Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №160/28095/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/28095/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 року (головуючий суддя Кучма К.С..)

у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідачів: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , 29 вересня 2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2023 р. по 2024 р. (28 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.10.2024 року за кодом економічної класифікації видатків 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців";

- зобов`язати відповідача виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні (28 днів) додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2023 р. по 2024 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15.10.2024 року за кодом економічної класифікації видатків 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".

В обґрунтування позову зазначено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які знаходились на фінансовому забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказом від 15.10.2024 року №289 його звільнено з військової служби, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення. Відповідно до пунктів 3, 5, 6, розділу ХХХІ наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" та військова частина, яка здійснює звільнення військовослужбовця зобов`язана при звільненні виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Так, 20.08.2025 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 було отримано лист з відомостями про нараховане та виплачене грошове забезпечення. З отриманих відомостей йому стало відомо, що відповідачем-1 при звільненні протиправно не було проведено з ним усі необхідні розрахунки щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року №3551-XII, за період з 2023 р. по 2024 р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 року залучено до участі у цій справі відповідачів:

- ІНФОРМАЦІЯ_6 (Відповідач-2),

- ІНФОРМАЦІЯ_7 (Відповідач-3).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023 р., 2024 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_7 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023 р., 2024 р., виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач-1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ) подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Вказує, що судом першої інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права. Стосовно ненарахування та відповідно невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій зазначає: Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», мають право на додаткову оплачувану відпустку. При цьому додаткова відпустка учасника бойових дій не належить до щорічних відпусток. Відповідно до пунктів 17, 18 та пункту 19 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану надання військовослужбовцям відпусток припиняється, крім: відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; відпустки військовослужбовцям - жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та в разі якщо дитина потребує домашнього догляду - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку (якщо обоє батьків є військовослужбовцями, - одному з них за їх рішенням) відпустки у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії. В Україні було введено воєнний стан та триває особливий період, а тому в 2023 та в 2024 роках Позивачеві не надавалася додаткова відпустка як учаснику бойових дій й відповідно Позивач не має право на грошову компенсацію додаткової відпустки, яка не мала надаватися.

10 квітня 2026 року від Відповідача-3 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить задовольнити апеляційну скаргу Відповідача-1, вказує, що прийняте рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 року в адміністративній справі № 160/28095/25 суперечить вимогам «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. № 154. Повноваження щодо нарахування та виплати грошової компенсації звільненим військовослужбовцям, відповідно до вимог чинного законодавства має тільки юридична особа ІНФОРМАЦІЯ_8 , який має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства, та є належним відповідачем в даній справі. Металургійно – Довгинцівським ОР у місті Кривий ІНФОРМАЦІЯ_9 було здійснено всі необхідні дії передбачені Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а саме згідно поданого рапорту №ГП/18796 від 15.10.2024 року військовослужбовця ОСОБА_1 видано наказ № 289 від 15.10.2024 року про виключення зі списків особового складу з зазначенням всіх видів грошової компенсації. Даний наказ було надано в строки встановлені чинним законодавством до ІНФОРМАЦІЯ_1 для здійснення виплат грошової компенсації. Звертають увагу суду, що позивачем не було подано рапорт про компенсацію невикористаної відпустки УБД (14 днів) при звільненні з долученням копії посвідчення учасника бойових дій. У зв`язку з не зазначенням позивачем в рапорті про виплату компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій при звільненні та не долучення копії посвідчення, ІНФОРМАЦІЯ_8 не було здійснено виплату даної компенсації.

Згідно статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно ч.2 ст. 309 КАС України суд апеляційної інстанції ухвалою від 29.05.2026 продовжив строк розгляду даної справи на 15 днів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , згідно із посвідчення серії УБД від 05.10.2023 року є учасником бойових дій.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) №289 від 15.10.2024 року старшого солдата ОСОБА_1 , стрільця відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 , звільненого з військової служби у запас наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_10 " (по особовому складу) від 14.10.2024 р. №103-РС за підпунктом "г" пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я), наказано вважати таким, що справи та посаду здав.

З 15.10.2024 року виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення. Знято з продовольчого забезпечення з 16.10.2024 року.

Направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_11 .

Вислуга років у Збройних Силах України станом на 15.10.2024 року становить:

календарна 23 роки 15 днів,

пільгова 00 років 00 місяців 00 днів,

загальна 23 роки 15 днів.

Виплатити надбавку за особливості проходження військової служби в розмірі 65% місячного грошового забезпечення за період з 01 по 15 жовтня 2024 року, премію у розмірі 535% за період з 01 по 15 жовтня 2024 року.

Щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана.

Щорічна основна відпустка за 2023 рік використана у кількості 25 діб.

Щорічна основна відпустка за 2024 рік не використана.

Виплачено грошову компенсацію за 91 (дев`яносто одну) добу невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 р. (37 діб), 2023 р. (20 діб) та 2024 р. (34 доби) відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку виплат грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом МО України від 07.06.2018 р. №260.

Грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення отримав.

Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. №260, не виплачувалась.

Виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за 31 місяць військової служби.

Постійним житлом від Міністерства оборони України не забезпечувався.

Підстава: витяг із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_12 (по особовому складу) від 14.10.2024 року №103-РС, постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 20.09.2024 р. у справі №160/12928/24, витяг із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_13 (по стройовій частині) від 26.06.2024 року №163, рапорт старшого солдата ОСОБА_1 , припис від 15.10.2024 року, обхідний лист військовослужбовця.

До листа від 10.06.2025 року відповідачем-1 на запит позивача від 07.05.2025 року долучено довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення, розрахунок індексації грошового забезпечення, картки особового рахунку.

Позивач вважає протиправною бездіяльність Відповідача-1 щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2023 р. по 2024 р. (28 днів), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ.

Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців (частина перша статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток:

щорічні відпустки:

- основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

- додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із статтею 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги:

використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час,

одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення.

При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац 1 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ).

Згідно із абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Пунктами 17-19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.

Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У свою чергу абзацом 3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Отже, з настанням особливого періоду законом було визначено та обмежено види відпусток, які можуть надаватися військовослужбовцям в особливий період, серед яких додаткова відпустка як учаснику бойових дій.

Однак, законодавством України в даному випадку не обмежено право отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в особливий період.

Зокрема, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про оборону України".

Так, статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Отже, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №2011-ХІІ припиняється.

Водночас, норми Закону №2011-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19) (провадження №11-550заі19) у постанові від 16.05.2019 року, залишеною без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції також бере до уваги, що Законом №2011-ХІІ не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів:

1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;

2) грошова компенсація відпустки особі.

Тобто, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, приписами пункту 3 розділу XXXІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. №260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, встановлено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, послужному в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час прийняття наказу від 15.10.2024 року про виключенння зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення, саме відповідачем-3 протиправно не проведено усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2023р, 2024р.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач з 2023 року є учасником бойових дій: посвідчення від 05.10.2023 серія НОМЕР_1 (а.с. 21).

Відповідачем-1 не заперечується та обставина, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку у 2023 - 2024 роки під час проходження військової служби, а отже, набув право на отримання грошової компенсації за такі дні невикористаної відпустки, у зв`язку із звільненням зі служби.

На думку суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідач-3 був зобов`язаний провести повний розрахунок з позивачем станом на час виключення його зі списків особового складу.

Натомість відповідач-3 протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2023 р. та за 2024 р.

Отже право позивача на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2023 р та за 2024 р підлягає захисту в судовому порядку.

Водночас, суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави для виплати позивачу додаткової винагороди за кодом економічної класифікації видатків 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців", оскільки ці обставини не входили до предмета доказування та фактично стосуються порядку виконання рішення суду, тоді як спір виник із приводу нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2023 р., 2024 р., в зв`язку з чим суд першої інстанції у задоволенні решти позовних вимог – відмовив.

Виходячи з того, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.

Суд першої інстанції доцільно застосував правову позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

З огляду на те, що ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.03.2026 року відстрочено ІНФОРМАЦІЯ_1 сплату судового збору в сумі 1453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) гривні 44 коп. за подання апеляційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 року у справі №160/28095/25 до ухвалення судового рішення по суті апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір в сумі 1453,44 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 року у справі №160/28095/25.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 року – залишити без змін.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь спеціального фонду Державного бюджету України суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1453 (одна тисяча п`ятсот дев`яності сім) грн. 44 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя О.М. Лукманова

суддя Л.А. Божко