Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №357/30/26 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року місто Київ

Справа № 357/30/26

Апеляційне провадження № 33/824/2551/2026

Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Желепи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Гарницького Павла Петровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Шовкопляса О. П. від 20 березня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частинами першою та другою статті 173-2 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Постановою судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Шовкопляса О. П. від 20 березня 2026 року об`єднано в одне провадження справу № 357/28/26 за частиною першою статті 173-2 КУпАП та справу № 357/30/26 за частиною другою статті 173-2 КУпАП щодо ОСОБА_1 , об`єднаному провадженню присвоєно номер справи № 357/28/26.

Цією ж постановою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 173-2 КУпАП, та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн. Також стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

13 грудня 2025 року , о 22 год. 30 хв., перебуваючи за адресою АДРЕСА_1 , громадянка ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно свого співмешканця ОСОБА_2 , що виразилось у нецензурній лайці в бік потерпілого, чим завдала шкоди психологічному здоров`ю, чим вчинила адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

За даним фактом відносно ОСОБА_1 . Було складено протокол серії ВАД №331683 від 13 грудня 2025 року за ч. 1 ст. ст. 173-2 КУпАП.

Крім того, 13 грудня 2025 року, близько 22 год. 30 хв., перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , громадянка ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство психологічного характеру відносно свого співмешканця ОСОБА_2 , яке виражалось у висловлювані нецензурною лайкою в присутності неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , 2012 року народження, чим могло бути завдано шкоди психологічному здоров`ю, чим вчинила адміністративне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.

За даним фактом відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 331681від 13 грудня 2025 року за ч. 2 ст. ст. 173-2 КУпАП.

Притягаючи до адміністративної відповідальності суд першої інстанції виходив із того, що цього ж дня та приблизно у той самий час ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство психологічного характеру щодо ОСОБА_2 у присутності неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , 2012 року народження, чим могло бути завдано шкоди її психологічному здоров`ю.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, захисник Гарницький П. П., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати постанову судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2026 року, а провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що судовий розгляд у суді першої інстанції відбувся без належного забезпечення права ОСОБА_1 на участь у справі та без надання стороні захисту можливості ознайомитися з усіма матеріалами, надати пояснення, поставити питання потерпілому, свідкам та працівникам поліції, а також заявити клопотання про дослідження доказів.

Захисник вказує, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються переважно на протоколах про адміністративні правопорушення, рапортах та письмових поясненнях, однак такі матеріали самі по собі не підтверджують ані факту вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, ані наявності умислу на заподіяння шкоди, ані настання або реальної можливості настання шкоди психологічному здоров`ю потерпілого чи неповнолітньої дитини.

Крім того, в апеляційній скарзі звертається увага на те, що подія 13 грудня 2025 року мала характер побутового сімейного конфлікту між дорослими особами, а матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що саме ОСОБА_1 діяла як кривдник, а ОСОБА_2 був постраждалою особою у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Також захисник посилається на те, що після подання адвокатського запиту було отримано додаткові матеріали, які, на його думку, підтверджують іншу версію події, а саме те, що ОСОБА_1 викликала працівників поліції у зв`язку з поведінкою ОСОБА_2 та з метою захисту себе і дітей, а тому висновок суду першої інстанції про її винуватість зроблено передчасно та без всебічного дослідження матеріалів.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її захисником, потерпілим, його представником, а також іншими особами у випадках, передбачених законом. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку або якщо у поновленні строку відмовлено.

Із матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова ухвалена 20 березня 2026 року, а апеляційна скарга подана 03 квітня 2026 року. При цьому захисник зазначає, що про існування постанови та її зміст стороні захисту стало відомо лише 02 квітня 2026 року після отримання поштового відправлення, а наступного дня апеляційну скаргу було подано до суду.

З огляду на те, що справу судом першої інстанції було розглянуто за відсутності ОСОБА_1 та її захисника, а матеріали справи не містять беззаперечних даних про своєчасне отримання ними копії постанови у такий спосіб, який би забезпечував реальну можливість подати апеляційну скаргу в межах десятиденного строку з дня її винесення, апеляційний суд вважає, що строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин, а тому він підлягає поновленню.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, постанову суду першої інстанції та додаткові матеріали, подані стороною захисту, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

За змістом статті 280 КУпАП орган або посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язані з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна конкретна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складення протоколів про адміністративні правопорушення.

Згідно зі статтею 252 КУпАП докази оцінюються за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Частиною першою статті 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Частиною другою статті 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.

Отже, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП недостатньо самого лише факту сімейної сварки, взаємного конфлікту або використання нецензурних висловлювань у побутовій ситуації. Обов`язковому встановленню підлягають конкретні умисні дії особи, їх спрямованість на потерпілу особу, наслідки у вигляді завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю чи реальна можливість такого заподіяння у передбачених законом випадках, а також причинний зв`язок між діями особи та відповідними наслідками.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає психологічне насильство як форму домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування чи інші діяння, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

З аналізу наведених норм убачається, що не кожен сімейний конфлікт, словесна сварка або побутове непорозуміння автоматично утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП. Для висновку про наявність домашнього насильства необхідно встановити не лише сам факт конфліктної поведінки, а й те, що така поведінка мала ознаки саме насильницького впливу, була умисною, спрямованою проти конкретної постраждалої особи та потягла або об`єктивно могла потягти передбачені законом наслідки.

Суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_1 винною, послався на протоколи про адміністративні правопорушення, форму оцінки ризиків, рапорти працівників поліції, письмові пояснення та відеозапис із нагрудних камер поліцейських.

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу, що протоколи про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, яким фіксується позиція уповноваженої особи щодо наявності ознак правопорушення, однак сам по собі, без перевірки викладених у ньому відомостей іншими належними та допустимими доказами, не може бути достатньою підставою для висновку про винуватість особи.

Із протоколів убачається лише загальне формулювання про те, що ОСОБА_1 висловлювалася нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_2 та у присутності неповнолітньої дитини. Водночас у протоколах не конкретизовано, які саме дії були вчинені, у чому полягала їх насильницька спрямованість, якими словами чи діями вони виражалися, якою була їх тривалість, інтенсивність, повторюваність, чи містили вони погрози, залякування, приниження, переслідування або інші ознаки психологічного насильства в розумінні закону.

Так само у матеріалах справи відсутні належні докази того, що внаслідок поведінки ОСОБА_1 . ОСОБА_2 зазнав шкоди психічному здоров`ю, перебував у стані побоювання за свою безпеку, був позбавлений можливості захистити себе або що його емоційний стан зазнав такого негативного впливу, який виходить за межі звичайного побутового конфлікту.

Посилання у протоколах на те, що потерпілому було завдано шкоди психологічному здоров`ю, є оціночним висновком особи, яка склала протокол, але не підтверджується жодними об`єктивними доказами: висновком психолога, медичними документами, показаннями незалежних свідків, належно дослідженим відеозаписом, іншими документами чи даними, які б дозволяли встановити відповідні наслідки поза розумним сумнівом.

Щодо кваліфікації дій за частиною другою статті 173-2 КУпАП апеляційний суд зазначає, що для застосування цієї норми необхідно встановити, що діяння, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП, було вчинене саме стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи, або що неповнолітня особа фактично зазнала впливу домашнього насильства як постраждала дитина. Саме по собі перебування дитини у житлі під час конфлікту між дорослими, без установлення конкретних дій, спрямованих на дитину, без доказів її страху, емоційної невпевненості, психологічної шкоди або реальної загрози такій шкоді, не є достатнім для висновку про доведеність складу правопорушення за частиною другою статті 173-2 КУпАП.

Матеріали справи не містять належного підтвердження того, що ОСОБА_3 була безпосередньою постраждалою від домашнього насильства з боку ОСОБА_1 . Пояснення неповнолітньої дитини, на які посилається сторона захисту, навпаки свідчать про наявність сімейного конфлікту та не містять чітких, конкретних і послідовних відомостей про те, що саме мати вчинила щодо неї діяння, яке мало ознаки психологічного насильства.

Апеляційний суд також враховує, що додані стороною захисту матеріали, отримані після адвокатського запиту, містять відомості про іншу версію події, а саме про те, що ОСОБА_1 зверталася до поліції у зв`язку з поведінкою ОСОБА_2 та просила про захист себе і дітей. Апеляційний суд не встановлює винуватість ОСОБА_2 у межах цього провадження, однак наявність таких відомостей істотно впливає на оцінку доказів, оскільки підтверджує існування взаємного конфлікту та виключає можливість беззастережного прийняття версії, викладеної у протоколах, без її додаткової перевірки.

За таких обставин письмові пояснення ОСОБА_2 як безпосереднього учасника конфлікту не можуть бути покладені в основу висновку про винуватість ОСОБА_1 без перевірки їх узгодженості з іншими доказами та без оцінки можливого конфлікту інтересів між учасниками події.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що у справі відсутні показання незалежних свідків, належним чином досліджений відеозапис з нагрудних камер поліцейських, дані про конкретні наслідки для психічного стану ОСОБА_2 чи неповнолітньої дитини, а також докази, які б спростовували версію сторони захисту про побутовий конфлікт і виклик поліції саме ОСОБА_1 з метою захисту.

При цьому суд першої інстанції, обмежившись формальним посиланням на матеріали, надані працівниками поліції, фактично не перевірив їх з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності, як цього вимагають статті 251, 252 та 280 КУпАП.

Апеляційний суд виходить із того, що провадження у справах про адміністративні правопорушення, які за своєю природою передбачають притягнення особи до відповідальності та застосування до неї примусових заходів, має відповідати гарантіям справедливого судового розгляду. Особа не може бути визнана винною лише на підставі припущень, формальних висновків у протоколах або неперевірених пояснень іншого учасника конфлікту.

Відповідно до статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд не може перебирати на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукувати докази винуватості особи або виправляти недоліки фабули протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки це ставить під сумнів безсторонність суду та порушує принцип змагальності.

У цій справі матеріали провадження не дають можливості дійти переконливого висновку про те, що 13 грудня 2025 року ОСОБА_1 вчинила саме домашнє насильство психологічного характеру щодо ОСОБА_2 та/або неповнолітньої ОСОБА_3 , а не була учасницею побутового сімейного конфлікту, який сам по собі не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП.

Наявні у справі докази не підтверджують поза розумним сумнівом обов`язкових ознак складу адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 173-2 КУпАП, зокрема умисного характеру діянь, їх спрямованості на заподіяння шкоди, факту завдання або реальної можливості завдання шкоди фізичному чи психічному здоров`ю потерпілих осіб, а також причинного зв`язку між поведінкою ОСОБА_1 та такими наслідками.

За таких обставин постанова суду першої інстанції не може вважатися законною та обґрунтованою, оскільки висновок про винуватість ОСОБА_1 зроблено за відсутності належної доказової бази та без повного з`ясування обставин справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 294 КУпАП апеляційний суд за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.

З огляду на викладене апеляційна скарга захисника Гарницького П. П., подана в інтересах ОСОБА_1 , підлягає задоволенню, постанова судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Шовкопляса О. П. від 20 березня 2026 року скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою та другою статті 173-2 КУпАП.

Керуючись статтями 7, 38, 247, 251, 252, 268, 280, 283, 284, 294 КУпАП, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Шовкопляса О. П. від 20 березня 2026 року.

Апеляційну скаргу захисника Гарницького Павла Петровича, подану в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2026 року, - скасувати.

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частинами першою та другою статті 173-2 КУпАП закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Київського апеляційного суду О.В. Желепа