Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №940/471/26 — Тетіївський районний суд Київської області

06.07.2026 Провадження по справі № 2/940/426/26

Справа № 940/471/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 липня 2026 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Косович Т.П.

при секретарі Козуб І.С.

з участю адвоката Порхун О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власноcті на майно за набувальною давністю,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивує тим, що вона в даному будинку разом зі своєю сім`єю проживає з травня 2008 року, вільно користується ним, провела капітальний ремонт, оплачує комунальні послуги, обробляє присадибну земельну ділянку. На час її вселення вказаний житловий будинок власника не мав, попередній власник ОСОБА_3 померла, після чого жодних мешканців або власників у будинку не було.

В минулому році позивачка у КП «Тетіївське бюро технічної інвентаризації» дізналася, що житловий будинок АДРЕСА_1 має власника, ним є громадянин росії ОСОБА_2 . Проте родичка останнього ОСОБА_4 повідомила їй, що ОСОБА_2 від належного йому будинку відмовився, проте до України приїжджати не буде.

За таких обставин ОСОБА_1 вважає, що вона протягом десяти років відкрито, добросовісно та безперервно володіє вказаним житловим будинком, а тому просить визнати за нею право власності на дане нерухоме майно за набувальною давністю.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Порхун О.П. позовні вимоги підтримали.

Позивачка суду пояснила, що у її матері ОСОБА_5 були ключі від житлового будинку АДРЕСА_1 , які їй дала колишня власниця ОСОБА_3 , вона доглядала за будинком, обробляла город. В 2012 році позивачка створила сім`ю і мати вселила її до даного будинку, так як в сільській раді їй повідомили, що в будинку власника немає. Таким чином вона в даному будинку проживає з 2012 року та доглядає за ним (фарбує, білить, замінила вікно), ОСОБА_2 вона жодного разу не бачила.

Представник позивачки суду пояснила, що мати позивачки ОСОБА_5 була сусідкою померлої ОСОБА_3 , яка дала їй свої ключі від будинку АДРЕСА_1 . В 2012 році (в позовній заяві зроблено описку, зазначивши 2008 рік) ОСОБА_5 дані ключі передала позивачці, оскільки після смерті ОСОБА_3 будь-яких власників у будинку не було та в сільській раді не заперечували проти вселення в будинок сім`ї позивачки. З того часу позивачка постійно проживає у вказаному будинку, сплачує комунальні послуги на прізвище ОСОБА_3 . Вже у КП «Тетіївське бюро технічної інвентаризації» позивачка дізналася, що житловий будинок АДРЕСА_1 має власника, ним є громадянин росії ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений на веб-порталі судової влади України, а тому відповідно до ч. 11 ст. 128 ЦПК України вважається про дату, час та місце слухання справи повідомленим належним чином.

Свідок ОСОБА_5 суду показала, що її донька ОСОБА_1 проживає в житловому будинку АДРЕСА_1 з 2012 року. Це був будинок померлої ОСОБА_3 , яка дала їй ключі від даного будинку, так як вона обробляла город біля будинку. Вона знала, що в померлої ОСОБА_3 є син, який проживає в росії, але вона жодного разу його не бачила. В сільській раді їй також повідомили, що в померлої ОСОБА_3 є син, який проживає в росії, проте проти вселення в будинок сім`ї позивачки не заперечувати, сказавши про це усно.

Свідок ОСОБА_4 суду показала, що власник житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_2 є чоловіком її рідної сестри. До 2014 року він приїжджав в Україну, проте в материному будинку не зупинявся. Самим будинком ОСОБА_2 не цікавився, говорив «хай стоїть», про те, що в будинку проживають люди він знав та був не проти. Сама ж вона до вказаного будинку відношення не має, на вселення до будинку позивачка дозволу у неї не питала.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивачки, її представника та свідків, дослідивши письмові докази, вважає, що позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.08.2009 року, посвідченим державним нотаріусом Тетіївської районної державної нотаріальної контори Бурлаченко О.Г., є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що належав його матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно пояснень позивачки, її представника та свідка ОСОБА_5 , а також згідно довідки Денихівського старостинського округу виконавчого комітету Тетіївської міської ради № 262 від 24.10.2025 року, в даному будинку з 2012-2013 року разом із сім`єю проживає ОСОБА_1 , яка володіє, користується ним, утримує сам житловий будинок та прибудинкову територію.

Зі слів сторони позивачки та свідка ОСОБА_5 . ОСОБА_1 , проживаючи в будинку АДРЕСА_1 , сплачує комунальні послуги, платником яких зазначає померлу ОСОБА_3 .

З огляду на це позивачка вважає, що вона протягом десяти років відкрито, добросовісно та безперервно володіє даним житловим будинком, а тому має всі підстави для визнання за нею права власності на дане нерухоме майно за набувальною давністю.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 2 ст.318 ЦК України, усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, а також постановах Верховного Суду від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20 та від 23 грудня 2025 року у справі № 535/885/23.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первісних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що вона з 2012 року добросовісно та відкрито володіє житловим будинком АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте своїх доводів належними та допустимими доказами не довела.

Так, як встановлено в судовому засіданні, власником даного житлового будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.08.2009 року є син померлої ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , який від права власності на спірний об`єкт нерухомого майна не відмовився.

При цьому, ОСОБА_1 весь час була обізнана про те, що спадкоємцем померлої ОСОБА_3 є її син ОСОБА_2 , який проживає на території російської федерації, а отже знала, що заволоділа чужою річчю, тому її володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння, що виключає можливість набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю, а сам по собі факт користування нерухомим майном, утримання його, здійснення оплати за житлово-комунальні послуги не може бути підставою для виникнення права власності на дане майно за набувальною давністю (постанова Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 337/4725/18).

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

До такого висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 04 березня 2026 року у справі № 308/14827/22.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що стороною позивачки не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірного житлового будинку, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 141 ЦПК України враховуючи, що в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено, судові витрати з відповідача на користь позивачки стягненню не підлягають.

Керуючись ст. 344 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власноcті на майно за набувальною давністю – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення: 15.07.2026 року.

Суддя: Т.П.Косович