Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №420/13303/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13303/25

Перша інстанція: суддя Марин П.П.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (Сарата), ІНФОРМАЦІЯ_8 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації відносно ОСОБА_1 3.05.1990р.н., а саме про постановку його на військовий облік, та про непридатність до військової служби з виключенням його з військового обліку;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_9 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про постановку на військовий облік ОСОБА_1 3.05.1990р.н., визнання його непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку згідно інформації наявної у його паперовому військово-обліковому документі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 та внесення до Єдиного державного Реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про проходження ним 28.05.2012р. ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_10 (протокол 27/639 від 28.05.2012р.) та визнання непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за ст.13 «А» гр. І Розкладу хвороб.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_9 розглянути заяву ОСОБА_1 про внесення до Єдиного державного Реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про проходження ним 28.05.2012р. ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_10 (протокол 27/639 від 28.05.2012р.) та визнання непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за ст.13 «А» гр. І Розкладу хвороб та прийняти відповідне рішення.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

30.01.2026р. ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив прийняти додаткове рішення та стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000грн..

Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2026р. заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі про розподіл судових витрат – задоволено частково.

Стягнуто з Приморського РТЦКСП м.Одеси за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000грн..

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм права, просить додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2026р. скасувати та прийняти нове рішенням, яким заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_9 , посилаючись на порушення норм права, просить додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2026р. скасувати та прийняти нове рішенням, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарг без задоволення, а додаткового рішення - без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення частково, суд першої інстанції виходив з того, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.

Враховуючи викладене, категорію справи та те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, без необхідності надання додаткових доказів, суд вважав за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 4 000грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Надаючи правову оцінку обставинам зазначеної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5.12.2012р. №5076-VI (далі – Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VІ встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом ч.ч.7,9 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, а виходячи зі змісту ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

У постанові від 13.05.2021р. у справі №200/9888/19-а Верховний Суд вказав, що відповідно до ч.6 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з ч.7 цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Це означає, що особа, яка заперечує зазначений заявником розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги, зобов`язана навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у ст.139 КАС України.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2025р. по справі №275/150/22 звернув увагу, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 22.01.2025р. по справі №540/5794/21.

У постанові від 11.03.2025р. по справі №260/4202/24 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.5 ст.134 КАС України. Однак, ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

При цьому, усталеною є й практика Верховного Суду стосовно того, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час (зокрема, але не виключно постанови Верховного Суду від 24.12.2024р. у справі №380/25725/21, від 7.01.2025р. у справі №120/19027/23, від 13.03.2025р. у справі №260/3131/24, від 01.05.2025р. по справі №260/2819/23).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц).

У постановах Верховного Суду від 28.04.2023р. по справі №640/8003/20, від 25.05.2023р. по справі №440/7120/20, від 20.06.2023р. по справі №280/5922/21 викладено правову позицію, згідно якої визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21.01.2021р. у справі №280/2635/20, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 КАС України).

Отже, відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Слід зазначити, що обчислення гонорару може здійснюватися як у фіксованому розмірі, так у погодинній оплата. При цьому, порядок його обчислення, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини.

Як вбачається із матеріалів справи, представником позивача у поданій заяві про ухвалення додаткового рішення у справі заявлені вимоги про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000грн..

У підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав до суду:

- Договір про надання правничої допомоги від 23.04.2025р. з додатком №1;

- Опис послуг наданих адвокатом від 8.04.2025р.;

- Рахунок – фактура №23/04/25;

- платіжна інструкція №0.0.4329833162.1 від 23.04.2025р..

Згідно з Опис послуг наданих адвокатом від 8.04.2025, адвокатом були надані наступні послуги:

- аналіз наявних у позивача документів - 2 год.;

- аналіз законодавства з відповідних питань - 1 год.;

- аналіз судової практики з відповідних питань - 1,5 год.;

- написання безпосередньо тексту позовної заяви - 2 год.;

- написання клопотання про залучення 3 особи на стороні відповідача - 30 хв.;

- складання пакету документів до суду – 2 год.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд першої інстанції в додатковому рішення від 4.02.2026р. зазначив, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.

Врахувавши викладене, категорію справи та те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, без необхідності надання додаткових доказів, суд вважав за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 4 000грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вже зазначалося, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2023 року у справі №440/7120/20.

У пунктах 134-135 постанови від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц).

Із змісту додаткового рішення вбачається, що суд першої інстанції належним чином дослідив подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, оцінив їх реальність, необхідність та співмірність із урахуванням критеріїв, визначених статтями 132, 134 та 139 КАС України, а також складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт і значення спору для сторони. Зменшуючи заявлений до відшкодування розмір витрат до 4 000грн., суд першої інстанції навів мотиви такого зменшення і дотримався принципів розумності та справедливості.

Як вже зазначалося, при вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, зокрема, витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції обґрунтовано враховано положення ч.3 ст.139 КАС України, якою передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Щодо посилання ОСОБА_1 те, що за відсутності клопотання відповідача щодо зменшення витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню на користь позивача, то суд першої інстанції не мав правових підстав для застосування критеріїв співмірності, визначених ст.134 КАС України, то судова колегія зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 5.05.2026р. по справі №160/32215/24 констатував, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені законодавством України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені законодавством України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові 28.01.2025р. у справі №910/173/23.

На підставі викладеного у сукупності, враховуючи останню практику Верховного Суду, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про неправильний розподіл у даній справі судом першої інстанції витрат на правничу допомогу.

Доводи апеляційних скарг правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311, 315, 316 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.

Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2026р.

залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук