Постанова від 08 липня 2026 р. у справі №400/11092/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11092/25

Перша інстанція: суддя Дерев`янко Л.Л.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУ ПФУ в Миколаївській області, у якому просив:

- визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо проведення перерахунку, раніше призначеної, пенсії ОСОБА_1 , після звільнення з військової служби на яку був призваний під час мобілізації в особливий період;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області з 1.01.2024р. здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , без обмеження максимального розміру пенсії, на підставі Довідок наданих відповідачу ІНФОРМАЦІЯ_1 листом №9/1/8050 від 8.07.2024р.;

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо не проведення перерахунку, раніше призначеної, пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з індексацією на підставі Постанови КМУ від 25.02.2025р. №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та щодо обмеження її максимальним розміром;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області з 1.03.2025р. здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням індексації на підставі Постанови КМУ від 25.02.2025р. №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», без обмеження максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області та отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України від 9.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач вказує, що у липні 2024р. ІНФОРМАЦІЯ_1 направлено до ГУ ПФУ в Миколаївським області документи на підтвердження проходження позивачем військової служби за період з 25.02.2022р. по 31.12.2023р. та отримані за час проходження служби види грошового забезпечення.

Однак, листом ГУ ПФУ в Миколаївським області відмовило позивачу у здійсненні перерахунку пенсії на підставі документів, направлених ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Окрім того, позивач вважає що відповідачем вчинено протиправні дії, які позбавили його отримання пенсії з урахуванням індексації у розмірі 1 500грн. відповідно до Постанови КМУ від 25.02.2025р. №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році».

Посилаючись на вказане, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову ГУ ПФУ в Миколаївській області викладену у листі від 8.05.2025р. за №1400-0202-8/39273 щодо проведення перерахунку раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 після звільнення з військової служби, на яку був призваний під час мобілізації в особливий період.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Миколаївській області здійснити з 1.01.2024р. перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимального розміру пенсії відповідно до подання ІНФОРМАЦІЯ_2 №9/1/8050 від 8.07.2024р..

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із даним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення в частині відмови про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, часткового скасування рішення суду в частині відмови з прийняття в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 як уповноваженим органом до ГУ ПФУ в Миколаївській області листом від 8.07.2024р. №9/1/8050 направлено: грошовий атестат позивача від 31.12.2023р. №23, довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 та факультету ПКАП ХНУПС, копії витягів з наказів від 25.02.2022р. №43, від 26.07.2022р. №196, від 27.07.2022р. №35-ст, від 25.11.2022р. №1123, від 13.12.2022р. №345, від 26.12.2023р. №994, від 31.12.2023р. №414, копію розрахунку вислуги років №473.

Отже, направлення цих документів уповноваженим органом є самостійною підставою для здійснення перерахунку пенсії позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача, викладеного у формі повідомлення про відмову у перерахунку пенсії за вислугу років від 8.05.2025р. за №1400-0202-8/39273.

Щодо вимоги позивача про перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром, суд зазначив, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.10.2023р. у справі №400/11687/263 зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром.

Отже, зазначене вище рішення буде враховане при формулюванні резолютивної частини рішення суду.

Щодо вимоги позивача нараховувати та виплачувати пенсію з урахуванням індексації відповідно до Постанови №209, суд вказав, що відповідно до розрахунку пенсії станом на 1.03.2025р. розмір пенсійної виплати розрахований з урахуванням Постанови №209. Відтак, суд відмовив в цій частині позовних вимог.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції в повній мірі не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду скасовує частково в частині відмови та приймає в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області з 6.09.2008р. та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 9.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З 25.02.2022р. позивач проходив службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 , у військовій частині НОМЕР_2 та на факультеті перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету повітряних сил.

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 26.12.2023р. №994 позивача звільнено з військової служби у запас (а.с.107).

Наказом начальника факультету перепідготовки та підвищення кваліфікації авіаційного персоналу Харківського національного університету Повітряних Сил від 31.12.2023р. №414 позивача виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31.12.2023р. (а.с.107 зв.б.).

8.07.2024р. ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу ГУ ПФУ в Миколаївській області направлено документи для перерахунку раніше призначеної позивачу пенсії після звільнення, як призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, враховуючи нове грошове забезпечення та перерахунок вислуги років .

Натомість. листом від 8.05.2025р. за №1400-0202-8/39273 ГУ ПФУ в Миколаївській області відмовило позивачу у перерахунку пенсії.

Окрім того, згідно із протоколом про перерахунок пенсії позивача з 1.03.2025р. підсумок пенсії (з надбавками) склав: 35 453,64грн., з урахуванням максимального розміру пенсії: 31 826,64грн. (а.с.110).

Не погодившись із відмовою відповідача у здійсненні перерахунку пенсії на підставі документів, направлених ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також із діями щодо не проведення перерахунку, у зв`язку з індексацією на підставі Постанови КМУ від 25.02.2025р. №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» та щодо обмеження її максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Перевіряючи правомірність та законність дій відповідача у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо. Відносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб врегульовані Законом №2262-ХІІ.

Відповідно до преамбули Закону №2262-ХІІ цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Закон має на меті реалізацію особами, які мають право на пенсію за цим Законом, свого конституційного права на державне пенсійне забезпечення у випадках, передбачених Конституцією України та цим Законом, і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України.

Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом №3668-VI, який набрав законної сили 1.10.2011р..

Так, згідно з положеннями ст.2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом №3668-VI внесені зміни у ст.43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

У подальшому, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII.

Згідно з п.2 резолютивної частини вказаного Рішення положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016р..

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016р. №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають ст.17 Конституції України, положення ч.7 ст.43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи ч.5 ст.17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч.5 ст.17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесені зміни у ст.43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.

Тобто, положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII та положення ч.1 ст.2 Закону №3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016р. №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає ст.17 Конституції України положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII.

При цьому, положення ст.2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому, суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення ст.2 Закону №3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів вважає, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6.11.2018р. у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Зокрема, у постановах від 16.12.2021р. у справі №400/2085/19, від 20.07.2022р. у справі №340/2476/21, від 25.07.2022р. у справі №580/3451/21 та від 30.08.2022р. у справі №440/994/20, Верховний Суд дійшов наступних висновків:

«… на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому, суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення ст.2 Закону №3668-VI.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI. …».

Судова колегія вважає слушним зауваження суду першої інстанції, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.10.2023р. у справі №400/11687/263 було зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром з 1.03.2023р..

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув увагу, що відповідач під час проведення індексації пенсії позивача з 1.03.2025р. відповідно до Постанови КМУ від 25.02.2025р. №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», знову застосував обмеження пенсії максимальним розміром та здійснює виплату пенсії позивачу у розмірі 31 826,39грн., замість 35 453,64грн..

Колегія суддів наголошує, що обмеження ГУ ПФУ в Миколаївській області з 1.03.2025р. максимальним розміром пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є неправомірним.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що дії ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо обмеження пенсії позивача з 1.03.2025р. є протиправними.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Миколаївській області щодо не проведення індексації на підставі Постанови КМУ від 25.02.2025р. №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», то судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з протоколу про перерахунок пенсії позивача з 1.03.2025р., органом ПФУ нараховано індексацію базового ОСНП 2025 у розмірі 1 500грн. (а.с.110).

Колегія суддів наголошує, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Судом у конкретній справі вирішується спір, предмет якого існує на час розгляду справи, однак суд не може розглядати вимоги на майбутнє у зв`язку із вірогідним настанням певних наслідків.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Оскільки апеляційним судом встановлено, що право позивача на індексацію пенсії відповідно до Постанови КМУ від 25.02.2025р. №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» відповідачем не було порушене, то судова колегія вважає, що у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку в цій частині.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи, належної оцінки не дав, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати частково в частині відмови та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.139,246,315,317,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2026р. скасувати частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Прийняти в цій частині нове рішенням, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 1.03.2025р..

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з 1.03.2025р. здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук