Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №140/996/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/996/26 пров. № А/857/22995/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі № 140/996/26 (суддя Мачульський В.В., м. Луцьк) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року адвокат Світлицька Зоряна Олександрівна звернулася в суд в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони, відповідач), треті особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування пункту 12 рішення, оформленого витягом з протоколу засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 04.12.2025 №121/д, про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 та зобов`язання Міноборони повторно розглянути звернення з приводу призначення і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у зв`язку із загибеллю батька - військовослужбовця ОСОБА_4 , в період дії воєнного стану, пов`язаною і з захистом Батьківщини, з урахуванням висновків суду, які будуть викладені у рішенні суду за результатами розгляду справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пунктом 12 рішення, оформленого витягом з протоколу засідання комісії Міноборони від 04.12.2025 №121/д, повернуто на доопрацювання документи для призначення одноразової грошової допомоги, у зв`язку із загибеллю батька, військовослужбовця ОСОБА_4 в період дії воєнного стану, пов`язаною і з захистом Батьківщини. Зазначає, що має право на виплату одноразової грошової допомоги, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 09.12.2023 №3515-IX, який набрав чинності 29.03.2024, статтю 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в редакції, за якою пунктом 1 цієї статті визначено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають, зокрема, діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав. Отже, внесеними змінами було розширено коло суб`єктів, які мають право на одноразову грошову допомогу, зокрема закріплено право дітей (не за віком, а за родинним спорідненням - без обмеження віку) реалізувати своє право на одноразову допомогу у зв`язку з загибеллю члена родини, відтак оскаржуване рішення є протиправним.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 12 рішення оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 04.12.2025 №121/д, про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .

Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 з приводу призначення і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у зв`язку із загибеллю її батька військовослужбовця ОСОБА_4 в період дії воєнного стану, пов`язаною і з захистом Батьківщини, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця. Згідно з статтею 16-1 Закону №2262-ХІІ, чинній на дату смерті військовослужбовця ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення). Водночас, редакція яка розширила коло суб`єктів, набула чинності лише з 29.03.2024, тобто вже після загибелі військовослужбовця. Жодна норма цього закону не передбачає його зворотної дії щодо повнолітніх дітей

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу у якій вказала, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин і правильних правових висновків суду, просить залишити апеляційну скаргу Міноборони без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.03.2026 у справі №140/996/26 без змін. Зауважила, що доводи апелянта з приводу того, що визначальною для застосування законодавства є дата загибелі військовослужбовця ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), а ОСОБА_1 (як повнолітня дочка загиблого) повинна довести непрацездатність, інвалідність, перебування на утриманні або право на пенсію у разі втрати годувальника, є помилковими, оскільки вони штучно зводять правовідносини щодо призначення одноразової грошової допомоги до одного юридичного факту смерті військовослужбовця. Такий підхід відповідача ігнорує: адміністративну процедуру призначення допомоги; дату звернення позивача; дату прийняття спірного рішення Комісією Міністерства оборони України, чинну на цей момент редакцію статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, а також сформовану судову практику у цій категорії справ.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_4 відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 №114 від 12.05.2023 призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлений для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 у АДРЕСА_1 внаслідок бойових дій військовослужбовець ОСОБА_4 загинув, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №3299 від 20.06.2023 та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 28.06.2023.

Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 11.05.2005 ОСОБА_4 є батьком ОСОБА_5

29.05.2025 позивач звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_6 з заявою та документами про призначення і виплату їй одноразової грошової допомоги, які 14.06.2025 за №1195/5578 направлені ІНФОРМАЦІЯ_7 до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.

Листом від 10.12.2025 ІНФОРМАЦІЯ_8 повідомив позивача, що відповідно до протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 04.12.2025 №121/д, прийнято рішення про повернення документів на доопрацювання.

З витягу з протоколу Комісії Міноборони від 28.02.2025 слідує, що комісією прийнято рішення про повернення документів на доопрацювання з метою надання підтверджуючих документів, які відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» підтверджують право або факт призначення пенсії в разі втрати годувальника, на дату загибелі військовослужбовця, що дають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Вважаючи дане рішення протиправним, позивач звернулась до суду із цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанцїї виходив з того, що за своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім`ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), а тому виключення із кола осіб, які мають право на отримання допомоги, дитини військовослужбовця з підстав дати її народження не відповідає змісту і меті закону. Таким чином, право позивача на виплату одноразової грошової допомоги виникло з моменту розширення кола суб`єктів та включення до членів сім`ї загиблого військовослужбовця за новою редакцією Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і має бути реалізоване протягом трьох років з дати смерті батька позивача. Суд першої інстанції констатував, що при прийнятті рішення щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідач повинен був застосовувати ті нормативно-правові акти, які були чинні на момент прийняття відповідного рішення. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що пункт 12 рішення оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 04.12.2025 №121/д, про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції правильними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 40 Закону №2232-ХІІ, гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Згідно із статтею 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).

Так, Закон №2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 16 Закону №2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Частиною першою статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначено у статті 16-1 Закону №2011-XII.

Відповідно до частин першої, другої статті 16-1 Закону №2011-XII (в редакції Закону від 29.07.2022) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан.

Відповідно до статті 1 Закону України №389-VIII від 12.05.2015 «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже, воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб`єктами низки стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких пов`язане з небезпекою для життя і здоров`я.

Конституційний Суд України ухвалив рішення від 6 квітня 2022 року № 1-р(II)/2022, у якому вказав на необхідності посиленого з боку Держави соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії рф проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а також зазначив про неможливість обмеження або скасування права на соціальний захист цієї особливої категорії осіб із спеціальним юридичним статусом.

Також у вказаному рішенні зазначено, що за змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019).

Так, на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28.02.2022 прийняв постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 Постанови №168 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Абзацами 1-4, 6 п.2 Постанови №168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім`ям осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Отже, після введення в Україні воєнного стану та оголошення загальної мобілізації у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на період дії воєнного стану, для сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, які брали безпосередню участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, Постановою №168 передбачена виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 гривень.

Колегія суддів зазначає, що умовами виплати одноразової грошової допомоги на момент смерті військовослужбовця є належність до певної категорії осіб, передбачених пунктом 1 Постанови №168 та загибель в період дії воєнного стану.

Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 11.09.2024 по справі №160/14225/23.

Як вже зазначалось судом апеляційної інстанції, правовідносини з приводу виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця унормовані ст. 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною першою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

За правилами частини четвертої статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності - 29.03.2024) до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Між тим, до набрання чинності Законом України від 09.12.2023 №3515-ІХ (набрав чинності - 29.03.2024) згідно з частиною першою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Таким чином, до 29.03.2024 право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належало, зокрема, дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які не досягли повноліття або дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які є утриманцями загиблого (померлого) у розумінні Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням субсидіарного застосування норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в частині змісту юридичної категорії «непрацездатні особи» (тобто або неповнолітнім дітям загиблого або дітям загиблого, які є утриманцями і після досягнення повноліття).

Після 29.03.2024 законодавцем сформульовано нове правило, згідно з яким право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належить дітям загиблого (померлого військовослужбовця) безвідносно до будь-яких кваліфікуючих умов.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення позивача із заявою про отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька ( ІНФОРМАЦІЯ_9 ) вже діяла редакція статті 16-1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачає право повнолітніх дітей на отримання такої допомоги.

Згідно з частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Статтею 6 Сімейного кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч.1 ст.6); малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ч.2 ст.6).

Частиною першою статті 172 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Зі змісту наведених норм права слідує, що законодавець відмежовує правову категорію «дитина» від правових категорій «повнолітній син» чи «повнолітня дочка» за критерієм вікового цензу, але на запроваджує припису, згідно з яким повнолітній син чи повнолітня дочка не є членами сім`ї своїх батьків чи не входять до складу родини своїх батьків.

Таким чином, суд дійшов висновку, що виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця є грошовим еквівалентом саме соціальної гарантії, пов`язаною із втратою члена родини - військовослужбовця під час виконання конституційного військового обов`язку.

Щодо доводів апелянта, що одноразова грошова допомога повинна призначатись і виплачуватись в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, тобто станом на 19.06.2023, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки реалізація права на виплату одноразової грошової допомоги передбачена абз. 2 п. 2 Постанови № 168 та визначається з дати загибелі, визначеної у свідоцтві про смерть військовослужбовця, а також обмежується відповідно до п. 9 статті 16-3 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» строком у три роки з дня виникнення такого права.

Оскільки датою смерті батька позивача є 19.06.2023, то з цієї дати виникає право позивача саме на звернення до відповідача з заявою про отримання одноразової грошової допомоги.

Апеляційний суд зазначає, що держава має забезпечити рівні та справедливі соціально-правові гарантії для усіх членів сімей військовослужбовців, що загинули (померли) через виконання ними обов`язків військової служби.

За своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім`ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), а тому виключення із кола осіб, які мають право на отримання допомоги, дитини військовослужбовця з підстав дати її народження не відповідає змісту і меті закону.

Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду 05.02.2025 у справі №120/17960/23.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» від 09.12.2023 №3515-IX вказано, що необхідність прийняття законопроекту пов`язана із тим, що у багатьох родинах членами сімей є, зокрема, особи, що досягли повноліття, особи, які проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, інші особи, за умови, що вони проживали разом із загиблим, спільно вели господарство, мали взаємні права та обов`язки, притаманні членам сім`ї. Метою цього законопроекту є встановлення рівних та справедливих соціально-правових гарантій для усіх членів сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу служб цивільного захисту, працівників об`єктів критичної інфраструктури, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та поліцейських, що загинули(померли) через виконання ними обов`язків військової служби чи інших випадках.

Отже, законодавець удосконалив правове регулювання спірних правовідносин, розширивши перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, внесенням змін до статті 16-1 Закону №2011-XII, яким до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону віднесли також і повнолітніх дітей загиблого військовослужбовця.

Таким чином, застосовуючи до спірних правовідносин положення статей 3, 17, 65 Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця є грошовим еквівалентом саме соціальної гарантії, пов`язаною із втратою члена родини - військовослужбовця під час виконання конституційного військового обов`язку.

Частиною 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Таким чином, право позивача на виплату одноразової грошової допомоги виникло з моменту розширення кола суб`єктів та включення до членів сім`ї загиблого військовослужбовця за новою редакцією Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і має бути реалізоване протягом трьох років з дати смерті батька позивача.

Водночас, виключення із кола осіб, які мають право на отримання допомоги, дитини військовослужбовця з підстав дати її народження не відповідає змісту і меті закону та, на переконання колегії суддів, є дискримінаційним.

Враховуючи принцип правової визначеності як складової верховенства права, а також те, що розгляд заяви позивача про виплату одноразової грошової допомоги відбувся в межах встановленого строку та за нового правового регулювання, тобто адміністративна процедура, ініційована ними стосовно реалізації визначеного законом права на отримання одноразової грошової допомоги завершена після набрання чинності частиною четвертою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності - 29.03.2024), відтак у відповідача були відсутні підстави для про повернення на доопрацювання документів позивача.

Окрім того, відповідно до частини першої статті 58 Основного Закону України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В абзаці другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Водночас приписи частини першої статті 58 Конституції України містять виняток з принципу незворотності дії закону в часі - вимогу зворотної дії в часі (lex retro agit in mitius), якщо нормативно-правовий акт скасовує або пом`якшує відповідальність особи, його застосовують до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.

Своє розуміння зворотної дії закону в часі Конституційний Суд України виклав у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99, зазначивши, що «положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб»; «але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті» (абзаци третій, четвертий пункту 3 мотивувальної частини) (абзаци перший і другий пункту 6.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №12-р(ІІ)/2024 (справа щодо конституційних гарантій прав фізичних осіб-підприємців)).

Так, у пункті 90 постанови від 23.07.2024 у справі № 280/3308/23 Верховний Суд, розглядаючи правовідносини щодо виплати одноразової грошової допомоги, встановленої Постановою № 168, сформував правовий висновок, що дія нормативно- правових актів у часі є, як правило, перспективною, тобто розрахованою на поведінку суб`єктів права, що виникає після набрання чинності актом. Проте, у деяких випадках нормативно-правові акти можуть мати зворотну (так звану ретроспективну) дію у часі, тобто поширюватись в цілому або в певній частині на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

У вищевказаній постанові Верховний Суд констатував, що «правовідносини щодо призначення ОГД починаються саме з дати звернення особи з відповідною заявою про призначення їй ОГД і тривають до моменту прийняття рішення про призначення ОГД уповноваженим органом, а саме Комісією».

Лише у разі якщо на момент прийняття суб`єктом владних повноважень у межах визначених законодавством строків рішення про призначення ОГД у законодавстві запроваджено нове правове регулювання цих правовідносин, відмінне від того, яке існувало на момент звернення особи із відповідною заявою, вказаний суб`єкт не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке вже є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками. З огляду на це, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати виключно те правове регулювання, яке чинне на момент прийняття ним рішення, за винятком випадків, коли він діє за межами визначених законодавством строків (у такому випадку застосовується законодавство у редакції станом на останній день можливого прийняття рішення), або нове законодавче регулювання передбачає особливості порядку застосування в часі нових норм права.

Крім того, колегія суддів враховує, що зазначений висновок в повній мірі узгоджується із положеннями Закону України «Про адміністративну процедуру» 17.02.2022 № 2073-IX (далі - Закон № 2073-IX), відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 якого, адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що при прийнятті рішення щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідач повинен був застосовувати ті нормативно-правові акти, які були чинні на момент прийняття відповідного рішення.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі №140/996/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді Р. М. Москаль

П. І. Сало