Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №280/2210/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року

м. Київ

справа № 280/2210/25

адміністративне провадження № К/990/17547/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року (головуючий суддя Батрак І.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року (головуючий суддя Лукманова О.М., судді Дурасова Ю.В., Олефіренко Н.А.) у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року Головне управління ДПС у Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізькій області) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), в якому просило стягнути з відповідача податковий борг у сумі 5879077 грн з штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що згідно з даними облікової картки платника у відповідача наявна заборгованість, яка виникла в результаті несплати у встановлені законодавством строки узгоджених сум податкового зобов`язання, донарахованих контролюючим органом за результатом фактичних перевірок. Контролюючим органом вживалися заходи щодо стягнення податкової заборгованості у встановленому законодавством порядку, однак борг у добровільному порядку відповідачем не сплачено. На момент звернення ГУ ДПС у Запорізькій області з цим позовом до суду, заборгованість ОСОБА_1 не погашена, а тому підлягає примусовому стягненню у судовому порядку, у зв`язку з чим просить позов задовольнити та стягнути з відповідача податковий борг у розмірі 5879077 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року, адміністративний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 податковий борг зі штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у сумі 5879077 грн.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.

У касаційній скарзі відповідач посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року. Витребувано з Запорізького окружного адміністративного суду справу.

Підставами для відкриття касаційного провадження у справі є оскарження судового рішення, зазначеного у частині першій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з посиланням у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та на те, що в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України), а також з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Зокрема у касаційній скарзі, відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи цей спір дійшли висновку про те, що податкові повідомлення-рішення від 26 серпня 2024 року: №00156010709, № 00156020709 та від 23 вересня 2024 року: №00176580709, №00176590709 направлялись контролюючим органом на адресу ОСОБА_1 у порядку, встановленому статтею 42 Податкового кодексу України (далі - ПК України), та визнали визначені ними грошові зобов`язання узгодженими, не дослідивши при цьому реального факту вручення платнику податків зазначених рішень.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що: «на час розгляду справи у порядку апеляційного провадження ОСОБА_1 не надано доказів про оскарження податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, які стали підставою для формування податкового боргу». Однак такий висновок, на думку відповідача, не відповідає дійсним обставинам справи: на момент ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції (12 березня 2026 року) провадження у справах щодо оскарження податкових повідомлень-рішень вже були відкриті, а саме: у справі №280/8359/25 (ухвала про відкриття провадження від 15 жовтня 2025 року) та у справі №280/8794/25 (ухвала про відкриття провадження від 20 жовтня 2025 року, суддя Садовий І.В.). Інформація про відкриття проваджень в адміністративних справах є загальнодоступною в Єдиному державному реєстрі судових рішень та у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Отже, за наведених обставин, ОСОБА_1 наголошує, що суди не дослідили та не встановили обставини, що є обов`язковими для вирішення справи про стягнення податкового боргу відповідно до усталеної практики Верховного Суду, зокрема: наявність узгодженого грошового зобов`язання, момент його узгодження, дотримання контролюючим органом процедури, передбаченої пунктами 95.1- 95.3 статті 95 ПК України для набуття права на примусове стягнення.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення апеляційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування у цій справі судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 28 травня 2024 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем, номер запису: 2010350000000568450 та перебував на податковому обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області.

26 лютого 2025 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис 2010350060001568450 про припинення підприємницької діяльності за рішенням ОСОБА_1

ГУ ДПС у Черкаській області з метою контролю за дотриманням вимог законодавства з питань обліку товарних запасів, відображення обов`язкових реквізитів в розрахункових документах та фіскальних звітах, наявності документів, що підтверджують походження товарів, регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), у період з 10 липня 2024 року проведена фактична перевірка ФО-П ОСОБА_1 за місцем фактичного провадження діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , за період діяльності з 19 червня 2024 року, за результатами якої позивачем 18 липня 2024 року складено Акт №8519/23-00-07-07-01/3793602392 (далі - Акт).

Згідно висновків вказаного Акта, контролюючим органом встановлено порушення відповідачем вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування РРО в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», пункту 85.2 статті 85 ПК України.

На підставі висновків вказаного Акта ГУ ДПС у Запорізькій області 26 серпня 2024 року складено податкові повідомлення-рішення: №00156010709, яким за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 3262528,00 грн та №00156020709, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 1020 грн.

Вказані вище податкові повідомлення-рішення разом із розрахунками фінансових санкцій було надіслано на адресу відповідача поштою рекомендованим листом з повідомленням. Проте, як вбачається із наданої позивачем копії поштового конверту, кореспонденція повернулась на адресу податкового органу без вручення платнику податків.

Також ГУ ДПС у Черкаській області з метою контролю за дотриманням вимог законодавства з питань обліку товарних запасів, відображення обов`язкових реквізитів в розрахункових документах та фіскальних звітах, наявності документів, що підтверджують походження товарів, регулювання обігу готівки, порядку здійснення розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), у період з 5 серпня 2024 року проведена фактична перевірка ФО-П ОСОБА_1 за місцем фактичного провадження діяльності за адресою: АДРЕСА_1 , за період діяльності з 18 липня 2024 року, за результатами якої контролюючим органом 15 серпня 2024 року складено Акт №9897/23-00-07-07-01/3793602392.

Згідно висновків вказаного Акта, контролюючим органом встановлено порушення відповідачем вимог пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування РРО в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», пункту 85.2 статті 85 ПК України.

На підставі висновків вказаного Акта ГУ ДПС у Запорізькій області 23 вересня 2024 року складено податкові повідомлення-рішення: №00176580709, яким за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 2613489 грн та №00176590709, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 2040 грн.

Вказані вище податкові повідомлення-рішення разом із розрахунками фінансових санкцій було надіслано на адресу відповідача поштою рекомендованим листом з повідомленням. Проте, як вбачається із наданої позивачем копії поштового конверту, кореспонденція повернулась на адресу податкового органу без вручення платнику податків.

Згідно даних облікових карток у ОСОБА_1 наявна заборгованість по штрафним санкціям за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування у розмірі 5879077 грн.

Контролюючим органом 9 грудня 2024 року на адресу відповідача було направлено податкову вимогу форми «Ф» від 9 грудня 2024 року №0009642-1303-0801 на загальну суму 5879077 грн. Однак вказана вимога не була вручена відповідачу. Згідно наданої контролюючим органом до суду копії поштового конверта, кореспонденція повернулась на адресу податкового органу без вручення платнику податків.

Зважаючи на несплату відповідачем у добровільному порядку узгодженого зобов`язання в установлені законодавством строки, ГУ ДПС у Запорізькій області звернулося до суду з цим позовом, в якому просило стягнути з відповідача податковий борг у сумі 5879077 грн.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача податковий борг суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення від 26 серпня 2024 року: №00156010709, №00156020709 та від 23 вересня 2024 року: №00176580709, №00176590709, згідно яких відповідачу нараховані суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обігу готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування у загальному розмірі 5879077,00 грн, направлялись контролюючим органом на його адресу в порядку, встановленому статтею 42 ПК України. Вказані податкові повідомлення-рішення відповідачем а ні в адміністративному, а ні у судовому порядку не оскаржувалися, на момент розгляду цієї справи останні не скасовані, а отже суми визначеного податкового зобов`язання є узгодженими та підлягають стягненню.

Зазначена позиція підтримана Третім апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Зокрема суд апеляційної інстанції зазначив, що на час розгляду справи у порядку апеляційного провадження, ОСОБА_1 не надано доказів про оскарження податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, які стали підставою для формування податкового боргу.

Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає їх передчасними, враховуючи наступне.

Верховний Суд звертає увагу на те, що при вирішенні позову про стягнення податкового боргу судами у відповідний спосіб здійснюється перевірка дотримання контролюючим органом вимог, передбачених ПК України, які надають право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом.

Так, відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно пункту 95.2 статті 95 ПК України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

За приписами пункту 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Отже, положеннями пунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу. Так, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 30 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 810/2533/16, від 19 лютого 2019 року у справі № 818/1117/16, від 4 березня 2019 року у справі № 2а-6053/11/1070, від 25 лютого 2020 року у справі № 1340/5767/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 826/9711/17.

Відповідно до підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Згідно з пунктом 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.

Отже, право контролюючого органу звернутися до суду із позовом про стягнення податкового боргу виникає лише за наявності низки умов, серед яких визначальне значення має факт узгодженості грошових зобов`язань платника податків.

Відповідно до положень статті 57 ПК України, грошове зобов`язання платника податків стає узгодженим після закінчення строків на його оскарження, якщо таке оскарження не здійснювалось, або після завершення процедури адміністративного чи судового оскарження.

При цьому податкове зобов`язання не може бути визнано узгодженим до закінчення процедури судового оскарження відповідного податкового повідомлення-рішення, оскільки саме під час такої процедури перевіряється законність підстав виникнення податкового боргу.

У касаційній скарзі відповідач вказує, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам статей 9, 242, 308 та 315 КАС України не надав оцінки посиланням відповідача та не встановив факту судового оскарження ОСОБА_1 усіх чотирьох податкових повідомлень-рішень, які стали підставою для формування суми податкового боргу у розмірі 5879077 грн, хоча відповідні провадження у справах №280/8359/25 та №280/8794/25 були відкриті Запорізьким окружним адміністративним судом у жовтні 2025 року, тобто за п`ять місяців до ухвалення оскаржуваної постанови, а інформація про них є загальнодоступною та міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень та у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Також скаржник посилається, що суд апеляційної інстанції не дослідив обставин вручення (невручення) відповідачу податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, які стали підставою для формування податкового боргу.

Крім того, суд апеляційної інстанції не перевірив дотримання контролюючим органом вимог, передбачених пунктами 95.1- 95.2 статті 95 ПК України, які визначають передумови звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення, зокрема не встановив, чи набули грошові зобов`язання статусу узгоджених та чи дотримано процедуру, передбачену зазначеними нормами.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

В силу вимог пункту 3 частини першої статті 322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи та (або) інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; ґ) висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Таким чином, у мотивувальній частині постанови необхідно наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів у їх взаємній сукупності, з яких виходив суд при вирішенні спору.

У постанові від 6 жовтня 2020 року у справі № 540/1927/19 Верховний Суд вказав, що КАС України встановлено обов`язок суду апеляційної інстанції зазначати в мотивувальній частині мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, Верховний Суд послідовно у своїй правозастосовчій практиці постійно підкреслює необхідність дотримання процесуальних вимог (статті 322 КАС України) щодо змісту мотивувальної частини рішень судів першої та апеляційної інстанцій та надання мотивованої оцінки важливим аргументам сторін, якими вони обґрунтовують свою позицію.

Одне із призначень обґрунтованого судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті, та надати стороні можливість його оскарження у разі незгоди з аргументами суду. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль за здійсненням правосуддя.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду. Тож залишення без уваги ключових доводів сторони є прямим порушенням процесу.

Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначав про неправомірність рішення суду першої інстанції про задоволення позову про стягнення податкового боргу. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначав, що суд першої інстанції не дослідив у повній мірі докази та обставини щодо вручення йому податкової вимоги, що має вирішальне значення для розгляду цієї справи. Крім того, відповідач вказав на те, що ним вчиняються дії щодо оскарження податкових повідомлень-рішень, суми визначені якими стали підставою для формування податкового боргу. Зокрема ОСОБА_1 зазначив, що ним до Запорізького окружного адміністративного суду подано позовні заяви про скасування податкових повідомлень-рішень від 26 серпня 2024 року: №00156010709, №00156020709 та від 23 вересня 2024 року: №00176580709, №00176590709, а тому є необґрунтованим твердження позивача, що сума податкового боргу у розмірі 5879077 грн є узгодженою.

Водночас Третім апеляційним адміністративним судом оцінки вказаним відповідачем в апеляційній скарзі доводам не надано. Залишено також судом апеляційної інстанції поза увагою і те, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, Запорізьким окружним адміністративним судом, на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції, було відкрито провадження у справах №280/8359/25 та №280/8794/25 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Результат такого дослідження має бути відображений у мотивувальній частині судового рішення відповідно до положень частини четвертої статті 322 КАС України.

У межах цієї справи суд апеляційної інстанції не дотримався обов`язку із безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи та надання правової оцінки усім доводам учасників справи, застосувавши формальний підхід до її вирішення та порушивши правила офіційного з`ясування обставин справи.

Наведене дає підстави стверджувати про невжиття належних заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу; або; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про те, що судом апеляційної інстанції порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому таке рішення підлягає скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 КАС України - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2026 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх