Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №362/165/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2026 року м. Київ

Справа № 362/165/25

Провадження: № 22-ц/824/11491/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Романіва Антона Анатолійовича в інтересах Акціонерного товариства «Таскомбанк»

на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Лебідь-Гавенко Г. М.,

у справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У грудні 2024 року АТ «Таскомбанк» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та відповідачем 19.07.2022 року укладено кредитний договір № 3885902251, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 101 020,50 грн та зобов`язався повернути його разом із нарахованими процентами у встановлені договором строки. Позивач зазначав, що право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до АТ «Таскомбанк» на підставі договору про відступлення права вимоги, у зв`язку з чим саме позивач набув статус нового кредитора у зобов`язанні та має право вимагати від відповідача виконання грошового зобов`язання. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка станом на 26.11.2024 року становить 154 798,38 грн та включає заборгованість за тілом кредиту та нараховані проценти.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2026 року у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Романів А. А. в інтересах АТ «Таскомбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки не врахував та не надав належної оцінки наданим позивачем доказам, які підтверджують наявність заборгованості відповідача та перехід права вимоги до АТ «Таскомбанк».

Зокрема, вказує, що матеріали справи містять належні, допустимі та достатні докази укладення та виконання кредитного договору первісним кредитором, а також подальшого відступлення права вимоги, а саме договір про відступлення права вимоги від 01.09.2021 та відповідні додатки/реєстри, яким судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки, що призвело до неправильного висновку про відсутність у позивача права вимоги.

Наполягає, що відступлення права вимоги відбулося у межах чинного цивільного законодавства, а укладений договір є договором цесії, який відповідає вимогам статей 512, 514 ЦК України, у зв`язку з чим до АТ «Таскомбанк» перейшли всі права первісного кредитора у спірному зобов`язанні.

Також зазначається, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив спірний договір з договором факторингу та неправильно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування цесії та факторингу, хоча фактичні обставини справи свідчать про оплатне відступлення права вимоги без надання фінансової послуги.

Крім того, вказує, що наявність кредитного зобов`язання та заборгованості підтверджується кредитним договором, виписками по рахунку та іншими банківськими документами, а суд першої інстанції безпідставно поставив під сумнів факт отримання відповідачем кредитних коштів.

Окремо зазначає, що підстави для дострокового стягнення заборгованості є доведеними, оскільки умовами кредитного договору передбачено право кредитора вимагати дострокового повернення кредиту у разі порушення позичальником зобов`язань, а направлення відповідних вимог є належним чином здійсненим або таким, що не спростовує факт прострочення.

Також вказується, що умови кредитування та паспорт споживчого кредиту були погоджені сторонами при укладенні договору, а їх підписання відповідачем підтверджує згоду з істотними умовами договору, включно з розміром процентів та порядком їх нарахування.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 22 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Гладиш Я. М. в інтересах ОСОБА_1 зазначила про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки наведені в ній доводи є необґрунтованими, не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться виключно до незгоди з оцінкою доказів і встановленими обставинами справи.

Відповідач наголошує, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належних та допустимих доказів переходу права вимоги до АТ «Таскомбанк», оскільки на момент укладення договору відступлення права вимоги спірне кредитне зобов`язання ще не існувало, а отже первісний кредитор не міг передати право вимоги, яке у нього не виникло.

Крім того, у відзиві зазначено, що позивачем не надано належного реєстру прав вимоги щодо відповідача, який відповідно до умов договору є необхідною складовою для переходу права вимоги, що виключає можливість визнання ТОВ «ФК «ЦФР» таким, що передало, а АТ «Таскомбанк» таким, що набуло відповідне право.

Також відповідач звертає увагу, що матеріали справи не містять належних доказів фактичного перерахування кредитних коштів на користь відповідача у заявленому розмірі, оскільки надані банком документи не підтверджують моменту та факту отримання коштів позичальником у спосіб, передбачений кредитним договором.

Окремо у відзиві зазначено, що вимоги про дострокове стягнення заборгованості є необґрунтованими, оскільки позивачем не доведено дотримання обов`язкового досудового порядку повідомлення позичальника про дострокове повернення кредиту, що виключає можливість застосування відповідних наслідків у вигляді дострокового стягнення всієї суми заборгованості.

Крім того, відповідач наголошує, що надані позивачем умови кредитування та внутрішні банківські документи не містять належного підтвердження їх погодження сторонами у встановленому законом порядку, а отже не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору.

В судовому засіданні адвокат Гладиш Я. М. в інтересах ОСОБА_1 заперечувала проти доводів апеляційної скарги та вважала їх необґрунтованими.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за йоговідсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19.07.2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредитні кошти у розмірі 101 020,50 грнна умовах строковості, платності та обов`язку повернення, із нарахуванням процентів за користування кредитом відповідно до умов договору та паспорта споживчого кредиту (т. 1, а. с. 38 - 42).

Первісним кредитором свої зобов`язання за вказаним договором виконано шляхом надання відповідачу кредитних коштів у безготівковій формі (т. 1, а. с. 22).

Водночас відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка складається з основної суми боргу та нарахованих процентів за користування кредитом.

З матеріалів справи також убачається, що 01 вересня 2021 року між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв права вимоги за відповідними кредитними зобов`язаннями боржників, перелік яких визначався у реєстрах прав вимоги, що є невід`ємною частиною зазначеного договору (а. с. 24 - 37).

На підставі вказаного договору та доданих до нього документів позивач вважає, що до АТ «Таскомбанк» перейшли права кредитора у спірному зобов`язанні, у зв`язку з чим банк набув статусу нового кредитора та має право на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

Разом із тим, як убачається з матеріалів справи, між сторонами виник спір щодо наявності та належності доказів переходу права вимоги, зокрема, щодо відповідності поданих реєстрів умовам договору відступлення права вимоги та можливості відступлення права вимоги за зобов`язанням, яке, за твердженням відповідача, на момент укладення договору ще не існувало або не було належним чином індивідуалізоване.

Крім того, предметом судового розгляду також стало питання належності та допустимості доказів фактичного надання кредитних коштів відповідачу, а також дотримання кредитором встановленого порядку пред`явлення вимог про дострокове повернення кредитної заборгованості.

Оцінюючи подані сторонами докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність належних правових підстав для задоволення позову.

Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19 липня 2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3885902251, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 101 020,50 грн на умовах строковості, платності та обов`язку повернення, із нарахуванням процентів за користування кредитом відповідно до умов договору та паспорта споживчого кредиту (а. с. 38-42).

Відповідно до умов зазначеного договору позичальнику надано кредитні кошти на умовах строковості, платності та обов`язку повернення, із визначенням порядку нарахування та сплати процентів за користування кредитом.

У пункті 3.7 кредитного договору сторони погодили, що підписання договору зі сторони кредитодавця може здійснюватися як власноручним підписом уповноваженої особи, так і шляхом накладення електронного підпису або використання факсимільного відтворення підпису та печатки, що відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію».

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором за відповідний період, з якого вбачається факт надання кредитних коштів позичальнику, їх отримання, а також подальше нарахування процентів за користування кредитом.

Доказів, які б спростовували правильність зазначеного розрахунку або свідчили про неналежне виконання кредитодавцем обов`язку щодо надання кредитних коштів, відповідачем до суду не подано.

Також з матеріалів справи убачається, що на підтвердження факту виконання кредитного зобов`язання та розміру заборгованості позивачем надано первинні бухгалтерські документи, виписки з особового рахунку та розрахунок заборгованості, які узгоджуються між собою та в сукупності підтверджують наявність невиконаного грошового зобов`язання з боку відповідача.

Отже, надані позивачем докази є належними та допустимими у розумінні статей 76-81 ЦПК України, підтверджують факт виникнення кредитного зобов`язання, його належного виконання кредитодавцем та неналежного виконання позичальником своїх обов`язків щодо повернення кредитних коштів і сплати процентів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх зобов`язань іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом згідно зі статтею 514 ЦПК України.

Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівліпродажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно до повідомлення про відступлення права вимоги, яке міститься в матеріалах справи та підписане представниками первісного та нового кредитора, позичальника було повідомлено про те, що на підставі та в межах договору про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01 вересня 2021 року, укладеного між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк», право вимоги за кредитним договором переходить до АТ «Таскомбанк» (а. с. 24).

Відповідно до пункту 2.2 договору про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01 вересня 2021 року сторони погодили, що ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» має право щоденно передавати (відступати) АТ «Таскомбанк» права вимоги до позичальників, а АТ «Таскомбанк» зобов`язаний набувати такі права вимоги шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимоги, які є невід`ємною частиною договору.

Крім того, відповідно до пункту 3.1.1 договору про відступлення права вимоги первісний кредитор протягом кожного робочого дня передає новому кредитору дані щодо позичальників, за якими у цей день відбувається відступлення права вимоги.

Згідно з пунктом 3.4 договору про відступлення права вимоги право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги та зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає кредитором щодо відповідного позичальника.

Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання умов договору про відступлення права вимоги позивачем надано реєстр прав вимоги від 27 липня 2022 року, який підписаний уповноваженими представниками первісного та нового кредиторів, та відповідно до якого ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» передало АТ «Таскомбанк» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3885902251 від 19 липня 2022 року (а. с. 29).

Також, до матеріалів справи долучено меморіальний ордер № 1268773720 від 26 липня 2022 року, який підтверджує перерахування АТ «Таскомбанк» на користь ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» грошових коштів на виконання договору про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01 вересня 2021 року.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що право вимоги за кредитним договором № 3885902251 від 19 липня 2022 року було належним чином передано від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» до АТ «Таскомбанк» у порядку та на умовах, визначених договором про відступлення права вимоги.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача права вимоги за спірним кредитним договором, оскільки матеріалами справи підтверджується можливість відступлення майбутніх грошових вимог, а також факт належного переходу права вимоги до АТ «Таскомбанк» після виникнення відповідного кредитного зобов`язання та підписання сторонами реєстру прав вимоги.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач після переходу права вимоги здійснював платежі саме на користь АТ «Таскомбанк», що додатково підтверджує фактичне визнання ним позивача належним кредитором та спростовує висновки суду першої інстанції про недоведеність переходу права вимоги.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та АТ «Таскомбанк» було належним чином погоджено механізм відступлення як існуючих, так і майбутніх прав вимоги шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимоги, які є невід`ємною частиною договору про відступлення права вимоги.

Дослідженими судом доказами підтверджується, що після укладення кредитного договору № 3885902251 від 19 липня 2022 року право вимоги за ним було передано АТ «Таскомбанк» у порядку та на умовах, визначених договором про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01 вересня 2021 року, а відповідач, у свою чергу, здійснював виконання зобов`язань саме на користь нового кредитора.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції помилково виходив із того, що позивач не довів набуття права вимоги за спірним кредитним договором, оскільки такий висновок не відповідає умовам договору про відступлення права вимоги, положенням статей 512, 514, 1077 ЦК України та фактичним обставинам справи, встановленим під час апеляційного перегляду.

Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність у АТ «Таскомбанк» права на звернення до суду з даним позовом є помилковим та таким, що спростовується наявними у справі доказами.

Перевіряючи правильність визначення позивачем розміру заборгованості, колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19 липня 2022 року ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту, наданий ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень», у якому визначено істотні умови кредитування, а також зазначено, що наведена в ньому інформація зберігає чинність до моменту припинення відповідного договору (т. 1, а. с. 38-42).

Відповідно до умов кредитного договору № 3885902251 від 19 липня 2022 року кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти у визначеному договором розмірі та на встановлених умовах, а позичальник, у свою чергу, зобов`язався повернути отримані кошти та сплатити проценти за користування кредитом.

Умовами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язаний здійснювати повернення кредиту та сплачувати проценти відповідно до умов паспорта споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору.

Зі змісту кредитного договору та паспорта споживчого кредиту вбачається, що сторонами погоджено всі істотні умови кредитування, зокрема суму кредиту, строк користування кредитними коштами, розмір процентної ставки, порядок погашення заборгованості та відповідальність сторін за невиконання зобов`язань.

Відповідно до умов кредитного договору № 3885902251 від 19 липня 2022 року ОСОБА_1 було надано кредитні кошти у розмірі 101 020,50 грн строком користування на умовах, визначених договором та паспортом споживчого кредиту, із встановленням процентної ставки за користування кредитом (т. 1, а. с. 38-42).

Факт надання кредитних коштів підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами, зокрема платіжними документами та випискою по особовому рахунку відповідача (т. 1, а. с. 22, 31-45).

Отже, колегія суддів доходить висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, а сам договір укладено у передбаченій законом формі.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 26 листопада 2024 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 3885902251 від 19 липня 2022 року становить 154 798,38 грн та складається з:

101 020,50 грн - заборгованість за основною сумою кредиту;

15,20 грн - заборгованість за річними процентами;

53 777, 88 грн - заборгованість за щомісячними процентами.

При цьому, ОСОБА_1 розмір заявленої позивачем заборгованості належними та допустимими доказами не спростував, контррозрахунку суду не надав, а матеріали справи свідчать про здійснення ним часткового виконання кредитних зобов`язань, що додатково підтверджує факт існування між сторонами кредитних правовідносин.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що наявні у справі докази у своїй сукупності підтверджують факт надання відповідачу кредитних коштів, користування ними та неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо їх повернення та сплати процентів, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості є обґрунтованими.

Надаючи оцінку доводам відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає таке.

Посилання представника відповідача на те, що АТ «Таскомбанк» не набуло права вимоги за спірним кредитним договором, оскільки на момент укладення договору про відступлення права вимоги відповідне кредитне зобов`язання ще не існувало, колегія суддів відхиляє з підстав, наведених вище.

Як встановлено колегією суддів, умовами договору про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01 вересня 2021 року сторони погодили механізм щоденного відступлення прав вимоги щодо кредитних договорів, укладених первісним кредитором, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимоги, які є невід`ємною частиною договору. При цьому матеріали справи містять підписаний сторонами реєстр прав вимоги від 20 липня 2022 року, яким підтверджено перехід до АТ «Таскомбанк» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3885902251 від 19 липня 2022 року.

Безпідставними є також доводи відзиву про відсутність належних доказів фактичного надання відповідачу кредитних коштів.

Так, ухвалою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року було частково задоволено клопотання представника ОСОБА_1 , адвоката Гладиш Я. М. про витребування доказів та витребувано в АТ «Таскомбанк» належним чином засвідчені копії документів, що підтверджують перерахування відповідачу кредитних коштів у сумі 101 020,50 грн за кредитним договором № 3885902251 від 19 липня 2022 року, заяву відповідача на переказ кредитних коштів, а також детальний помісячний розрахунок заборгованості (т. 1, а. с. 224-226).

На виконання зазначеної ухвали суду 09 грудня 2025 року АТ «Таскомбанк» надало до суду витребувані документи, зокрема, належним чином засвідчені копії документів щодо перерахування кредитних коштів, заяву позичальника на їх спрямування та деталізований розрахунок заборгованості (т. 1, а. с. 228-242).

Дослідивши зазначені документи, колегія суддів дійшла висновку, що вони підтверджують факт надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі, передбаченому кредитним договором, а також підтверджують порядок використання таких коштів відповідно до волевиявлення самого позичальника.

Посилання представника відповідача на відсутність доказів дотримання позивачем досудового порядку повідомлення про дострокове повернення кредиту також не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи містять відповідну письмову вимогу позивача та докази її направлення відповідачу, а сам факт отримання кредитних коштів та наявності простроченої заборгованості відповідачем не спростовано.

Не можуть бути прийняті судом й доводи відзиву про непогодження відповідачем умов кредитування, оскільки матеріали справи містять підписані відповідачем кредитний договір та паспорт споживчого кредиту, якими погоджено всі істотні умови кредитування, у тому числі порядок нарахування та сплати процентів.

Отже, наведені у відзиві на апеляційну скаргу доводи зводяться до власного тлумачення відповідачем умов укладених договорів та переоцінки досліджених судом доказів, однак не спростовують установлених судом апеляційної інстанції обставин та не дають підстав для висновку про відсутність у АТ «Таскомбанк» права вимоги за спірним кредитним зобов`язанням або про недоведеність заявлених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, висновки суду першої інстанції є помилковими, а тому судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позовних вимог.

Згідно з вимогами п. п. в) п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що позовну заяву подано позивачем у грудні 2024 року через підсистему «Електронний суд», у зв`язку з чим при визначенні розміру судового збору підлягає застосуванню понижуючий коефіцієнт 0,8, передбачений законодавством.

Враховуючи, що ціна позову становить 154 798,38 грн, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання позовної заяви, становить 1 238,38 грн.

За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 321,97 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до положень статті 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката адвоката Романіва Антона Анатолійовича в інтересах Акціонерного товариства «Таскомбанк» задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» (адреса 01032, Україна, м Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30 ЄДРПОУ 09806443З) заборгованість за кредитним договором №3885902251 від 19.07.2022 у розмірі 154 798 (сто п`ятдесят чотири тисячі сімсот дев`яносто вісім) грн 38 коп, яка складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 101 020 грн 50 коп, заборгованості по річним процентам у розмірі 15 грн 20 коп та заборгованості по місячним процентам у розмірі 53 777 грн 88 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» (адреса 01032, Україна, м Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30 ЄДРПОУ 09806443З) судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 1 238 (одну тисячу двісті тридцять вісім) грн 38 коп та за подання апеляційної скарги у розмірі 2 321 (дві тисячі триста двадцять одну) грн 97 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 08 липня 2026 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура