Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №200/7597/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2026 року справа №200/7597/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 р. у справі № 200/7597/25 (головуючий І інстанції Шинкарьова І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області (далі – відповідач, СМВА), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік позивачу в розмірі, що не перевищує його середньомісячної заробітної плати; стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за серпень 2025 року, в розмірі 4787,26 грн, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі 42506,12 грн, та середній заробіток за весь період затримки в розрахунку, починаючи з 13.08.2025 по день ухвалення судом рішення по даній справі.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року відмовлено у задоволені позовних вимог.

Позивач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначено, що у серпні 2025 року Святогірською міською військовою адміністрацією було надано матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань іншим працівникам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Апелянт перебував з указаними особами в аналогічному правовому та фактичному становищі, а саме: працював у тому самому органі, перебував на службі в один і той самий бюджетний період, підпадав під дію однакового нормативного регулювання, звернувся із заявою про надання того самого виду матеріальної допомоги.

При поданні заяви на отримання матеріальної допомоги вказано, що допомога потрібна для вивезення до більш безпечного регіону своєї недієздатної матері, опікуном якої він є відповідно до рішення суду.

Нормативно-правовим актом: не встановлено строків подання заяв про надання матеріальної допомоги, не передбачено принципу черговості або пріоритету за датою звернення, не визначено, що подання заяви пізніше автоматично позбавляє працівника права на отримання допомоги.

Крім того, законодавство допускає надання матеріальної допомоги: у меншому розмірі, частково, з урахуванням фактичної економії фонду оплати праці.

Суд визнав доведеним твердження відповідача про відсутність економії фонду оплати праці станом на 11.08.2025, однак матеріалами справи було встановлено, що станом на 01.08.2025 економія складала 49 411,23 грн.

Відповідно до пп. 3 п. 2 Постанови КМУ №268 матеріальна допомога може надаватися у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, а не виключно в заявленому працівником розмірі.

Суд не перевірив можливість часткової виплати, зменшення розміру допомоги або ухвалення рішення до дати звільнення апелянта.

В оскаржуваному рішенні суд прийшов до помилкового висновку про неможливість виплати матеріальної допомоги після звільнення, оскільки апелянт подав заяву про надання матеріальної допомоги до моменту звільнення, а отже: право на розгляд заяви та прийняття рішення виникло в період перебування у трудових відносинах. Крім того, чинне законодавство не містить заборони на виплату матеріальної допомоги після звільнення, якщо право на неї виникло раніше.

Суд допустив неправильну оцінку вимог щодо виплати заробітної плати за серпень 2025 року, оскільки не врахував, що утримання переплати за відпустку не скасовує обов`язку роботодавця провести повний і своєчасний розрахунок у день звільнення, як того вимагає ст. 116 КЗпП України.

Крім того, суд не надав належної оцінки доводам апелянта щодо фактичної затримки розрахунку.

Від відповідача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що працівники, яким було надано матеріальну допомогу, звернулися 04.08.2025, апелянт - 11.08.2025, тобто після фактичного розподілу відповідного фінансового ресурсу.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне.

Позивача, з 23.11.2023 відповідно до розпорядження начальника Святогірської міської військової адміністрації від 21.11.2023 року № 123-ОС “Про призначення ОСОБА_1 ” було призначено на посаду начальника відділу з питань цивільного захисту, оборонної, мобілізаційної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області.

Розпорядженням начальника Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області від 11.08.2025 №85-К “Про звільнення ОСОБА_1 ” позивача було звільнено з займаної посади з 12.08.2025.

У розпорядженні зокрема вказано, що Відділу з питань бухгалтерського обліку та звітності Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області (Сірман):

- взяти до уваги, що щорічна основна відпустка за період роботи з 23.11.2024 по 12.08.2025 використана в повному обсязі;

- відрахувати із заробітної плати кошти за 7 днів щорічної основної відпустки, які були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року за період з 13.08.2025 по 22.11.2025.

ОСОБА_1 у день звільнення (а саме 12.08.2025) передати:

документи згідно номенклатури справ відділу з питань цивільного захисту, оборонної, мобілізаційної роботи та взаємодії з правоохоронними органами та товарно-матеріальні цінності за актом приймання-передавання товарно-матеріальних цінностей ОСОБА_4 , головному спеціалісту відділу з питань цивільного захисту, оборонної, мобілізаційної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Святогірської міської військової адміністрації;

повернути надміру виплачені кошти в сумі 3 382,36 грн за 7 днів щорічної основної відпустки з урахуванням фактично відпрацьованого часу з 01.08.2025 по 12.08.2025 на рахунок Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області.

11.08.2025 на електронну адресу позивач звернувся до відповідача с заявою про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, де було зазначено наступне: “У зв`язку зі складними життєвими обставинами, що виникли внаслідок загострення збройної ситуації в моєму місті що спричинені збройною агресією російської федерації проти України та вимушують мене прийняти рішення щодо евакуації в більш безпечний регіон України, прошу надати матеріальну допомогу для: вирішення соціально-побутових питань. Даю згоду та дозвіл на обробку, збирання, реєстрацію, накопичення, зберігання моїх персональних даних відповідно до ст. 6 Закону України “Про захист персональних даних” та ст. 11 Закону України “Про інформацію”.”

На дану заяву позивача була надана відповідь від 14.08.2025 № 2263/01.01-13 де позивачу відмовлено у виплаті матеріальної допомоги. Обґрунтовано тим, що на дату надходження заяви на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань економія фонду оплати праці відсутня, можливості у здійсненні її виплати немає.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях врегульовано Законом України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (надалі – Закон №889-VIII).

Згідно ч.ч.2 та 3 ст.5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.7 Закону №889-VIII державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Частиною 1 ст.50 Закону №889-VIII визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з ч.2 ст.50 Закону №889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: 1) сталої заробітної плати - посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця; 2) варіативної заробітної плати - премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, місячної або квартальної премії.

Стала заробітна плата державного службовця є фіксованою виплатою та основною винагородою за виконання посадових обов`язків, яка гарантується цим Законом.

Варіативна заробітна плата залежить від особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу, є винагородою за ініціативну роботу, своєчасне і якісне виконання завдань, виконання додаткового обсягу завдань.

Державний службовець може отримувати гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством.

Гарантійні та компенсаційні виплати встановлюються державним службовцям незалежно від їхньої заробітної плати, не входять до її сталої або варіативної складової та не враховуються при формуванні фонду сталої та варіативної заробітної плати. Такі виплати є частиною державних гарантій, спрямованих на компенсацію витрат, що виникають у зв`язку з виконанням службових обов`язків або реалізацією спеціального правового статусу державного службовця.

До гарантійних та компенсаційних виплат належать: компенсація у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці; матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань; грошова допомога, що виплачується з наданням щорічної основної відпустки; інші гарантійні та компенсаційні виплати, встановлені законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 54 Закону України “Про державну службу”, державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Статтею 54 Закону №889-VIII передбачена можливість надання державним службовцям матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок та розмір надання якої визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2, 3 Порядку №500, державним службовцям матеріальна допомога може надаватися один раз на рік у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати, на підставі особистої заяви у порядку, затвердженому керівником державної служби. Рішення про надання матеріальної допомоги державним службовцям приймається керівником державної служби у державному органі в межах затвердженого фонду оплати праці.

Положеннями п.11 ч.3ст. 3 Закону №889-VIII визначено, що дія цього Закону не поширюється на депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами; посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” № 389 (далі – Закон №389) на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції України та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи – військові адміністрації.

Указом Президента України від 04.07.2022 № 469/2022 “Про утворення військових адміністрацій населених пунктів у Донецькій області” утворено Святогірську міську військову адміністрацію Краматорського району Донецької області.

Згідно з ч.3 і 4 ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються КМУ. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

За пунктом 4 Порядку фінансового забезпечення діяльності військових адміністрацій, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2022 р. № 397, розмір заробітної плати працівників обласних та районних військових адміністрацій визначається згідно з умовами оплати праці, встановленими для відповідних працівників районних та обласних держадміністрацій, а працівників військових адміністрацій населених пунктів - згідно з умовами оплати праці, встановленими для працівників відповідних органів місцевого самоврядування.

Військовослужбовцям військових формувань, утворених відповідно до законів, особам рядового і начальницького складу правоохоронних органів, служби цивільного захисту, що відряджені до військових адміністрацій, виплачується грошове забезпечення виходячи із посадових окладів за посадами, займаними зазначеними особами у військових адміністраціях, до яких вони відряджені, інших виплат у розмірах і на умовах, що установлені для відповідних працівників таких органів, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців військових формувань, утворених відповідно до законів, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів, служби цивільного захисту.

Рішення про преміювання начальника військової адміністрації населеного пункту приймається головою відповідної районної держадміністрації (начальником районної військової адміністрації) за погодженням із головою обласної держадміністрації (начальником обласної військової адміністрації).

Пунктом 30 ст. 2 Бюджетного кодексу України надається визначення терміну кошторис - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов`язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Згідно з положеннями ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Відповідно до ч.1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.

За нормами ч.1, 2, 12 ст.23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, Закон України "Про Державний бюджет України ", як спеціальний Закон, який регулює бюджетні відносини, у тому числі й питання заробітної плати працівників органів місцевого самоврядування, як таких, що фінансуються з державного бюджету, надає повноваження Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок виплати заробітної плати працівників.

Пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" затверджено схеми посадових окладів керівних працівників, спеціалістів і службовців Адміністрації Президента України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, Апарату Верховної Ради України, апарату Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції України, Рахункової палати України, апарату Ради національної безпеки і оборони України, апарату Вищої ради юстиції, секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації, Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, апарату Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, їх територіальних органів, місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Рахункової палати Автономної Республіки Крим, виборчої комісії Автономної Республіки Крим, міністерств і республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, органів прокуратури, судів та інших органів державної влади, згідно з додатками 1-47, 55, а також розміри надбавок за ранг державного службовця, дипломатичний ранг, спеціальне звання, та окладів осіб рядового і начальницького складу податкової міліції за спеціальні звання згідно з додатками 56-58. Умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються органом місцевого самоврядування виходячи з умов оплати праці, встановлених цією постановою, і схем посадових окладів згідно з додатками 48-54 і 57.

Підпунктом 3 п.2 постанови КМУ від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" надано право керівникам органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови (в тому числі районних у містах рад та їх виконавчих комітетів), у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

У відповідності до абз.2 п. 6 Постанови КМУ від 09.03.2006 №268 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів”, із змінами та доповненнями преміювання сільських, селищних і міських голів, голів районних і районних у містах рад, їх заступників, встановлення їм надбавок, надання матеріальної допомоги здійснюється у порядку та розмірі, установлених цією постановою, у межах затверджених видатків на оплату праці.

Конкретні умови, порядок та розміри преміювання працівників визначаються у положенні про преміювання відповідного органу.

Рішення про зазначені виплати приймається відповідною радою.

Пунктами 13, 20 ст.42 Закону України “Про місцевого самоврядування в Україні” встановлено, що сільський, селищний, міський голова: є розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою; видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Таким чином, відповідно до норм Бюджетного кодексу України, фонд оплати праці затверджується на бюджетний період (з 01 січня кожного року по 31 грудня того ж року) відповідно до кошторису установи, а виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється один раз на рік у межах відповідних бюджетних асигнувань, що мають кількісні, часові та цільові обмеження (виплата провадиться у поточному році і за поточний рік).

Здійснення виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за інші роки (поза межами бюджетного періоду) не передбачено.

Отже, допомога для вирішення соціально-побутових питань не є обов`язковою виплатою і виплачується один раз на рік на підставі заяви працівника, за наявності коштів, в межах затверджених обсягів фонду оплати праці на відповідний бюджетний рік.

Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 29.09.2022 року у справі № 420/7083/21, від 11.11.2020 року у справі № 500/1022/19, від 27.06.2019 року у справі № 809/3057/15.

Отже, колегія суддів зазначає, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань не носить обов`язкового характеру і виплачуються тільки в разі прийняття відповідного рішення керівником.

Тобто, надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом керівника державної служби у державному органі, а не його обов`язком.

Оскільки, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є складовою заробітної плати, а є соціальною гарантією держави, та це необов`язкова виплата, яка надається окремому працівнику на підставі його заяви, але за власним рішенням керівника.

Вищевказана матеріальна допомога не входить до заробітної плати відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстатистики від 13.01.2004 року № 5 (зі змінами), хоча й виплачується за рахунок фонду оплати праці установи, тобто, матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань не гарантується жодним нормативно - правовим актом, в тому числі Конституцією, оскільки передбачає лише можливість її отримання.

Так матеріали справи свідчать, що при плануванні кошторису Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області на 2025 рік в фонді заробітної плати здійснення видатків на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не передбачено.

Розпорядженням начальника Святогірської міської військової адміністрації від 22.05.2025 № 296 “Про затвердження Положення про умови оплати праці працівників Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області” визначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не входить до фонду оплати праці та надається за рахунок економії фонду оплати праці у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (п. 2.7 Положення про умови оплати праці працівників Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області).

Щодо посилання скаржника на те, що деяким посадовим особам місцевого самоврядування згідно штатного розпису у місяць його звільнення відповідно до розпорядження начальника Святогірської міської військової адміністрації надано матеріальну допомогу, колегія суддів зазначає, що згідно із розпоряджень начальника Святогірської міської військової адміністрації від 11.08.2025 №86-К “Про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань ОСОБА_2 ” та №87-К “Про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань С. Чевелі” співробітникам Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області було здійснено виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. В розпорядженнях вказано, що підставою для виплати допомоги є заяви, які написані 04.08.2025 і це раніше наданої заяви позивача, а саме заява позивача від 11.08.2025. По заявам ОСОБА_5 від 04.08.25 №53/02.01-24 та С.Чевели від 04.08.2025 № 54/02.01-24, начальником Святогірської міської військової адміністрації були прийняті рішення в резолюції на заявах – які містили вказівку щодо подальшого виконання заяви, а саме підготовка проекту розпорядження для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за дорученням начальника на підставі заяв було підготовлено проекти розпоряджень про надання допомоги. Станом на 01.08.2025 економія фонду заробітної плати складала 49411,23 грн. Після здійснення попереднього розрахунку заробітної плати за серпень, враховуючи заяви ОСОБА_5 від 04.08.2025 №53/02.01-24, С. Чевели від 04.08.2025 № 54/02.01-24 економія заробітної плати склала 6 088,09 грн. Відповідачем вказано, що оскільки розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань позивача значно перевищує залишок економії фонду заробітної плати, можливість у її здійснені відсутня.

Також, як вірно зазначено судом першої інстанції, ураховуючи, що позивачем подано заяву про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у день звільнення, станом на здійснення попереднього розрахунку заробітної плати за серпень, враховуючи заяви ОСОБА_5 від 04.08.2025, С. Чевели від 04.08.2025 економія заробітної плати склала 6 088,09 грн, то, фактично, економія фонду оплати праці була відсутня для виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Тобто суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виплати цієї допомоги у належному розмірі.

Крім того, суд зазначає, що виплата матеріальної допомоги була і залишається дискреційним повноваженням органу державної влади.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 (№ К/9901/2399/17), де зазначено, що втручання суду в питання реалізації дискреційних повноважень державного органу можливе лише у разі, якщо таке повноваження реалізоване з порушенням закону або принципу рівності. У даному випадку позивач не довів наявності порушень, що виключає можливість задоволення його позовних вимог.

Отже, рішення про виплату матеріальної допомоги є виключним дискреційним повноваженням відповідача, а відсутність нормативних змін не є безумовною підставою для її отримання. Відповідно, вимоги позивача щодо примусового зобов`язання відповідача здійснити виплату матеріальної допомоги є безпідставними та такими, що не можуть бути задоволені.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішення суду першої інстанції щодо відмови в задоволені позовних вимог в цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заробітної плати за серпень 2025 року, колегія суддів зазначає наступне.

У ст.1 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємств.

Відповідно до ст.2 вищезазначеного закону основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст.4 Закону України “Про оплату праці” для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Суб`єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об`єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники (ч. 5 Закону України “Про оплату праці”).

Згідно з ст.13 Закону України “Про оплату праці” оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Нарахована заробітна плата позивачу за серпень 2025 року фактично складала 6 217,23 грн., про що зазначено у розрахунку заробітної плати за серпень 2025 року.

Так, у день отримання заяви про звільнення 11.08.2025 відділом з питань бухгалтерського обліку та звітності Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області здійснено розрахунок заробітної плати за період роботи у серпні 2025, тобто з 01.08.2025 по 12.08.2025 виходячи із посадового окладу згідно штатного розпису на 2025 рік з урахуванням підвищення розмірів посадових окладів на коефіцієнт 1,5 відповідно Постанови Кабінету Міністрів від 25.04.2023 № 391 “Деякі питання оплати праці працівників державних органів та органів місцевого самоврядування під час воєнного стану”.

Оклад згідно штатного розпису на 2025 рік з урахуванням підвищення розмірів посадових окладів на коефіцієнт 1,5 начальника відділу з питань цивільного захисту, оборонної, мобілізаційної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області на дату звільнення складав - 16 187,00 грн.

Фактично у серпні 2025 року позивачем відпрацьовано 8 робочих днів. Отже, оклад за 8 відпрацьованих днів складав 6 166,48 грн.

Заробітна плата у серпні 2025 року підлягала індексації із розрахунку на 8 відпрацьованих днів - 50,75 грн.

Також, згідно ст. 6 Закону України “Про відпуски” щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Право на щорічну відпустку працівник набуває з першого дня роботи. Вона нараховується пропорційно відпрацьованому часу у межах робочого року.

Позивач за період роботи з 23.11.2024 по 22.11.2025 був двічі у відпустці:

- з 17.02.2025 по 02.03.2025 тривалістю 14 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги для оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати, згідно розпоряджень начальника Святогірської міської військової адміністрації від 05.02.2025 № 2-КВ “Про надання частини щорічної основної відпустки Сергію Палагуті” та від 05.02.2025 №17-К “Про надання матеріальної допомоги для оздоровлення ОСОБА_6 ”;

- з 18.07.2025 по 27.07.2025 тривалістю 10 календарних днів, згідно розпорядження начальника Святогірської міської військової адміністрації від 26.06.2025 № 16-КВ “Про надання частини щорічної основної відпустки ОСОБА_6 ”.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку відпускних за вказаний період складала 1 515,70 грн. За 10 (десять) календарних днів відпустки нараховано відпускні в сумі 15 157,00 грн.

Повний період роботи позивача в межах робочого року - з 23.11.2024 по 22.11.2025.

Отже, право позивача на 24 календарних дня відпустки відсутнє.

Станом на 12.08.2025 (на дату звільнення) позивач мав право лише на 17 календарних днів відпустки в межах відпрацьованого робочого року з 23.11.2024 по 22.11.2025.

Тобто 7 днів щорічної основної відпустки були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року за період з 13.08.2025 по 22.11.2025.

За 7 днів щорічної основної відпустки, які були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року утворилась переплата, яка складала 10 609,90 грн (1 515,70 грн*7 днів відпустки наданої наперед).

На підставі п.2 розпорядження начальника Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області від 11.08.2025 №85-К “Про звільнення ОСОБА_1 ” із заробітної плати за серпень 2025 року відраховано кошти за 7 днів щорічної основної відпустки, які були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року за період з 13.08.2025 по 22.11.2025.

Оскільки між нарахованою заробітною платою за серпень 2025 (6 217,23 грн) та переплатою за 7 днів щорічної основної відпустки, які були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року (10 609,90 грн) наявна різниця – - 4 392,67 грн. (6 217,23 – 10 609,90) в п.3 розпорядження начальника Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області від 11.08.2025 №85-К “Про звільнення ОСОБА_1 ” зазначено про необхідність повернути надміру виплачені кошти в сумі 3 382,36 грн, що складається із переплати 4392,67 грн. з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб 18 % та військового збору 5%, а саме 23% - 1 010,31 грн. (4 392,67-1 010,31=3 382,36).

Вказане розпорядження не оскаржено позивачем.

13.08.2025 на рахунок Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області відкритий в ДКСУ, м. Київ згідно платіжної інструкції №4907976159 Позивачем повернуто надміру виплачені відпускні у липні 2025 року в сумі 3 382,36 грн. Тобто позивачем добровільно виконано вимоги розпорядження начальника Святогірської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області від 11.08.2025 №85-К.

Отже, фактично позивачу була нарахована заробітна плата за серпень 2025 року, з відрахуванням надміру виплачених відпускних позивачу за 7 днів відпустки з вирахуванням податків.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи не підтверджено, що позивачу не виплачено заробітну плату за серпень 2025 року.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки в розрахунку, починаючи з 13.08.2025 по день ухвалення судом рішення по даній справі, колегія суддів зазначає, що оскільки ці вимоги є похідними, також відсутні підстави для їх задоволення.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись ст.311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 р. у справі № 200/7597/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 08 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.А. Блохін

І.В. Геращенко