Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №500/150/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/150/26 пров. № А/857/21946/26

суддя в 1-й інстанції – Юзьків М.І.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Гуляка В.В, Ільчишин Н.В.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року, ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м.Тернополі у справі за позовом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

1.1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку.

1.2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що підставою для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів є не проходження медичного огляду позивачем військово-лікарської комісії, також наявність протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 210 КУпАП не є обов`язковим, а ІНФОРМАЦІЯ_1 є органом, уповноваженим як на розгляд справ про адміністративні правопорушення за вказаною статтею, так і на ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, тому з урахуванням встановленим судом обставин відповідач мав правові підстави для внесення до такого Реєстру відомостей (службових даних) щодо виконання військового обов`язку позивачем, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію та його розшук ТЦК.

1.3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що не отримував повісток чи інших належних повідомлень про виклик до ТЦК та СП, стосовно нього не складався протокол про адміністративне правопорушення, не приймалася постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, йому не вручалося направлення на проходження ВЛК у конкретний час, а тому, на його думку, відповідач не мав правових підстав для внесення до Реєстру відомостей про порушення ним правил військового обліку.

1.4.ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач не подав відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

1.5. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 , сформувавши електронний військово обліковий документ через мобільний застосунок "Резерв+", виявив, що ним порушено правила військового обліку (а.с.9).

На адвокатський запит адвоката Бакальця І.Г. ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 28.11.2025 №8285 повідомив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Згідно з довідкою ВЛК від 26.10.2020 позивач є непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час та підлягає перегляду (по гр.1, ст.436). З метою виконання вимог чинного законодавства щодо виконання правил військового обліку та актуалізації відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щоб пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби ОСОБА_1 , необхідно особисто заявитися в ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7 - 8).

Вважаючи дії ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

2.2. ДОВОДИ ТА МОТИВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

Предметом спору у цій справі є правомірність дій відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку, які відображаються в електронному військово-обліковому документі, сформованому через мобільний застосунок «Резерв+», а також вимога про зобов`язання відповідача виключити такі відомості з Реєстру.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частинами першою, другою та третьою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни та забезпечення Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом. Військовий обов`язок, зокрема, включає взяття громадян на військовий облік, виконання військового обов`язку в запасі та дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, ведеться за місцем їх проживання, а порядок його ведення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 34 цього Закону персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей, зокрема персональних та службових даних, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення такого обліку покладається на відповідні районні, міські територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Відповідно до пунктів 2, 3 цього Порядку військовий облік є складовою мобілізаційної підготовки держави та полягає, зокрема, у фіксації, накопиченні й аналізі наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками, здійсненні заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку, а також поданні персональних і службових даних до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Для забезпечення військового обліку використовується Реєстр, призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних і резервістів.

Завданнями військового обліку відповідно до пункту 4 Порядку №1487 є, зокрема, забезпечення контролю за дотриманням призовниками, військовозобов`язаними та резервістами правил військового обліку, а також забезпечення громадян України інформацією щодо виконання ними військового обов`язку. Пунктом 5 цього Порядку визначено, що головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад і якісний стан призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Отже, Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів не є виключно реєстром постанов про адміністративні правопорушення чи реєстром адміністративних стягнень. За своїм призначенням він є інформаційно-комунікаційною системою, яка забезпечує ведення військового обліку, актуалізацію даних та відображення відомостей щодо виконання особою військового обов`язку.

Водночас Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» розмежовує персональні дані, серед яких можуть бути відомості про притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП, та службові дані, пов`язані з виконанням особою військового обов`язку.

Тому запис «порушення правил військового обліку», який відображається в електронному військово-обліковому документі позивача, не може автоматично ототожнюватися з постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, з накладенням адміністративного стягнення або із завершенням провадження у справі про адміністративне правопорушення. Такий запис у межах цього спору має оцінюватися як службова облікова інформація, що відображає стан виконання особою обов`язків у сфері військового обліку.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи відмову в задоволенні позову, послався, зокрема, на правові підходи щодо початку процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності та на положення КУпАП щодо випадків, коли протокол про адміністративне правопорушення може не складатися. Водночас така аргументація потребує уточнення, оскільки предметом цієї справи не є перевірка законності постанови у справі про адміністративне правопорушення, не є встановлення наявності або відсутності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, а також не є перевірка правомірності накладення на нього адміністративного стягнення.

Разом з тим зазначена неповнота мотивування суду першої інстанції не призвела до неправильного вирішення спору по суті, оскільки висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову є правильним з огляду на інші правові підстави, які мають визначальне значення для цієї справи.

Законом України від 12 лютого 2025 року №4235-IX пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» викладено у новій редакції.

Відповідно до зазначеної норми громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю, зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

З аналізу цієї норми вбачається, що законодавець установив для визначеної категорії осіб не пасивний обов`язок очікувати вручення повістки, а активний обов`язок самостійно звернутися до відповідного органу або через електронний кабінет для отримання направлення на ВЛК та пройти повторний медичний огляд у визначений законом строк — до 5 червня 2025 року.

У цій справі судом першої інстанції встановлено, що позивач за довідкою ВЛК від 26 жовтня 2020 року був визнаний непридатним у мирний час, обмежено придатним у воєнний час та таким, що підлягає перегляду. Вказана обставина позивачем не спростована.

Отже, позивач належав до категорії осіб, на яких поширювався обов`язок пройти повторний медичний огляд до 5 червня 2025 року, оскільки був визнаний обмежено придатним до військової служби до набрання чинності відповідними законодавчими змінами.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач у встановлений законом строк пройшов повторний медичний огляд, звернувся до ТЦК та СП або через електронний кабінет з метою отримання направлення на ВЛК, а також не містять доказів того, що позивач належить до осіб, на яких цей обов`язок не поширюється, зокрема є особою з інвалідністю.

За таких обставин відображення в електронному військово-обліковому документі позивача службової інформації про порушення правил військового обліку не може вважатися безпідставним або свавільним, оскільки пов`язане з невиконанням позивачем прямого законодавчого обов`язку пройти повторний медичний огляд та самостійно звернутися для отримання направлення на ВЛК у визначений законом строк.

Доводи позивача про невручення йому повістки не спростовують зазначеного висновку. Такі доводи могли б мати визначальне значення у спорі щодо неявки за конкретним викликом, щодо правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності за неприбуття за повісткою, щодо законності постанови у справі про адміністративне правопорушення або щодо правомірності адміністративного затримання чи доставлення особи до ТЦК та СП. Проте в цій справі предметом судового розгляду є не зазначені дії чи рішення, а саме правомірність відображення в Реєстрі службової облікової інформації про порушення ним правил військового обліку.

Колегія суддів враховує положення Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560.

Зазначений Порядок визначає, зокрема, процедуру оповіщення військовозобов`язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, процедуру перевірки військово-облікових документів, уточнення персональних даних, внесення відповідних змін до військово-облікових документів та Реєстру, а також організацію медичного огляду військовозобов`язаних і резервістів для визначення придатності до військової служби.

Відповідно до Порядку №560 призов резервістів та військовозобов`язаних під час мобілізації включає, зокрема, оповіщення про виклик до ТЦК та СП, прибуття до такого центру, уточнення персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Реєстру, а також проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

Порядок №560 також регламентує виклик громадян шляхом вручення або надсилання повістки, вимоги до її змісту, порядок вручення, а також повноваження ТЦК та СП і органів поліції щодо адміністративного затримання та доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, або порушили правила військового обліку.

Разом з тим положення Порядку №560 не змінюють висновку суду в цій справі, оскільки спірний запис про порушення правил військового обліку оцінюється судом не як доказ правомірності адміністративного затримання, доставлення позивача до ТЦК та СП, подання його до органів Національної поліції чи притягнення до адміністративної відповідальності, а як облікова інформація щодо невиконання позивачем установленого законом обов`язку у сфері військового обліку.

Колегія суддів окремо наголошує, що ця постанова не містить висновку про правомірність чи неправомірність можливого подання позивача до органів Національної поліції, його адміністративного затримання, доставлення до ТЦК та СП, внесення інформації до баз даних МВС або притягнення до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП. Такі дії та рішення мають самостійну правову природу, потребують окремої фактичної й правової оцінки та можуть бути предметом окремого судового оскарження за наявності відповідного спору.

У межах цієї справи суд перевіряє лише те, чи були у відповідача правові підстави для відображення в Реєстрі та електронному військово-обліковому документі позивача інформації «порушення правил військового обліку».

Суд апеляційної інстанції також враховує Інструкцію зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затверджену наказом Міністерства оборони України від 1 січня 2024 року №3.

Зазначена Інструкція визначає процедуру складання протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, зокрема за статтями 210, 210-1, 211 КУпАП. Вона регулює порядок дій уповноважених посадових осіб ТЦК та СП у провадженні щодо адміністративних правопорушень, вимоги до протоколу, випадки, коли протокол може не складатися, порядок формування матеріалів справи та повідомлення особи про її розгляд.

Отже, положення Інструкції №3 мають значення для перевірки дотримання процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема у випадку оскарження протоколу, постанови у справі про адміністративне правопорушення або інших дій у межах такого провадження. Проте у цій справі позивач не оскаржує постанову про адміністративне правопорушення, не ставить питання про скасування адміністративного стягнення та не заявляє вимог, пов`язаних із перевіркою законності конкретного провадження за статтею 210 чи 210-1 КУпАП.

Тому відсутність у матеріалах цієї справи протоколу про адміністративне правопорушення або постанови про накладення адміністративного стягнення не є самостійною підставою для висновку про протиправність облікового запису в Реєстрі, якщо такий запис не є записом про притягнення особи до адміністративної відповідальності, а відображає службову інформацію щодо виконання нею правил військового обліку.

При цьому колегія суддів не погоджується з тим підходом, за якого будь-який запис у Реєстрі про порушення правил військового обліку автоматично прирівнюється до встановлення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Таке ототожнення є юридично некоректним, оскільки питання вини, складу адміністративного правопорушення та застосування адміністративного стягнення вирішуються у спеціальному порядку, визначеному КУпАП, Інструкцією №3 та іншими нормативно-правовими актами.

Водночас це не означає, що орган ведення Реєстру позбавлений можливості відображати службові відомості щодо стану виконання особою військово-облікових обов`язків до ухвалення постанови про адміністративне правопорушення. Така інформація за своїм змістом не є адміністративним стягненням, а слугує цілям військового обліку, актуалізації даних та забезпечення контролю за виконанням правил військового обліку.

У цій справі позивач не надав доказів проходження повторного медичного огляду до 5 червня 2025 року, доказів звернення до ТЦК та СП або через електронний кабінет для отримання направлення на ВЛК, доказів наявності в нього статусу особи з інвалідністю або інших обставин, які б виключали застосування до нього обов`язку, встановленого Законом №4235-IX.

Натомість установлені судом першої інстанції обставини підтверджують, що позивач перебуває на військовому обліку, був визнаний обмежено придатним до військової служби та підлягав перегляду. Саме ці обставини є достатніми для висновку про те, що на позивача поширювався обов`язок пройти повторний медичний огляд у строк, установлений законом.

Колегія суддів також враховує, що спірний запис має значення для військового обліку та реалізації державою функцій у сфері оборони, мобілізаційної підготовки та мобілізації. За умов дії воєнного стану належне ведення Реєстру, актуальність і достовірність відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів мають легітимну мету та відповідають публічному інтересу.

Водночас таке ведення Реєстру не позбавляє особу права оскаржувати конкретні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень у разі, якщо вони виходять за межі облікової інформації та безпосередньо впливають на права особи, зокрема у разі прийняття постанови про адміністративне правопорушення, здійснення адміністративного затримання, доставлення до ТЦК та СП або внесення відомостей до баз даних МВС як окремої дії.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що у цій справі вирішальним є не питання наявності чи відсутності повістки, не питання складення протоколу про адміністративне правопорушення та не питання притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а питання наявності правових підстав для відображення у Реєстрі службової інформації про порушення позивачем правил військового обліку.

Оскільки позивач як особа, раніше визнана обмежено придатною до військової служби, був зобов`язаний до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд та самостійно звернутися до ТЦК та СП або через електронний кабінет для отримання направлення на ВЛК, однак доказів виконання такого обов`язку не подав, підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо відображення у Реєстрі відомостей про порушення правил військового обліку відсутні.

Відтак доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову. Вони переважно зводяться до незгоди позивача з наявністю відповідного запису в електронному військово-обліковому документі та до ототожнення такого запису з притягненням до адміністративної відповідальності, що не відповідає правовій природі спірних правовідносин.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті, а окремі недоліки та неточності його мотивування не вплинули на правильність ухваленого рішення.

2.3. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 КАС України підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року у справі №500/150/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В. О. Кушнір

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин