Вирок від 07 липня 2026 р. у справі №695/1129/26 — Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1129/26

Номер рядка у звіті 69

08 липня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченої ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026255320000099 від 13.02.2026 року, у відношенні:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Дмитрівка, Золотоніського району Черкаської області, українки, громадянки України, офіційно не працюючої, не заміжньої, з середньою освітою, особою з інвалідністю, ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС, депутатом будь-якого рівня, учасником АТО (ООС), бойових дій не являється, на утриманні неповнолітніх, малолітніх дітей та інших осіб не має, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,-

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.162 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 20.12.2025 перебуваючи поблизу домоволодіння що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на незаконне проникнення до житла, діючи умисно, всупереч волі власника, маючи прямий умисел на порушення конституційного права на недоторканість житла – власника ОСОБА_6 , всупереч ст. 30 Конституції України, ст. 12 Зальної декларації прав людини, ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, усвідомлюючи відсутність згоди власника – ОСОБА_6 , умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, відчинила хвіртку та проникла на огороджену територію домоволодіння, після чого через вхідні двері потрапила всередину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаними умисними діями, ОСОБА_4 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 162 КК України, тобто незаконне проникнення до житла особи.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.162 КК України визнала повністю, у вчиненому щиро розкаялася, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення нею інкримінованого органом досудового розслідування кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті, які відповідають дійсності, і вона їх у повному обсязі підтверджує.

Показання обвинуваченої ОСОБА_4 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння нею змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності позиції обвинуваченої.

Враховуючи те, що обвинувачена ОСОБА_4 у повному обсязі визнала свою вину у вчиненні інкримінованого їй органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачена ОСОБА_4 правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності її позиції, роз`яснивши їй положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку вона буде позбавлена права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Це узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ рекомендації №6 R (87) 18 Комітету Міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Суд, допитавши обвинувачену ОСОБА_4 та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченої, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч.1 ст.162 КК України, а саме як незаконне проникнення до житла особи.

Згідно з приписами ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом ст.ст. 50,65 КК України особі, яка скоїла кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне та достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обгрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру тяжкості кримінального правопорушення.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.

Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання – виправлення засудженого.

При призначенні обвинуваченій ОСОБА_4 покарання, суд, на підставі ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії кримінальних проступків, особу обвинуваченої, яка має постійне місце проживання, не заміжня, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, раніше не судима, особою з інвалідністю не являється, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, зверталася за медичною допомогою до лікаря психіатра, діагноз: F70.1, F80.1. Згідно висновку судово-психіатричної експертизи №136 від 06.03.2026 року ОСОБА_4 хронічним психічним захворюванням, недоумством не страждає, у неї виявляються прояви легкої розумової відсталості з помірно вираженими емоційно-вольовими розладами (F-70.1 за МКХ-10). На період часу, до якого відноситься скоєння ОСОБА_4 кримінального проступку, у неї не відмічалося проявів хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, а виявлялися прояви легкої розумової відсталості з помірно вираженими емоційно-вольовими розладами - що не позбавляло її здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними. За своїм психічним станом на теперішній час ОСОБА_4 не потребує застосування примусових заходів медичного характеру.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченої ОСОБА_4 , згідно ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Враховуючи вищенаведене, при застосуванні обвинуваченій необхідного покарання судом, також, взято до уваги правову позицію, зазначену в постанові ВСУ від 14.04.2016 року, де зазначено, що Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України). Відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо (постанова Верховного Суду від 01.02.2018 року по справі № 634/609/15-к).

На підставі вищевикладеного, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень і що більш суворий вид покарання з числа передбачених за скоєне кримінальне правопорушення призначається лише у випадку, якщо менш суворий вид покарання буде недостатнім для виправлення особи і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, а також враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки, особу обвинуваченої, обставину, що пом`якшує покарання обвинуваченої та відсутність обставин, які його обтяжують, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченої можливо шляхом призначення покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Таке покарання, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченої, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченої та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь, а також випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини.

Враховуючи те, що стосовно обвинуваченої запобіжний захід не обирався, а сторони провадження не заявляли клопотання про застосування запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування обвинуваченій запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов не заявлено.

Процесуальні витрати та речові докази по справі відсутні.

Керуючись ст.ст.349, 368-370, 373, 374 КПК України, суд-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України та призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.

Вирок може бути оскаржений до Черкаського апеляційного суду через Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченій, прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя ОСОБА_1