Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №317/1/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 08.07.2026 Справа № 317/1/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №317/1/25 Головуючий у 1- інстанції Качан А.В.

Провадження № 22-ц/807/1536/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Гончар М.С.,

Трофимової Д.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 05 травня 2026 року про відмову в задоволенні заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника Цимбал Альони Анатоліївни звернувся до суду з заявою про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі № 317/1/25.

У заяві представник заявника адвокат Цимбал А.А. посилається на те, що 29.05.2025 Запорізьким районним судом Запорізької області ухвалено рішення у справі № 317/1/25, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.

Судом вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» заборгованість за кредитним договором № 22033000570924 від 18.02.2022 станом на 10.04.2024 в сумі 74400,00 грн., що складається з 74400,00 грн. - залишок простроченого кредиту. У задоволенні позову в іншій частині відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» суму судового збору в розмірі 1440,20 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3567,20 грн. Дане рішення набрало законної сили 01.07.2025, виконавчий лист видано 17.02.202.

10.03.2026 приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Коциняном Меружаном Оганесовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 317/1/25, виданого 17.02.2026 Запорізьким районним судом Запорізької області.

08.01.2026 року Господарським судом Запорізької області у справі № 908/3043/25 винесена ухвала, якою, зокрема визнано вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами - такими, що не підлягають виконанню. Цією ж ухвалою звільнено боржника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від боргів.

Стверджує, що з моменту постановлення вищезазначеної ухвали вимоги ТОВ «Санфорд Капітал» вважаються погашеними, а ОСОБА_1 звільнений від боргів, зокрема й від виконанню обов`язку перед стягувачем у даній справі.

Просили суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист, виданий Запорізьким районним судом Запорізької області 17.02.2026 року у справі № 317/1/25 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» заборгованості за кредитним договором - повністю.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 05 травня 2026 року відмовлено в задоволенні заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу, в якій просили скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист, виданий Запорізьким районним судом Запорізької області 17.02.2026 року у справі № 317/1/25 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» заборгованості за кредитним договором — повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що подальше виконання виконавчого листа, що наразі провадиться приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Коциняном Меружаном Оганесовичем в рамках виконавчого провадження АСВП № 80455624, суперечить принципу правової визначеності, оскільки Господарським судом Запорізької області вже вирішено питання про звільнення ОСОБА_1 від боргів, які виникли до дня відкриття провадження у справі про його неплатоспроможність, перед всіма його кредиторами, в т.ч. і перед ТОВ «Санфорд Капітал».

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.01.2026 у справі № 908/3043/25 вимоги конкурсного кредитора – Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (код ЄДРПОУ 43575686) погашеними не визнавалися, боржник - ОСОБА_1 від боргів, стосовно кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» не звільнявся, відтак заява про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню - задоволенню не підлягає

Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.05.2025 заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області у справі № 317/1/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» заборгованість за кредитним договором № 22033000570924 від 18.02.2022 станом на 10.04.2024 в сумі 74400,00 грн., що складається з 74400,00 грн. - залишок простроченого кредиту, суму судового збору в розмірі 1440,20 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3567,20 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Заочне рішення суду набрало законної сили 01.07.2025, виконавчий лист видано 17.02.2026.

Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 29.05.2025 встановлено, що 18.02.2022 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22033000570924.

11.04.2024 між АТ “Банк Кредит Дніпро” (клієнт) та ТОВ «Санфорд Капітал» (фактор) укладено договір факторингу № 11/04/24, відповідно до умов якого клієнт передає (відступає) фактору права вимоги до боржників, які виникли у клієнта внаслідок невиконання боржниками умов кредитних договорів, та які входять до портфелю заборгованості. Права вимоги переходять до фактора з моменту набрання чинності даним договором та підписання акту приймання-передачі прав вимоги, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості.

Відповідно до акту приймання-передачі прав вимоги за договором факторингу №11/04/24 від 11.04.2024, АТ “Банк Кредит Дніпро” передало, а «Санфорд Капітал» прийняло права грошових вимог станом на дату підписання сторонами договору згідно з реєстром боржників та додатком 1 до цього акту. У переліку прав грошових вимог, переданих відповідно до договору факторингу № 11/04/24 від 11.04.2024, який є додатком № 1 до акту приймання-передачі грошових вимог за договором факторингу № 11/04/24 від 11.04.2024, під № 110 значиться ОСОБА_1 , кредитний договір № 22033000570924, сума грошових вимог 125141,41 грн. Згідно з актом приймання-передачі реєстру боржників від 11.04.2024 до договору факторингу № 11/04/24 від 11.04.2024, АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» передало, а «Санфорд Капітал» прийняло реєстр боржників від 11.04.2024, складений за формою згідно з додатком № 1 до договору.

Відповідно до витягу з реєстру боржників, що є додатком № 1 до договору факторингу №11/04/24 від 11.04.2024, ТОВ «Санфорд Капітал» набуло права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 , за кредитним договором № 22033000570924 від 18.02.2022.

Отже 11.04.2024 ТОВ «Санфорд Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до ОСОБА_1 за кредитним договором № 22033000570924 від 18.02.2022.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.

Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).

У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").

ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

За змістом вказаної норми, виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому словосполучення «або з інших причин» стосується саме припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені главою 50 розділу І книги п`ятої ЦК України.

Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20.

У постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №824/2/22 вказано, що законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому, словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У цьому випадку, саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, як повністю, так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком, як повного, так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а, отже, як повного, так і часткового задоволення заяви, поданої, відповідно до цієї норми закону.

Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є одна з наступних обставин: помилковість видачі виконавчого листа; боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився; обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 ЦК України).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №824/2/22 (провадження №61-9190ав22).

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі №520/1466/14-ц, провадження №61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20, провадження №61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі №2-118/2001, провадження №61-1762ав22.

Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29.05.2025 заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області у справі № 317/1/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» заборгованість за кредитним договором № 22033000570924 від 18.02.2022 станом на 10.04.2024 в сумі 74400,00 грн., що складається з 74400,00 грн. - залишок простроченого кредиту, суму судового збору в розмірі 1440,20 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3567,20 грн. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Заочне рішення суду набрало законної сили 01.07.2025, виконавчий лист видано 17.02.2026.

Доказів про добровільне виконання боржником обов`язку щодо сплати заборгованості, які б стосувалися періоду після набрання законної сили рішення, матеріали справи не містять, а отже, підстав для висновку про припинення обов`язку боржника внаслідок його добровільного виконання немає.

Обґрунтовуючи вимоги щодо визнання виконавчого листа зазначають, що з моменту постановлення вищезазначеної ухвали Господарського суду Запорізької області від 08.01.2026 у справі № 908/3043/25 вимоги ТОВ «Санфорд Капітал» вважаються погашеними, а ОСОБА_1 звільнений від боргів, зокрема й від виконанню обов`язку перед стягувачем у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.01.2026 у справі № 908/3043/25 визнано вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами - такими, що не підлягають виконанню, звільнено боржника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від боргів.

Зазначена ухвала набрала законної сили.

Згідно преамбули Кодексу України з процедур банкрутства (далі – КУзПБ), Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Положеннями ст. 1 КУзПБ визначено, що боржник - юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав;

грошове зобов`язання (борг) - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви;

кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно п. 1 ч. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.

Згідно ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно ч. 6 ст. 119 КУзПБ з метою виявлення всіх кредиторів здійснюється офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно ст. 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Згідно п. 5 ч. 1ст. 90 КУзПБ господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) у разі відновлення платоспроможності боржника або погашення всіх вимог кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів.

Згідно ч. 4ст. 90 КУзПБ у випадках, передбачених пунктами 4-6 частини першої цієї статті, господарський суд в ухвалі про закриття провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Частиною 4 ст. 129 КУзПБ передбачено, що у разі закриття провадження у справі про неплатоспроможність у зв`язку з виконанням плану реструктуризації боргів настають наслідки, передбачені цим Кодексом, щодо звільнення боржника від боргів.

Порядок звільнення від боргів врегульовано ст. 134 КУзПБ, згідно якої господарський суд при постановленні ухвали про завершення процедури погашення боргів боржника та закриття провадження у справі про неплатоспроможність ухвалює рішення про звільнення боржника - фізичної особи від боргів. Фізична особа не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів після завершення судових процедур у справі про неплатоспроможність та обов`язку повернення непогашених боргів, а саме: 1) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи; 2) сплати аліментів; 3) виконання інших вимог, які нерозривно пов`язані з особистістю фізичної особи. Такі вимоги, що не були повністю погашені у справі про неплатоспроможність, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про неплатоспроможність у непогашеній частині.

Як вбачається з ухвали Господарського суду Запорізької області від 08.01.2026 відкрито провадження в справі № 908/3043/25 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, призначено керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого.

Судом першої інстнції встановлено, що з зазначеної ухвали вбачається, що відповідно до заяви боржника про відкриття провадження у справі, зазначено таких кредиторів (фінансові установи), перед якими у боржника наявна непогашена заборгованість на час звернення із заявою до господарського суду: ТОВ “Свеа Фінанс”; АТ “Універсал Банк”; ТОВ “Кредит Ту Ю”; АТ “Ідея Банк”; АТ КБ “ПриватБанк”; ТОВ “Селфі Кредит”; АТ “Банк Кредит Дніпро”.

З метою інформування потенційних кредиторів боржника про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та про правові наслідки неподання кредиторами боржника у порядку, встановленому Кодексом, заяв із грошовими вимогами в межах справи про неплатоспроможність, керуючий реструктуризацією надіслав повідомлення на адреси кредиторів (згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань). Копії повідомлень та підтверджень направлення (фіскальні чеки) долучено до матеріалів справи. Наведені повідомлення отримано зазначеними юридичними особами, що підтверджується повідомленнями про вручення (копії додаються). Зокрема: ТОВ “Свеа Фінанс” повідомлення отримало 11.12.2025; АТ “Універсал Банк” - 10.12.2025; ТОВ “Кредит Ту Ю” - 10.12.2025; АТ “Ідея Банк” - 08.12.2025; АТ КБ “ПриватБанк” - 11.12.2025; ТОВ “Селфі Кредит” - 10.12.2025; АТ “Банк Кредит Дніпро” - 09.12.2025”.

Господарський суд Запорізької області ухвалив:

- вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

- звільнити боржника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) від боргів.

Разом із тим, п. 5 резолютивної частини ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.01.2026 у справі № 908/3043/25 за заявою ОСОБА_1 зазначено, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстнції, що питання визнання виконавчих документів такими, що не підлягають виконанню, стосовно конкурсних кредиторів перелік яких зазначено в ухвалі, вже вирішене безпосередньо ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.01.2026 у справі № 908/3043/25, а відтак не підлягає повторному вирішенню в порядку ст. 432 ЦПК України.

Проте, суд першої інстанції звернув увагу, що серед зазначеного в ухвалі Господарського суду Запорізької області від 08.01.2026 у справі № 908/3043/25 переліку кредиторів Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (код ЄДРПОУ 43575686) відсутнє.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.01.2026 у справі № 908/3043/25 вимоги конкурсного кредитора – Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (код ЄДРПОУ 43575686) погашеними не визнавалися, боржник - ОСОБА_1 від боргів, стосовно кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» не звільнявся.

Отже, заявником не доведено існування обставин, які б вказували на відсутність у боржника обов`язку виконання зобов`язання саме перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал».

З огляду на наведене та враховуючи те, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 08.01.2026 у справі № 908/3043/25 вимоги конкурсного кредитора – Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (код ЄДРПОУ 43575686) погашеними не визнавалися, боржник - ОСОБА_1 від боргів, стосовно кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» не звільнявся, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заява про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню - задоволенню не підлягає.

Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом обставин справи та доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, вже були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 05 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 09 липня 2026 року.

Головуючий

Судді: