Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №400/8311/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/8311/25

Перша інстанція: суддя Гордієнко Т. О.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУ ПФУ в Миколаївській області, ГУ ПФУ в Донецькій області, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення від 8.07.2025р. №143750004585 про відмову в призначенні пенсії;

- зобов`язати зарахувати до страхового стажу згідно із трудовою книжкою колгоспника, №б/н від 1986р. період роботи з 13.12.1986р. по 15.09.2000р. в колгоспі «ЗОРЯ», який 15.01.2000р. реорганізований в сільськогосподарський виробничий кооператив «ЗОРЯ» (СГВК «ЗОРЯ»), який 5.02.2007р. реорганізований в сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «ЗОРЯ» (СТОВ «ЗОРЯ»);

- зобов`язати повторно розглянути заяву від 1.07.2025р. про призначення пенсії за віком.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 1.07.2025р. він звернувся до ГУ ПФУ в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком.

8.07.2025р. ГУ ПФУ в Донецькій області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за №143750004585, у зв`язку із відсутністю у позивача необхідного страхового стажу.

Позивач вважає вказану відмову протиправною та незаконною, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення від 8.07.2025р. №143750004585.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 13.12.1986р. по 15.09.2000р. та повторно розглянути заяву від 1.07.2025р. про призначення пенсії за віком.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 484,48грн., сплачений квитанцією №1.240673105.1 від 31.07.2025р..

В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Донецькій області, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 1.07.2025р. ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Миколаївській області з заявою про призначення пенсії за віком (а.с.64).

Вищевказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто ГУ ПФУ в Донецькій області.

8.07.2025р. рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області за №143750004585 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу – 32 роки.

Окрім того, у спірному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі «Зоря» згідно архівних довідок від 19.11.2012р. №Т-146 за 1986-2000рр, оскільки відсутні дані про реорганізацію (окремо довідки про перейменування або реорганізацію заявником не надано) та прізвище « ОСОБА_2 » не відповідає даним паспорта « ОСОБА_3 » (а.с.15).

Не погодившись із вказаним рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Положеннями ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ст.62 ЗУ від 5.11.1991р. №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 (далі – Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020р. у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020р. у справі №446/656/17, від 21 травня 2020р. у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021р. у справі №683/3705/16-а.

Крім того, Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.4 Постанови КМУ від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Як вбачається із матеріалів справи, у період з 1986р. по 15.09.2000р. позивач працював у колгоспі «Зоря», який 15.01.2000р. був реорганізований в сільськогосподарський виробничий кооператив «ЗОРЯ», що підтверджується записами трудової книжки колгоспника (а.с.17-19).

Підставою для відмови у зарахуванні періоду трудової діяльності позивача з 1986р. по 2000р. стало те, що відсутні дані про реорганізацію (окремо довідки про перейменування або реорганізацію заявником не надано) та прізвище « ОСОБА_2 » не відповідає даним паспорта « ОСОБА_3 ».

Надаючи оцінку вказаному, судова колегія зазначає наступне.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975р. №310 (далі - Основні положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Згідно з пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

З аналізу вищевказаних норм слідує, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Щодо посилань відповідача про те, шо на титульній сторінці трудової книжки колгоспника зазначено прізвище « ОСОБА_2 », що не відповідає даним паспорта « ОСОБА_3 », то судова колегія зазначає, що дійсно на титульній сторінці зазначено ПІБ позивача – ОСОБА_4 (мовою оригіналу).

Разом з тим, судова колегія зауважує, що відповідно до п.13 Основних положень відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідно до статуту та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках – іншу відповідальність.

Отже, з наведеного слідує, що обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Окрім того, судова колегія зауважує, що у матеріалах справи наявна архівна довідка від 2.10.2012р. за №Т-44/03-30, видана начальником архівного відділу Березанської РДА, у якій зазначено, що в протоколі загальних зборів колгоспу «Зоря» від 13.12.1986р. №11 на підставі заяви ОСОБА_1 дійсно прийнято в члени даного господарства (а.с.20).

Також позивачем надавались до органу ПФУ архівні довідки про заробітну плату від 1.07.2025р., про вихододні від 19.11.2012р., у яких зазначено, що прізвище « ОСОБА_4 » укладено російською мовою.

Апеляційний суд наголошує, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Також апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а, відповідно до яких працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З огляду на наведені вище норми та висновки Верховного Суду у справах з подібних відносин, апеляційний суд зауважує, що неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Щодо посилань відповідача про те, що відсутні дані про реорганізацію (окремо довідки про перейменування або реорганізацію заявником не надано), то судова колегія зауважує, що запис про реорганізацію колгоспу «Зоря» 15.01.2000р. в сільськогосподарський виробничий кооператив «ЗОРЯ» міститься у трудовій книжці колгоспника позивача.

Як вже зазначалось вище, пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи, а в цьому випадку наявна трудова книжка колгоспника, в якій зазначено запис про реорганізацію колгоспу «Зоря».

Отже, колегія суддів вважає такі посилання ГУ ПФУ в Донецькій області необґрунтованими.

Також апеляційний суд вважає слушним зауваження суду першої інстанції, що як трудова книжка, так і довідки №Т-146 від 19.11.2012р., №Т-129/01-12 від 1.07.2025р. свідчать, що позивачем виконано встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві у 1986-2000 роках (при встановленому мінімумі 280 трудоднів позивач відпрацював 343, 321, 314, 338, 333, 315, 338, 335, 338, 340, 336, 322, 341 вихододнів та за 27 вихододнів грудня 1986 року відпрацював 27 вихододнів).

Таким чином, трудова книжка колгоспника, яка надавалась із заявою про призначення пенсії, містила необхідні відомості для врахування відповідного страхового стажу позивача, разом з тим ГУ ПФУ в Донецькій області під час розгляду заяви позивача безпідставно не враховувало такі відомості трудової книжки.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 8.07.2025р. №143750004585. є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку наявні законні підстави для задоволення позовних вимог.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук