Казеко О. І. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали і просять її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Курзін О. А. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнав, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Треті особи - Міністерство оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Оскільки, учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, що не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 . Шлюб між батьками відповідача розірвано рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 24 січня 2011 року у справі № 2-375/11.

Батьки ОСОБА_3 померли: батько ОСОБА_7 – ІНФОРМАЦІЯ_5 , мати ОСОБА_8 – ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Позивачка ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_9 з 30 вересня 1989 року, після реєстрації шлюбу змінила прізвище з ОСОБА_10 на ОСОБА_11 . З 09 квітня 1999 року перебувала у шлюбі зі ОСОБА_12 , після чого змінила прізвище на ОСОБА_13 . Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 червня 2011 року шлюб було розірвано.

Згідно з копією повістки на ім`я ОСОБА_3 від 25 жовтня 2023 року домашньою адресою останнього зазначено: АДРЕСА_1 . Позивачка пояснила, що в повістці допущено помилку в номері будинку, оскільки ОСОБА_3 проживав разом із нею за адресою: АДРЕСА_2 .

У матеріалах справи міститься акт від 02 травня 2025 року, складений мешканцями будинку по АДРЕСА_3 , відповідно до якого з 2012 року ОСОБА_3 постійно проживав зі ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , вів із нею спільний побут і господарство, а після мобілізації під час відпусток також проживав за цією адресою.

З копії сповіщення сім`ї № 1414 від 31 січня 2024 року, виданого ІНФОРМАЦІЯ_7 , вбачається, що воно адресоване ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 , та містить повідомлення про те, що «Ваш чоловік» ОСОБА_3 , військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , зник безвісти 24 січня 2024 року поблизу н.п. Синьківка Куп`янського району Харківської області. Відповідач пояснив, що зазначена у сповіщенні адреса є його адресою проживання (нині – АДРЕСА_5 , а позивачка за цією адресою ніколи не проживала.

До матеріалів справи долучено фотознімки, подані позивачкою, на яких зображені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 під час святкування різних подій. На фотознімках відсутні дати їх створення.

Також у справі містяться фотознімки, подані відповідачем, датовані 02 січня 2021 року та 18 червня 2023 року, на яких зображені ОСОБА_3 , відповідач, його мати та бабуся.

Відповідно до акта від 17 жовтня 2024 року, складеного мешканцями будинку по АДРЕСА_3 , зазначено, що з 2012 року ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою Корделівського старостинського округу Калинівської міської територіальної громади № 308 від 21 травня 2025 року ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_6 , однак за місцем реєстрації не проживав.

Крім того, у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_3 про прийняття на роботу до ТОВ «ВК «Автострада» від 07 липня 2023 року, у якій як адресу проживання зазначено: АДРЕСА_2 , а окремо зазначено адресу реєстрації – с. Корделівка Калинівського району Вінницької області.

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише у частині відмови у задоволенні вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 2019 року по 2023 роки, у іншій частині рішення апеляційним судом не переглядається.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою статті 16 ЦК України визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, одним із яких може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом частин першої, третьої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги чи заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування.

Особливе значення при вирішенні цієї справи має стаття 89 ЦПК України, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Із матеріалів справи вбачається, що саме такі вимоги процесуального закону судом першої інстанції були дотримані.

Суд першої інстанції дослідив усі письмові докази, подані як позивачкою, так і відповідачем, допитав свідків обох сторін, проаналізував кожний доказ окремо, встановив обставини, які ним підтверджуються або спростовуються, після чого здійснив їх оцінку в сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

Зміст оскаржуваного рішення свідчить, що суд першої інстанції не залишив поза увагою жодного доказу, на який посилалася позивачка. Навпаки, у рішенні наведено мотиви оцінки кожного письмового доказу, фотознімків, актів, довідок, заяв, а також показань кожного допитаного свідка.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів та просить апеляційний суд надати тим самим доказам іншу оцінку.

Однак сама по собі незгода сторони з оцінкою доказів не свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права та не є підставою для скасування судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи, а обставина вважається доведеною лише тоді, коли після оцінки всіх поданих сторонами доказів висновок про її існування є більш вірогідним, ніж протилежний.

Саме такий стандарт доказування був застосований судом першої інстанції під час розгляду цієї справи.

Колегія суддів звертає увагу, що предметом доказування у даній справі є не сам факт знайомства сторін, підтримання ними близьких особистих стосунків або їх періодичного спільного проведення часу.

Позивачка повинна була довести існування між нею та ОСОБА_3 саме тих ознак, які відповідно до статей 3 та 74 СК України характеризують сім`ю як соціальний інститут та свідчать про існування між чоловіком і жінкою відносин, притаманних подружжю.

Отже, для встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу необхідним є доведення не окремих обставин, а саме сукупності таких юридично значимих фактів: постійного спільного проживання за однією адресою; ведення спільного господарства; наявності спільного бюджету; спільних витрат; придбання майна для спільного користування; взаємної участі в утриманні житла; взаємної допомоги; існування взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю; сприйняття сторонами та оточуючими їх саме як сім`ї.

Недоведеність хоча б частини наведених обставин не дає суду правових підстав для встановлення такого юридичного факту.

Саме з огляду на необхідність встановлення всієї сукупності зазначених ознак колегія суддів надалі перевіряє кожний із доказів, на який посилається апелянт, та оцінює його як окремо, так і у взаємному зв`язку з іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частиною четвертою статті 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За змістом статті 21 СК України проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя, крім випадків, установлених законом.

Разом із тим статтею 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Отже, положення статті 74 СК України підлягають застосуванню лише за умови доведення самого юридичного факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Саме тому предметом доказування у справах цієї категорії є не лише факт спільного проживання чоловіка та жінки за однією адресою, а й наявність інших обов`язкових ознак сім`ї, визначених статтею 3 СК України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення терміна «член сім`ї» зазначив, що обов`язковими ознаками сім`ї є не лише спільне проживання осіб, а й ведення ними спільного господарства.

У зазначеному рішенні Конституційний Суд України вказав, що про ведення спільного господарства можуть свідчити наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, домовленості щодо порядку користування житлом та інші обставини, які підтверджують реальність сімейних відносин.

Таким чином, законодавець не ототожнює поняття спільного проживання та проживання однією сім`єю.

Сам по собі факт проживання двох осіб в одному житловому приміщенні ще не означає, що між ними виникли сімейні відносини, притаманні подружжю.

Не є тотожними поняття спільного проживання, близьких особистих відносин, тривалого знайомства та проживання однією сім`єю.

Вирішальним є встановлення саме сукупності юридично значимих обставин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц дійшла висновку, що встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу передбачає доведення факту спільного проживання, наявності спільного побуту, виникнення між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під спільним проживанням необхідно розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного незалежно від того, що будь-хто з них може бути тимчасово відсутнім у зв`язку з роботою, проходженням військової служби чи іншими обставинами.

Водночас спільний побут передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат, придбання майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, взаємне піклування, надання допомоги один одному та існування інших взаємних прав і обов`язків, властивих подружжю.

Особливо важливим є висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що має бути доведена саме сукупність наведених обставин, оскільки окремі факти, такі як спільна присутність на сімейних святах, періодичний спільний відпочинок, перебування у близьких особистих стосунках, спільне фотографування, пересилання коштів, проживання за однією адресою або реєстрація за цією адресою за відсутності інших визначальних ознак не можуть свідчити про існування між чоловіком та жінкою усталених сімейних відносин.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16-ц, від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, а також у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц, у якій суд касаційної інстанції звернув увагу, що спільні фотографії, відвідування святкових заходів, спільний відпочинок чи підтримання близьких особистих стосунків без доведення ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків не є належними доказами проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19 зазначив, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути свідоцтва про народження дітей, довідки про місце проживання, виписки з погосподарських або домових книг, докази придбання майна у спільну власність, договори, квитанції, чеки, банківські документи, спільні кредитні чи фінансові зобов`язання, листування, заповіти, заяви, анкети, а також інші документи, які підтверджують, що сторони сприймали себе як подружжя та фактично вели спільне сімейне життя.

Отже, вирішуючи питання про наявність чи відсутність підстав для встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд не може виходити лише з окремих доказів або окремих епізодів взаємовідносин сторін.

Обов`язковому встановленню підлягає саме сукупність обставин, які свідчать про існування між чоловіком та жінкою усталених сімейних відносин протягом усього періоду, на який посилається позивач.

Саме з урахуванням наведених норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду колегія суддів перевіряє доводи апеляційної скарги та оцінює кожний із доказів, поданих позивачкою, окремо, а також у їх взаємному зв`язку та сукупності.

Одним із основних доводів апеляційної скарги є твердження позивачки про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував показання свідків, допитаних за її клопотанням, тоді як показання свідків відповідача, які, на її думку, є суперечливими, поклав в основу свого рішення.

Колегія суддів не може погодитися із зазначеними доводами апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 90 ЦПК України показання свідка є повідомленням про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Разом із тим законодавець виходить із того, що доказове значення мають лише ті показання свідка, які ґрунтуються на його безпосередньому сприйнятті відповідних обставин, а не на припущеннях, здогадках чи повідомленнях інших осіб.

Саме тому відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює показання кожного свідка не ізольовано, а у взаємозв`язку з іншими доказами, перевіряючи їх послідовність, логічність, узгодженість між собою та відповідність іншим встановленим у справі обставинам.

Як убачається із матеріалів справи, суд першої інстанції допитав свідків як зі сторони позивачки, так і зі сторони відповідача, навів зміст їх показань у рішенні та надав їм належну оцінку.

Твердження апелянта про те, що суд взагалі не врахував показання свідків позивачки, не відповідає змісту оскаржуваного рішення.

Із мотивувальної частини рішення вбачається, що суд першої інстанції детально виклав зміст показань свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , однак, оцінюючи їх відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, дійшов висновку, що вони не підтверджують усієї сукупності юридично значимих обставин, необхідних для встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним.

Так, свідок ОСОБА_5 пояснила, що проживає із позивачкою в одному будинку, бачила ОСОБА_3 , який проживав разом із позивачкою, вони разом ходили на базар, приносили покупки, допомагали один одному.

Разом із тим зі змісту її показань також убачається, що свідок не була обізнана про ведення сторонами спільного господарства. Так, вона прямо зазначила, що не знає, як саме сторони розподіляли сімейні обов`язки, хто оплачував комунальні послуги, яким чином формувався їх бюджет, за чий рахунок здійснювалися витрати, чи купували вони майно у спільну власність.

Більше того, під час допиту свідок повідомила, що не пам`ятає навіть часу мобілізації ОСОБА_3 , хоча в акті від 02 травня 2025 року, який вона підписала, зазначені конкретні відомості щодо його військової служби, часу мобілізації та перебування у відпустках.

Особливої уваги заслуговує та обставина, що під час судового розгляду свідок ОСОБА_5 підтвердила, що підписала зазначений акт, однак перед його підписанням не читала його змісту.

Наведена обставина обґрунтовано була врахована судом першої інстанції при оцінці як самого акта, так і показань зазначеного свідка, оскільки вона ставить під сумнів достовірність тих відомостей, які викладені в документі від її імені.

Не підтверджують доводів апеляційної скарги і показання свідка ОСОБА_6 .

Так, зі змісту її показань убачається, що вона дійсно бачила ОСОБА_3 біля квартири позивачки, знала його як чоловіка, який проживав із нею. Разом із тим свідок також пояснила, що ніколи не була у квартирі позивачки. Вона прямо зазначила, що їй не відомо, як саме сторони вели господарство, хто оплачував комунальні послуги, як вони розподіляли сімейний бюджет, чи мали спільні кошти, чи купували майно, чи брали участь у спільних витратах. Фактично показання цього свідка зводяться до того, що вона бачила ОСОБА_3 біля місця проживання позивачки та сприймала їх як пару.

Однак, як уже зазначалося вище, саме по собі таке сприйняття сторонніми особами не може свідчити про існування між чоловіком та жінкою усталених сімейних відносин у розумінні статті 3 Сімейного кодексу України.

Колегія суддів також звертає увагу на показання свідка ОСОБА_4 , яка є рідною сестрою ОСОБА_3 . Дійсно, зазначений свідок підтвердила, що знала позивачку, сприймала її як цивільну дружину свого брата, разом із ними брала участь у придбанні речей перед мобілізацією, а також була присутня під час його відправлення до військової частини.

Разом із тим наведені показання також не містять відомостей про ті юридично значимі обставини, які відповідно до статей 3 та 74 СК України є визначальними для встановлення факту проживання однією сім`єю.

Свідок не повідомила суду про наявність у сторін спільного бюджету, спільних банківських рахунків, спільного майна, розподілу сімейних витрат, участі у фінансовому забезпеченні сім`ї або інших взаємних прав та обов`язків, притаманних саме подружжю.

Іншими словами, її показання підтверджують існування близьких особистих відносин між позивачкою та ОСОБА_3 , однак самі по собі не доводять наявності між ними сімейних правовідносин у розумінні сімейного законодавства.

При цьому колегія суддів враховує, що жоден із допитаних зі сторони позивачки свідків не зміг повідомити суду конкретних обставин щодо ведення сторонами спільного бюджету, придбання ними майна у спільну власність, здійснення спільних витрат, оплати житлово-комунальних послуг, виконання взаємних обов`язків щодо утримання житла або інших обставин, які відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, є визначальними для встановлення юридичного факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Фактично всі свідки позивачки підтвердили лише те, що сторони тривалий час підтримували близькі стосунки, перебували разом, відвідували громадські місця, святкові заходи та проживали за однією адресою.

Однак, як уже зазначалося, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду окремі факти спільного проживання, спільного відпочинку, участі у сімейних святах чи підтримання особистих стосунків не є достатніми для встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за відсутності інших визначальних ознак сім`ї.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що показання свідків відповідача є суперечливими.

Із матеріалів справи вбачається, що показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 у своїй основній частині є взаємоузгодженими.

Усі вони повідомили про одну й ту саму обставину, а саме про те, що приблизно наприкінці 2020 року ОСОБА_3 припинив проживання із позивачкою, повернувся до колишньої сім`ї або проживав у селі Корделівка, підтримував тісні стосунки із сином, допомагав колишній дружині, регулярно перебував у їх помешканні та до моменту мобілізації не проживав постійно із позивачкою.

Наведені показання узгоджуються також із письмовими доказами, дослідженими судом першої інстанції, зокрема фотознімками від 02 січня 2021 року та 18 червня 2023 року, на яких ОСОБА_3 зафіксований разом із сином, колишньою дружиною та її матір`ю.

Відповідно до статті 89 ЦПК України саме така узгодженість показань із іншими доказами є одним із критеріїв оцінки їх достовірності.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції не допустив порушень норм процесуального права при оцінці показань свідків, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивачки з результатами такої оцінки, що саме по собі не може бути підставою для скасування законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що показання свідків як зі сторони позивачки, так і зі сторони відповідача були належним чином досліджені та оцінені у сукупності з іншими доказами, а самі по собі показання свідків позивачки не підтверджують наявності усіх обов`язкових ознак проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Водночас одним із основних доводів апеляційної скарги є посилання на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги акт від 02 травня 2025 року, згідно з яким ОСОБА_3 з 2012 року проживав разом із позивачкою однією сім`єю, вів із нею спільне господарство, а після мобілізації під час відпусток повертався саме до місця їх спільного проживання.

Апелянт вважає, що зазначений акт у сукупності з іншими доказами підтверджує факт існування між нею та ОСОБА_3 сімейних відносин, а тому суд першої інстанції безпідставно відмовився врахувати його при ухваленні рішення. Колегія суддів не погоджується із наведеними доводами з огляду на таке.

При цьому сам по собі факт подання письмового документа не свідчить про безумовну доведеність викладених у ньому обставин. Суд не пов`язаний змістом документа, а зобов`язаний перевірити джерело походження наведених у ньому відомостей, спосіб їх отримання, час складання документа, а також відповідність зазначених відомостей іншим доказам, що містяться у матеріалах справи.

Як убачається із матеріалів справи, акт від 02 травня 2025 року був складений більш ніж через рік після зникнення безвісти ОСОБА_3 та після виникнення спірних правовідносин між сторонами. Отже, зазначений документ не є таким, що складався під час існування спірних правовідносин, а був оформлений вже після виникнення у позивачки необхідності підтвердження юридичного факту проживання однією сім`єю.

Сам по собі час його складення не свідчить про недопустимість такого доказу, однак є тією обставиною, яка відповідно до статті 89 ЦПК України підлягає врахуванню при оцінці його достовірності та доказової сили.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що викладені в акті обставини не знайшли свого підтвердження під час допиту осіб, які його підписали.

Так, свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні підтвердила, що дійсно поставила свій підпис під зазначеним актом, однак пояснила, що перед підписанням із його змістом не ознайомлювалася. Таким чином, свідок фактично не підтвердила, що наведені в акті відомості були викладені саме зі слів осіб, які його підписували, або що вони відповідають її особистому сприйняттю відповідних обставин.

Зазначена обставина істотно знижує доказове значення цього документа, оскільки один із його підписантів фактично не підтвердив достовірності викладеної у ньому інформації. Крім того, під час допиту зазначений свідок не змогла повідомити суду обставини, які викладені в акті з достатньою конкретизацією. Зокрема, вона не пам`ятала часу мобілізації ОСОБА_3 , не могла повідомити, коли саме він перебував у відпустках, не була обізнана щодо організації спільного побуту сторін, розподілу між ними сімейних обов`язків, ведення спільного бюджету чи здійснення спільних витрат. Отже, зміст її показань не підтвердив значної частини відомостей, викладених у самому акті.

Колегія суддів також враховує, що інші особи, які підписали зазначений акт, також не повідомили суду конкретних відомостей щодо наявності між позивачкою та ОСОБА_3 спільного бюджету, спільних витрат, придбання майна у спільну власність, участі у витратах на утримання житла або інших обставин, які відповідно до статті 3 СК України характеризують сім`ю.

Фактично зміст акта містить переважно загальний висновок про проживання сторін однією сім`єю, однак не містить конкретних фактів, які б давали суду можливість перевірити правильність такого висновку.

При цьому саме зазначення у документі правового висновку про проживання однією сім`єю не звільняє суд від обов`язку самостійно встановити наявність чи відсутність відповідних юридичних фактів на підставі всіх досліджених доказів.

Необхідно також врахувати, що акт від 02 травня 2025 року не є документом, складеним уповноваженим державним органом або посадовою особою в межах наданих законом повноважень. Його зміст відображає виключно суб`єктивне сприйняття певних осіб щодо взаємовідносин позивачки та ОСОБА_3 , а тому не може мати наперед встановленої доказової сили.

Саме тому суд першої інстанції обґрунтовано перевірив викладені в ньому відомості шляхом їх співставлення з іншими доказами у справі. За результатами такої перевірки суд дійшов правильного висновку, що наведені в акті відомості не підтверджуються іншими належними та допустимими доказами.

Зокрема, матеріали справи не містять документів, які б підтверджували наявність у сторін спільного бюджету, спільних банківських рахунків, спільних фінансових зобов`язань, придбання нерухомого чи рухомого майна у спільну власність, спільної участі в оплаті житлово-комунальних послуг, здійснення ремонту житла за спільні кошти або інших об`єктивних доказів ведення спільного господарства.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що письмові акти, характеристики чи довідки, складені після виникнення спору, не можуть самі по собі бути достатнім доказом проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу та повинні оцінюватися виключно у сукупності з іншими належними й допустимими доказами. Саме такого підходу дотримався суд першої інстанції.

Всупереч доводам апеляційної скарги суд не відмовився від оцінки акта від 02 травня 2025 року та не визнав його недопустимим доказом. Натомість суд дослідив зазначений документ, зіставив його зміст із показаннями свідків та іншими письмовими доказами, після чого обґрунтовано дійшов висновку, що сам по собі він не підтверджує існування між позивачкою та ОСОБА_3 усіх обов`язкових ознак сім`ї, визначених статтею 3 Сімейного кодексу України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що акт від 02 травня 2025 року не є достатнім доказом на підтвердження заявлених позовних вимог, а доводи апеляційної скарги в цій частині правильності оскаржуваного рішення не спростовують та не дають підстав для його скасування.

Апеляційна скарга також містить доводи про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував як належний доказ сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_8 , адресоване позивачці, у якому зазначено: «Ваш чоловік» ОСОБА_3 зник безвісти під час виконання бойового завдання.

На думку апелянта, використання у зазначеному документі словосполучення «Ваш чоловік» підтверджує визнання компетентним державним органом існування між нею та ОСОБА_3 сімейних відносин, а тому цей документ мав бути покладений судом в основу рішення. Колегія суддів не може погодитися із зазначеними доводами.

У даній справі предметом доказування є не сам факт направлення позивачці сповіщення про зникнення безвісти військовослужбовця, а наявність між нею та ОСОБА_3 усталених сімейних відносин, що характеризувалися спільним проживанням, спільним побутом, взаємними правами та обов`язками, притаманними подружжю.

Як убачається зі змісту сповіщення, воно складене виключно з метою інформування особи про факт зникнення безвісти військовослужбовця під час виконання бойового завдання. Зазначений документ не посвідчує сімейний стан особи, не встановлює юридичних фактів та не є документом, який видається компетентним органом для підтвердження перебування чоловіка та жінки у фактичних шлюбних відносинах. Використання у тексті сповіщення словосполучення «Ваш чоловік» саме по собі не свідчить про встановлення територіальним центром комплектування юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Таке формулювання носить виключно інформаційний характер та не є результатом перевірки органом державної влади обставин сімейного життя особи.

При цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що до направлення зазначеного сповіщення посадові особи територіального центру комплектування здійснювали перевірку сімейного статусу ОСОБА_3 , витребовували документи, які підтверджують факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, або приймали будь-яке рішення щодо визнання позивачки членом його сім`ї.

Навпаки, із пояснень сторін та досліджених судом доказів убачається, що відомості, зазначені у сповіщенні, були внесені на підставі інформації, яка надійшла до територіального центру комплектування, а не за результатами встановлення відповідного юридичного факту. Отже, саме по собі використання у тексті документа звернення «Ваш чоловік» не є належним та достатнім доказом існування між сторонами сімейних правовідносин у розумінні статті 3 СК України.

Крім того, як правильно встановив суд першої інстанції, зазначене сповіщення не містить будь-яких відомостей щодо спільного проживання сторін, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна або існування взаємних прав та обов`язків. Тобто документ не містить інформації щодо жодної із юридично значимих обставин, які підлягають доказуванню у даній справі.

Колегія суддів також бере до уваги, що суд першої інстанції звернув увагу на наявні у матеріалах справи відомості щодо адреси, за якою було направлено відповідне сповіщення, та надав цим обставинам належну оцінку у сукупності з іншими доказами.

Разом із тим незалежно від способу направлення зазначеного документа чи адреси його отримання саме по собі вручення позивачці сповіщення не підтверджує юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Аналогічно і використання у службовому документі слів «чоловік», «дружина», «родич» чи інших подібних формулювань не породжує цивільних прав та обов`язків і не звільняє особу від обов`язку довести відповідні обставини належними та допустимими доказами у судовому порядку.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що саме сповіщення ІНФОРМАЦІЯ_4 є достатнім доказом проживання сторін однією сім`єю, ґрунтуються на неправильному розумінні предмета доказування у цій справі та правової природи зазначеного документа.

Суд першої інстанції не відмовився від оцінки цього письмового доказу, а дослідив його у сукупності з іншими матеріалами справи та обґрунтовано дійшов висновку, що він не підтверджує наявності між позивачкою та ОСОБА_3 фактичних шлюбних відносин у розумінні статті 3 СК України. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначене сповіщення не є належним і достатнім доказом для встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

В апеляційній скарзі позивачка зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги надані нею фотознімки, пославшись лише на відсутність інформації про дату їх створення.

На думку апелянта, така оцінка є помилковою, оскільки відповідач не заперечував, що на фотографіях зображений його батько, а свідок ОСОБА_4 підтвердила, що на фотознімках зображені саме позивачка та її брат ОСОБА_3 , які разом брали участь у сімейних святкуваннях. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги з таких підстав.

У даній справі предметом доказування полягає не у встановленні факту знайомства позивачки та ОСОБА_3 , підтримання ними дружніх чи близьких особистих стосунків або спільного проведення часу. Обставинами, які підлягають встановленню судом, є наявність між сторонами сімейних відносин у розумінні статті 3 СК України, а саме спільного проживання, спільного побуту, ведення спільного господарства, наявності взаємних прав та обов`язків, спільного бюджету, взаємної участі у забезпеченні сім`ї та інших ознак, притаманних подружжю.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачкою дійсно надано фотознімки, на яких вона зображена разом із ОСОБА_3 під час різних сімейних заходів та святкувань. Водночас відповідачем не заперечувався сам факт того, що на зазначених фотографіях зображений ОСОБА_3 , а свідок ОСОБА_4 підтвердила особи, які на них зображені. Однак зазначені обставини самі по собі не підтверджують існування між позивачкою та ОСОБА_3 фактичних шлюбних відносин.

Правильно встановивши, що фотографії підтверджують лише факт спільного перебування осіб під час певних подій, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що такі фотознімки не містять відомостей про характер їхніх правовідносин, тривалість спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету або інших юридично значимих обставин.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував фотознімки виключно через відсутність на них дат, не відповідають змісту оскаржуваного рішення. Як убачається з мотивувальної частини рішення, суд не відмовився від дослідження зазначених доказів, а надав їм оцінку у сукупності з іншими матеріалами справи.

При цьому відсутність інформації про дату створення фотознімків була лише однією із обставин, яка унеможливлювала встановлення часу їх виготовлення та співвіднесення із періодом, протягом якого позивачка просила встановити факт проживання однією сім`єю. Разом із тим навіть за умови встановлення часу створення фотографій вони не могли б бути беззаперечним доказом заявлених вимог.

Фотографії лише фіксують певний момент у часі та підтверджують присутність конкретних осіб у певному місці. Водночас вони не відображають характер взаємовідносин між цими особами, не підтверджують ведення ними спільного господарства, здійснення спільних витрат, розподіл сімейних обов`язків, наявність спільного бюджету чи інших ознак сім`ї. Саме тому суд першої інстанції обґрунтовано не визнав зазначені фотознімки достатніми доказами на підтвердження позовних вимог.

Крім того, колегія суддів враховує, що участь чоловіка та жінки у спільних святкуваннях, сімейних заходах, фотографування під час урочистих подій або відпочинку є звичайним проявом особистих стосунків між людьми, однак сама по собі не свідчить про виникнення між ними сімейних правовідносин.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що фотографії можуть бути одним із доказів у справі, однак лише за умови їх оцінки у сукупності з іншими належними та допустимими доказами, які підтверджують існування усіх обов`язкових ознак сім`ї. За відсутності таких доказів самі по собі фотознімки не можуть бути достатньою підставою для встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що надані позивачкою фотографії не спростовують і тих доказів, які були покладені судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення.

Натомість матеріали справи містять також фотознімки, на яких ОСОБА_3 після 2020 року зображений разом із сином, колишньою дружиною та іншими членами своєї сім`ї. Зазначені фотографії також були предметом дослідження суду першої інстанції та оцінені ним відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

Разом із тим суд першої інстанції не надав наперед встановленої сили ні фотознімкам, поданим позивачкою, ні фотографіям, поданим відповідачем, а оцінив їх виключно у взаємозв`язку з іншими доказами. Такий підхід повністю відповідає вимогам статті 89 ЦПК України, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що фотознімки самі по собі підтверджують факт проживання сторін однією сім`єю, є необґрунтованими, оскільки фактично зводяться до ототожнення близьких особистих відносин зі сімейними правовідносинами, що суперечить положенням статті 3 СК України та усталеній практиці Верховного Суду.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином дослідив подані позивачкою фотознімки, правильно визначив їх доказове значення та обґрунтовано дійшов висновку, що вони не підтверджують наявності між позивачкою та ОСОБА_3 усіх обов`язкових ознак проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому не можуть бути достатньою підставою для задоволення позову.

У своїй апеляційній скарзі позивачка також посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував анкету працівника ТОВ «ВК Автострада», у якій ОСОБА_3 зазначив фактичним місцем свого проживання адресу позивачки. На думку апелянта, зазначена анкета підтверджує факт постійного проживання ОСОБА_3 разом із нею та свідчить про існування між ними сімейних відносин. Колегія суддів вважає зазначені доводи необґрунтованими.

Із матеріалів справи вбачається, що в анкеті працівника ТОВ «ВК Автострада» ОСОБА_3 зазначив фактичним місцем свого проживання адресу, за якою проживає позивачка. Разом із тим зазначена анкета була заповнена з кадровою метою, а саме для оформлення трудових відносин між працівником та роботодавцем. Відомості, внесені до анкети, мають інформаційний характер та використовуються роботодавцем для організації трудових відносин із працівником. При цьому роботодавець не здійснює перевірку фактичного сімейного стану працівника, характеру його особистих відносин чи підстав проживання за зазначеною адресою. Відомості про адресу проживання вносяться до таких документів зі слів працівника та не посвідчують будь-яких цивільних чи сімейних правовідносин.

Саме тому зазначення ОСОБА_3 певної адреси як фактичного місця проживання саме по собі не може свідчити про існування між ним та позивачкою сім`ї у розумінні статті 3 СК України. Більше того, навіть підтвердження факту проживання чоловіка та жінки за однією адресою не є безумовною підставою для встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Як вже зазначалося вище, відповідно до правових висновків Конституційного Суду України та Верховного Суду обов`язковому доказуванню підлягає не лише факт проживання за однією адресою, а й ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, спільних витрат, взаємної допомоги та інших ознак, що характеризують сімейні відносини. Разом із тим анкета працівника не містить жодних відомостей щодо зазначених обставин.

З її змісту неможливо встановити, чи вели сторони спільне господарство, чи мали спільний бюджет, чи здійснювали спільні витрати, чи брали участь в утриманні житла, чи набували майно у спільну власність, чи були пов`язані взаємними правами та обов`язками. Таким чином, зазначений документ підтверджує виключно факт повідомлення ОСОБА_3 роботодавцю певної адреси свого фактичного проживання на момент заповнення анкети. Водночас сам по собі цей факт не є достатнім для встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що зазначена анкета не спростовує тих доказів, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачкою усієї сукупності обставин, необхідних для встановлення заявленого юридичного факту. Зокрема, вона не підтверджує спільного бюджету сторін, не свідчить про наявність спільного майна, не підтверджує здійснення ними спільних витрат, не містить відомостей про розподіл сімейних обов`язків чи інші ознаки сім`ї.

Таким чином, навіть у сукупності з іншими письмовими доказами анкета працівника ТОВ «ВК Автострада» не усуває тих суперечностей та прогалин у доказуванні, на які обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що анкета працівника ТОВ «ВК Автострада» не є достатнім та самостійним доказом на підтвердження заявлених позовних вимог, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Незгода сторони з оцінкою доказів, наданою судом, сама по собі не свідчить про неправильність висновків суду та не може бути підставою для скасування судового рішення, якщо така оцінка здійснена відповідно до вимог процесуального закону.

Перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не встановила порушень судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

Суд дослідив усі надані сторонами письмові докази, допитав свідків, надав оцінку кожному доказу окремо та перевірив їх взаємозв`язок, після чого дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для встановлення юридичного факту проживання позивачки та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно дослідив усі надані сторонами докази, правильно визначив предмет доказування, надав належну правову оцінку кожному доказу окремо та їх сукупності, у зв`язку з чим обґрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, не містять посилань на обставини, які не були предметом дослідження суду першої інстанції або яким не було надано належної правової оцінки, а тому не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції

Враховуючи вищевикладене апеляційний суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції надана правильна оцінка доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об`єктивно з`ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надана належна правова оцінка.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Отже колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко

Судді: І. М. Стадник

І. В. Міхасішин