Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №368/815/21 — Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/815/21

2/368/29/26

Рішення

Іменем України

"18" травня 2026 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Іванюти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м.Кагарлику справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування земельною ділянкою та припинення права спільної часткової власності, -

встановив :

Позивачка звернулась до суду з даним позовом, який уточнила в судовому засіданні, посилаючись на те, що вона є власником 45/100 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,25 га. Другим співвласником будинку є відповідач.

Поскільки відповідач чинить перешкоди в користуванні земельною ділянкою, то вона просить суд встановити між нею та та відповідчем ОСОБА_2 порядок користування земельною ділянкою площею 0,25 га з кадастровим номером 3222283601:01:302:0002, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до висновок експерта №235/06-2022 від 22.12.2022р.

Позивачка та її представник в судовому засіданні позов підтримали.

Відповідач в судовому заіданні послався на розсуд суду.

Представник відповідача проти позову заперечив і суду пояснив, що земельна ділянка належить відповідачу, а тому не підлягає розподілу.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з слідуючих підстав.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції .

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів .Суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Під час розгляду справи № 760/6034/16-ц (постанова від 15.02.2023 року) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всебічність та повнота, зокрема, передбачають з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 89 ЦПК України, щодо відсутності у будь-якого доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Крім того, Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст. 16 Цивільного кодексу України. Зокрема, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов`язків учасниками справи, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви клопотань з приводу забезпечення доказів

Таким чином, з урахуванням принципу змагальності та враховуючи надані сторонами докази, суд вважає що позов слід задоволити з слуючих підстав.

В судовому засіданні встановлено, що згідно з договором дарування частини житлового будинку від 22.08.2009 р., посвідченим приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Кулініченком М. Г., ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 45/100 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

В подальшому Позивач у встановленому законом порядку зареєструвала право власності на 45/100 частин вищевказаного житлового будинку, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.10.2009 р., реєстраційний номер 15780204.

Зазначений житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,25 га з кадастровим номером 3222283601:01:302:0002, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що належить на праві власності Відповідачу на підставі державного акту серія ЯД №935522. Також, Відповідач є власником земельної ділянки площею 0,31 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3222283601:01:302:0003.

Частинами 1, 4 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

За змістом ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 377 Цивільного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

На підставі ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство імперативно передбачає перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, який на ньому розташований, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Такий перехід відбувається відповідно до законодавства незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки. Принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 р., справа № 910/18560/16.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Відповідно до п. 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 809/48/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, згідно з яким набуття речового права на земельну ділянку особою, яка набула права власності на розміщене на ній нерухоме майно, відбувається шляхом переходу від попереднього власника (користувача) земельної ділянки.

Таким чином, при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі або споруди. Стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю, що на ній розташована.

З наведеного можна зробити висновок, що з моменту переходу права власності на будівлю (або її частину), особа набуває права на земельну ділянку під нею. При виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами, ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається.

Позивач на підставі договору дарування частини житлового будинку від 22.08.2009 р. набула право власності на 45/100 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, право власності на пропорційну частину земельної ділянки з кадастровим номером 3222283601:01:302:0002 у Позивача виникло одночасно з набуттям права власності на частину будинку, що на ній розташований, тобто з моменту державної реєстрації права власності на частину будинку, незалежно від будь яких подальших дій щодо оформлення права на земельну ділянку. Таке оформлення може мати місце в подальшому, в тому числі шляхом підписання відповідного договору або набуття чинності рішенням суду.

Оскільки відповідного договору між Позивачем та Відповідачем укладено не було, Позивач має право на визнання за нею права власності та виділення в натурі пропорційної частини земельної ділянки, що є необхідною для обслуговування її частини житлового будинку.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію висловив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Підставою для виникнення права власності Позивача на частину земельної ділянки загальною площею 0,25 га з кадастровим номером 3222283601:01:302:0002 є державна реєстрація права власності Позивача на 45/100 частин житлового будинку, що розташований на цій земельній ділянці. Право власності у Позивача на пропорційну частину земельної ділянки виникає в силу закону, тобто відповідно до положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, що має бути підтверджено судом.

Виходячи з того, що Позивач є власником 45/100 частин житлового будинку, за нею має бути визнано право власності на 45/100 частин земельної ділянки під цим будинком, що становить 0,1125 га.

Однак, вдповідно до висновку земельно-технічної експертизи №235/06-2022 від 22.12.2022 р., який підтримала в судовому засіданні експерт ОСОБА_3 , запропоновано два варіанти встановлення порядку користування земельними ділянка, а також вказано про неможливість поділу земельних ділянок у зв`язку з невідповідністю фактичних меж земельних ділянок, вказаних в державному акті та на місцевості. Відповідач проти приведення у відповідність технічної документаціїї відмовився.

А тому суд вважає, що право позивачки порушено, і підлягає захисту шляхом припинення права спільної часткової власності на будинок та встановлення між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порядку користування земельною ділянкою площею 0,25 га з кадастровим номером 3222283601:01:302:0002, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до варіанту №2 висновку експерта №235/06-2022, від 22.12.2022р.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. ст. 10, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст. 120, ЗК України, ст. 328,377,392 ЦК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити .

Припинити право спільної часткової власності та виділити ОСОБА_1 45/10 частин житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , а саме виділити та визнати за ОСОБА_1 право особистої вланості на наступні приміщення житлового будинку: коридор І площею 10.1 кв.м., комора ІІ площею 5,5 кв.м., коридор 1-1 площею 5,3 кв.м., кімната 1-2 площею 7,7 кв.м., кімната 1-5 площею 16,1 кв.м., а також господарські будівлі і споруди: сарай під літ. Г.

Встановити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порядок користування земельною ділянкою площею 0,25 га з кадастровим номером 3222283601:01:302:0002, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до варіанту №2 висновку експерта №235/06-2022, а саме: . Для доступу та обслуговування частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у АДРЕСА_1 : коридор І пл. 10.1 кв.м., комора II пл. 5.5 кв.м., коридор 1-1 пл. 5.3 кв.м., кімната 1-2 пл. 7.7 кв.м., кімната 1-5 пл. 16.1 кв.м., ганок, сарай «Г»,

Для доступу та обслуговування частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у АДРЕСА_1 : коридор І пл. 10.1 кв.м., комора II пл. 5.5 кв.м., коридор 1-1 пл. 5.3 кв.м., кімната 1-2 пл. 7.7 кв.м., кімната 1-5 пл. 16.1 кв.м., ганок, сарай «Г», пропонується земельна ділянка загальною площею 0,0239 га (239 кв.м.), яка складається з двох частин: «8-122 кв. м.» - ділянка, яка пропонується в окреме користування, «81-117 кв. м» - ділянка, яка пропонується в окреме користування, що знаходиться під господарськими будівлями.

«8-0,0122 га» (122 кв.м) - ділянка, яка пропонується в окреме користування обмежена лініями розподілу:

- від точки «1» лінія розподілу довжиною 10,38 м проходить в точку «2»;

- від точки «2» лінія розподілу довжиною 4,36 м проходить паралельно тильній стіні житлового будинку в точку «3»;

- від точки «3» лінія розподілу довжиною 1,85 м проходить до лінії розподілу будинку’, потім лінія розподілу проходить по стіні будинку і від стіни будинку довжиною 1,58 м проходить в точку «4»;

- від точки «4» лінія розподілу довжиною 4,47 м проходить по тильній стороні ділянки в точку «5»;

- від точки «5» лінія розподілу довжиною 8,79 м проходить в точку «8»;

- від точки «8» лінія розподілу довжиною 1,63 м проходить в точку « 7»;

- від точки « 7» лінія розподілу довжиною 1,86 м проходить в точку «6», яка знаходить на лінії розподілу житлового будинку;

- від точки «6» лінія проходить по лінії розподілу житлового будинку в точку «І».

Земельна ділянка площею 0,0122 га (122 кв.м.) зображена на малюнку № НОМЕР_1 , № 8/1 зеленим заштрихованим кольором та позначена «8-0,0122 га».

S-0,0117 га» (117 кв.м) - ділянка, яка пропонується в окреме користування обмежена лініями розподілу:

- від точки «9 лінія розподілу довжиною 9,63 м проходить в точку «12»;

- від точки «12» лінія розподілу довжиною 7,85 м проходить в точку «13»;

- від точки «13» лінія розподілу довжиною 1,21 м проходить в точку «14»;

- від точки «14» лінія розподілу довжиною 4,41 м проходить в точку «15»;

- від точки «15» лінія розподілу довжиною 6,60 м проходить в точку «16»;

- від точки «16» лінія розподілу довжиною 2,73 м проходить в точку «17», яка розташована на вулиці Лугова;

- від точки «17» лінія розподілу довжиною 1,26 м проходить по вулиці Лугова в точку «10»;

- від точки «10» лінія розподілу 15,06 м проходить в точку «9».

Земельна ділянка площею 0,0117 га (117 кв.м.) зображена на малюнку

№ 8 зеленим заштрихованим кольором та позначена «81-0,0117 га».

При цьому, для доступу до частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами у АДРЕСА_1 : коридор І пл. 10.1 кв.м., комора II пл. 5.5 кв.м., коридор 1-1 пл. 5.3 кв.м., кімната 1-2 пл. 7.7 кв.м., кімната 1-5 пл. 16.1 кв.м., ганок, сарай «Г», встановити доступ у вигляді проїзду та проходу, що проходить від земель загального користування (вулиця Лугова) який зображений на малюнку № НОМЕР_1 рожевим кольором та позначений точками: 11-7-8-9-10-11.

Друга земельна ділянка, яка виділяється у спільне користування прилягає до господарської споруди «погріб», яка зображена на малюнку №8 рожевим заштрихованим кольором та позначена точками : 16-4-16.

Рішення набуває законної сили відповідано до ст. 273 ЦПК України .

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом 30 днів.

Суддя: Т.Є.Іванюта

С