Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №761/3169/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року м. Київ

Справа №761/3169/25

Провадження: № 22-ц/824/5761/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Анохіна А. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії статистики, обліку та аудиту про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що він на законних підставах проживав у студентському гуртожитку відповідного закладу вищої освіти, своєчасно здійснював оплату за проживання та користувався наданим йому житловим приміщенням. Зазначав, що наказом адміністрації закладу освіти його було відраховано та виселено з гуртожитку, що, на його переконання, здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, без належного обґрунтування підстав та з недотриманням встановленої процедури. Посилаючись на те, що оскаржуваний наказ порушує його право на проживання у гуртожитку та є незаконним, просив суд визнати та скасувати відповідний наказ, поновити його право на проживання, а також вирішити питання щодо відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення просив скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у матеріалах доказам, оскільки, на його переконання, відсутні належні та допустимі докази порушення ним встановлених правил проживання у гуртожитку.

Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував доводи щодо недотримання відповідачем встановленої процедури прийняття рішення про виселення, зокрема, відсутності належного погодження відповідного рішення з органами студентського самоврядування, а також неналежного оформлення підстав для прийняття оскаржуваного наказу.

Крім того, наголошує, що судом не надано належної оцінки доказам, які, на його думку, підтверджують відсутність правових підстав для його виселення, а також факту порушення його прав у зв`язку з прийняттям спірного рішення.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 23 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу Осауленко О. Г. в інтересах НАСО заперечував проти задоволення скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, зазначав, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції. Також вказував, що позивачем порушено встановлені правила проживання у гуртожитку, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а відтак у відповідача були правові підстави для прийняття рішення про його виселення.

Представник Національної академії статистики обліку та аудиту Корнієнко П. С. у відзиві на апеляційну скаргу зазначив про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Зазначав, що відповідно до засад цивільного судочинства та положень чинного законодавства обов`язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем факту порушення саме його суб`єктивних прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів з боку відповідача. При цьому особа, яка звертається до суду за захистом, повинна довести наявність у неї відповідного суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також факт їх порушення, невизнання чи оспорювання.

Представник відповідача наголошував, що під час розгляду справи позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення його прав чи законних інтересів, а наведені у позовній заяві та апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з прийнятим відповідачем рішенням та намагання переоцінити встановлені судом обставини справи.

Крім того, представник відповідача зазначав, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди також є необґрунтованими та недоведеними, оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань, їх характеру, обсягу та причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача і заявленими негативними наслідками, що виключає можливість задоволення таких вимог.

В судовому засіданні представник Національної академії статистики обліку та аудиту Корнієнко П. С. заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення а рішення суду без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 є студентом фінансово-економічного факультету Національної академії статистики, обліку та аудиту та з 01 вересня 2024 року проживав у кімнаті АДРЕСА_1 студентського гуртожитку цього закладу освіти.

Згідно з довідкою НАСОА від 14 лютого 2025 року № 75 позивач одноосібно проживав у зазначеній кімнаті в період з 01 вересня 2024 року по 01 січня 2025 року (т. 1, а. с. 183) при цьому, матеріали справи містять копії квитанцій про внесення ним плати за проживання у гуртожитку (т. 1, а.с. 22, 68).

Судом також установлено, що гуртожиток Національної академії статистики, обліку та аудиту призначений для тимчасового проживання здобувачів освіти та інших осіб на період навчання, а порядок поселення, проживання, права й обов`язки мешканців, а також підстави для виселення визначаються Положенням про гуртожиток НАСОА, Правилами внутрішнього розпорядку в гуртожитку НАСОА, Правилами внутрішнього розпорядку НАСОА та Правилами поведінки здобувачів освіти НАСОА (т. 1, а.с. 184- 188, 190 - 203, 213-234).

З матеріалів справи вбачається, що в ніч із 31 грудня 2024 року на 01 січня 2025 року у кімнаті № НОМЕР_1 гуртожитку, де проживав позивач, відбулися події, які стали підставою для подальшого реагування адміністрації закладу освіти. Зокрема, працівники гуртожитку повідомили керівництво НАСОА про скарги мешканців на гучні жіночі крики та шум із зазначеної кімнати. Також, мешканці кімнати № НОМЕР_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у доповідних записках зазначили, що приблизно о 08 год 30 хв 01 січня 2025 року вони чули крики та жіночий плач, про що повідомили чергового гуртожитку (т. 1, а. с. 21).

Відповідно до письмових пояснень ОСОБА_5 від 01 січня 2025 року, вона разом зі ОСОБА_1 перебувала у кімнаті № НОМЕР_1 , де вони святкували Новий рік, вживали алкогольні напої, після чого між ними виник конфлікт. У цих поясненнях ОСОБА_5 зазначала, що позивач заподіяв їй тілесні ушкодження та намагався відчинити вікно, у зв`язку з чим вона викликала поліцію та швидку допомогу (т. 1, а. с. 126- 128). Матеріали справи містять також довідку КНП «Київська міська клінічна лікарня № 17» від 01 січня 2025 року № 6 щодо звернення ОСОБА_5 за медичною допомогою, в якій зазначено діагноз: забій м`яких тканин голови та алкогольне сп`яніння (т. 1, а. с. 129)

У зв`язку з вказаними подіями т.в.о. ректора НАСОА Корнієнком П. С. було створено комісію у складі проректора з науково-педагогічної та виховної роботи ОСОБА_10. , декана фінансово-економічного факультету Пархоменка В. В. та завідувача гуртожитку ОСОБА_8 . Комісії було доручено з`ясувати обставини конфлікту, опитати учасників подій та відповідальних працівників, а також скласти відповідний акт.

За результатами роботи комісії 01 січня 2025 року складено акт, у якому зафіксовано, що студенти ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у ніч із 31 грудня 2024 року на 01 січня 2025 року перебували у кімнаті № НОМЕР_1, вживали спиртні напої, після чого між ними виникла конфліктна ситуація (т. 1, а. с. 235). Окремим актом, складеним завідувачем гуртожитку ОСОБА_8 та представником студентського самоврядування гуртожитку ОСОБА_9 , також зафіксовано порушення правил проживання у гуртожитку, зокрема вживання спиртних напоїв та порушення спокою мешканців гуртожитку (т. 1, а. с. 238).

02 січня 2025 року завідувач гуртожитку ОСОБА_8. звернулася до т.в.о. ректора НАСОА зі службовою запискою, у якій повідомила про обставини події та порушила питання про виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 із гуртожитку (т. 1, а. с. 229).

На підставі зазначених матеріалів наказом НАСОА № 1 від 02 січня 2025 року за порушення Правил внутрішнього розпорядку НАСОА, Правил внутрішнього розпорядку в гуртожитку НАСОА та Правил поведінки здобувачів освіти НАСОА ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було виселено з гуртожитку з 02 січня 2025 року (т. 1, а. с. 240). Відповідно до акта від 02 січня 2025 року позивач від ознайомлення із зазначеним наказом відмовився (т. 1, а. с. 241).

Під час розгляду справи судом першої інстанції було допитано свідків. Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні повідомила, що є знайомою позивача, однак заперечила факт спільного вживання з ним алкогольних напоїв та нанесення їй тілесних ушкоджень, зазначивши також про тиск з боку адміністрації гуртожитку під час надання письмових пояснень. Водночас свідки ОСОБА_10. та ОСОБА_8 підтвердили факт надходження скарг на шум із кімнати № НОМЕР_1 , проведення перевірки адміністрацією закладу освіти, а також наявність обставин, які свідчили про порушення правил проживання у гуртожитку.

Крім того, судом установлено, що 23 січня 2025 року відповідач повернув позивачу надлишково сплачені кошти за проживання в кімнаті № НОМЕР_1 гуртожитку НАСОА (т. 1, а.с.242)

Отже, спір між сторонами виник у зв`язку з незгодою позивача з наказом НАСОА № 1 від 02 січня 2025 року про його виселення зі студентського гуртожитку, а також із подальшою відмовою відповідача поновити його проживання у кімнаті АДРЕСА_1 та пролонгувати проживання у гуртожитку на наступний навчальний рік.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено наявності порушеного права чи законного інтересу, які підлягають судовому захисту, а також не встановлено підстав для визнання незаконним оскаржуваного наказу про виселення з гуртожитку.

Суд першої інстанції виходив із того, що право на проживання у студентському гуртожитку не є абсолютним та нерозривно пов`язане з дотриманням особою правил внутрішнього розпорядку закладу вищої освіти, правил проживання у гуртожитку та виконанням обов`язків, покладених на здобувача освіти законодавством і локальними нормативними актами закладу освіти.

Оцінюючи надані сторонами докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що адміністрацією Національної академії статистики, обліку та аудиту було встановлено факти порушення позивачем правил проживання у гуртожитку, зокрема порушення громадського порядку, вживання алкогольних напоїв у приміщенні гуртожитку та створення конфліктної ситуації, що підтверджується службовими записками працівників гуртожитку, поясненнями мешканців, актами комісії, поясненнями ОСОБА_5 , а також іншими письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Суд першої інстанції також врахував, що відповідно до статей 62, 63 Закону України «Про вищу освіту» здобувачі вищої освіти зобов`язані дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а заклад вищої освіти має право встановлювати правила проживання у гуртожитках та забезпечувати їх дотримання. Крім того, суд виходив із положень статті 40 Закону України «Про вищу освіту», відповідно до яких органи студентського самоврядування беруть участь у вирішенні питань студентського життя, однак відсутність окремого погодження з ними за встановлених обставин не свідчить про незаконність прийнятого адміністрацією рішення.

Крім того, суд зазначив, що позивачем не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження характеру, обсягу та наслідків моральних страждань, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заявленою моральною шкодою, у зв`язку з чим підстави для задоволення відповідних позовних вимог відсутні.

Перевіряючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи законних інтересів. При цьому, як неодноразово зазначалося у правових позиціях Верховного Суду, обов`язковою умовою судового захисту є встановлення факту реального порушення права або охоронюваного законом інтересу особи на момент звернення до суду, а не існування лише припущення про можливість такого порушення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про освіту» безпечне освітнє середовище є сукупністю умов у закладі освіти, які унеможливлюють заподіяння учасникам освітнього процесу фізичної, моральної чи іншої шкоди, а також унеможливлюють, зокрема, вживання алкогольних напоїв, прояви насильства, порушення громадського порядку та інші дії, що створюють загрозу безпечному перебуванню учасників освітнього процесу.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом освіти та несе відповідальність за організацію освітнього процесу, створення безпечних умов навчання та проживання здобувачів освіти, а також має право в межах наданих повноважень вживати заходів, спрямованих на забезпечення дотримання внутрішнього розпорядку та підтримання належного рівня дисципліни.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 62 та статті 63 Закону України «Про вищу освіту» здобувачі вищої освіти зобов`язані дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу вищої освіти, виконувати встановлені правила проживання у гуртожитках та дотримуватися вимог безпеки.

Відповідно до пункту 6 Положення про особливості користування гуртожитками закладів фахової передвищої та вищої освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 21 листопада 2019 року № 1452, мешканцям гуртожитків забороняється порушувати правила внутрішнього розпорядку, перебувати у стані алкогольного сп`яніння, вживати алкогольні напої, а також порушувати вимоги щодо допустимого рівня шуму у приміщеннях гуртожитку.

Як убачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з наданням позивачу місця для проживання у гуртожитку Національної академії статистики, обліку та аудиту. В

ідповідно до пункту 2.1 Положення про гуртожиток НАСОА, гуртожиток призначений для проживання студентів та інших осіб (наймачів), а згідно з пунктом 2.4 цього Положення при поселенні з наймачем укладається договір найму місця проживання. Таким чином, позивач у спірних правовідносинах виступав саме як наймач житлового приміщення у гуртожитку, права та обов`язки якого визначаються як законодавством у сфері освіти, так і локальними нормативними актами навчального закладу.

Згідно з пунктом 7.5 Положення про гуртожиток НАСОА адміністрація гуртожитку має право достроково припинити договір найму та виселити наймача у разі порушення ним встановлених правил проживання, правил внутрішнього розпорядку та вчинення дій, що порушують права інших мешканців або завдають шкоди репутації навчального закладу.

Крім того, пунктом 2 розділу 5 Правил внутрішнього розпорядку НАСОА заборонено розпивання алкогольних напоїв та порушення громадського порядку у приміщеннях академії, а пунктами 4.1, 4.3 Правил внутрішнього розпорядку в гуртожитку НАСОА передбачено заборону перебування у стані алкогольного сп`яніння, вчинення дій, які створюють небезпеку для інших осіб, а також встановлено можливість застосування до порушника заходу у вигляді розірвання договору найму місця проживання та виселення з гуртожитку.

Отже, право особи на проживання у студентському гуртожитку не є абсолютним та нерозривно пов`язане з виконанням нею встановлених законодавством та локальними нормативними актами обов`язків. Відтак, предметом перевірки у цій справі є не саме існування у позивача права користування місцем у гуртожитку, а наявність передбачених законом та внутрішніми актами НАСОА підстав для припинення такого права, дотримання процедури прийняття відповідного рішення та підтвердження встановлених порушень належними та допустимими доказами.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач у спірний період був здобувачем освіти Національної академії статистики, обліку та аудиту та проживав у кімнаті № НОМЕР_1 студентського гуртожитку Академії на підставі наданого йому права користування житловим приміщенням. Факт проживання позивача у гуртожитку підтверджується матеріалами справи, зокрема документами щодо поселення, відомостями про оплату проживання, а також іншими письмовими доказами, достовірність яких сторонами не заперечувалась.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що в ніч з 31 грудня 2024 року на 01 січня 2025 року у кімнаті № НОМЕР_1 гуртожитку відбулися події, які стали підставою для реагування адміністрації закладу вищої освіти та подальшого прийняття оскаржуваного наказу.

Так, відповідно до службових записок працівників гуртожитку від 01 січня 2025 року, під час чергування до них надходили численні звернення мешканців гуртожитку щодо порушення громадського порядку, гучних криків та шуму, які лунали з кімнати № НОМЕР_1 . Крім того, мешканці кімнати № НОМЕР_2 звернулися до адміністрації закладу освіти із письмовими доповідними записками, у яких повідомили, що приблизно о 08 годині 30 хвилин 01 січня 2025 року ними було чути жіночі крики та плач, у зв`язку з чим вони були вимушені звернутися до чергових працівників гуртожитку.

Матеріали справи також містять письмові пояснення осіб, які були безпосередніми учасниками та очевидцями зазначених подій, акти, складені уповноваженими особами Національної академії статистики, обліку та аудиту, а також інші документи, досліджені судом першої інстанції, зі змісту яких убачається, що в кімнаті позивача відбувалося вживання алкогольних напоїв, мало місце порушення громадського порядку та виникнення конфліктної ситуації, яка супроводжувалася гучною поведінкою та спричинила втручання працівників гуртожитку.

За результатами проведеної перевірки адміністрацією закладу освіти було прийнято рішення про дострокове припинення права позивача на проживання у гуртожитку та його виселення, що оформлено відповідним наказом.

Суд першої інстанції, оцінюючи наведені докази у їх сукупності, дійшов висновку про доведеність факту порушення позивачем правил проживання у гуртожитку та наявність у відповідача правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції не є достатньо структурованою з точки зору юридичної кваліфікації спірних правовідносин, оскільки фактично містить елементи як оцінки правомірності виселення позивача з гуртожитку, так і висновки щодо відсутності у нього належного права на проживання як такого.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне окремо зазначити, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з користуванням позивачем житловим приміщенням у студентському гуртожитку як особою, якій було надано право на проживання та яка фактично користувалася відповідним житлом на умовах, визначених законодавством та локальними нормативними актами закладу освіти.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Згідно зі статтею 810 ЦК України за договором найму житла одна сторона передає іншій стороні житло для проживання на певний строк за плату, а наймач зобов`язаний використовувати житло відповідно до його призначення та умов договору.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 62 Закону України «Про вищу освіту» здобувачі вищої освіти мають право на забезпечення гуртожитком у порядку, встановленому законодавством та локальними актами закладу освіти, а згідно зі статтею 63 цього Закону вони зобов`язані дотримуватися вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу вищої освіти.

Крім того, відповідно до статті 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти забезпечує створення безпечного освітнього середовища та несе відповідальність за організацію діяльності закладу освіти, а статтею 40 Закону України «Про вищу освіту» передбачено право закладу освіти забезпечувати належну організацію освітнього процесу та дотримання встановлених правил проживання у гуртожитках.

Аналогічні вимоги містяться у Положенні про особливості користування гуртожитками закладів фахової передвищої та вищої освіти, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 21 листопада 2019 року № 1452, а також у Положенні про гуртожиток та Правилах внутрішнього розпорядку Національної академії статистики, обліку та аудиту, якими встановлено обов`язок мешканців дотримуватися правил проживання, не допускати порушення громадського порядку, вживання алкогольних напоїв та вчинення дій, що порушують права інших мешканців гуртожитку.

Отже, із системного аналізу наведених норм права вбачається, що проживання здобувача освіти у студентському гуртожитку не є абсолютним правом та нерозривно пов`язане з виконанням особою обов`язків щодо дотримання правил проживання та внутрішнього розпорядку.

Відповідно, предметом судового розгляду у даній категорії спорів є не встановлення абстрактної наявності чи відсутності права на проживання як такого, а перевірка законності припинення вже реалізованого права користування житловим приміщенням, зокрема встановлення того, чи існували передбачені законом та локальними нормативними актами підстави для виселення, чи було дотримано процедуру прийняття відповідного рішення, а також чи підтверджуються такі обставини належними та допустимими доказами.

Перевіряючи наведені обставини та оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем надано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження наявності правових та фактичних підстав для припинення права позивача на проживання у гуртожитку.

Зокрема, зазначені обставини підтверджуються службовими записками працівників гуртожитку, доповідними записками мешканців суміжних кімнат, письмовими поясненнями учасників подій, актами, складеними уповноваженими особами закладу освіти, а також показаннями свідків, дослідженими судом першої інстанції. Наведені докази узгоджуються між собою щодо часу, місця, характеру подій та поведінки позивача, а тому підстави вважати їх недопустимими, неналежними чи такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях, відсутні.

При цьому, колегія суддів враховує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені адміністрацією закладу освіти обставини, не доведено недостовірності складених актів, службових та доповідних записок, не надано доказів упередженості осіб, які їх складали, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки досліджених судом доказів та незгоди з їх оцінкою.

Крім того, колегією суддів не встановлено порушень процедури прийняття оскаржуваного наказу, які б могли бути підставою для визнання його незаконним, а сам по собі факт незгоди позивача із прийнятим рішенням не свідчить про його протиправність.

Водночас позивачем, всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України, не доведено наявності обставин, які б свідчили про відсутність підстав для припинення права користування житловим приміщенням, незаконність оскаржуваного наказу або порушення його прав та законних інтересів.

За таких обставин колегія суддів погоджується з кінцевим висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, однак вважає за необхідне уточнити мотиви такого висновку, виходячи з правової природи спірних правовідносин та предмета доказування у даній справі.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо порушення відповідачем встановленої процедури прийняття рішення про виселення позивача з гуртожитку, зокрема, в частині відсутності погодження відповідного рішення з органами студентського самоврядування, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до положень статей 40, 62, 63 Закону України «Про вищу освіту» органи студентського самоврядування беруть участь у вирішенні питань, пов`язаних із забезпеченням прав та інтересів здобувачів освіти, однак наведені норми не встановлюють імперативної вимоги щодо обов`язкового погодження органами студентського самоврядування кожного рішення адміністрації закладу вищої освіти про припинення права користування житловим приміщенням у гуртожитку.

При цьому, як вже зазначалося колегією суддів, спірні правовідносини у даному випадку виникли з приводу користування позивачем житловим приміщенням у гуртожитку як наймачем (користувачем житла), а тому під час вирішення питання щодо правомірності припинення такого користування підлягають застосуванню норми житлового законодавства, спеціального законодавства у сфері освіти, а також локальні нормативні акти закладу освіти, які регулюють порядок проживання у гуртожитку.

З матеріалів справи не вбачається, що відсутність окремого погодження органів студентського самоврядування за встановлених обставин була самостійною та безумовною підставою для визнання оскаржуваного наказу незаконним, оскільки саме по собі таке процедурне питання не спростовує встановлених фактів порушення позивачем правил проживання та не свідчить про порушення його прав.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо перебування позивача у стані алкогольного сп`яніння через відсутність медичного висновку або матеріалів правоохоронних органів.

Колегія суддів враховує, що чинним законодавством України не передбачено обов`язкового залучення працівників Національної поліції чи проведення медичного освідування особи для встановлення факту порушення правил внутрішнього розпорядку гуртожитку або вживання алкогольних напоїв у місцях, де це заборонено локальними нормативними актами закладу освіти.

Водночас, такі обставини можуть підтверджуватися будь-якими належними та допустимими доказами у розумінні статей 76-80 ЦПК України, які суд оцінює у їх сукупності.

Як убачається з матеріалів справи, факт порушення позивачем правил проживання у гуртожитку підтверджується службовими записками працівників гуртожитку, письмовими поясненнями свідків, актами комісії, доповідними записками мешканців гуртожитку, а також іншими доказами, які узгоджуються між собою та були безпосередньо досліджені судом першої інстанції.

Безпідставними є й доводи апеляційної скарги про відсутність доказів порушення позивачем спокою інших мешканців гуртожитку.

Так, з матеріалів справи убачається, що 01 січня 2025 року працівники гуртожитку звернулися до т.в.о. ректора Національної академії статистики, обліку та аудиту із службовими записками, у яких повідомили про отримання численних звернень мешканців гуртожитку щодо гучних криків та порушення громадського порядку у кімнаті № НОМЕР_1.

Крім того, мешканці кімнати № НОМЕР_2 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у своїх доповідних записках від 01 січня 2025 року зазначили, що близько 08 год. 30 хв. чули гучні крики та жіночий плач, у зв`язку з чим звернулися до чергового гуртожитку.

Також матеріалами справи підтверджуються обставини виникнення конфліктної ситуації та вчинення позивачем дій, які стали підставою для звернення працівників гуртожитку та адміністрації закладу освіти, що в сукупності свідчить про порушення позивачем правил проживання та громадського порядку.

Посилання позивача на положення Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» колегія суддів також відхиляє як безпідставні, оскільки відповідно до положень зазначеного Закону його дія не поширюється на осіб, які проживають у гуртожитках у зв`язку з навчанням, перенавчанням або підвищенням кваліфікації у закладах освіти.

Не знайшли свого підтвердження і доводи позивача щодо наявності особистих неприязних відносин між ним та адміністрацією гуртожитку, які, на його думку, стали підставою для видання оскаржуваного наказу. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин позивачем не надано, а тому такі твердження носять характер припущень.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Проте позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини або підтверджували незаконність оскаржуваного наказу.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та не спростовують правильності його висновків щодо наявності підстав для виселення позивача з гуртожитку.

Перевіряючи законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про виселення позивача із гуртожитку, а також у частині похідних вимог про поновлення права на проживання та стягнення моральної шкоди, колегія суддів підстав для їх спростування не встановила.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даній справі позивачем не доведено наявності сукупності умов, з якими закон пов`язує виникнення деліктної відповідальності та, відповідно, права на відшкодування моральної шкоди, а саме: факту порушення його суб`єктивного права у протиправний спосіб, наявності моральних страждань у заявленому обсязі та причинно-наслідкового зв`язку між такими стражданнями та діями відповідача.

Так, відповідно до статті 23 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі її завдання внаслідок порушення цивільних прав особи, при цьому обов`язковому встановленню підлягають характер і обсяг моральних страждань, їх причинний зв`язок із протиправною поведінкою заподіювача шкоди та інші істотні обставини, що мають значення для визначення розміру компенсації.

Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, у межах даного спору позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що внаслідок виселення з гуртожитку відбулося істотне порушення його немайнових прав, яке спричинило моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв`язків або необхідність докладання додаткових зусиль для організації подальшого життя.

Доводи позивача щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди фактично зводяться до незгоди з прийнятим щодо нього рішенням про виселення та самі по собі не свідчать про наявність передбачених законом умов для цивільно-правової відповідальності.

Колегія суддів також враховує правові висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладені у постановах від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц та від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, відповідно до яких обов`язковими елементами відповідальності за завдання моральної шкоди є наявність шкоди, протиправність поведінки, причинний зв`язок між ними та вина особи, яка її завдала, при цьому відсутність хоча б одного з таких елементів виключає можливість задоволення відповідних вимог.

В даному випадку матеріали справи не містять належних доказів, які б у своїй сукупності підтверджували наявність усіх зазначених елементів цивільно-правової відповідальності, тоді як доводи позивача про протиправність дій відповідача при виселенні з гуртожитку були предметом перевірки судів обох інстанцій та обґрунтовано не знайшли свого підтвердження.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у частині стягнення моральної шкоди як похідних та недоведених, а також вважає, що інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності таких висновків та не містять підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура