Рішення від 05 липня 2026 р. у справі №679/1734/25 — Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/276/2026

Справа № 679/1734/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2026 року м.Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області

у складі: головуючої судді Сопронюк О.В.,

за участі секретарів судового засідання Гомілко К.Е.,

Образцова Г.В., Руденко А.О.,

представника позивача адвоката Бойка В.Ф.,

відповідачки ОСОБА_1 ,

представника відповідачки адвоката Козійчука О.І.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м.Нетішин цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Бойко Валерій Федорович, до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування майном,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Бойко В.Ф., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 22.10.2013 сторони зареєстровали шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Нетішинського міського управління юстиції у Хмельницькій області, актовий запис №218, який розірвано рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 06.10.2025, що набрало законної сили 06.11.2025. У шлюбі в сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 .

Під час шлюбу, 21.05.2016 сторони придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 в рівних частинах кожному.

Перебуваючи у шлюбі позивач захворів і згодом йому встановлена перша група інвалідності (загальне захворювання). Відповідачка відмовилася його доглядати, у зв`язку з чим позивач переїхав на тимчасове проживання до своєї матері. При намаганні користуватися спірною квартирою, відповідачка провокує конфлікти з позивачем, виганяє його з квартири і не дає можливості проживати в належному йому житлі. Крім того, відповідачка заперечує право позивача на одну другу частку у спільному майні.

Відповідачка займає квартиру в цілому, досягти згоди щодо користування нею в добровільному позасудовому порядку, шляхом укладення договору про користування квартирою, сторони не бажають через неприязні відносини. Відповідачка категорично заперечує проти того, щоб позивач користувався їх спільною квартирою, хоча витрати на її утримання не несе. Іншого житла, ніж спірна квартира, у власності позивача немає.

Спірна квартира розташована на восьмому поверсі дев`ятиповерхового будинку, складається з трьох житлових кімнат і відповідно до експлікації внутрішніх площ має такі технічні характеристики: коридор – площею 12,0 кв.м.; вбудована шафа - площею 0,4 кв.м.; кімната - площею 12,1 кв.м.; вбиральня - 1,3 кв.м.; ванна кімната - площею 2,6 кв.м.; кімната - 9,8 кв.м.; вбудована шафа - площею 0,2 кв.м.; кухня - площею 7,3 кв.м.; кімната - площею 19,5 кв.м. Загальна площа квартири становить - 67,3 кв.м., включаючи лоджію площею 2,1 кв.м. (яка примикає до кімнати площею 12,1 кв.м), житлова площа - 41,4 кв.м., підсобна - 23,8 кв.м.

Враховуючи, що частки обох сторін у квартирі є рівними, а розділити житлову площу пропорційно неможливо, а також для уникнення конфліктних ситуацій з відповідачкою з приводу користування спільним майном, позивач вважає, що необхідно встановити порядок користування квартирою в судовому порядку, для чого і звернувся до суду з даним позовом.

Враховуючи вищевикладене, представник позивача просить визначити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : виділити в користування ОСОБА_2 кімнату житловою площею 19,5 кв.м (3) і вбудовану шафу 0,2 кв.м (7); виділити в користування ОСОБА_1 кімнату житловою площею 12,1 кв.м (3) з лоджією площею 2,1 кв.м, кімнату житловою площею 9,8 кв.м (6) і вбудовану шафу площею 0,4 кв.м (2); залишити в спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 коридор площею 12,0 кв.м (1), кухню площею 7,3 кв.м (8), вбиральню площею 1,3 кв.м (4), ванну кімнату площею 2,6 кв.м (5). Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у справі пов`язані з оплатою правової допомоги.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 02.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

23.12.2025 представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Козійчук О.І. подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що вимоги позивача обґрунтовано тим, що він не може повноцінно користуватись своєю власністю, а саме: часткою у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1 . Однак, обставини, на які посилається позивач, є недоведеними, а позовні вимоги передчасними, оскільки жодної пропозиції щодо встановлення порядку користування майном від позивача не надходило. Відтак подання позову в цілому спрямоване на завдання збитків відповідачці шляхом відшкодування розміру судових витрат, витрат на правову допомогу та спрямовані на ослаблення її позиції щодо поділу спільного майна, в тому числі і вищевказаної квартири.

Так, протягом 2024 року позивач постійно залишався ночувати у своєї матері, не повідомляючи про це дружину ОСОБА_1 , чи дітей, але весь час повертався і забирав речі з квартири, котрі вважав своїми. Лише навесні 2025 року позивач повідомив, що проживатиме у квартирі матері постійно. При цьому жодних відомостей про те, що це пов`язано із хворобою нікому не повідомляв, жодних ознак хвороби у позивача на момент проживання у квартирі не спостерігалось.

Також жодні перешкоди у проживанні позивача у квартирі АДРЕСА_1 , не вчинялися. У позивача і досі залишаються ключі від спірного житла. Твердження позивача про те, що у вхідних дверях змінено замки – не відповідають дійсності та спростовуються тим, що тричі матір позивача самовільно проникала у спірну квартиру, відчиняючи двері його ключем, і забирала різні речі. Зокрема, востаннє вона забрала телевізор, придбаний за спільні кошти сторін. Після чого, відповідачка звернулася до правоохоронних органів.

Представник зазначив, що позивач, як і раніше, може користуватись своєю власністю у будь-який час, однак відмовляється нею користуватись самостійно. Відтак, твердження позивача про вчинення йому перешкод у користуванні власністю, не відповідають дійсності та не підтверджуються жодними доказами, будь-які твердження про конфлікти, які ніби спонукали його залишити спільну власність чи його хворобу, яка викликає потребу в його постійному догляді, є недоведеними.

Рішення суду не може підмінювати домовленість співвласників щодо розпорядженням їхньої спільною власністю. Позивач не надав жодних доказів того, що звертався до відповідачки із відповідною пропозицією укласти договір про порядок користування спільним майном та отримав відповідно відмову, або така вимога була проігнорована. Натомість сторони тривалий час ведуть перемовини щодо порядку поділу спільного майна, а тому, на переконання сторони відповідача, предметом даного спору є погіршення становища відповідачки під час поділу майна шляхом залишення місця проживання у квартирі та створення даним позовом умов щодо сплати компенсації за частку у майні.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідачки у поданому відзиві, просив у позові ОСОБА_2 про встановлення порядку користування майном відмовити повністю.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 23.02.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 25.03.2026 визнано обов`язковою явку позивача ОСОБА_2 в судове засідання.

У судовому засіданні 07.05.2026 в режимі відеоконференції позивач ОСОБА_2 заявлені ним позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Зазначив, що залишив спільну квартиру і став проживати в квартирі матері в квітні 2025 року, оскільки захворів і мати забрала його до себе.

Представник позивача адвокат Бойко В.Ф. також позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини зазначені в позові, просив позов задовольнити. Додатково зазначив, що позивач звернувся до суду з даним позовом, оскільки хоче знати яка кімната у спільній квартирі належить йому, як співвласнику, щоб залишити у ній свої речі, щоб його звідти ніхто не виганяв. Попри те, що позивач не проживає у спірній квартирі, він як співвласник, має право користуватися та розпоряджатися своїм майном, знати яка саме частина квартири відповідає його частці. Попри те, що відповідачка сказала, що згідна на проживання позивача в більшій кімнаті, жодних дій для її звільнення від свої речей вона не вчинила і доказів про таке не надала. На даний час сторони не дійшли згоди щодо подальшого розпорядження та користування квартирою.

Відповідачка ОСОБА_1 позовні вимоги не визнала. Пояснила, що позивач сам добровільно залишив спільну квартиру і став проживати в квартирі своєї матері з весни 2025 року. Вона його не виганяла з квартири і не створювала йому перешкоди в користуванні нею. Про те, що позивач захворів вона не знала, оскільки він приховував це від неї, по його зовнішньому вигляду не було видно, що він хворіє. Після переїзду до матері і до 2026 року позивач сплачував всі комунальні послуги за спільну квартиру, а з січня 2026 року оплачує їх частково, не в повному обсязі. До подання цього позову позивач не казав, що хоче вселити у більшу кімнату, не звертався з пропозицію домовитися про порядок користування квартирою. Відповідачка вказала, що до переїзду позивач та вона проживали разом в більшій кімнаті площею 19,5 кв.м. На даний час у вказаній кімнаті проживає вона разом з дитиною. В той же час відповідачка повідомила, що не заперечує проти проживання позивача в більшій кімнаті площею 19,5 кв.м., яку він просить виділити йому.

Представник відповідачки адвокат Козійчук О.І. заперечував проти заявлених вимог, посилаючись на обставини та мотиви, викладені у відзиві на позовну заяву. Крім того зазначив, що для задоволення позову немає ні фактичних, ні правових підстав, адже позивач сам добровільно залишив спільну квартиру, будь – яких спроб повернутися туди проживати не вчиняв, а відповідачка не чинить йому в цьому перешкод. Фактично позивач хоче продати квартиру та отримати кошти за свою частку, а даний позов подано безпідставно з метою тиску на відповідачку в питанні поділу спільного майна. Спору між сторонами про порядок користування квартирою немає, оскільки доказів звернення позивача до відповідачки з пропозицією домовитися про такий порядок і про отримання від неї відмови – немає. В той же час ОСОБА_1 не заперечує проти проживання ОСОБА_2 у великій кімнаті, але він не повертається проживати в квартиру.

Також представник відповідачки зазначив, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, зазначений в орієнтовному розрахунку таких витрат, є значно завищеним, не відповідає складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг.

Заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідка, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі – продажу від 31.05.2016, посвідченого приватним нотаріусом Нетішинського міського нотаріального округу Хмельницької області Ковальчук Л.Я., інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №60271776 від 31.05.2016, позивачу ОСОБА_2 та відповідачці ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності (розмір частки кожного по 1/2) належить квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 67,3 кв.м, житловою площею 41,4 кв.м.

Згідно технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа квартири - 67,3 кв.м., з якої житлова площа - 41,4 кв.м. Квартира складається з трьох житлових кімнат: 1 кімната - площею 12,1 кв.м. (з лоджією площею 2,1 кв.м), 2 кімната площею 9,8 кв.м., 3 кімната площею 19,5 кв.м., а також кухні площею 7,3 кв.м., ванної кімнати площею 2,6 кв.м., вбиральні площею 1,3 кв.м., коридору - площею 12 кв.м., вбудованих шаф площами 0,2 кв.м та 0,4 кв.м.

В судовому засіданні з пояснень відповідачки та показань свідка ОСОБА_4 вбачається, що внаслідок ремонту, проведеного в квартирі, вбудованих шаф, що знаходилися в коридорі, на даний час як окремих об`єктів немає.

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 06.10.2025, розірвано шлюб між позивачем ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_1 , що зареєстрований 22.10.2013 у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Нетішинського міського управління юстиції у Хмельницькій області, актовий запис №218. У шлюбі в сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дочка ОСОБА_3 .

З наявних в матеріалах справи роздруківок переписки сторін в месенджері, достовірність яких сторони не оспорюють, вбачається, що між ними існує спір щодо порядку користування та подальшого розпорядження їх спільною квартирою.

Згідно епікризу №1160 від 07.03.2025, виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №1687/459 від 07.04.2025, виписки – епікризу із медичної картки стаціонарного хворого№19259 20.06.2025, ОСОБА_2 хворіє, з його слів з 2013 року, періодично перебуває на стаціонарному лікуванні в медичних закладах.

Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 06.08.2025, позивач ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності, 1 група, підгрупа Б, загальне захворювання.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 – матір позивача, показала, що спірна квартира куплена за кошти її сина, але на прохання відповідачки оформлена на них двох в рівних частках. Коли вона помітила, що син хворіє, то неодноразово говорила відповідачці, що його потрібно лікувати, але вона не реагувала на це. У 2024 році свідок сама почала займатися лікуванням сина ОСОБА_2 . Свідок вказала, що вона постійно приходила до сина в спірну квартиру, приносила йому їсти, доглядала за ним. Коли приходила, то бачила, що син був в меншій кімнаті, де навіть ліжка немає. В квітні 2025 року вона забрала ОСОБА_2 проживати до себе, оскільки стан його здоров`я погіршився і він потребував догляду. Позивач по даний час сплачує комунальні послуги за спільну квартиру, платить аліменти на дитину. Син хоче проживати у великій кімнаті, занести туди свої речі, оскільки йому потрібно більше місця для крісла колісного, в якому він зараз знаходиться, а відповідачка заперечує проти цього. ОСОБА_2 прийде проживати в квартиру, коли буде встановлено порядок користування, тому що він хоче знати яка конкретно кімната його, щоб його не виганяли в іншу кімнату.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною 1 статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ч.ч.1-3 ст.358 ЦК України).

Зазначена норма регулює саме порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів; (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.

Аналіз положень статті 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками щодо порядку користування жилим приміщенням має домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування жилим приміщенням, такий порядок користування може встановити суд. Право на визначення порядку користування жилим приміщенням не пов`язано з певними межами (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 753/95/21).

При встановленні порядку користування будинком (квартирою) кожному зі співвласників передається в користування конкретна частина будинку (квартири) з урахуванням його частки в праві спільної власності на будинок (квартиру). Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно (постанова Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 761/36267/16-ц).

Правовідносини щодо встановлення порядку користування майном не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, а суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, співмірні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників (постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 486/171/18).

Зазначене узгоджується також з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року № 6-1500цс15.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

З пояснень, наданих сторонами в судовому засіданні, показань свідка, досліджених документів, для суду є очевидним, що між співвласниками спірної квартири існує конфлікт, що унеможливлює встановлення порядку спільного користування цією квартирою за домовленістю (згодою) сторін. Так, в судовому засіданні відповідачка вказала, що не заперечує проти того, щоб позивач проживав у кімнаті площею 19,5 кв.м. Водночас, в своїх поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що на даний час проживає разом з донькою саме в цій кімнаті площею 19,5 кв.м. Відповідачка не надала суду будь – яких доказів на підтвердження того, що вона звільнила вказану кімнату для позивача і переїхала проживати разом з донькою в іншу кімнату. Про наявність спору між сторонами з приводу користування квартирою вказує і роздруківка переписки сторін в месенджері в лютому 2026 року, в якій позивач повідомив відповідачку про намір занести свої речі у велику кімнату, на що вона не погодилася, написала, щоб він йшов жити в іншу меншу кімнату.

Крім того, за клопотанням сторін та їх представників суд відкладав розгляд справи та надавав можливість сторонам дійти спільної згоди з приводу подальшого розпорядження та користування спільною квартирою в позасудовому порядку, однак сторони такої згоди чи будь – яких домовленостей не досягли.

Наведене вказує на те, що між сторонами відсутня домовленість щодо порядку володіння та користування квартирою, що є їхньою спільною частковою власністю.

З огляду на наведене, суд критично оцінює твердження представника вдповідачки про відсутність спору між сторонами з приводу користування спільною квартирою. Крім того, суд не бере до уваги посилання представника відповідачки на те, що ОСОБА_1 не створювала перешкод позивачу у користуванні квартирою, оскільки предметом позову не є усунення перешкод у користуванні належним сторонам житлом.

Із технічного паспорта слідує, що загальна житлова площа спірної квартири становить 41,4 кв.м. Таким чином, ідеальна доля у житловій площі кожного із співвласників спірного житла становить 20,7 кв.м. (41,4 кв.м. / 2 = 20,7 кв.м.).

У даному випадку спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею, тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2022 року в справі № 182/3348/19.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що встановлення порядку користування квартирою між співвласниками не тягне за собою припинення права спільної часткової власності чи зміну часток у праві власності кожного із співвласників, іншого варіанту користування спірним житлом відповідачкою не запропоновано, з метою вирішення наявного спору, суд вважає за можливе встановити запропонований позивачем порядок користування спільною квартирою між співвласниками.

Суд вважає, що виділення в користування позивачу ОСОБА_2 житлової кімнати площею 19,5 кв.м., що менше ідеальної долі, а відповідачці ОСОБА_1 житлових кімнат площею 12,1 кв.м. (з лоджією 2,1 кв.м.) та площею 9,8 кв.м., що більше від ідеальної долі, дозволяє відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток співвласників ідеальним, у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. З огляду на те, що судовому засіданні було встановлено, що вбудованих шаф, що знаходилися в коридорі, на даний час як окремих об`єктів немає, суд не вбачає підстав для визначення порядку користування ними.

При цьому суд звертає увагу на те, що таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників. На думку суду, встановлення порядку користування квартирою забезпечить позивачу реальну можливість реалізувати своє право користування належним йому майном.

Відтак, з огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_2 задовольнити.

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.ч.1, 6 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач при зверненні до суду повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн, однак він звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а позивач при зверненні до суду з позовом про встановлення порядку користування майном був звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», з відповідачки на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Окрім того, згідно вимог ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 246 ЦПК України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні зазначив про те, що ним будуть подані додатково докази про розмір витрат на професійну правничу допомогу, які ОСОБА_2 поніс у зв`язку з розглядом даної справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15, 317, 319, 321, 355, 356, 358, 383 ЦК України, ст.ст.2, 4, 12, 15, 81, 133, 141, 246, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Бойко Валерій Федорович, до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування майном - задовольнити.

Встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 :

- виділити у користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 19,5 кв.м.;

- виділити у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 12,1 кв.м. з лоджією 2,1 кв.м. та житлову кімнату площею 9,8 кв.м.;

- залишити у спільному користуванні ОСОБА_2 і ОСОБА_1 наступні приміщення: коридор площею 12,0 кв.м., кухню площею 7,3 кв.м., вбиральню площею 1,3 кв.м., ванну кімнату площею 2,6 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

ОСОБА_2 протягом п`яти днів після ухвалення рішення надати суду докази щодо розміру понесених судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: адвокат Бойко Валерій Федорович, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місцезнаходження: Хмельницька область, Шепетівський район, м.Нетішин, просп.Незалежності, 12а, оф.310.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .

Представник відповідача: адвокат Козійчук Олександр Іванович, РНОКПП НОМЕР_5 , місцезнаходження: 30100, Хмельницька область, Шепетівський район, м.Нетішин, просп.Незалежності, буд.29.

Суддя О.В.Сопронюк