Вирок від 06 липня 2026 р. у справі №753/3317/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №753/3317/25 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1

Провадження №11-кп/824/3454/2026 Суддя - доповідач - ОСОБА_2

Вирок

Іменем України

07 липня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження №12024100020004983 від 29.12.2024 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2025 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Хотин, Березнівського району, Рівненської області, громадянина України, українця, не працюючого ,зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , без постійного місця проживання у м. Києві, раніше судимого: 13.12.2018 року вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області за ч. 3 ст. 286 КК України до 8 років позбавлення волі, 31.10.2023 р. ухвалою Рівненського апеляційного суду м. Рівне звільнено умовно-достроково від подальшого відбування покарання,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, -

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_8 ,

захисника (в режимі ВКЗ) ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

в с т а н о в и л а:

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2025 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 289 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Києво- Святошинського районного суду Київської області від 13.12.2018 р. за ч. 3 ст. 286 КК України і остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 1 (один ) місяць.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно вироку суду, ОСОБА_7 29.12.2024р. близько 09:00 год. перебуваючи на території СТО за адресою: м. Киї, вул. Вереснева, 3-6, помітив на парковці автомобіль марки УАЗ 452В, зеленого кольору, н.з. НОМЕР_1 , номер кузова: НОМЕР_2 , підійшовши до даного автомобіля, ОСОБА_7 відкрив водійські дверцята автомобіля, які були не замкнені та сів до салону автомобіля на сидіння водія, де у нього виник умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом.

В подальшому реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_7 за допомогою змикача, який знаходився в салоні автомобіля, запустив двигун даного автомобіля та, керуючись раптово виниклим умислом, направленим на незаконне заволодіння транспортним засобом, увімкнувши передачу, рушив з місця парковки, тим самим умисно, незаконно заволодів вказаним транспортним засобом, завдавши матеріальної шкоди потерпілому ОСОБА_10 у сумі 69269 грн. 72 коп.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 289 КК України у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.12.2018 за ч. 3 ст. 286 КК України і остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт вказує, що при призначенні ОСОБА_7 покарання за межами уваги суду, без необхідної оцінки залишились дані про підвищену суспільну небезпеку та конкретні обставини вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Так, апелянт зазначає, що обираючи вид та розмір покарання, суд проігнорував відомості щодо підвищеної суспільної небезпеки особи обвинуваченого, який раніше вже засуджувався за вчинення кримінального правопорушення, а саме: судимого Києво- Святошинським районним судом Київської області 13.12.2018 за ч. З ст. 286 КК України до 8 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, 31.10.2023 звільнений умовно-достроково від подальшого відбування покарання, невідбутий строк 3 роки 1 місяць, 12 днів.

На думку апелянта, конкретні обставини кримінального правопорушення вказують на його підвищену суспільну небезпеку і, відповідно до вимог ст. 65 КК України, мали б враховуватися під час призначення кримінального покарання.

Разом з тим, як вказує апелянт, призначаючи покарання, суд першої інстанції зазначив, що враховує відсутність обставин, що пом`якшують покарання, водночас судом при винесенні вироку призначено мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 289 КК України. Внаслідок такої помилки, на думку апелянта, обвинуваченому призначено явно несправедливе, невиправдано м`яке покарання.

Таким чином, на думку апелянта, конкретні обставини кримінального провадження безсумнівно вказують на підвищений ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та рівень суспільної небезпеки його особи і вимагають призначення суворішого реального покарання задля досягнення цілей, визначених ст. 65 КК України.

Від захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_9 надійшли заперечення, в яких він просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 24.11.2025 - без змін.

Крім того, від потерпілого ОСОБА_10 надійшли заперечення, в яких він посилаючись на необґрунтованість та безпідставність апеляційної скарги прокурора просить вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Потерпілий ОСОБА_10 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду, у судове засідання не з`явився, однак в запереченнях на апеляційну скаргу прокурора просив судове засідання проводити без його участі, а тому, з урахуванням ч. 4 ст. 405 КПК України, апеляційний розгляд здійснено без участі потерпілого.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили вирок суду залишити без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги прокурора, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи, кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_7 та його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 289 КК України ніким не оспорюються, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції у відповідності зі ст. 404 КПК України рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряє.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора з приводу неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно із ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У відповідності до статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 повністю дотримався вимог вищезазначених норм кримінального закону. Так, призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 289 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином, конкретні обставини кримінального провадження, його ставлення до вчиненого - вину не визнав, дані про особу обвинуваченого, який одружений, не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність пом`якшуючої та обтяжуючої покарання обставини, те, що обвинувачений раніше судимий та має невідбуту частину покарання за вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.12.2018 за ч. 3 ст. 286 КК України.

Врахувавши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що необхідним й достатнім для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 нових кримінальних правопорушень буде покарання у межах, установлених санкцією інкримінованої йому статті, відповідно до положень КК України у виді позбавлення волі.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки саме таке покарання відповідатиме принципу індивідуалізації покарання, з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній меті покарання, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засуджених і попередження нових злочинів.

Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора, про те, що суд першої інстанції при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 основного покарання не достатньо врахував дані про його підвищену суспільну небезпеку, а саме те, що обвинувачений був засуджений за ч.3 ст. 286 КК України, то колегія суддів вважає їх неспроможними, оскільки суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання належним чином мотивував своє рішення, врахувавши в сукупності, всі обставини, які враховуються при призначенні покарання передбачені статтею 65 КК України, в тому числі і всі наявні в матеріалах справи дані щодо особи обвинуваченого та його попередню судимість, призначивши ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю вироків, відповідно до положень ст. 71 КК України.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність в частині визначення розміру остаточного покарання за сукупністю вироків.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Згідно із ч. 4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, врахував, що ОСОБА_7 раніше судимий вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.12.2018, яким йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років та враховано, що ухвалою Рівненського апеляційного суду м. Рівне від 31.10.2023 звільнено ОСОБА_7 умовно-достроково від подальшого відбування покарання на невідбутий строк 3 роки 1 місяць 12 днів.

Зважаючи на те, що дане кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинив після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що остаточне покарання ОСОБА_7 слід призначати за правилами, передбаченими ст. 71 КК України, з урахуванням невідбутої частини покарання за вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.12.2018.

Водночас, призначаючи ОСОБА_7 остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України, суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць, що є меншим ніж невідбута частини покарання за попереднім вироком.

Таким чином, враховуючи, що обвинуваченому ОСОБА_7 за сукупністю вироків було призначено покарання, яке не відповідає вимогам закону, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного обвинуваченому покаранняз ухваленням судом апеляційної інстанції свого вироку на підставі ст. 420 КПК України. Вирішуючи питання щодо покарання, яке слід призначити обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину, обставини кримінального провадження, його відношення до вчиненого, сукупність усіх даних про особу винного, який раніше судимий за ч.3 ст. 286 КК України, одружений, не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, відсутність пом`якшуючої та обтяжуючої покарання обставини, а також позицію потерпілого, який в запереченнях на апеляційну скаргу прокурора просив залишити вирок суду без змін та вважає, необхідним призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в розмірі, визначеному судом першої інстанції. При цьому, при призначенні остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, слід частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.12.2018, та остаточно призначити обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком на 3 роки 2 місяці, оскільки саме таке покарання, є справедливим, необхідним та достатнім для досягнення його мети - виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 -задовольнити частково.

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2025 року у кримінальному провадженні №12024100020004983 від 29.12.2024 щодо ОСОБА_7 за ч.1 ст. 289 КК України - скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити за ч.1 ст. 289 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуте покарання за вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.12.2018 та остаточне покарання ОСОБА_7 визначити за сукупністю вироків у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки 2 (два) місяці.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою в той же строк з моменту отримання копії вироку.

Судді:

___________ _______________ ____________

ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3