Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №240/25358/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/25358/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В.

Суддя-доповідач - Біла Л.М.

09 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнув з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.09.2024 по 29.10.2024 в сумі 4022,34 грн. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на її думку, вирішення спору.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції встановив наступні обставини справи.

Позивач у період з з 17.03.2024 по 23.09.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 13.09.2024 №990 позивач був звільнений з військової служби з посади командира Військової частини НОМЕР_1 та виключений зі списків особового складу військової частини.

При звільненні з позивачем не було проведено повного розрахунку.

Відповідно до листа Військової частини НОМЕР_1 від 24.11.2024, позивачу нараховано при звільненні:

36 675,85 грн - грошове забезпечення за серпень 2024 року.

40 322,58 грн - додаткова винагорода за серпень 2024 року (за 11 діб з розрахунку 100 000,00 грн., за 3 доби з розрахунку 50 000,00 грн.).

463 523,04 грн - грошову компенсацію за 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 45 діб - за 2023 рік, за 45 діб - за 2024 рік.

682 643,03 грн - одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби.

30 552,47 грн - грошове забезпечення за вересень 2024 року.

31 666,67 грн - додаткова винагорода за вересень 2024 року (за 19 діб з розрахунку 50 000,00 грн).

Утримано:

39 212,62 грн - аліменти.

18 481,20 грн - військовий збір.

Зараховано на картковий рахунок 10.09.2024 у сумі 34 955,13 грн, 26.09.2024 - 1 170 900,52 грн., 29.10.2024-21834,17 грн.

Також згідно вказаного листа, що стосується вимоги нарахування та виплати суми компенсації втрати частини доходів через порушення термінів їх виплати, то відповідач зазначив про те, що основними умовами для виплати суми кoмпенсації є: порушення встановлених строків виплати доходів та виплата нарахованих доходів.

Оскільки остаточний розрахунок при звільненні здійснений вчасно, то вимоги нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та нарахування та виплати суми компенсації втрати частини доходів через порушення термінів їх виплати, на думку відповідача, є безпідставними.

Отже, остаточні розрахунки з позивачем проведено 26.09.2024 та 29.10.2024.

Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів, звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

При цьому, період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Суд першої інстанції доцільно врахував висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23, які викладені у постанові від 08.10.2025. Зокрема, Судом відзначено, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Тобто, крім обмеження нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, необхідно також застосовувати принцип пропорційності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За таких обставин, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції про необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, до спірних правовідносин.

Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23).

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).

Як встановлено з матеріалів справи, дата звільнення позивача - 23.09.2024.

При звільненні з позивачем не було проведено повного розрахунку.

26.09.2024 позивачу виплачено 1 170 900,52 грн., а 29.10.2024 - 21834,17 грн.

Тобто, з 23.09.2024 по 26.09.2024 - 3 дні затримки, а з 23.09.2024 по 29.10.2024 - 36 днів затримки.

Відповідно до листа Військової частини НОМЕР_1 від 24.11.2024 та довідки від 24.12.2024 позивачу нараховане при звільненні: 36 675,85 грн - грошове забезпечення за серпень 2024 року. 40 322,58 грн - додаткова винагорода за серпень 2024 року (за 11 діб з розрахунку 100 000,00 грн., за 3 доби з розрахунку 50 000,00 грн.). 463 523,04 грн - грошову компенсацію за 45 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 45 діб - за 2023 рік, за 45 діб - за 2024 рік. 682 643,03 грн - одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби. 30 552,47 грн - грошове забезпечення за вересень 2024 року. 31 666,67 грн - додаткова винагорода за вересень 2024 року (за 19 діб з розрахунку 50 000,00 грн).

Таким чином, загальна сума коштів, які позивач повинен був отримати під час розрахунку при звільненні становить 1285383,64 грн.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 24.12.2024 розмір середньоденного заробітку позивача становить 1203,90 грн.

З викладених розрахунків судом першої інстанції вірно встановлено істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за період з 24.09.2024 по 26.09.2024 від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, яка становить 91,09% (1170900,52 грн. * 100/1285383,64 грн.)

Істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за період з 24.09.2024 по 29.10.2024 від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 1,69% (21834,17 грн. * 100/1285383,64 грн.)

Тобто, за період з 24.09.2024 по 26.09.2024 включно (3 календарних дні) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 3289,89 грн. (1203,90 грн.*3*91,09%)

За період з 24.09.2024 по 29.10.2024 включно (36 календарних дні) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 732,45 грн. (1203,90 грн.*36*1,69%).

Таким чином, зважаючи на висновки, висловлені у зазначених постановах Верховного Суду, з урахуванням принципу співмірності, пропорційності, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, що належить виплатити позивачу становить 4022,34 грн. (3289,89 грн.+732,45 грн.)

Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням співмірності позивач має право на середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 4022,34 грн.

При цьому, судова колегія не надає оцінку висновкам суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог щодо виплати на користь позивача компенсації втрати частини доходів, оскільки вказане питання не є предметом апеляційного провадження в межах даного провадження.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М.

Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.