Рішення від 07 липня 2026 р. у справі №357/20713/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/20713/25

Провадження № 2/357/1288/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя – Цукуров В.П.,

секретар судового засідання – Чайка О.В.,

за участю позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біла Церква Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу –

В С Т А Н О В И В :

І. Описова частина.

Підстави та предмет позову.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 (далі – «Позивач») звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 (далі – «Відповідач») про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на такі обставини.

Відповідач отримав від Позивача готівкові кошти в рахунок за майбутнє виконання покрівельних робіт за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується письмовими доказами. Оплата коштів відбулася декількома траншами: 27.06.2020 року було сплачено 35000,00 грн., 28.07.2020 року було сплачено 20000,00 грн., 07.05.2023 року було сплачено 1700,00 грн.

Надалі Відповідач під різними приводами уникав виконання своїх зобов`язань. В решті-решт, з обґрунтуванням «з метою придбання будівельної плівки», щоб у найближчому майбутньому накрити будинок після «зняття покрівлі», Відповідач 07.05.2023 року, для того, щоб врешті-решт розпочати роботу, отримав на банківську картку 1700,00 грн.

Для захисту своїх порушених прав, Позивачу довелося звернутися до адвоката, який допоміг задокументувати порушення прав, оскільки на той момент були відсутні якісь достатні і допустимі докази. Так, під час декількох зустрічей з Відповідачем, вдалося отримати письмові підтвердження, що він визнає за собою зобов`язання, отримав зазначені кошти.

Також було письмово опитано декількох свідків подій. Відповідно до акта звірки від 22.04.2023 року, Відповідач підтвердив, що договір підряду на будівельні роботи було укладено 27.06.2020 року, проте станом на 22.04.2023 року Відповідач допустив прострочення; і взяв на себе додаткове зобов`язання приступити до роботи не пізніше 01.06.2023 року.

Проте станом на 29.06.2024 року Відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань, що підтверджується розпискою. Відповідно до розписки, написаної Відповідачем власноручно 29.06.2024 року, у разі невиконання своїх зобов`язань з ремонту покрівлі, він зобов`язується повернути отримані кошти. На цей час покрівельні роботи досі не розпочаті (під різноманітними приводами), не виконані, а кошти не повернені.

Враховуючи зміст згаданої розписки, відповідно до статті 1053 Цивільного кодексу України, за домовленістю сторін, борг, який виник із договору (у даному випадку підряду на виконання ремонту даху), може бути замінений позиковим зобов`язанням. Позовна давність, починаючи з 2020 року, переривалася декілька разів на підставі: 1) акту звірки від 22.04.2023 року, в якому Відповідач визнав, що отримав готівкові кошти у загальній сумі 55000,00 грн., повинен був приступити до виконання робіт 10.07.2020 року, взяв на себе зобов`язання розпочати ремонт не пізніше 01.06.2023 року; 2) розписки від 29.06.2024 року про те, що він бере зобов`язання розпочати ремонтні роботи 08.07.2024 року, і завершити їх виконання не пізніше 22.07.2024 року.

29.06.2024 року позовна давність перервалася останній раз, і строк на звернення до суду за захистом своїх прав розпочався спочатку. У разі невиконання і цього зобов`язання, Відповідач у цій розписці зобов`язався повернути отримані на виконання покрівельних робіт 56700,00 грн.

У зв`язку із тим, що станом на момент подачі позовної заяви, Відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання, не виходить на зв`язок, у Відповідача існує борг перед Позивачем. Тобто, з 2020 року, Відповідач протиправно збагатився за рахунок коштів Позивача, протиправно користувався його коштами.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України, якщо договором позики не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити 3% річних та інфляційне збільшення. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

За розрахунком Позивача, з урахуванням того, що Відповідач безпідставно з 27.06.2020 року користується коштами Позивача, то він має сплатити:

основну суму боргу – 56700,00 грн.;

проценти за користування чужими коштами у розмірі облікової ставки НБУ за весь період - 44154,47 грн.;

3% річних та інфляційне нарахування за весь період 54195,06 грн. (9032,98 грн. + 45162,08 грн.);

пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період (без врахування процентів) - 88308,95 грн.

За розрахунком Позивача, загальна сума боргу становить 243358,48 грн. (56700,00 + 44154,47 + 54195,06 + 88308,95).

Оскільки сума позики Відповідачем повернута не була, уточнивши позовні вимоги, Позивач просив суд стягнути з Відповідача на свою користь 243358,48 грн. та судові витрати по справі.

Історія справи.

19.01.2026 року позовну заяву було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення її недоліків (а.с. 29-30).

30.01.2026 року до канцелярії суду позивачем було подано заяву в уточненій редакції (а.с. 32-35).

05.02.2026 року ухвалою суду було відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами загального позовного провадження (а.с. 37).

14.04.2026 року до канцелярії суду позивачем було подано заяву про долучення до матеріалів справи оригіналу розписки від 29.06.2024 року (а.с. 48, 49).

У всі призначені по справі підготовчі судові засідання Відповідач не з`явився, про причини неявки до суду не повідомив, відзиву, пояснень, жодних заяв чи клопотань від нього на адресу суду не надходило (а.с. 43, 45, 46, 47).

15.04.2026 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по даній цивільній справі, призначено її до судового розгляду по суті (а.с. 52).

У судовому засіданні Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Надав пояснення, аналогічні за змістом позовної заяви. Проти заочного розгляду справи не заперечував.

У всі призначені по справі судові засідання Відповідач не з`явився. Відзиву, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань від них на адресу суду не надходило. Відповідні поштові відправлення, які було направлено на адресу Відповідача, повернулися до суду з довідками підприємства поштового зв`язку про неможливість їх вручення (а.с. 55, 56, 57, 58, 62, 63).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідними рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та поштовими відправленнями, які повернулися до суду з відміткою «за закінченням зберігання», що є належним повідомленням учасника справи. Днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).

Такий правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 13.05.2024 року по справі №755/4829/23.

Згідно з ст. ст. 280-282 ЦПК України суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

ІІ. Мотивувальна частина.

Норми матеріального та процесуального права України.

Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Стаття 13 Конвенції гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі. А статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, до якого відносяться й грошові кошти.

У той же час, у пункті 36 рішення від 09 грудня 2010 року у справі «Буланов і Купчик проти України», Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке, відповідно до практики Суду, включає не тільки право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Така сама правова позиція викладена Європейським судом з прав людини й у пункті 50 рішення від 13 січня 2011 року у справі «Чуйкіна проти України» та інших рішення Суду.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України).

За правилами ч.ч.1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У свою чергу, ст. 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (Постанова Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17).

Верховний Суд також неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

У частині третій статті 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 12 Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер. Це, зокрема, проявляється в тому, що вони по своїй суті є нормами прямої дії й суд має надавати оцінку спірним правовідносинам у контексті відповідності поведінки сторін та вчинених ними дій змісту загальних засад.

За правилами ч.1-ч.3 ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Згідно з приписами ч.1, ч.2 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За правилами ч.1, ч.2 ст. 1053 ЦК України «Новація боргу у позикове зобов`язання», за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов`язанням. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Згідно з ч.1, ч.2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч.1-ч.3 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.1-ч.4 ст.849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Згідно з ч.1-ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені. При цьому, частину третю статті 549 доповнено абзацом другим згідно із Законом № 4196-IX від 09.01.2025.

Фактичні обставини та висновки суду.

Наданими Позивачем суду письмовими доказами – документом замовлення від 27.06.2020 року, актом звірки від 22.04.2023 року, розпискою від 29.06.2024 року, квитанцією від 07.05.2023 року, листом АТ «Універсал Банк» від 13.08.2024 року підтверджується факт укладення між сторонами договору підряду від 27.06.2020 року, предметом якого є виконання будівельних робіт, а саме: покрівельних робіт будинку. Також наданими доказами підтверджується й факт попередньої оплати Позивачем Відповідачу грошових коштів: 27.06.2020 року – 35000,00 грн., 28.07.2020 року – 20000,00 грн., 07.05.2023 року – 1700,00 грн., на загальну суму – 56700,00 грн. (а.с. 4, 5, 6, 7, 8).

Доказів, які би підтверджували виконання Відповідачем передбачених договором підряду робіт, або повернення отриманих ним грошових коштів, матеріали справи не містять.

Ураховуючи приписи ч.1-ч.4 ст.849 ЦК України, суд доходить висновків про те, що Відповідач - підрядник своєчасно не розпочав роботу, а тому Позивач - замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

А тому, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача сплачених грошових коштів в сумі 56700,00 грн. є законними, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Як на правову підставу стягнення з Відповідача на свою користь процентів за користування грошовими коштами у розмірі облікової ставки НБУ, трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційного нарахування, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (без урахування процентів) Позивач посилаючись на приписи ст.1053 ЦК України зазначає, що підряд на виконання робіт по ремонту даху може бути замінений позиковим зобов`язанням.

Утім, суд не погоджується з такими доводами, оскільки за правилами ч.1, ч.2 ст. 1053 ЦК України «Новація боргу у позикове зобов`язання», борг, що виник із договору, може бути замінений позиковим зобов`язанням лише за домовленістю сторін. Заміна боргу позиковим зобов`язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу).

Проте, ані із змісту розписки від 29.06.2024 року, ані із змісту інших наявних у справі доказів, новації боргу у позикове зобов`язання не убачається.

А тому, у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі облікової ставки НБУ в сумі 44154,47 грн., необхідно відмовити, оскільки вони помилково обґрунтовані ч.1 ст.1048 ЦК України – «Проценти за договором позики».

Щодо позовних вимог про трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційного нарахування в сумі 54195,06 грн., суд зазначає, що така відповідальність за порушення грошового зобов`язання встановлена ч.2 ст.625 ЦК України. Утім, із наданого Позивачем на підтвердження укладення договору документу-замовлення від 27.06.2020 року неможливо встановити строк, протягом якого Відповідач мав виконати своє зобов`язання, що є необхідною умовою задля висновку про допущення ним прострочки виконання.

У свою чергу, строк, протягом якого Відповідач зобов`язався завершити виконання робіт встановлено у його розписці від 29.06.2024 року – не пізніше 22.07.2024 року. Тобто, прострочка Відповідача виникла наступного дня – 23.07.2024 року.

При цьому, відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення, боржник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Указом Президента України №64/2022від 24.02.2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.

Відтак, суд відхиляє позовні вимоги про стягнення з Відповідача трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційного нарахування, оскільки можливий період їх стягнення охоплюється періодом дії воєнного стану в Україні.

З цих самих підстав суд відхиляє й позовні вимоги про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 88308,95 грн. Правових підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача такої пені також немає.

З огляду на наведене, з урахуванням принципу змагальності та диспозитивності, суд доходить висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу слід задовольнити частково та стягнути з Відповідача на користь Позивача грошові кошти у сумі 56700,00 гривень (п`ятдесят шість тисяч сімсот гривень 00 копійок).

У задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі облікової ставки НБУ, трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційного нарахування, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ – необхідно відмовити з наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених Позивачем позовних вимог, з урахуванням обраного ним способу захисту права, на підставі наданих доказів.

Судові витрати.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з вказаним позовом позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2448,58 гривень, які документально підтверджені (а.с.18).

Позовні вимоги задоволено частково – на суму 56700,00 гривень, що становить 23,30% від розміру заявлених вимог.

Підсумовуючи викладене, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, із відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог - у сумі 567,02 гривень, що становить 23,30% від заявленої суми витрат.

ІІІ. Резолютивна частина.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 56700,00 гривень (п`ятдесят шість тисяч сімсот гривень 00 копійок).

У задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами у розмірі облікової ставки НБУ, трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційного нарахування, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (без урахування процентів) – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 567,02 гривень (п`ятсот шістдесят сім гривень 02 копійки).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач – ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 .

Повне судове рішення складено 09.07.2026 року.

Суддя В. П. Цукуров