Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №333/10332/25 — Київський апеляційний суд

справа № 333/10332/25 головуючий у суді І інстанції Висоцька Г.В.

провадження № 22-ц/824/12541/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , поданою представником Ковальовим Дмитром Валерійовичем на рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Висоцької Г.В., в м. Обухів Київської області, повний текст судового рішення складений 18 травня 2026 року, у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу, судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Бутенко Майї Володимирівни, Національного банку України, Державної Казначейської служби України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міністерство оборони України, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі незаконним рішенням слідчого судді, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом в якому просила стягнути з Національного банку України, а при недостатності коштів за рахунок Державного бюджету України на її користь грошові кошти в розмірі 744 300,00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу не було повернуто сплачену суму коштів у розмірі 744 300,00 грн., як заставу за ОСОБА_3 , якому повідомлено про підозру у вчиненні злочину. Розмір застави було визначено ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 березня 2022 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів з можливістю внесення застави. 03 березня 2022 року визначений вище розмір застави був внесений від імені дружини затриманого - ОСОБА_4 , з поточного рахунку позивача на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації. 07 березня 2022 року слідчим суддею Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Бутенко М.В. запобіжний захід відносно ОСОБА_3 у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави був змінений на особисте зобов`язання. Даною ухвалою слідчого судді сума внесеної застави у розмірі 744 300,00 грн. була направлена на потреби оборони України, що на думку позивача є порушенням законодавства. Надалі, представник позивача звернувся до ТУ ДСА України в Дніпропетровській області з вимогою повернення внесеної суми застави. Листом ТУ ДСА України в Дніпропетровській області № 2318/22 від 31 жовтня 2022 року у поверненні суми застави було відмовлено у зв`язку із зарахування грошових коштів до Національного банку для цілей оборони України. Враховуючи зазначені обставини, позивач звернулась до суду з позовною заявою про відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі діями слідчого судді.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 травня 2026 року провадження у цивільній справі у частині позовних вимог ОСОБА_1 до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу, судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Бутенко Майї Володимирівни про відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі незаконним рішенням слідчого судді закрито. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Національного банку України, Державної Казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі незаконним рішенням слідчого судді залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 зазначає, що позивачем до суду надані копії ухвал Київського апеляційного суду та Верховного Суду про відмову у відкритті провадження за апеляційною та касаційною скаргами на ухвалу слідчого судді Бутенко М.В., якою сума застави була передана на потреби оборони. Підставами відмови у відкритті апеляційного та касаційного проваджень була саме неможливість оскарження ухвали, оскільки таке оскарження не передбачене нормами КПК України, тобто ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню в поряду передбаченому кримінальним процесуальним законом. З огляду на викладене твердження суду першої інстанції про можливість і необхідність оскарження ухвали слідчого судді Бутенко М.В., якою сума застави була передана на потреби оборони, у визначеному кримінальним процесуальним законом порядку, є неспроможними та прямо суперечать наданим позивачем до матеріалів справи ухвалам Київського апеляційного суду та Верховного Суду. Більш того, предметом позову у цій справі не є оскарження ухвали слідчого судді Бутенко М.В. Оцінка ухвали викладена позивачем виключно з метою забезпечення обізнаності суду про обставини справи. Слідчим суддею Бутенко М.В. питання звернення застави в дохід держави вирішене без повідомлення заставодавця, як власника грошових коштів та у не передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб. Також зазначає, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 , у якому позивачем була внесена застава, закрите на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України 03 листопада 2022 року, що також беззаперечно передбачає право позивача на відшкодування матеріальної шкоди. В ході кримінального провадження підозрюваний не допускав жодних порушень своїх процесуальних обов`язків, у зв`язку з чим жодні законні підстави для звернення суми застави в дохід держави не існували. Звертає увагу апеляційного суду, що правомірність процесуальних рішень і відповідність їх нормам КПК України взагалі у цій справі не має жодного значення, оскільки право на відшкодування шкоди виникло у позивача внаслідок саме закриття кримінального провадження за реабілітуючими обставинами незалежно від правомірності проведених в ході кримінального провадження процесуальних дій. Відповідно до п. 2 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) майно (в тому числі гроші), звернене в доход держави судом. Оскільки позивач заявила вимоги виключно про повернення суми належної їй застави, ця вимога є повністю правомірною та прямо передбачена зазначеною нормою Закону.

У відзиві на апеляційну скаргу Національний банк України, вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Також, зазначає, що у позовній заяві відсутнє будь-яке обґрунтування, на яких підставах Національний банк залучений у якості відповідача у даній справі. Позивач не перераховувала кошти Національному банку. Дані кошти Національний банк отримав від платника ТУ ДСАУ в Дніпропетровській області та перерахував на спецрахунок для збору коштів на підтримку Збройних Сил України. Отже, Національний банк не порушував законні права позивача, та діяв згідно з нормами чинного законодавства.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом встановлено, що 27 лютого 2022 року керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону до ЄРДР за № 42022041630000018 було внесено відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України.

Згідно з витягом з ЄРДР 27 лютого 2022 року майор ОСОБА_3 , колишній начальник Мелітопольського міського відділу управління Служби безпеки України в Запорізькій області, будучи військовослужбовцем Служби безпеки України за контрактом, перебуваючи у розпорядженні начальника Управління Служби безпеки України в Запорізькій області, будучи залученим до виконання військових обов`язків, перебуваючи в м. Запоріжжі, в умовах воєнного стану самовільно залишив місце проходження служби, після чого останнього було виявлено на території м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Досудове розслідування кримінального провадження доручено Криворізькому районному управлінню поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, процесуальне керівництво здійснювалось Криворізькою спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

28 лютого 2022 року о 16 год. 40 хв. у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_3 був затриманий як підозрюваний керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону ОСОБА_5 .

Того ж дня ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України - дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Ухвалою слідчого судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Бутенко М.В. від 01 березня 2022 року обрано ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань № 3» на строк 60 днів та визначено розмір застави - 744 300,00 грн.

03 березня 2022 року визначений суддею розмір застави був внесений на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (платник: ФОП ОСОБА_1 ; призначення платежу: «Застава за ОСОБА_3 від ОСОБА_4 № 42022041630000018 від 27.02.2022 Ухвала Центрального Районного Суду м. Кривого Рогу від 01.03.2»), що підтверджується платіжним дорученням № 711 від 03 березня 2022 року та листом ТУ ДСА в Дніпропетровській області № 66/22 від 03 березня 2022 року.

07 березня 2022 року ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Бутенко М.В. із клопотанням про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов`язання з метою використати кошти, які передані в заставу, для їх подальшого внесення на спеціальні рахунки Національного банку України для цілей оборони України.

07 березня 2022 року слідчим суддею Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Бутенко М.В. запобіжний захід відносно ОСОБА_3 у вигляді застави за ініціативою самого ОСОБА_3 був замінений на особисте зобов`язання. Цією ж ухвалою слідчого судді сума внесеної заставі зі згоди ОСОБА_3 направлена на потреби оборони.

03 листопада 2022 року керівником Криворізької спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч.1 ст. 284 КПК України, тобто у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення.

Після завершення досудового розслідування та закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_3 представник позивачки звернувся до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області з вимогою повернення внесеної у кримінальному провадженні застави.

Листом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області № 2318/22 від 31 жовтня 2022 року у поверненні застави було відмовлено саме з причини зарахування грошових коштів, внесених в якості застави, до Національного банку України для цілей оборони України.

Сторона позивача зазначила, що слідчим суддею Бутенко М.В. питання звернення застави до Національного банку України для цілей оборони України вирішене всупереч нормам Конституції України та всупереч нормам чинного кримінального процесуального і цивільного законодавства, а саме без виклику, участі та відома позивачки як заставодавиці та власниці грошових коштів.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою адвоката Ковальова Д.В. в інтересах заставодавця ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 березня 2022 року, якою задоволено клопотання ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу у вигляді застави на особисте зобов`язання та застосовано до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою адвоката Ковальова Д.В. в інтересах заставодавця ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та закриваючи провадження у справі щодо вимог до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу та судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Бутенко М.В. суд першої інстанції виходив із того, що розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законам порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами України не передбачено.

Залишаючи без задоволення вимоги позивача до Національного банку України, Державної Казначейської служби України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодного доказу про встановлення незаконних дій, порушення прав та інтересів позивача будь-ким із кола відповідачів в цій справі.

Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Щодо позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу, судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Бутенко Майї Володимирівни, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міністерство оборони України, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі незаконним рішенням слідчого судді, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практику якого суд застосовує як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України, Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини справи таке обмеження було пропорційним (рішення ЄСПЛ від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» («Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine»).

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

Подібний висновок висловив і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначив, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Закони України не передбачають розгляд у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19) і чисельних постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» («Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine»).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду (див.: зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (провадження № 14-185цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження

№ 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 2, 7, 9 частини першої статті 4, статті 19, частини третьої статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України суди при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

Враховуючи наведене, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання) нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Врахувавши підстави та зміст позову, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що позов ФОП ОСОБА_1 до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу, судді Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Бутенко Майї Володимирівни про відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі незаконним рішенням слідчого судді, не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Таким чином, встановивши, що даний спір не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, що, в свою чергу, узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 686/1530/20 (провадження № 61-14323св21), від 02 жовтня 2023 року у справі № 686/2117/23 (провадження № 61-12543св23), від 03 квітня 2024 року у справі № 686/26568/22 (провадження № 61-12312св23), від 21 травня 2025 року у справі № 757/14434/20-ц (провадження № 61-454св25), від 09 квітня 2026 року у справі № 686/25258/25 (провадження № 61-2308св26), від 25 червня 2026 року у справі № 686/34801/25 (провадження № 61-6926св26).

Щодо вимог ФОП ОСОБА_1 до Національного банку України, Державної Казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі незаконним рішенням слідчого судді.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій

і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист

є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають

у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У частині другій статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає статті 20 ГПК України,

а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.

Стаття 4 ГПК України передбачає право юридичної особи на звернення до господарського суду.

У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і спір господарськими, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 ГК України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність

у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

У статті 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані, зокрема,

з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір

і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК.

Майнові відносини (у розумінні статті 4 ГК України) суб`єктів господарювання з юридичними особами, у тому числі тими, що не є суб`єктами господарювання (органами державної влади, державою), регулюються ГК

і ГПК України.

У справі, яка переглядається, ФОП ОСОБА_1 заявила вимогу до Національного банку України, Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю органів державної влади, і така вимога не об`єднана з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадає під дію статті 4 ГПК України, а тому зазначений спір підвідомчий господарському суду.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 461/1930/16, провадження

№ 14-60цс18, від 05 червня 2019 року у справі № 454/1690/16, провадження

№ 14-152цс19, від 05 червня 2019 року у справі № 454/2181/16, провадження № 14-226цс19, від 18 вересня 2019 року у справі № 757/37226/17, провадження № 14-452цс19.

Вказане, також, підтверджується практикою Верховного Суду, зокрема у справі № 910/5241/20 за позовом Фізичної особи підприємця до Департаменту державної служби охорони при МВС України, Департаменту поліції охорони Національної поліції України про відшкодування майнової та моральної школи, яка розглядалася в порядку господарського судочинства (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 березня 2026 року).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про підвідомчість даної справи суду цивільної юрисдикції, оскільки вона за своїм суб`єктним складом підсудна господарським судам.

У частинах першій і другій статті 377 ЦПК України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи, що суд першої інстанції, відкрив провадження у справі та вирішив питання по суті позову у справі, яка підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення в частині позовних вимог до Національного банку України, Державної Казначейської служби України необхідно скасувати, а провадження у справі в цій частині - закрити.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Апеляційний суд бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені Законом № 460-IX від 15 січня 2020 року, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується ухваленням постанови.

Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладений у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».

На підставі викладеного та керуючись статтями 255, 374, 375, 377, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , подану представником Ковальовим Дмитром Валерійовичем задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 травня 2026 року в частині позовних вимог до Національного банку України, Державної Казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі незаконним рішенням слідчого судді скасувати.

Провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Національного банку України, Державної Казначейської служби України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міністерство оборони України, про відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі незаконним рішенням слідчого судді закрити.

Роз`яснитифізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом до Національного банку України, Державної Казначейської служби України віднесено до юрисдикції господарських судів.

Протягом десяти днів з дня отримання зазначеної постанови позивач має право звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи до зазначених відповідачів до відповідного суду господарської юрисдикції.

В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 09 липня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.